Постанова

від 21.06.2013 по справі 2а-16107/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 червня 2013 року № 2а-16107/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., при секретарі судового засідання Голод А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у адміністративній справі № 2а 16107/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» доДержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Інфо-Мережа» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002942260 від 08.08.2012 та №0002962260 від 08.08.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 у задоволені адміністративного позову відмовлено.

10.06.2013 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013 у справі № 2а-16107/12/2670.

В обґрунтування наявності підстав для перегляду судового рішення позивач посилався на матеріали, які не були йому відомі під час судового розгляду даної справи, а саме: банківські виписки щодо здійснення ТОВ «Альтекс Ф» за період з липня 2011 року по жовтень 2011 року виплат заробітної плати працівникам, а також постанову про закриття кримінальної справи по факту фіктивного підприємництва щодо придбання ТОВ «Оренда-Сервіс».

Відповідач проти задоволення заяви Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у адміністративній справі № 2а 16107/12/2670 заперечив. Зазначив, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013 є законною та обґрунтованою та просив відмовити позивачу у задоволенні заяви про її перегляд за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для перегляду судового рішення за ново виявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Істотними обставинами справи вважаються такі обставини, які можуть вплинути на рішення суду, яке набрало законної сили, а це передусім ті, що взагалі не були предметом розгляду по даній адміністративній справі в адміністративному суді у зв'язку з тим, що вони не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою на час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Окружний адміністративний суд міста Києва розглядаючи дану справу прийняв рішення про відмову у задоволені адміністративного позову виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності та товарності договорів укладених з контрагентами TOB «Альтекс-Ф», TOB «Мірель Компані», TOB «Екорамбус» та TOB «Оренда Сервіс» та не доведеності факту здійснення поставки товару та надання послуг. У зв'язку із зазначеним суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам із зазначеними контрагентами.

Суд апеляційної інстанції погодився із вищезазначеними висновками Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначивши, що матеріалами справи підтверджуються висновки податкового органу про те, що договори, укладені позивачем з його контрагентами є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а отже є нікчемними.

Дізнавшись про істотні обставини, що не були і не могли бути відомі позивачу під час розгляду справи, він звернувся із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що заява позивача про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013 за нововиявленими обставинами підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідач у акті № 230/22-604/33747001 від 04.07.2012 про результати планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 (далі - акт № 230/22-604/33747001) дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 735 621 грн. та порушення пп. 16.1.11 пп. 16.1 ст. 16, п. 45.2 ст. 45, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, пп. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 592 155 грн.

В обґрунтування зазначеного висновку відповідач посилався на те, що контрагент позивача - ТОВ «Альтекс Ф» мав взаємовідносини з ТОВ «Спільне Інвестування», ТОВ «Укрдрім», ПП Інвестиційна Компанія Декаролайн», які є фіктивними та не здійснювали фінансово - господарської діяльності. Зазначене, на думку податкового органу, вказує на те, що операції ТОВ «Альтекс Ф» з вказаними юридичними особами за 2011 рік не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є безтоварними по ланцюгу до ДП «Інфо-Мережа».

Згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Крім того, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Отже, при вирішенні питання правомірності формування позивачем податкового кредиту та віднесення сум до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Альтекс Ф», суд досліджує чи мали реальний характер господарські відносини саме між зазначеними суб'єктами господарювання.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ТОВ «Альтекс Ф» за Договорами № 30/06/2 від 30.06.2012 та № 30/06/1 від 30.06.2012, предметом яких є надання послуг та виконання робіт щодо забезпечення торгових процесів на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Братиславська 14-б.

На підтвердження реальності господарських відносин, позивач, окрім документів, які були надані під час розгляду даної адміністративної справи судом першої та апеляційної інстанції, посилався на те, що 20.05.2013 ДП «Інфо-Мережа» отримало банківські виписки ТОВ «Альтекс Ф» за період з липня 2011 року по жовтень 2011 року, довідку щодо вартості робіт/послуг, заробітної плати працівників ТОВ «Альтекс Ф» в межах надання робіт/послуг наданих ДП «Інфо-Мережа» за наступними договорами, укладеним з позивачем: Договір № 30/06/1 від 30.06.2011, Договір № 30/06/2 від 30.06.2011.

Із зазначених банківських виписок вбачається, що ТОВ «Альтекс Ф» сплачувало заробітну плату своїм працівникам, єдині соціальні внески за працівників, які приймали участь в наданні послуг ДП «Інфо-Мережа» на виконання зазначених договорів у магазинах позивача за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21 та за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 14 б.

Крім того, суд зазначає, що наявність ознак фіктивності у контрагентів ТОВ «Альтекс Ф» не є беззаперечним доказом неможливості надання послуг позивачу за вказаним договорами власними силами, зокрема шляхом залучення до виконання таких послуг власних штатних працівників.

Надані позивачем банківські виписки про оплату праці ТОВ «Альтекс Ф» його працівників свідчать про наявність у контрагента позивача - ТОВ «Альтекс Ф» трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності щодо надання послуг ДП «Інфо-Мережа» за Договором № 30/06/1 від 30.06.2011, Договором № 30/06/2 від 30.06.2011 та спростовують доводи відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Альтекс Ф».

Оскільки вищезазначені банківські виписки, були отримані позивачем лише 20.05.2013, про їх наявність під час розгляду даної справи не було відомо, то такі обставини є нововиявленими у розумінні положень ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо господарських взаємовідносин між ДП «Інфо-Мережа» та ТОВ «Оренда-Сервіс» за період з липня по серпень 2011 року, суд встановив наступне.

Між позивачем та ТОВ «Оренда-Сервіс» було укладено Договір суборенди від 15.06.2011 № 02/07-03, згідно якого ДП «Інфо-Мережа» приймає в тимчасове платне користування частину нежитлової будівлі, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21.

Зазначене приміщення було взято позивачем в оренду для використання у власній господарській діяльності відповідно до цільової діяльності та статуту підприємства, а саме: за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21 розташований магазин ДП «Інфо-Мережа», розміщений в суборендованому приміщенні, у якому здійснювалась господарська діяльність з реалізації товарів позивача.

Відповідач в акті № 230/22-604/33747001 в обґрунтування порушення позивач податкового законодавства посилався на матеріали кримінальної справи №73-00210, порушеної за фактом фіктивного підприємництва, зокрема щодо придбання ТОВ «Оренда-Сервіс» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Водночас, позивач надав до матеріалів справи копію постанови Головного слідчого управління ДПС України від 16.11.2012 про закриття кримінальної справи в частині, зокрема щодо стосовно ТОВ «Оренда-Сервіс».

Враховуючи те, що кримінальна справа, матеріали якої стали підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, закрита, а наявні в матеріалах справи доказами вказують на фактичне виконання сторонами умов Договору суборенди від 15.06.2011 № 02/07-03, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання даного договору таким, що вчинений без мети настання правових наслідків та як наслідок визнання протиправними дій позивача щодо відображення такої господарської операції у податковому обліку.

Виходячи з того, що інформація про закриття кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - придбання ТОВ «Оренда-Сервіс» не була відома позивачу під час розгляду справи № 2а-16107/12/2670, вказана обставина є нововиявленою.

Щодо господарських взаємовідносин TOB «Мірель Компані» за договором № ИФ005334 від 27.07.2011 та TOB «Екорамбус» за договором № ИФ005936 від 01.07.2011, суд встановив наступне.

Податковий орган дійшов висновку про відсутність у позивача права на включення до складу валових витрат сум, сплачених позивачем TOB «Мірель Компані» та TOB «Екорамбус» на виконання зазначених договорів, а також формування податкового кредиту за вказаними операціями у зв'язку з тим, що контрагенти TOB «Мірель Компані» та TOB «Екорамбус» мають ознаки фіктивності, а отже, укладені ними правочини не спричиняють настання реальних правових наслідків та є нікчемними.

При цьому, висновки щодо наявності ознак фіктивності юридичних осіб-контрагентів TOB «Мірель Компані» (ОВ «Флорена плюс», ТОВ «Укрхолод», ТОВ «СТС Логістик Київ») побудовані виключно на матеріалах досудового слідства у порушених кримінальних справах за фактами вчинення фіктивного підприємництва.

Висновки відповідача щодо нікчемності угод позивача з TOB «Екорамбус» побудовані матеріалах досудового слідства стосовно контрагента TOB «Екорамбус» у другій ланці постачання.

Так, відповідач у акті перевірки зазначив, що постачальником TOB «Екорамбус» є ТОВ «Рангіроа», який сформував податковий кредит по взаємовідносинам з ПП «Світ Бабулес». При цьому ознаки фіктивності, наявні тільки у ПП «Світ Бабулес».

Суд зазначає, що матеріали досудового слідства по кримінальній справі, в якій не винесено обвинувального вироку, не є беззаперечним доказом протиправності формування позивачем податкового кредиту.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність правочинів, укладених позивачем з контрагентами TOB «Мірель Компані» та TOB «Екорамбус», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не містить правових норм, в силу яких на платника податку (покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (продавцем) шляхом позбавлення його права на формування валових витрат та податкового кредиту.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наданими позивачем доказами спростовуються доводи податкового органу про відсутність реального характеру договорів, укладених позивачем з його контрагентами у періоді, що перевірявся, а отже такі правочини не є нікчемними в розумінні положень Цивільного кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2., п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги, необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні», первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6.2 зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача із вищезазначеними контрагентами, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними та іншими документами, зокрема, податковими накладними. Отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та формування валових витрат.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

За результатами розгляду документів і матеріалів справи № 2а-16107/12/2670 (8992) поданих сторонами, пояснень сторін, керуючись положеннями статей 160, 165, 167, 250-254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» про перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013 № 2а-16107/12/2670 за нововиявленими обставинами задовольнити.

2. Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2013 № 2а-16107/12/2670 та прийняти нову, якою позовні вимоги Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» задовольнити повністю.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби від 08.08.2013 № 0002942260 та від 08.08.2013 № 0002962260.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 коп. на користь Дочірнього підприємства «Інфо-Мережа» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2013.