Рішення

від 26.06.2013 по справі 919/127/13-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2013 року справа № 919/127/13-г

за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Вороніна,11)

в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Леніна,3)

до приватного підприємства "Фрукти та виноград"

(99001, м. Севастополь, вул. Пляжна,3)

до комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради

(99003, м. Севастополь, вул. Мечникова,73)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського,5)

про визнання договору недійсним та повернення комунального майна,

головуючий суддя: Щербаков С.О.

судді: Архипенко О.М.

Лотова Ю.В.

за участю:

прокурора - Почка А.А., посвідчення №005826 від 25.09.2012,

представника позивача та третьої особи - Бекетової Н.С., довіреність б/н від 29.12.2012 (дійсна до 31.12.2013) ;

представника відповідача (приватне підприємство "Фрукти та виноград") - Лобачова М.С., довіреність б/н від 01.02.2013

представника відповідача (комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради) - Кот М.В., довіреність №61 від 28.01.2013,

Суть спору:

21.01.2013 прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства "Фрукти та виноград", в якому просить суд визнати договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009, укладений між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради та приватним підприємством "Фрукти та виноград" недійсним, зобов'язати відповідача звільнити об'єкт оренди - асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе та повернути вказане майно вартістю 54065,00 грн. власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Позовні вимоги із посиланням на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст.4, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна", зміст договору оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009, обґрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 суперечить положенням чинного законодавства, оскільки об'єкт оренди не є нерухомим майном, а сам договір не містить істотної умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 22.01.2013 було порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.02.2013 (суддя Сімоходська Д.О.).

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи 08.02.2013 відкладався на 19.02.2013 та 19.02.2013 на 05.03.2013.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя № 79 від 05.03.2013, у зв'язку із перебуванням судді Сімоходської Д.О. на лікарняному, відповідно до пункту 3.3 Рішення зборів суддів від 28.12.2010 був призначений повторний автоматичний розподіл справи №919/127/13-г.

За результатами автоматичного розподілу справа №919/127/13-г передана до провадження судді Щербакову С.О.

Ухвалою суду від 07.03.2013 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 03.04.2013.

В порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи 03.04.2013 відкладався на 22.04.2013, 22.04.2013 на 21.05.2013 та 21.05.2013 на 03.06.2013. Також в судовому засіданні 03.04.2013 було залучено до участі у справі іншого відповідача - комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради, виключивши його зі складу третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою суду від 03.06.2013 було вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи колегіально, у складі трьох суддів.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя №197 від 07.06.2013 на виконання ухвали суду від 03.06.2013 визначено склад колегії суддів за допомогою автоматизованої системи документообігу суду, за результатом якого у справі № 919/127/13-г призначено наступний склад колегії суддів: головуючий - суддя Щербаков С.О., судді - Архипенко О.М., Лотова Ю.В.

Ухвалою суду від 10.06.2013 справу прийнято до провадження колегією суддів та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.06.2013.

В судовому засіданні 26.06.2013 прокурор, позивач та третя особа підтримали позовні вимоги у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача - ПП "Фрукти та виноград" в судовому засіданні 26.06.2013 проти задоволення позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити з підстав викладених у раніше наданому відзиві на позов (а.с. 53-54) та у додатковому відзиві (а.с. 154-155). Зокрема, вказував, що належних та допустимих доказів того, що об'єкт оренди не є нерухомим майном, ані прокурором, ані позивачем не надано. Крім цього, зазначив, що у п.3.1. договору оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 сторони дійшли згоди що амортизаційні відрахування та вартість послуг орендодавця не включаються в орендну плату, а тому посилання прокурора та позивача на відсутність у договорі умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань є необґрунтованими.

Представник відповідача КП "Дорожньо-експлуатаційне управління" СМР в судовому засіданні 26.06.2013 позов визнав у повному обсязі.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні 26.06.2013 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та надані докази, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

07.05.2009 між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради (далі - КП «ДЕУ» СМР, орендодавець) та приватним підприємством "Фрукти та виноград" (орендар) було укладено договір №33 оренди нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно - асфальтобетонне покриття майданчика для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе (а.с. 12-13).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що об'єкт оренди буде використовуватись для організації автостоянки.

Майно перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Придніпровська залізниця".

Відповідно до пункту 2.1. Договору власником об'єкта оренди залишається територіальна громада м.Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, а Орендар користується ним на протязі строку дії оренди.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що прийом-передача об'єкта в оренду здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця, Орендаря та балансоутримувача.

Згідно з п.2.5. Договору вступ Орендаря в користування майном відбувається одночасно із підписанням акту прийому-передачі об'єкта оренди.

На підставі акту приймання-передачі від 07.05.2009 зазначене майно було передане приватному підприємству «Фрукти та виноград» (а.с. 15 - зворотна сторінка).

Згідно п. 7.1. Договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, але не раніше дати узгодження Договору Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та діє до 08.04.2014.

Зазначений Договір погоджено головою Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 07.05.2009.

На думку прокурора договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 суперечить положенням чинного законодавства, оскільки об'єкт оренди не є нерухомим майном, а лише частиною дороги місцевого значення, а сам договір не містить істотної умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення прокурора до суду із зазначеним позовом.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з відповідними позовами.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Аналогічно, згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до п.1.2. статуту комунального підприємства «Дорожньо-експлуатаційне управління» Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради №4677 від 14.02.2006, засновником КП «ДЕУ» СМР є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Згідно з п.5.2. вищевказаного статуту усе майно підприємства, що складається з виробничих і невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість яких позначається в самостійному балансі підприємства, знаходиться в комунальній власності і закріплено за підприємством на праві господарського відання.

Договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 за своєю правовою природою є договором найму, а отже правовідносини, що виниклі між сторонами, регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України в частинах, якими врегульовано відносини щодо виконання зобов'язання за договором оренди нерухомого майна, а також спеціальним Законом України „Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статей 759, 762 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Довідкою КП «ДЕУ» СМР від 19.04.2013 №389/1 підтверджується знаходження на балансі підприємства: - дороги по пр. Ген.Острякова до вул. Хрустальова, у тому числі об'єкта оренди - асфальтобетонного покриття ділянки для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташованого за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе (а.с.143).

Статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

За приписами статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Відповідно до приписів статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень". За приписами статті 2 названого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладання спірного договору) у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Разом з цим, пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5 (яке діяло на час укладення договору) визначено, що не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

У пункті 2.2. "Асфальтобетонне покриття" Наказу Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 "Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації" зазначено, що в законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою № 1-ДГ "Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій", затвердженої наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року № 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804) (далі - Інструкція).

У розділі 4 Інструкції визначено, що асфальтобетонне покриття - один із типів дорожнього покриття, а саме - асфальтобетонне покриття це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих).

Статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів.

Отже, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.

Аналогічну позицію поділяє і Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, який у висновку зазначає, що асфальтне покриття не можна віднести до об'єктів нерухомості, воно належить до об'єктів благоустрою, тобто є типом покриття доріг і тротуарів, а не окремим об'єктом нерухомого майна. Також у висновку зазначено, що даний об'єкт не відповідає головним ознакам нерухомості, а основним його призначенням є допоміжне обладнання відповідної частини земельної ділянки (дороги, тротуару) з метою задоволення потреб населення у покращенні можливостей її експлуатації за призначенням.

Таким чином, виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття, та виходячи з ознак нерухомого майна, воно не є нерухомим майном.

Отже судова колегія дійшла висновку, що об'єкт оренди за договором -асфальтобетонне покриття майданчика для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе, не є нерухомим майном.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги» складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття , штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про автомобільні дороги» вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

У відповіді Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 28.02.2013 вих №04-01/1155 на запит директора КП «ДЕУ» СМР, до якої додано фрагмент Генерального плану міста Севастополя в районі транспортної розв'язки 5-го кілометру Балаклавського шосе, зазначено що об'єкт оренди за договором знаходиться в межах червоних ліній існуючої багаторівневої транспортної розв'язки.

Отже, судова колегія погоджується із твердженням прокурора та позивача, що об'єкт оренди є частиною автомобільної дороги.

У своїй позовній заяві прокурор посилається на те що згідно ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" автомобільні дороги не можуть бути об'єктами оренди.

Проте, чинна на час укладення Договору редакція статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містила положень про заборону оренди автомобільних доріг, а ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" стосується виключно державного майна, у той час, як об'єкт оренди згідно ст.16 Закону України «Про автомобільні дороги» є комунальною власністю.

За таких обставин, судова колегія вважає посилання прокурора та позивача на ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" без підставними.

Однак, відповідно до абзацу 4 ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, що діяла на момент укладення Договору, підприємства є орендодавцями - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна , загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Судом встановлено, що загальна площа об'єкту оренди за Договором складає 1425 кв.м., тобто більше ніж 200 кв.м., об'єкт оренди не є структурним підрозділом підприємства та не є нерухомим майном, а отже у відповідача КП «ДЕУ» СМР право на передачу вищевказаного об'єкту в оренду було відсутнє, оскільки не належало до його повноважень.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема частиною 2 цієї статті встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що під час укладення Договору, відповідачем КП «ДЕУ» СМР не було дотримано вимоги, що передбачена частиною 2 ст.203 ЦК України.

Крім цього, прокурор посилається на те, що Договір не містить істотної умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції, що діяла на момент укладення Договору, передбачено, що однією з істотних умов договору оренди є порядок використання амортизаційних відрахувань.

У пункті 3.1. Договору зазначено, що амортизаційні відрахування та вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що сторони у Договорі дійшли згоди щодо порядку використання амортизаційних відрахувань, а тому посилання прокурора та позивача на дану обставину є безпідставними.

У той же час, дослідивши умови Договору, проаналізувавши правовідносини, що виникли між відповідачами, судова колегія дійшла також і до наступних висновків.

Як вже зазначалось, суд дійшов до висновку що асфальтобетонне покриття є поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремити, влаштування такого покриття призводить з зміни експлуатаційних характеристик поверхневого шару земельної ділянки.

Згідно статті 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Виходячи з викладеного, на думку колегії суддів, окрема передача асфальтобетонного покриття в оренду будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки є неможливою.

Відповідно до статті другої Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним Кодексом України, Цивільним Кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про оренду землі" орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частиною першої статті 6 згаданого закону визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (стаття 15 Закону України "Про оренду землі".

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при передачі в оренду частини асфальтобетонного покриття фактично в оренду було передано земельну ділянку, а тому договір оренди в цій частині є удаваним правочином та підлягає визнанню недійсним.

Суд вважає, що КП «ДЕУ» СМР не мало достатнього обсягу цивільної дієздатності при укладенні договору оренди в частині передачі в оренду асфальтобетонного покриття.

В абзаці 7 п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 18 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За таких обставин, об'єкт оренди підлягає звільненню та поверненню власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурор звільнений від сплати судового збору з відповідачів в дохід державного бюджету підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме: за немайновою вимогою про визнання договору недійсним суд покладає судовий збір на відповідачів порівну (1147,00грн./2=573.50грн.) по 573,50 грн. з кожного, а за немайновою вимогою щодо звільнення та повернення майна, повністю на відповідача ПП «Фрукти та виноград» у розмірі 1147,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія,-

ВИРІШИЛА:

1. Позов задовольнити повністю .

2. Визнати договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 , укладений між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради та приватним підприємством "Фрукти та виноград" недійсним.

3. Зобов'язати приватне підприємство "Фрукти та виноград" (99001, м. Севастополь, вул. Пляжна,3 ЄДРПОУ 35034274) звільнити об'єкт оренди - асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе та повернути асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе, власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

4. Стягнути з приватного підприємства "Фрукти та виноград" (99001, м. Севастополь, вул. Пляжна,3, ЄДРПОУ 35034274, р/р №260060302001 в СФ КБ «Фінанси та кредит», МФО 384812) в дохід державного бюджету міста Севастополя (код ЕДРПОУ 38022717, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31210206700001, код класифікації доходів бюджету - 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 1720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.).

5. Стягнути з комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради (99003, м. Севастополь, вул. Мечникова,73, ЄДРПОУ 03358297, р/р №35446001000873 в ГУ ДКСУ м.Севастополя, МФО 824509) в дохід державного бюджету міста Севастополя (код ЕДРПОУ 38022717, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, р/р 31210206700001, код класифікації доходів бюджету - 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 573,50 грн. (п'ятсот сімдесят три грн. 50 коп.).

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України та підписано 27.06.2013.

Головуючий суддя С.О. Щербаков

Суддя О.М. Архипенко

Суддя Ю.В. Лотова