Постанова

від 12.06.2013 по справі 902/4/13-г(19)

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2013 року Справа № 902/4/13-г(19)

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Курочка В.І.;

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Крижопільської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер фуд" на рішення господарського суду Вінницької області від 14 лютого 2013 року в справі № 902/4/13-г(19) (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю інвестиційна науково-промислова компанія "Озот"

до відповідача Крижопільської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер фуд" про стягнення санкцій

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю інвестиційна науково-промислова компанія «Озот» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-4) до Крижопільської філії товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фуд» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 848 грн. 70 коп. пені, 20 7000 грн. річних. Крім того, в своїй позовній заяві Позивач просив суд покласти на Відповідача судові витрати (витрати на правову допомогу в сумі 5150 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1605 грн. 95 коп.).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14 лютого 2013 року (а.с. 54-57) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 801 грн. 23 коп. пені та 20 700 грн. річних. Відмовлено в позові в частині стягнення пені в суму 47 грн. 47 коп.. Крім того, суд відмовив Позивачу в проханні покласти на Відповідача судові витрати в частині витрат на правову допомогу в сумі 5150 грн.. Водночас, судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 1605 грн. 95 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 62-66) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 14 лютого 2013 року в даній справі скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права без дослідження всіх істотних обставин справи. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України має застосовуватися лише у виняткових випадках, а оскільки такі виняткові випадки у Відповідача були відсутні, суд не мав права зменшувати розмір нарахованих пені та штрафу.

Ухвалою суду від 20 березня 2013 року (а.с. 61) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 15 травня 2013 року на 15 годину 10 хвилин.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 13 травня 2013 року (а.с. 87), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 травня 2013 року (а.с. 95) з підстав висвітлених в даній ухвалі було відкладено розгляд даної справи.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Відповідача в судове засідання від 12 червня 2013 року не з'явився.

В той же час, 12 червня 2013 року Рівненському апеляційному господарському суду подано письмове клопотання представника Відповідача (а.с. 96) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Відповідач просив суд розглянути дану справу без його участі.

Враховуючи подані клопотання та приписи статей 101, 102 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача.

В судовому засіданні від 12 червня 2013 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Відповідача (висвітлені в апеляційній скарзі) необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 14 лютого 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення. При цьому, суд виходив з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 15 травня 2012 року між ТОВ "СБ-РАДАР" (надалі - Продавець) та Відповідачем було укладено договір купівлі - продажу № 31-04 ( надалі- Договір; а.с. 10-12).

Відповідно до пункту 1.1 Договору: Продавець зобов'язався, на умовах Договору, передати у власність Відповідача певний товар, а саме резервуар А9-КЕН 50 м3,н.ж. бувший у використанні, у кількості 1 штуки та розмішуючий механізм до нього, що відповідають технічним характеристикам, зазначеним у специфікації до даного Договору, в подальшому "Товар".

Пунктами 2.1, 2.2 та 2.3 Договору передбачено, що: загальна вартість товару за даним Договором складає 355 000 грн.; ціна однієї одиниці товару становить 330 000 грн.; вартість розмішуючого механізму становить 10 000 грн. з урахуванням 20 % ПДВ; вартість доставки товару на склад Відповідача становить 15 000 грн. з урахуванням ПДВ.

Як вбачається з пунктів 3.1.1 та 3.2.1 Договору: Продавець зобов'язався доставити на склад та передати у власність Відповідача товар визначений даним Договором у комплектності, що відповідає умовам даного Договору, протягом 5 (п'яти) банківських днів після отримання передоплати, у розмірі встановленому в пункті 6.2 даного Договору ; Відповідач зобов'язався здійснити оплату товару у повному обсязі, на умовах та в порядку визначених у пунктах 6.1, 6.2 Договору.

В силу дії пункту 4.2 Договору: поставка товару здійснюється протягом п'яти банківських днів після отримання передоплати Продавцем у розмірі встановленому пунктом 6.2 Договору.

Колегія суду звертає увагу на той факт, що пунктом 6.2 Договору було визначено порядок здійснення оплати, відповідно до котрого, оплата здійснюється у наступному порядку попередня оплата: 1-й авансовий платіж - 50 000 грн. з урахуванням ПДВ 20% протягом п'яти банківських днів після підписання договору; 2-й авансовий платіж - 115 000 грн. з урахуванням ПДВ 20% протягом п'яти банківських днів після першого авансового платежу; остаточний розрахунок 190 000 грн. з урахуванням ПДВ після підписання акту приймання передачі товару.

Дослідивши вищеописані умови Договору Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що сторони в ньому обумовили три платежі за товар по Договору. При цьому, перші два платежі є попередньою оплатою. З огляду на вищевказане, колегія суду прийшла до висновку, що в силу дії пунктів 3.1.1 та 3.2.1 та 6.2 Договору, поставки товару за Договором мали відбутися на протязі п'яти банківських днів, після отримання Позивачем другої суми передоплати.

В пункті 7.2 Договору сторони визначили, що: за порушення строків оплати, що передбачених пунктом 5.2 (6.2) Договору, Відповідач сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення строків, а також 365 процентів річних від простроченої суми згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши Договір, колегія суду звертає увагу на те, що Договір підписаний та скріплений відтисками печаток Покупця та Позивача (при цьому печатками сторони скріплено всі сторони даного Договору).

Також, між Продавцем та Відповідачем було підписано специфікацію № 1 від 30 квітня 2012 року (а.с. 15-16), в якій зазначено найменування товару, що поставляється відповідно до умов Договору, яка підписана сторонами та скріплена відтисками печаток.

Водночас, колегія суду зауважує, що в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі обладнання від 13 червня 2012 року, в якому зазначено, що сторони не мають зауважень щодо якості та комплектності товару, котрий підписаний та скріплений печатками Продавця та Відповідача і є невід'ємною частиною Договору. Дане на думку колегії опосередковано свідчить про відсутність претензій стосовно поставленого товару з боку Відповідача.

Крім того, колегія суду зазначає, що Позивачем до матеріалів справи подані первинні докази в підтвердження своїх позовних вимог, а саме: Договір (а.с. 10-12), специфікація № 1 (а.с. 15-16); акт прийому-передачі обладнання від 13 червня 2012 року (а.с. 17-18); накладна № 5-07 від 5 липня 2012 року (а.с. 19), в котрій зазначена назва товару «Розмішуючий механізм разом з електродвигуном», підстава даний Договір; накладна № 16-05 від 12 липня 2012 року (а.с. 20), в котрій зазначена назва товару «Резервуар А9-КЕН 50 м3, н.ж. бувший у користуванні», підстава даний Договір; довіреність № ТF7КРФ від 13 червня 2012 року (а.с. 21); претензія щодо сплати річних та пені, звернення з відповідним позовом до суду (а.с. 29; доказ направлення на а.с. 30-31).

З огляду на усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що правовідносини, за яким Продавець передав товар Відповідачу у власність, та підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та довіреність), відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у Відповідача зобов'язання щодо оплатити прийнятого по Договору товару (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, котра була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Разом з тим, Відповідач здійснив проплату за поставлений товар з порушенням умов Договору, що підтверджується виписками банку (а.с. 22-28), а саме: 1-й платіж був здійснений 17 травня 2012 року в сумі 50 000 грн., що не суперечить умовам Договору (пункту 6.2); 2-й платіж був здійснений 11 червня 2012 року в сумі 120 000 грн., що згідно умов Договору становить прострочку 17 днів, яка виникла внаслідок того, що 2-й платіж згідно умов Договору мав відбутися до 24 травня 2012 року включно, а фактично відбувся 11 червня 2012 року, саме тому прострочка становить 17 днів; 3-й платіж був здійснений 13 червня 2012 року в сумі 175 000 грн., що відповідає умовам Договору.

Враховуючи те, що Відповідачем були порушені умови Договору останньому було нараховано 365 % річних в сумі 20 700 грн. та пеню в розмірі 848 грн. 70 коп..

Разом з тим, між Продавцем та Позивачем 1 жовтня 2012 року (а.с. 14) було укладено угоду на поступку права на вимогу.

Відповідно до вимог даної угоди Продавець передав, а Позивач прийняв на себе право вимоги Продавця щодо Відповідача і став новим кредитором.

За даною угодою Позивач одержав право вимагати від Відповідача належного виконання наступних зобов'язань щодо сплати 20 700 грн. річних та 850 грн. 68 коп. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, та всю заборгованість, яка виникла станом на 1 жовтня 2012 року.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З аналізу змісту вказаної норми виникають питання.

5 жовтня 2012 року Позивачем було направлено Відповідачу претензію (а.с. 29), з вимогою сплати кошти в розмірі 20 700 грн. річних та 850 грн. 68 коп. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка Відповідачем отримана (про що свідчить поштове повідомлення а.с. 30-31) , та яка залишена без задоволення.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події..

В силу діх статтей 174, 181 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до статті 526 Цивільного України: зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 Цивільнго кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рівненський апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи констатує, що між Позивачем та Відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу та угоди про поступку права вимоги.

Як вбачається з статті 655 Цивільного кодексу України: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з статті 693 Цивільного кодексу України: якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи в сукупності з наявними доказами, колегія суду зазначає, що Продавцем повністю було виконано зобов"язання згідно Договору, що підтверджується усім вищенаведеним в даній постанові.

Поряд з тим, Рівненськкий апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що вищезазначені видаткові накладні (належні та допустимі докази) оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2 Інструкції "Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" (затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99): сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

Вказаний товар був отриманий уповноваженим представником Відповідача повноваження якого на отримання матеріальних цінностей підтверджується наявною в матеріалах справи копією довіреністю (а.с. 21).

З вищенаведеного вбачається, що Продавець поставив, а Відповідач отримав товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, ціни чи інших умов поставки (дане засвідчує про належне виконання Продавцем своїх обов'язків відповідно до умов Договору). Дане в свою чергу підтверджується відсутністю належних та допустимих доказів щодо невідповідності товару в матеріалах справи.

Разом з тим, колегія суду констатує, що Відповідач здійснив оплату за поставлений товар з порушенням умов Договору, що підтверджується доказами (копіями виписок з банку), наявними в матеріалах справи а саме: 1-й платіж Відповідач здійснив 17 травня 2012 року в сумі 50 000 грн. (а.с. 23), що не суперечить умовам Договору; 2-й платіж Відповідач здійснив 11 червня 2012 року в сумі 120 000 грн., що не відповідає пункту 6.2 Договору (здійснено з прострочкою 17 днів, яка виникла внаслідок того, що 2-й авансовий платіж згідно пункту 6.2 Договору повинен бути сплачений до 24 травня 2012 року включно, а фактично оплата відбулася 11 червня 2012 року), що підтверджується випискою банку (а.с. 24).

З вищевказаного вбачається, що прострочка становила 17 днів. Також Відповідач здійснив 13 червня 2012 року в сумі 175 000 грн. (а.с. 26), що відповідає умовам Договору.

В зв'язку з порушення строків оплати по Договору Позивач був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення пені та річних (в розмірі 365 %) з Відповідача.

Відповідно до пункту 7.2 Договору: за порушення строків оплати, що передбачені п. 6.2 Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення строків, а також 365 процентів річних від простроченої суми згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Статтею 549 ЦК України визначено, що: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 1 статті 232 Господарського кодексу передбачає, що при реалізації в судовому засіданні порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, проаналізувавши дані норми законодавства та зважаючи на те, що Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах шестимісячного терміну та річного строку позовної давності Рівненський апеляційний господарський суд констатує той факт, що вимоги Позивача щодо стягнення пені підлягають до задоволення за період з 25 травня 2012 року по 10 червня 2012 року (а не 11 червня 2012 року), оскільки 11 червня 2012 року вже відбулася наступна оплата, а саме в сумі 801 грн. 23 коп..

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 7.2 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611, 625 Цивільного кодексу України, перевіривши розрахунок штрафних санкцій (а.с. 13), позовні вимоги Позивача про стягнення річних в розмірі 20 700 грн. підлягають до задоволення в повному обсязі, щодо пені, то вимоги Позивача в цій частині підлягають до задоволення в сумі 801 грн. 23 коп.. В частині стягнення пені в розмірі 47 грн. 47 коп. Рівненський апеляційний господарський суд - відмовляє в задоволенні позову.

Також, позивачем було заявлено до стягнення 5 150 грн. витрат на правову допомогу.

Однак, вказані витрати відшкодуванню Позивачу не підлягають з наступних підстав.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено склад судових витрат, які, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої прийнято судове рішення. Зокрема до вказаних судових витрат відносяться : витрати зі сплати судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних саме з розглядом справи, а не будь-яких інших.

Вищий господарський суд України у листі № 01-8/164 від 18.03.2008р. "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році", на запитання: чи можливе віднесення до "інших витрат, пов'язаних з розглядом справи" (в розумінні статті 44 ГПК) витрат сторін у справі, яких вони зазнали у зв'язку з відрядженням представників (своїх працівників) для участі в судових засіданнях (проїзд, проживання, харчування та ін.), а також коштів, сплачених за надання правової допомоги не адвокатом, а іншою особою (юристом), яка не перебуває зі стороною у трудових відносинах; чи повинен суд, не знайшовши підстав для віднесення відповідних сум на іншу сторону у справі, зазначити про це у резолютивній частині рішення? - пояснив, що в абзаці другому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

У пункті 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 4 березня 1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно зі ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Згідно частини 1 статті 12 Закону України "Про адвокатуру": оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Тобто, враховуючи описане вище, колегія суду зауважує, що суд вправі задоволити послуги на правову допомогу лише за умови якщо дана послуга була здійснена адвокатом і є відповідні докази сплати за дану послугу.

Водночас, Позивачем як доказ надання правової допомоги було надано договір про надання правової допомоги від 21 листопада 2012 року (а.с. 50-51) укладеного між Позивачем та ТОВ "ЛЕО-Модус" (Виконавець) та надано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 25 від 21 листопада 2012 року на суму 5 150 грн. із зазначенням підстав за юридичні послуги, яка скріплена печаткою позивача.

Разом з тим, процесуальні документи підписувались лише директором Черневецьким А.В., а інтереси Позивача в суді представляв Курочка Віталій Іванович згідно довіреності № 187 від 16 січня 2013 року.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази котрі б вказували на те, що Позивачу надані послуги (адвоката), котрі підлягають відшкодуванню як судові витрати (в розумінні статтей 44,48 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на усе вищевказане колегія суду не вбачає підстав для покладання даних витрат на іншу сторону як судових витрат, Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення в цій частині.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі є безпідставними, спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові, а тому до уваги колегією суду не беруться.

Крім того, з матеріалів справи не вбачається та Відповідачем, всупереч нормам статтей 32,33 Господарського процесуального кодексу України, взагалі не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, висвітлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги суд залишає за Відповідачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Крижопільської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер фуд" - залишити без задоволення

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 14 лютого 2013 року в справі № 902/4/13-г(19) - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/4/13-г(19) повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.