Ухвала

від 17.06.2013 по справі 911/1661/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа № 911/1661/13

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф. , при секретарі Каплі А.В. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», ідентифікаційний код: 04308858, місцезнаходження: 08525, Київська обл., Фастівський р-н, с. Оленівка, вул. Петровського, 2,

до товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОЧНА КОМПАНІЯ», ідентифікаційний код: 34719628, місцезнаходження: 07410, Київська обл., Броварський р-н, с. Літочки, вул. Червоноармійська, 16 В,

про стягнення заборгованості,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Сивун О.М., який діє на підставі довіреності від 31.01.2012 року №1;

від відповідача: Заворотнюк М.С., який діє на підставі довіреності від 27.05.2013 року б/н, -

Обставини справи:

державне підприємство «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОЧНА КОМПАНІЯ» (далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.02.2012 року №27 у вигляді основного боргу у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.).

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язання за договором поставки від 14.02.2012 року №27 в частині оплати поставленого Позивачем товару у зв'язку з чим за Відповідачем утворилась заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.).

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.04.2013 року порушено провадження у справі №911/1661/13, розгляд якої призначено на 27.05.2013 року.

27.05.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 29.04.2013 року, надав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання з'явився Відповідач, який вимоги ухвали суду від 29.04.2013 року не виконав, надав пояснення, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити. У судовому засіданні 27.05.2013 року було оголошено перерву до 17.06.2013 року.

17.06.2013 року через відділ діловодства господарського суду Київської області від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 17.06.2013 року б/н (вх. №13508 від 17.06.2013 року), у якому Відповідач просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, про що повідомити в порядку передбаченому чинним законодавством, обґрунтовуючи це тим, що представник Відповідача зайнятий у іншій справі поза межами Київської області, а висунуті позивачем вимоги не відповідають дійсному стану розрахунків між сторонами та містять незаконні вимоги щодо стягнення коштів, що вимагає присутності представника для надання пояснень.

17.06.2013 року в судове засідання з'явився Позивач, надав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання 17.06.2013 року не з'явився будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 29.04.2013 року не виконав.

Детально дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи від 17.06.2013 року б/н, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Згідно п. 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, та те, що Відповідачем не надано суду належних доказів перебування представника Відповідача у відрядженні та неможливості направлення у судове засідання іншого представника, суд відмовляє в задоволенні клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи від 17.06.2013 року б/н.

У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих в судових засіданнях пояснень Позивача та Відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 17.06.2013 року.

Відповідно до абз. 2 п. 3.9.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року за №18, у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Беручи до уваги викладене, а також те, що Відповідач належним чином повідомлений про подання до суду позову, дату та час розгляду справи, та враховуючи те, що Відповідач був присутній у судовому засіданні 27.05.2013 року, що підтверджується відомостями про явку сторін, відображеними у протоколі судового засідання від 27.05.2013 року, суд дійшов висновку, що Відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки Відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, доказів, на які він посилався би, як на підставу для відмови в задоволенні позову, суду не надав, то відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Позивача, з'ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази, суд -

Встановив:

згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

14.02.2012 року між державним підприємством «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» та товариством з обмеженою відповідальністю «МОЛОЧНА КОМПАНІЯ», з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 655, 712 Цивільного кодексу України, укладено договір поставки від 14.02.2012 року №27 (далі за текстом: Договір).

Згідно п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, відпускати покупцю для подальшої переробки молоко коров'яче пастеризоване (далі Сировина), яке відповідає діючим нормам ДСТУ, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти сировину та провести розрахунки за прийняту сировину.

Відповідно до п.п. 2.3., 2.5. Договору, плата за поставлену сировину проводиться за договірною ціною, яка може змінюватися за взаємною згодою сторін в залежності від сезону, умов ринку, якості та кількості сировини шляхом підписання протоколу погодження цін. Покупець зобов'язується провести розрахунки за поставлену сировину в національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Пунктом 2.6. Договору визначено, що сировина відпускається в кількості згідно замовленню, яке може бути передано телефоном, факсом або надіслано на електронну адресу постачальника.

Договором у п. 3.1. встановлено, що кожна партія сировини оформлюється спеціальною товарно-транспортною накладною, в якій вказуються кількість сировини в кілограмах, якісні показники, яка підписується представниками постачальника та покупця. В разі розходжень показників, сторони складають акт і вирішують його шляхом переговорів. В кінці кожного місяця постачальник і покупець здійснюють перевірку загальної кількості прийнятої покупцем сировини та оформлюють документи (постачальник - видаткову накладну, покупець - приймальну квитанцію ПК №3(МС)).

Згідно п. 4.1. Договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє поки одна із сторін не виявить бажання припинити договір.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Цивільний кодекс України в ст. 526 передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що Позивач на виконання вимог п.п. 1.1., 3.1. Договору, з дотриманням вимог ст.ст. 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, у період з лютого 2012 року по лютий 2013 року передав, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 1 415 599,16 грн. (один мільйон чотириста п'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 16 коп.), що підтверджено приймальними квитанціями від 29.02.2012 року №4, від 31.03.2012 року №8, від 30.04.2012 року №12, від 31.05.2012 року №19, від 30.06.2012 року №23, від 31.07.2012 року №24, від 31.08.2012 року №31, від 30.09.2012 року №35, від 31.10.2012 року №36, від 30.11.2012 року №40, від 31.12.2012 року №46, від 31.01.2013 року №4, від 28.02.2013 року №5, які підписані Відповідачем на виконання вимог п.п. 1.1., 3.1. Договору і ст. 193 Господарського кодексу України без будь-яких заперечень з приводу зазначеної у приймальних квитанціях вартості, строків, обсягу та якості поставленого товару з метою засвідчення факту прийняття Відповідачем товару у обсягах та вартості, визначених у приймальних квитанціях, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких Відповідач не заперечує. Тобто, підписані Відповідачем приймальні квитанції без будь-якого зазначення Відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних приймальних квитанціях вартістю, якістю та обсягом поставлених Позивачем товарів свідчать про належне виконання Позивачем своїх зобов'язань за Договором.

Як вказує Позивач, Відповідач належним чином не виконав зобов'язань за Договором з повної оплати отриманого ним товару згідно приймальних квитанцій від 29.02.2012 року №4, від 31.03.2012 року №8, від 30.04.2012 року №12, від 31.05.2012 року №19, від 30.06.2012 року №23, від 31.07.2012 року №24, від 31.08.2012 року №31, від 30.09.2012 року №35, від 31.10.2012 року №36, від 30.11.2012 року №40, від 31.12.2012 року №46, від 31.01.2013 року №4, від 28.02.2013 року №5, у зв'язку з чим, за Відповідачем, наявна заборгованість у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.).

З огляду на те, що Відповідачем належним чином не було виконано зобов'язання за Договором, то на адресу останнього 15.03.2013 року Позивачем в порядку досудового врегулювання спору, встановленого ст. 222 Господарського кодексу України та ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, направлено претензію-вимогу від 13.03.2013 року №24, в якій Позивач пропонував Відповідачу в термін до 31.03.2013 року погасити заборгованість за Договором у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.).

Проте, як вказує Позивач, станом на 22.04.2013 року Відповідачем не було погашено заборгованість, а також не було отримано відповідь Відповідача на претензію-вимогу від 13.03.2013 року №24.

В ході розгляду справи, судом досліджено матеріали справи з метою перевірки обґрунтованості визначення Позивачем суми основного боргу Відповідача перед Позивачем у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), за наслідками чого суд погоджується з наведеними у позові доводами Позивача щодо підстав виникнення та розміру вказаної суми основного боргу Відповідача. Перевіркою достовірності та правильності зазначеного розрахунку суд приходить до висновку, що останній являється обґрунтованим та вірним і відповідає умовам Договору. Як свідчать матеріали справи, основна заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором складає 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.). Доказів повної чи часткової оплати вказаної суми заборгованості Відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення з Відповідача суми основного боргу за Договором у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), в зв'язку з чим дана вимога Позивача підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також Позивач просить суд стягнути з Відповідача, за порушення Відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого Позивачем товару за Договором, пеню у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.), а також штраф у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.).

Частиною 2 ст. 22 Господарського кодексу України визначено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до п. 3.1. статуту Позивача в редакції, зареєстрованій 15.07.2011 року державним реєстратором Фастівської районної державної адміністрації Київської області, державне підприємство «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт господарювання.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що Позивач у справі є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Цивільний кодекс України у ст. 611 передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Абзацом 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

На підставі абзацу 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, за порушення строків виконання зобовязання за Договором, зокрема за порушення строків оплати за поставлений Позивачем товар, Позивачем Відповідачу нараховано пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості поставлених товарів у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.), а також штраф у розмірі семи відсотків у сумі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.).

При дослідженні правильності визначення Позивачем суми пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товару на загальну суму 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та штрафу у розмірі семи відсотків від суми вартості поставленого товару у сумі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.), судом встановлено наступне.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Цивільним кодексом України у ч. 1 ст. 692 визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, враховуючи те, що термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 20.09.2012 року №12/5026/556/2012.

Враховуючи вищевикладене та те, що Позивачем та Відповідачем у договорі поставки від 14.02.2012 року №27 не визначено строк оплати поставленого Позивачем Відповідачу товару, обов'язок Відповідача з оплати товару виник з моменту прийняття товару згідно приймальних квитанцій від 29.02.2012 року №4, від 31.03.2012 року №8, від 30.04.2012 року №12, від 31.05.2012 року №19, від 30.06.2012 року №23, від 31.07.2012 року №24, від 31.08.2012 року №31, від 30.09.2012 року №35, від 31.10.2012 року №36, від 30.11.2012 року №40, від 31.12.2012 року №46, від 31.01.2013 року №4, від 28.02.2013 року №5.

Таким чином, суд встановив, що сума пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та сума штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.), які нараховані Позивачем Відповідачу на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначені обгрунтовано і вірно. Доказів сплати Відповідачем вказаних сум пені та штрафу перед Позивачем в добровільному порядку не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивач довів суду та Відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у Відповідача перед Позивачем наявна заборгованість за договором поставки від 14.02.2012 року №27 у вигляді основного боргу у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.).

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості за договором поставки від 14.02.2012 року №27 у вигляді основного боргу у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.) та штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.) є обґрунтованими та доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались суду Позивачем в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмету спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Витрати по сплаті судового збору у сумі 7 969,67 грн. (сім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 67 коп.) відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського кодексу України покладаються судом на Відповідача, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов державного підприємства «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства» до товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОЧНА КОМПАНІЯ» про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.02.2012 року №27, - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «МОЛОЧНА КОМПАНІЯ», ідентифікаційний код: 34719628, місцезнаходження: 07410, Київська обл., Броварський р-н, с. Літочки, вул. Червоноармійська, 16 В, на користь державного підприємства «Дослідне господарство «Оленівське» Національного наукового центру «Інститут механізації та електрифікації сільського господарства», ідентифікаційний код: 04308858, місцезнаходження: 08525, Київська обл., Фастівський р-н, с. Оленівка, вул. Петровського, буд. 2, заборгованість за договором поставки від 14.02.2012 року №27 у вигляді основного боргу у розмірі 298 258,15 грн. (двісті дев'яносто вісім тисяч двісті п'ятдесят вісім гривень 15 коп.), пені у розмірі 79 347,11 грн. (сімдесят дев'ять тисяч триста сорок сім гривень 11 коп.), штрафу у розмірі 20 878,06 грн. (двадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім гривень 06 коп.) та судовий збір у сумі 7 969,67 грн. (сім тисяч дев'ятсот шістдесят дев'ять гривень 67 коп.).

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Скутельник П.Ф.

Рішення підписано 17.06.2013 року