Ухвала

від 19.06.2013 по справі 2а-781/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" червня 2013 р. м. Київ К/9991/75203/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представників позивача Чумачова О.М., Деркач Н.П.,

представників відповідача Перепелюк О.В., Рибалка Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року

у справі № 2а-781/12/2670

за позовом приватного акціонерного товариства «Київмлин» (далі - позивач, ПрАТ «Київмлин»)

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Київмлин» звернулось у січні 2012 року до суду з позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.07.2011 року № 0000722330, № 0000732330, № 0000280700.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2012 року в задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2012 року скасована та прийнята нова, якою позовні вимоги задоволено повністю: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва від 27.07.2011 року № 0000722330 в частині нарахування податку на прибуток у розмірі 14 439 790,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 3 556 823,0 грн., від 27.07.2011 року № 0000732330 в частині нарахування податку на додану вартість у розмірі 9 640 334,0 грн. та штрафних санкцій у розмірі 2 325 310,0 грн., від 27.07.2011 року № 0000280700.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає його таким, що прийняте з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

З 11.05.2011 року по 22.06.2011 року ДПІ у Подільському районі м. Києва була проведена виїзна планова перевірка ПрАТ «Київмлин» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, за результатом якої складено Акт № 180/23-304/30523267 від 30.06.2011 року.

Перевіркою встановлені наступні порушення позивачем:

п. 1.18, п. 1.20, п. 1.25, п. 1.26, п. 1.32 ст. 1 , пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 , пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 , пп. 8.4.3, пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 , пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 14 441 317,00 гривень, а саме: невірне визначення позивачем валового доходу при реалізації корпоративних прав, оскільки останній при передачі в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Слав'янські хліби» нерухомого майна за ринковою вартістю в розмірі 15 000 000,00 гривень, яке належало йому на праві власності, скоригував валовий дохід не по відношенню до залишкової вартості основних засобів, яка становила згідно даних бухгалтерського обліку 13 831 019,85 гривень; включення до складу валових витрат сум 2008 року, які не були задекларовані в попередніх звітних періодах та не вказані в акті попередньої перевірки, проведеної фахівцями СДПІ по роботі з ВПП; завищення валових витрат на суми простроченої дебіторської заборгованості по розрахунках з постачальниками товарів (робіт, послуг), у зв'язку з нездійсненням боржниками поставок позивачу попередньо оплачених ним товарів (робіт, послуг) та відсутністю зв'язку даних витрат з господарської діяльністю підприємства; завищення валових витрат на проживання працівників підприємства без підтверджуючих документів; завищення валових витрат при придбанні права користування нерухомістю у ТОВ «Слав'янські хліби» та послуг з суборенди приміщень у ТОВ «Озіак» та ТОВ «Віпек», які раніше належали позивачу, оскільки витрати позивача від придбання права користування та суборенди приміщень, значно перевищили розмір витрат, які він ніс до моменту здійснення господарських операцій з придбання права користування цим же нерухомим майном та придбання послуг з його суборенди ТОВ «Слав'янські хліби», ТОВ «Озіак», ТОВ «Віпек»;

пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 04.03.1997 року (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 198.1, п. 198.6. ст. 198 , п. 199.1, п. 199.3 ст. 199 , п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), п. 4.4.1. п. 4.4.3 Наказу Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997 року «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» (далі - Наказ № 166), в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 9 648 997,00 гривень, а саме: завищення податкового кредиту в ході придбання права користування нерухомістю у ТОВ «Слав'янські хліби» та придбання послуг з суборенди приміщень у ТОВ «Озіак» та ТОВ «Віпек»; завищення податкового кредиту на 59 748,00 гривень та створення штучної переплати у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок від 18.03.2010 року № 9000630818 та поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ, в якому не було заповнено рядок 8 «Розрахунки у зв'язку з виправленням помилки»; завищення податкового кредиту в січні 2011 року на 289 101,00 гривня, внаслідок неповного відображення в розрахунках коригування частки неоподаткованих операцій в рядку 3 «Операції, що не є об'єктом оподаткування», а саме не вказано обсяг неоподатковуваних операцій продажу корпоративних прав підприємству ТОВ «КУА «Акерс Інвест» в сумі 15 000 000,00 гривень.

За результатами перевірки та на підставі висновків Акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення від 27.07.2011 року:

№ 0000722330, яким донараховано основне зобов'язання позивачу з податку на прибуток в розмірі 14 441 317,00 гривень та штрафні санкції у розмірі 3 557 118,00 гривень, на загальну суму 17 998 435,00 гривень;

№ 0000732330, яким донараховано основне зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в розмірі 9 648 997,00 гривень та штрафні санкції 2 325 310,00 гривень, на загальну суму 11 974 307,00 гривень;

№ 0000280700, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 433 054,00 гривні та штрафні санкції у розмірі 358 263,50 гривні, на загальну суму 1 791 317,50 гривень.

За результатами розгляду в апеляційному порядку первинних скарг позивача, рішенням Державної податкової адміністрації у місті Києві від 07.10.2011 року за № 9962/10/25-114, податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача без задоволення, а повторні скарги позивача також були залишені без задоволення рішенням Державної податкової служби України від 15.12.2011 року № 7606/6/10-21-15.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволені позову виходив з того, що податкові повідомлення-рішення № 0000722330, № 0000732330, № 0000280700 від 27.07.2011 року прийняті компетентним державним органом в межах та на підставі норм чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з наступного.

Щодо невірного визначення позивачем валового доходу при реалізації корпоративних прав ТОВ «Слав'янські хліби», суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку.

Відповідно до пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного капіталу іншої особи.

Для цілей податкового обліку балансова вартість основних засобів визначається згідно пп. 8.3.2-8.3.5 п. 8.3. ст. 8 Закону № 334/94-ВР , а для цілей бухгалтерського обліку - згідно пп. 8.3.6 п. 8.3 ст. 8 установлюється Міністерством фінансів України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що балансова вартість основних засобів для цілей податкового та бухгалтерського обліку може бути різними величинами, і, як наслідок, при визначенні фінансового результату від операції в бухгалтерському та в податковому обліках відрізнятись буде не вартість реалізації, оскільки вона однакова і відповідає тій, що вказана в первинних документах, а балансова вартість основних засобів, оскільки існує різний порядок її визначення для бухгалтерського і для податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно даних податкового обліку балансова вартість переданих до статутного фонду ТОВ «Слав'янські Хліби» основних засобів становила 15 331 936,59 гривень (в бухгалтерському обліку - 13 831 019,85 гривень).

Відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валового доходу: суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість; доход, отриманий платником, податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних ціна але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах документи та встановлено, що позивачем було передано до статутного капіталу ТОВ «Слов'янські хліби» нерухоме майно за вартістю, яка відповідає ринковим цінам на момент їх передачі, а саме 15 000 000,00 гривень, у т.ч. ПДВ. За звичайну ціну підприємством було прийнято балансову вартість основних засобів за даними податкового обліку 15 445 894,95 гривні без ПДВ.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що для цілей податкового обліку валовий дохід (ВД) по даній операції становить 0 (15 445 894,95 - 15 445 894,95), а тому суд дійшов вірного висновку, що в даному випадку відсутнє нормативне та документальне підґрунтя для відображення у складі валового доходу операції зі здійснення внеску до статутного капіталу підприємства ТОВ «Слав'янські хліби» нерухомим майном, оскільки за даною операцією не відбулося перевищення вартості продажу таких основних фондів над балансовою вартістю групи за даними податкового обліку.

Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено висновок судово-економічного дослідження № 558-561/12-24 та встановлено відсутність порушення позивачем пп. 8.4.3, пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону № 334/94-ВР.

Щодо включення до складу валових витрат сум 2008 року, які не були задекларовані в попередніх звітних періодах та не вказані в акті попередньої перевірки, проведеної фахівцями СДПІ по роботі з ВПП, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону ) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до акту перевірки позивачем в 4 кварталі 2008 року не враховано витрати по придбанню зерна у постачальників за видатковими накладними. ВАТ «Київмлин» у 3 кварталі 2009 року було здійснено коригування сум валових витрат в результаті самостійно виявлених помилок за декларацією 2008 року та за витратами, які не були враховані позивачем, та які виникли в кварталі 2008 року.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правомірно вважає необґрунтованими посилання відповідача на Акт перевірки № 467/40-20/30523267 від 18.08.2008 року, як на підставу для висновку про неправомірне включення до складу валових витрат за 2009 рік сум за 4 квартал 2008 року, які не були задекларовані в попередніх звітних періодах та не вказані в акті попередньої перевірки з огляду на те, що попередня перевірка була проведення за період з 01.10.2007 року по 31.03.2008 року, тобто, лише по 1-й квартал 2008 року включно, а тому судом обґрунтовано зазначено, що є незрозумілим висновок контролюючого органу, як платник податків міг знати про виникнення тих чи інших у нього валових витрат в 4 кварталі 2008 році підписуючи попередній акт перевірки лише 18.08.2008 року, тобто ще до настання 4-го кварталу 2008 року.

Щодо завищення валових витрат на суми простроченої дебіторської заборгованості по розрахунках з постачальниками товарів (робіт, послуг), у зв'язку з нездійсненням боржниками поставок позивачу попередньо оплачених ним товарів (робіт, послуг) та відсутністю зв'язку даних витрат з господарської діяльністю підприємства, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для роби (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом апеляційної досліджені надані позивачем оборотно-сальдові відомості по рахунку 631.0 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», розшифровки валових витрат за 2002, 2005 та 2007 роки та декларації з податку на прибуток за ці періоди та встановлено, що підстав для коригування валових витрат в бік зменшення на суму простроченої дебіторської заборгованості ВАТ «Київмлин» не мало.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, протягом яких кредитор має право звернутися до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, правомірно зазначив, що дебіторська заборгованість по контрагенту КОП «Київмлин» в сумі 330 517,87 гривень виникла в 2-3 кварталі 2002 року, тобто за нормами статті 257 Цивільного кодексу України та пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» термін позовної давності закінчився в 2005 році.

Щодо завищення валових витрат на проживання працівників підприємства без підтверджуючих документів, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вірно зазначив, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки як вбачається зі змісту позовної заяви, то цей пункт Акту перевірки позивачем оскаржено не було.

Щодо завищення валових витрат та податкового кредиту при придбанні права користування нерухомістю у ТОВ «Слав'янські хліби» та послуг з суборенди приміщень у ТОВ «Озіак» та ТОВ «Віпек», суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також: через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під основною діяльністю, відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене Наказом Міністерства Фінансів України від 31.03.1999 року № 87 розуміють операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, правомірно дійшов до висновку, що основним видом діяльності для ПрАТ «Київмлин» протягом всього періоду існування останнього є переробка зерна та виробництво борошна. Ця діяльність є неможливою без наявності виробничих, адміністративних та складських приміщень. В акті перевірки підтверджується, що приміщення, отримані ПрАТ «Київмлин» в користування згідно договорів управління та суборенди використовувались підприємством для виробничої діяльності.

Щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту та віднесення сум до складу валових витрат, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних послуг або ж призначення останніх для такого використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача є: виробництво хліба та хлібобулочних виробів (15.81.0), виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості (15.61.0) тощо та встановлено, що приміщення, отримані ПрАТ «Київмлин» в користування згідно договорів управління та суборенди використовувались підприємством для виробничої діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до Закону України від 16.07.1999 року № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Враховуючи норми діючого законодавства, документ вважається первинним та таким що підтверджує факт здійснення певної господарської операції, якщо він містить обов'язкові реквізити, визначені у пункті 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» .

До таких реквізитів відносяться: назва документа (форма), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи зі змісту п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V ПК України , який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.08.2009 року між ВАТ «Київмлин» (суборендар) та ТОВ «Озіак» (орендар) укладено договір суборенди № 0-38, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в оренду право користування приміщеннями (далі - майно) за адресами: м. Київ, вул. Межигірська, 83, вул. Набережно-Печерська, 31, вул. Спаська, 36, вул. Набережно-Хрещатицька, 10. Відповідно до договору, договір суборенди діє з моменту прийняття майна за актом здачі-приймання до 30.10.2009 року. Плата за користування майном складає 2 846 390,40 гривень, у тому числі ПДВ 474 398,40 гривень. 30.10.2009 року дію договору було продовжено до 31.12.2009 року. 01.01.2010 року Угодою про внесення змін і доповнень до договору суборенди від 05.08.2009 року дію договору було продовжено до 31.03.2010 року.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 02.04.2010 року ВАТ «Київмлин» (суборендар) та ТОВ «Озіак» (орендар) уклали договір суборенди № 81, за умовами якого орендар передає, а суборендар приймає в суборенду цілісні майнові комплекси, що складаються із права користування приміщеннями, обладнання, інвентарю і інструментів згідно з Актами приймання-передачі. Відповідно до договору, договір суборенди діє з моменту прийняття майна за актом здачі-приймання до 30.09.2010 року. 30.09.2010 року між сторонами договору укладено угоду № 3 про внесення змін і доповнень, відповідно до якої термін дії договору продовжено до 31.12.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що є незрозумілим висновок суду першої інстанції та контролюючого органу щодо про віднесення в серпні 2009 року двічі до складу валових витрат сум з придбання послуг з права користування майном та суборенди одних і тих же приміщень у ТОВ «Слав'янські хліби» та ТОВ «ОЗІАК».

Окрім того, судом апеляційної інстанції досліджені договір управління майном з ТОВ «Слав'янські Хліби» та договір суборенди з ТОВ «ОЗІАК» та встановлено, що з вищевказаний договорів вбачається, що майно поверталось установнику управління та отримувалось в суборенду протягом серпня 2009 року частинами і в актах виконаних робіт (наданих послуг) вартість цих послуг розрахована відповідно до кількості днів серпня 2009 року, коли майно перебувало в управлінні, а коли в суборенді.

Крім того, судом апеляційної інстанції досліджено договір суборенди з ТОВ «Віпек» та встановлено, що договір було укладено лише 01.01.2011 року за № 28, на виконання умов якого було складено акти приймання послуг по суборенді № 1 від 31.01.2011 року, № 95 від 28.02.2011 року, № 143 від 31.03.2011 року.

Також, судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) по суборенді нежитлових приміщень за Договором суборенди від 05.08.2009 року № 0-38 та суборенді ЦМК за Договором суборенди від 02.04.2010 року № 81, укладеними з ТОВ по захисту інвалідів Афганської компанії «ОЗІАК», у відповідності до яких загальна сума отриманих послуг по суборенді нежитлових приміщень та суборенді ЦМК за період з серпня 2009 року по грудень 2010 року складає 39 386 157,56 гривень з ПДВ, сума ПДВ 6 564 359,60 гривень, без ПДВ 32 821 797,96 гривень та встановлено, що платником податку задекларовано вищевказані витрати у рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» Декларацій з податку на прибуток за відповідний звітний період у розмірі 32 568 487,00 гривень.

Судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи податкові накладні виписані ТОВ «ОЗІАК» та встановлено, що вони оформлені належним чином.

У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми податку сплачені в ціні послуг по взаємовідносинам з ТОВ «ОЗІАК» на загальну суму 6 564 359,00 гривень.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних за період січень 2009 року - березень 2011 року ТОВ «Слав'янські Хліби», ТОВ «ОЗІАК» та ТОВ «ВІПЕК» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому порядку в якості платників ПДВ, про що мали відповідні Свідоцтва платника ПДВ, а тому мали всі підстави складати податкові накладні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, вірно зазначив, що висновки Акту перевірки щодо завищення податкового кредиту з придбання послуг по суборенді у контрагента ТОВ «Озіак» на загальну суму 32 821 798,00 гривень не ґрунтуються на нормах податкового законодавства.

Щодо нікчемності укладеного ВАТ «Київмлин» та ТОВ «Слав'янські хліби» договору управлінням майном, оскільки останній не був нотаріально посвідчений та не був зареєстрований, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1031 Цивільного кодексу України договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Однак, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що дана норма не може бути застосована до договору управління, укладеного між ВАТ «Київмлин» та ТОВ «Слав'янські хліби», оскільки згідно з п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених Договором, Установник управління передає Управителю в довірче управління (надалі - «управління») визначені у п. 1.2 Договору майнові права (надалі - «майно») на визначений Договором строк, а Управитель здійснює управління майном виключно в інтересах Установника управління.

Згідно ч. 1 ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Частина 1 ст. 1030 Цивільного кодексу України встановлює, що предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Тобто, предметом договору управління може бути окремо як нерухоме майно так і майнові права, як окремі об'єкти, які можуть передаватися в управління.

Судом апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в управління передавалось не нерухоме майно, а майнові права, оскільки на момент укладення договору нерухоме майно ТОВ «Слав'янські хліби» не було зареєстровано в БТІ.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вважає висновок суду першої інстанції про необхідність нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору управління майновими правами таким, що не відповідає приписам норм матеріального права та обставинам справи.

Щодо завищення податкового кредиту на 59 748,00 гривень та створення штучної переплати у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок від 18.03.2010 року № 9000630818 та поданням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ, в якому не було заповнено рядок 8 «Розрахунки у зв'язку з виправленням помилки», суд апеляційної інстанції, з яким погоджується суд касаційної інстанції, зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в розрахунку, яким ВАТ «Київмлин» виправляло помилки за січень 2009 року, не заповнено р.8.5 «Збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення цього рядка переноситься до рядка 23.4 Податкової декларації наступного звітного періоду)».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону ) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Згідно пункту 4.4 Порядку заповнення та подання Декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 166 , якщо платник самостійно виявив помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, то такий платник зобов'язаний подати в порядку, установленому для подання декларацій з податку на додану вартість (без урахування граничного терміну подання, але з урахуванням строків давності, встановлених статтею 15 Закону № 2181 ), уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок (далі - уточнюючий розрахунок). Одним уточнюючим розрахунком, може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації.

Виходячи з вищевказаного, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки за будь-який період. Обмеження у кількості уточнюючих розрахунків, що подаються, законодавством не передбачено. При цьому, на відміну від способу виправлення помилок через поточну декларацію, Законом будь-яких конкретних строків подання уточнюючого розрахунку (прив'язаних до певної дати, як, наприклад, для подання декларації з ПДВ) чинним законодавством не встановлено.

Підпунктом 4.4.1 Порядку заповнення та подання Декларації з податку на додану вартість № 166 зазначено, що разом з уточнюючим розрахунком необхідно подавати й додатки з уточненими (виправленими) показниками.

Подання додатків разом із уточнюючим розрахунком здійснюється у випадку, коли після виправлення помилки заповнюються рядки, до яких має бути складено відповідний додаток.

У відповідності до положень Порядку заповнення та подання Декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997 року № 166 (із змінами і доповненнями, внесеними Наказом Державної податкової адміністрації України від 15.06.2005 року № 213 ), заповнення уточнюючого розрахунку здійснюється наступним чином, зокрема, дані рядка 8 є підставою для відображення відповідних сум, отриманих після виправлення помилки, в особовому рахунку платника (крім рядків 8.5 і 8.6). Як зазначено у формі уточнюючого розрахунку, якщо в результаті виправлення помилки виявились заповненими рядки 8.5, 8.6 уточнюючого розрахунку дані цього рядка слід перенести до рядка 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду.

Судом апеляційної інстанції досліджені матеріали справи та встановлено, що за звітний (податковий) період березень 2010 року платником податку подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2009 року, в якому уточнено, рядок 10.1 колонка Б «Сума податкового кредиту, що не врахована у декларації звітного періоду, за який виправляються помилки» зі знаком «+» 59 748 грн., а отже даний уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень 2009 року ніяк не змінив податковий кредит ВАТ «Київмлин».

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що у Додатку 5 до уточнюючого розрахунку в розділі II Податковий кредит включено операції з придбання з ПДВ, які надають право формування податкового кредиту по контрагенту ВАТ «Київське автотранспортне підприємство 13062» за податковими накладними, виписаними у січні 2009 року на загальну суму 59 748,00 гривень. При цьому, ВАТ «Київмлин» не дотримано вимоги пунктів 4.4.1, 4.4.3 Наказу № 166 і не заповнено рядок 8.5 уточнюючого розрахунку «Збільшення суми, що підлягала зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту (значення цього рядка переноситься до рядка 23.4 податкової декларації наступного звітного періоду)» «+» 59 748,00 гривень і в наступних (звітних) періодах квітень 2010 року ця сума у рядку 23.4 Декларації з ПДВ не врахована.

Але, судом апеляційної інстанції вірного зазначено, що в цьому випадку, дана сума не вплинула на формування в сторону збільшення суми податкового кредиту платника податку наступних (звітних) періодів - квітень, травень, червень 2010 року, а саме у рядку 23.4 Декларацій з податку на додану вартість, а отже не відбулось завищення податкового кредиту на суму 59 748,00 гривень.

Щодо завищення податкового кредиту в січні 2011 року на 289 101,00 гривня, внаслідок неповного відображення в розрахунках коригування частки неоподаткованих операцій в рядку 3 «Операції, що не є об'єктом оподаткування», а саме не вказано обсяг неоподатковуваних операцій продажу корпоративних прав підприємству ТОВ «КУА «Акерс Інвест» в сумі 15 000 000,00 гривень, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується суд касаційної інстанції, зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновок контролюючого органу був здійснений з урахуванням того, що в розрахунок коригування податкового кредиту за січень 2011 року включено наступних постачальників за податковими накладними на суму ПДВ 342 131,00 гривня: ПАТ «Київенерго» в сумі 338 150,13 гривень; ПАТ «Київспецтранс» в сумі 519,90 гривень; ПАТ «Київводоканач» в сумі 2140,83 гривень; ВАТ «Укртелеком» в сумі 860,61 гривень; ПАТ «МТС «Україна» в сумі 459,05 гривень.

Пунктами 198.1 198.2 ст. 198 ПК України визначено право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та дату виникнення такого права.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також: від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.4 статті 198 ПК України встанволено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

За нормами п. 199.3 ст. 199 ПК України платники податку, у яких протягом попереднього календарного року були відсутні неоподатковувані операції, а такі неоподатковувані операції почали здійснюватися у звітному періоді, а також: новостворені платники податку проводять у поточному календарному році розрахунок частки використання придбаних товарів/послуг між: оподатковуваними та неоподатковуваними операціями на підставі розрахунку, визначеного за фактичними даними обсягів з постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій першого звітного податкового періоду, в якому задекларовані такі операції.

Згідно з положеннями п. 199.6 ст. 199 ПК України правила цієї статті не застосовуються та податковий кредит не зменшується в разі: проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу ; постачання платником податку відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися в такого платника внаслідок переробки, обробки, плавлення товарів (сировини, матеріалів, заготовок тощо) на виробництві, будівництві, розібранні (демонтажу) ліквідованих основних фондів та інших подібних операцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ВАТ «Київмлин» у січні 2011 року здійснювалися наступні операції: операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20% 14 469 741,00 гривня; операції, що оподатковуються за нульовою ставкою (експорт) 2 951 537,00 гривень; поставка металобрухту (відходів і брухту чорних і кольорових металів, які утворилися внаслідок демонтажу ліквідованих основних фондів) на суму 38 500,00 гривень; продаж корпоративних прав на суму 15 000 000,00 гривень. Загальний обсяг операцій становив 32 459 778,00 гривень.

Відповідно до п.п. 196.1.1 п. 196.1 ст. 196 ПК України продаж корпоративних прав на суму 15 000 000,00 гривень є операцією, яка не є об'єктом оподаткування.

Судом апеляційної інстанції досліджені податкові декларації з податку на прибуток, реєстри отриманих податкових накладних, податкові накладні, акти приймання-передачі електроенергії, акти приймання-передавання теплової енергії, акти виконаних робіт на послуги з постачання питної води та прийняття каналізаційних стоків, розрахунки витрат цехами та підрозділами ВАТ «Київмлин» електроенергії, тепла, води тощо та встановлено, що позивачем в січні 2011 року придбані вказані товари (послуги) використовувались виключно в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку і тому, керуючись нормами п. 198.3 ст. 198 ПК України суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що ВАТ «Київмлин» має нормативні підстави для формування в податковому обліку з ПДВ податкового кредиту в повному обсязі без проведення розподілу між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями, тобто не застосовуючи розрахований податковим органом коефіцієнт розподілу 84,5%.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що сума податкового кредиту по розрахунках з ПАТ «Київенерго» 338 150,13 гривень - це сума попередньої оплати за електроенергію за лютий 2012 року, тому ніякого відношення до використання її в неоподатковуваних операціях не має.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що податковий кредит з ПДВ по розрахунках з ПАТ «Київенерго» за електроенергію використану ВАТ «Київмлин» в господарській діяльності в січні 2011 року становить 156 035,95 гривень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, дійшов вірного висновку про те, що не має нормативного та документального підґрунтя для зменшення податку на додану вартість в частині коригування податкового кредиту за рахунок здійснення неоподатковуваної операції з продажу корпоративних прав у розмірі 289 101,00 гривня за січень 2011 року.

Щодо доводів відповідача про порушення ВАТ «Київмлин» норм податкового законодавства у зв'язку із відсутністю печатки ТОВ «Слав'янські хліби» на момент укладення договору управління майном від 17.12.2008 року та підписання акту приймання-передачі нерухомого майна від 16.12.2008 року, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується суд касаційної інстанції, зазначив наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Слав'янські хліби» було зареєстровано 16.12.2008 року згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Серія А01 № 219677 і внесено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 1 071 102 0000 025335. Дозвіл на отримання печатки за № 1276 був отриманий ТОВ «Слав'янські хліби» 18.12.2008 року.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вірно зазначає, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтями 3 та 208 Цивільного кодексу України передбачено, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно від моменту її створення і припиняються також одночасно від дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її створення чи припинення відповідно. Одним із елементів цивільної правоздатності юридичної особи є здатність вчиняти правочини, займатись підприємницькою діяльністю, не забороненою законом.

Універсальна (загальна) правоздатність (ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу України) дає юридичній особі можливість брати участь у будь-яких цивільних правовідносинах. Обмеження цивільної правоздатності юридичної особи допускається лише за рішенням суду.

З урахуванням вищевказаного, суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, вважає необґрунтованими посилання відповідача на нікчемність укладеного договору, адже відсутність відтиску печатки на договорі, акті приймання-передачі майна в момент вчинення вказаних правочинів, з урахуванням доведеності реальності вказаної господарської операції, що не заперечується відповідачем, з подальшим проставленням відтиску, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року

у справі № 2а-781/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько