Постанова

від 13.06.2013 по справі 05/1-09/9443/2012-5023/5688/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 03» червня 2013 р. Справа №05/1-09/9443/2012-5023/5688/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Кравець Т.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Бількін О.Є., за довіреністю №13/0201 від 01.02.2013 року;

відповідача - Пенський А.В., за довіреністю від 03.01.2013 року;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лазоренко І.В., за довіреністю №7 від 02.01.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Приватного акціонерного товариства «Єврокар», с.Соломоново, Закарпатська область (вх.№761Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року по справі №05/1-09/9443/2012-5023/5688/12,

за позовом Приватного акціонерного товариства «Єврокар», с.Соломоново,

до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», м.Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м.Київ,

про визнання частково недійсними кредитних договорів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ «Єврокар», звернувся до господарського суду із позовною заявою до ПАТ «УкрСиббанк». У позовній заяві позивач просив суд визнати недійсним п.4.11 кредитного договору №11258542000 від 27.11.2007 року, укладеного між ПАТ «Єврокар» та ПАТ «УкрСиббанк» в редакції, викладеній в додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року; визнати недійсним п.4.10 кредитного договору №11428125000 від 23.03.2011 року, укладеного між ПАТ «Єврокар» та ПАТ «УкрСиббанк», та стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року по справі №05/1-09/9443/2012-5023/5688/12 (суддя Бринцев О.В.) в позові відмовлено повністю.

Приватне акціонерне товариство «Єврокар» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнень до неї від 05.06.2013 року (вх.№4530), посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року скасувати та винести постанову, якою позовні вимоги ПрАТ «Єврокар» задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом неправильно застосовані норми чинного законодавства та неправильно з'ясована природа спірних правовідносин, в результаті чого винесене незаконне та необґрунтоване рішення.

Так, скаржник вказує, що спірні кредитні договори, окремі частини яких оспорюються позивачем, укладені між ПрАТ «Єврокар» та відповідачем ПАТ «УкрСиббанк» та на них не може поширюватися норма ст. 346 Господарського кодексу України, оскільки оскаржувані пункти договорів не стосуються додаткових гарантій повернення кредиту з боку позивача. При цьому, місцевий господарський суд не надав належної оцінки тому факту, що ПрАТ «Єврокар» належним чином виконує свої зобов'язання за кредитними договорами, і ця обставина не заперечувалася відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апелянт зазначає, що невиконання іншою юридичною особою власних зобов'язань не може породжувати обов'язків для іншого суб'єкта (крім випадків існування між вказаними суб'єктами відносин поруки), а тим більше бути відкладальною обставиною, які породжують для такого суб'єкта певні права та обов'язки.

Як вказує скаржник, перелічені в оспорюваних пунктах кредитних договорів юридичні особи не є сторонами укладених кредитних договорів, оскільки вони укладалися тільки між позивачем та відповідачем, також зазначені підприємства не є третіми особами, на яких покладено обов'язок виконати за боржника зобов'язання в силу окремих договорів. Перелічені в спірних пунктах кредитних договорів юридичні особи є самостійними господарюючими суб'єктами, які не вправі контролювати чи впливати на здійснення одне одним господарських операцій, в тому числі і на виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними між ними (кожним окремо) та банком. Таким чином, не виконання юридичними особами, переліченими в спірних пунктах кредитних договорів зобов'язань за їх кредитними договорами не може породжувати обов'язку позивача щодо дострокового повернення кредиту.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.03.2013 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єврокар» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 01.04.2013 року розгляд справи відкладено для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги та необхідністю надання сторонами додаткових документів, що мають істотне значення для розгляду справи.

23.04.2013 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3516), в якому просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року по справі №05/1-09/9443/2012-5023/1668/12 - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою суду від 29.01.2013 року розгляд справи відкладено для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги та необхідністю надання сторонами додаткових документів, що мають істотне значення для розгляду справи, а саме, постанови Вищого господарського суду України, якою визначено підсудність у даній справі.

У судовому засіданні 03.06.2013 року представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав, викладених у його відзиві.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надала, однак пояснила, що підтримує позицію представника позивача та просить задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого господарського суду - скасувати.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи учасників процесу, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

05.12.2012 року позивач ПрАТ «Єврокар» звернувся до господарського суду із позовною заявою до ПАТ «УкрСиббанк», в якій просив визнати недійсним п. 4.11 кредитного договору №11258542000 від 27.11.2007 року, укладеного між ПрАТ «Єврокар» та ПАТ «УкрСиббанк» в редакції, викладеній в додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року, визнати недійсним п. 4.10 кредитного договору №11428125000 від 23.03.2011 року, укладеного між ПрАТ «Єврокар» та ПАТ «УкрСиббанк» та стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину (або його окремої частини) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 7 та п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Колегія вважає за необхідне зазначити, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.11.2007 року між Приватним акціонерним товариством «Єврокар» (позивач по справі) та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (відповідач по справі) укладено кредитний договір №11258542000.

24.03.2011 року між сторонами було підписано додаткову угоду №18 до зазначеного кредитного договору, відповідно до якої п. 4.11 викладено в наступній редакції: «У випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов'язань будь-якою з вказаних юридичних осіб, що входять до складу «Компаній групи «Атолл Холдінг», а саме:

- Приватне акціонерне товариство «Єврокар» (код ЄДРПОУ 30913130);

- Приватне акціонерне товариство «Формула Мотор Україна» (код ЄДРПОУ 31481663);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна ЛТД» (код ЄДРПОУ 31459690);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцєнтр Донецьк» (код ЄДРПОУ 32788948);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Сервіс» (код ЄДРПОУ 20058711);

- Закрите акціонерне товариство «Автотрейдінг Інвест» (код ЄДРПОУ 31106821);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741);

- Дочірнє підприємство «Автотрейдінг Харків» (код ЄДРПОУ 31941457)

по укладеним з АТ «УкрСиббанк» кредитним договорам, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку, визначеному в розділі 11 цього договору».

23.03.2011 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №11428125000, відповідно до п. 4.10 якого у випадку невиконання або ж прострочення виконання грошових зобов'язань будь-якою з вказаних юридичних осіб, що входять до складу «Компаній групи «Атолл Холдінг», а саме:

- Приватне акціонерне товариство «Єврокар» (код ЄДРПОУ 30913130);

- Приватне акціонерне товариство «Формула Мотор Україна» (код ЄДРПОУ 31481663);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна ЛТД» (код ЄДРПОУ 31459690);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцєнтр Донецьк» (код ЄДРПОУ 32788948);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Сервіс» (код ЄДРПОУ 20058711);

- Закрите акціонерне товариство «Автотрейдінг Інвест» (код ЄДРПОУ 31106821);

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг» (код ЄДРПОУ 32774741);

- Дочірнє підприємство «Автотрейдінг Харків» (код ЄДРПОУ 31941457)

по укладеним з АТ «УкрСиббанк» кредитним договорам, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку, визначеному в розділі 11 цього договору.

Пунктом 11.1 кредитного договору №11258542000, з урахуванням додаткової угоди від 24.03.2011 року №18, сторони зазначили, що відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України між сторонами погоджено, що у випадку застосування будь-якого з п.п. 2.3., 4.10., 4.11., 4.12., 5.3., 5.5., 5.6., 7.4. цього договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з п. 1.2.2. цього договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з дати отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений банком заново термін в повному обсязі. В будь-якому випадку, новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимоги банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику.

22.11.2012 року ПрАТ «Єврокар» отримало листа від ПАТ «УкрСиббанк» №3315/34426 від 19.11.2012 року. Вказаним листом позивача повідомлено, що відповідачем 28.10.2012 року прийнято рішення щодо визнання строку повернення заборгованості ТОВ «Євро Лізинг» по укладеному вказаним товариством з банком кредитному договору №11368111000 від 04.07.2008 року, таким що настав. Тому, враховуючи викладене, в разі невиконання ТОВ «Євро Лізинг» в строк до 14.12.2012 року зобов'язань за кредитним договором №11368111000 від 04.07.2008 року, на підставі п. 4.11. кредитного договору №11258542000 від 27.11.2007 року та п. 4.10. кредитного договору №11428125000 від 23.03.2011 року строки повернення заборгованості за наведеними кредитними договорами для ПрАТ «Єврокар» будуть визнані такими, що настали.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Кредитним договором №11258542000 від 27.11.2007 року, в редакції визначеній у додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року та кредитним договором №11428125000 від 23.03.2011 року врегульовано правовідносини щодо надання та повернення кредитних коштів між позивачем - ПрАТ «Єврокар» та відповідачем - ПАТ «УкрСиббанк». Вказані договори не врегульовують інших правовідносин окрім надання та повернення кредитних коштів, та не врегульовують правовідношення між іншими особами, окрім позивача та відповідача. Матеріали справи свідчать про відсутність договорів поруки, застави, іпотеки, укладених між юридичними особами, які входять до складу компанії, та відповідачем. Також, зазначені підприємства не є третіми особами, на яких покладено обов'язок виконати за боржника зобов'язання в силу окремих договорів.

Колегія суддів вважає, що покладати на сторону (позивача у даній справі) за спірними умовами договорів правові наслідки неналежного виконання іншими особами, які не є сторонами у зобов'язанні, визначеному у вищевказаних договорах, за іншими договорами, за відсутності відповідної правової підстави (поруки, застави, тощо) є неправомірним.

Застосування цієї ж умови договору стосовно різних боржників одним кредитором є недопустимим. Вчинення таких дій свідчить про порушення принципів підприємницької діяльності, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, оскільки кожний підприємець володіє власним обсягом комерційного ризику, а розповсюдження комерційного ризику щодо неналежного виконання або невиконання зобов'язання однієї юридичної особи на іншу юридичну особу, на яку не покладено обов'язку виконувати зобов'язання першої юридичної особи є неправомірним.

Перелічені в спірних пунктах кредитних договорів юридичні особи є самостійними господарюючими суб'єктами, які не вправі контролювати чи впливати на здійснення одне одним господарських операцій, в тому числі і на виконання зобов'язань за кредитними договорами, укладеними між ними (кожним окремо) та банком. Таким чином, не виконання юридичними особами, переліченими в спірних пунктах кредитних договорів зобов'язань за їх кредитними договорами, не може породжувати обов'язку позивача щодо дострокового повернення кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується належним чином виконання ПрАТ «Єврокар» (позивач у справі) перед ПАТ «УкрСиббанк» (відповідач у справі) взятих на себе зобов'язань по кредитним договорам №11258542000 від 27.11.2007 року в редакції, визначеній у додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року та кредитним договором №11428125000 від 23.03.2011 року, а відповідач не оскаржує належне виконання позивачем умов кредитних договорів.

Так, колегія суддів вважає, що п. 4.11. кредитного договору №11258542000 від 27.11.2007 року в редакції, викладеній у додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року та п. 4.10. кредитного договору №11428125000 від 23.03.2011 року було укладено з недодержанням вимог, які є необхідними для чинності правочину визначених у ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Вказане є підставою для визнання вказаних пунктів правочину недійсними в порядку ст. 215 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, то колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції прийшов необґрунтованого висновку щодо відмови в задоволені позовних вимог про визнання пунктів кредитних договорів недійсними.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення господарським судом Харківської області від 04.02.2013 року по справі №05/1-09/9443/2012-5023/5688/12 невірно застосовано норми матеріального права, тому рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Єврокар» підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи те, що Харківський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та прийняття рішення на користь позивача, судовий збір за подання позову та апеляційної скарги підлягає відшкодування з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Єврокар» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2013 року по справі №05/1-09/9443/2012-5023/5688/12 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Єврокар» задовольнити.

Визнати недійсним п.4.11 кредитного договору №11258542000 від 27.11.2007 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Єврокар» та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» в редакції, викладеній в додатковій угоді №18 від 24.03.2011 року та визнати недійсним п. 4.10 кредитного договору №11428125000 від 23.03.2011 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Єврокар» та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (61001, Харківська область, м.Харків, проспект Московський, буд. 60, код ЄДРПОУ 09807750) на користь Приватного акціонерного товариства «Єврокар» (89460, Закарпатська область, Ужгородський район, с.Соломоново, вул. Перемоги, 46, код ЄДРПОУ 30913130) 1073,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 10 червня 2013 року.

Головуючий суддя Пуль О.А.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Хачатрян В.С.