Постанова

від 02.09.2013 по справі 919/127/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Справа № 919/127/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Заплава Л.М.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

прокурор: Почка Антон Анатольевич, посвідчення № 005826 від 25.09.12, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: не з'явився, Севастопольська міська рада;

відповідача: не з'явився, приватне підприємство "Фрукти та виноград";

відповідача: Кот Марина Валеріївна, довіреність № 61 від 28.01.13, комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської ради;

третьої особи: не з'явився, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Фрукти та виноград" на рішення господарського суду міста Севастополя (головуючий суддя Щербаков С.О., судді - Архипенко О.М., Лотова Ю.В.) від 26 червня 2013 року у справі №919/127/13-г

за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради;

до комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської ради;

приватного підприємства "Фрукти та виноград";

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

про визнання договору недійсним та повернення комунального майна

ВСТАНОВИВ :

Прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства "Фрукти та виноград", в якому просив суд визнати договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009, укладений між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради та приватним підприємством "Фрукти та виноград" недійсним, зобов'язати відповідача звільнити об'єкт оренди - асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе та повернути вказане майно вартістю 54065,00 грн. власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2013 року у справі №919/127/13-г позов задоволений повністю.

Визнано договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009, укладений між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради та приватним підприємством "Фрукти та виноград" недійсним.

Зобов'язано приватне підприємство "Фрукти та виноград" звільнити об'єкт оренди - асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе та повернути асфальтобетонне покриття ділянки для відстою тролейбусів, загальною площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе, власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Стягнуто з приватного підприємства "Фрукти та виноград" в дохід державного бюджету міста Севастополя судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Стягнуто з комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради в дохід державного бюджету міста Севастополя судовий збір у розмірі 573,50 грн.

Приймаючи відповідне рішення суд першої інстанції прийшов до висновку щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, приватне підприємство "Фрукти та виноград" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду від 26 червня 2013 року скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте рішенням судом першої інстанції суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради в момент передачі об'єкту оренди за спірним договором діяло у відповідності із Статутом підприємства, відповідно до якого мало повноваження на передачу об'єкту в оренду приватному підприємству "Фрукти та виноград", у зв'язку з чим не порушувало вимог законодавства.

Отже при передачі об'єкту оренди комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради діяло у відповідності із діючим законодавством.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31 липня 2013 року, відновлено приватному підприємству "Фрукти та виноград" строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2013 року у справі №919/127/13-г, прийнято апеляційну скаргу приватного підприємства "Фрукти та виноград" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 02 вересня 2013 року , у складі колегії суддів: Головуючий суддя Латинін О.А., судді: Заплава Л.М., Сікорська Н.І.

За розпорядженням керівництва суду від 02 вересня 2013 року суддю Сікорську Н.І., у зв'язку з відпусткою замінено на суддю Проценко О.І.

В судовому засіданні яке було призначено на 02 вересня 2013 року, представник комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської ради та прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, інші представники сторін у судове засідання не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

07 травня 2009 року між комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради (орендодавець) та приватним підприємством "Фрукти та виноград" (орендар) було укладено договір №33 оренди нерухомого майна, відповідно до пункту 1.1. якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду майно - асфальтобетонне покриття майданчика для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе (том 1 арк.с. 12-13).

Пунктом 1.2. договору визначено, що об'єкт оренди буде використовуватись для організації автостоянки.

Майно перебуває на балансі Відокремленого структурного підрозділу "Сімферопольське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" ДП "Придніпровська залізниця".

Відповідно до пункту 2.1. договору власником об'єкта оренди залишається територіальна громада м.Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, а Орендар користується ним на протязі строку дії оренди.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що прийом-передача об'єкта в оренду здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця, Орендаря та балансоутримувача.

Згідно з пунктом 2.5. договору вступ Орендаря в користування майном відбувається одночасно із підписанням акту прийому-передачі об'єкта оренди.

На підставі акту приймання-передачі від 07.05.2009 зазначене майно було передане приватному підприємству "Фрукти та виноград" (том 1 арк.с. 15 - зворотна сторінка).

Згідно пункту 7.1. договору, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, але не раніше дати узгодження Договору Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та діє до 08.04.2014.

Зазначений договір погоджено головою Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 07.05.2009.

Прокурор вважаючи, що договір оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 суперечить положенням чинного законодавства, оскільки об'єкт оренди не є нерухомим майном, а лише частиною дороги місцевого значення, а сам договір не містить істотної умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань звернувся із відповідним позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту статуту комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради №4677 від 14.02.2006, засновником відповідача є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради (пункт 1.2.).

Згідно з пунктом 5.2. вищевказаного статуту усе майно підприємства, що складається з виробничих і невиробничих фондів, а також інших цінностей, вартість яких позначається в самостійному балансі підприємства, знаходиться в комунальній власності і закріплено за підприємством на праві господарського відання.

Як вбачається зі змісту довідки комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради від 19.04.2013 №389/1 підтверджується знаходження на балансі підприємства: - дороги по пр. Ген.Острякова до вул. Хрустальова, у тому числі - асфальтобетонного покриття ділянки для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташованого за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе, що є об'єктом оренди за спірним договором (том 1 арк.с.143).

Правовідносини у сфері оренди державного та комунального майна регулюються Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним, до відповідних правовідносин, Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Як вбачається зі змісту договору №33 від 07.05.2009 він по своєї правової природі є договором оренди нерухомого майна.

За приписами статей 759, 762 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк; за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 Господарського кодексу України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Стаття 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає коло об'єктів, які підлягаю наданню в оренду за цим Законом.

Так зазначеною статтею передбачено, що об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Загальне поняття рухомого та нерухомого майна надається у статті 181 Цивільного кодексу України.

Так відповідно до частини 1 даної статті до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

А за умовами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Закон, який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Законом України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень".

За приписами статті 2 зазначеного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому, за визначенням наведеним у цій статті Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень", нерухоме майно це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час укладання спірного договору) встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року N 7/5 (яке діяло на час укладення договору) встановлено, що не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

В законодавчих актах відсутнє визначення асфальтобетонного покриття, міститься воно лише в Інструкції із складання звітності за формою N 1-ДГ "Звіт про наявність автомобільних доріг загального користування та їх благоустрій", затвердженій наказом Державної служби автомобільних доріг від 19 липня 2006 року N 284 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції 3 серпня 2006 року за N 930/12804).

Так, зазначена Інструкція розглядає асфальтобетонне покриття як одне із типів дорожнього покриття. А саме, асфальтобетонне покриття - це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано з ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих) (розділ 4 Інструкції) (пункт 2.2. "Асфальтобетонне покриття" Наказу Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 "Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації").

У розділі 4 Інструкції визначено, що асфальтобетонне покриття - один із типів дорожнього покриття, а саме - асфальтобетонне покриття це удосконалене покриття капітального типу, яке збудовано ущільнених асфальтобетонних сумішей (гарячих, теплих).

Також поняття дорожнього покриття розкривається у статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" відповідно до якої дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів.

Отже, асфальтобетонне покриття - це верхній шар землі з твердим покриттям, яке впливає на довговічність, зокрема, дороги.

Враховуючи наведе вище та виходячи з юридичної природи асфальтобетонного покриття, а також ознак нерухомого майна, судова колегія приходить до висновку, що об'єкт оренди за договором -асфальтобетонне покриття майданчика для відстою тролейбусів, площею 1425 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, 5 км Балаклавського шосе, не є нерухомим майном.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 18 Закону України "Про автомобільні дороги" складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття , штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі. Межі вулиці за її шириною визначаються "червоними лініями". Розташування будь-яких об'єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Як вбачається з відповіді Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 28.02.2013 вих №04-01/1155 на запит директора комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради, до якої додано фрагмент Генерального плану міста Севастополя в районі транспортної розв'язки 5-го кілометру Балаклавського шосе, зазначено що об'єкт оренди за договором знаходиться в межах червоних ліній існуючої багаторівневої транспортної розв'язки.

Зі змісту наведеного вище вбачається, що об'єкт оренди за спірним договором є частиною автомобільної дороги, а тому судова колегія вважає висновки суду першої інстанції стосовно цього вірними.

Разом з тим судова колегія вважає висновки суду попередньої інстанції стосовно безпідставності посилання прокурора та позивача на ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна", в обґрунтування того, що автомобільні дороги не можуть бути об'єктами оренди вірними, оскільки чинна на час укладення договору редакція статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містила положень щодо заборони оренди автомобільних доріг, а стаття 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" стосується виключно державного майна, у той час, як об'єкт оренди згідно статті 16 Закону України "Про автомобільні дороги" є комунальною власністю.

До того ж, відповідно до абзацу 4 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, що діяла на момент укладення договору, підприємства є орендодавцями - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Як встановлено, загальна площа об'єкту оренди за спірним договором складає 1425 кв.м., тобто більше ніж 200 кв.м., об'єкт оренди не є структурним підрозділом підприємства та не є нерухомим майном, а отже судова колегія приходить до висновку, що у комунального підприємства "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради було відсутнє право на передачу вищевказаного об'єкту в оренду, оскільки дані дії не належали до його повноважень.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Вищий Господарський суд України у своєму Роз'ясненні №02-5/111 від 12.03.99 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" роз'яснив, що господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, що угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом.

Згідно із пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку, що під час укладення договору, комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради не було дотримано вимоги передбачені законом , а саме статтею 203 Цивільного кодексу України, що виразилось у відсутності у останнього необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання договору оренди нерухомого майна №33 від 07.05.2009 недійсним.

Також апеляційна інстанція погоджується із висновками місцевого господарського суду стосовно неможливості передачі асфальтобетонного покриття в оренду будь-якій особі без передачі цій особі відповідної земельної ділянки, оскільки, як було встановлено асфальтобетонне покриття є поліпшенням земельної ділянки, яке неможливо відокремити, влаштування такого покриття призводить до зміни експлуатаційних характеристик поверхневого шару земельної ділянки.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Згідно статті 79 Земельного Кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.

Частиною першою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За умовами пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 № 6 підстави набуття прав на землю визначені розділом IV ЗК України. Після прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у власність або в користування, затвердження результатів аукціону, укладення відповідної цивільно-правової угоди, набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду особа має право на одержання земельної ділянки у власність або в користування і право вимагати оформлення документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України). За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, зазначеними нормами матеріального права встановлено, що набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності та передача в оренду таких земельних ділянок здійснюються на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, у відповідності із вимогами земельного законодавства.

Проте матеріали справи не містять жодного доказу щодо набуття законного права на оренду земельної ділянки приватним підприємством "Фрукти та виноград".

Крім цього, проаналізувавши умови спірного договору оренди та правовідносини, що виникли між відповідачами, судова колегія погоджується із позицією суду першої інстанції щодо наявності ознак удаваного правочину у змісті спірного договору та вважає зазначити наступне.

Так, виходячи зі змісту укладеного між відповідачами спірного правочину, судова колегія приходить до висновку, що фактично предметом цього договору є передача певної земельної ділянки для використання її у своїй підприємницькій діяльності, а тому суд приходить до висновку, що відповідачами фактично вчинено удаваний правочин.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Удаваний правочин - це правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Наприклад, укладається договір дарування з метою приховання договору купівлі-продажу для обходу переважного права учасників спільної часткової власності на купівлю частки, що продається; або видається генеральна довіреність на автомобіль з правом його продажу з метою приховання договору купівлі-продажу. В даній ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою нібито прикриває реальний правочин.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають із змісту правочину (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, апеляційною інстанцією встановлено, що фактично між відповідачами було укладено договір найму (оренди) земельної ділянки, за яким наймодавець передав наймачеві земельну ділянку на встановлений строк володіння та користування за плату, тобто укладений між відповідачами договір фактично вчинено для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а тому договір оренди в цій частині є удаваним право чином.

Відповідно до пункту 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Так в ході розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що передача в оренду земельної ділянки здійснено із порушенням вимог земельного законодавства, що дає підстави для визнання спірного договору недійсним.

За таких обставин, за правилами статей 216, 785 Цивільного кодексу України, об'єкт оренди підлягає звільненню та поверненню власнику - територіальній громаді міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради.

Щодо посилань прокурора на те, що договір не містить істотної умови щодо порядку використання амортизаційних відрахувань, яка передбачена статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 3.1. договору амортизаційні відрахування та вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Отже сторони у договорі дійшли згоди щодо порядку використання амортизаційних відрахувань, а тому посилання прокурора та позивача на дану обставину не приймається до уваги колегії суддів апеляційної інстанції.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради в момент передачі об'єкту оренди за спірним договором діяло у відповідності із Статутом підприємства, відповідно до якого мало повноваження на передачу об'єкту в оренду приватному підприємству "Фрукти та виноград", судова колегія вважає їх такими, що ґрунтуються на припущенні та не заслуговують на увагу суду, у зв'язку із наступним.

Статут підприємства - це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, регулюює його діяльність, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства й розподілу прибутку, порядок реорганізації підприємства та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи та не можуть суперечити чинному законодавству України.

Як вбачається зі змісту пункту 3.2 Статуту підприємства, останнє здійснює свою діяльність на основі та у відповідності до Цивільного та Господарського кодексів України, інших нормативно-правових актів чинного законодавства України, рішень Власника, рішень органу управління.

Проте в ході розгляду справи, судами було встановлено, що вищенаведені норми законодавства комунальним підприємством "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської Ради при укладанні спірного договору були порушені, а також було надано земельну ділянку без наявної згоди Власника, тобто Севастопольської міської Ради.

Отже, Статут підприємства регулює лише діяльність підприємства та не надає останньому права на дії, які заборонені Законом.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2013 року у справі №919/127/13-г відсутні.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу приватного підприємства "Фрукти та виноград" залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 26 червня 2013 року у справі №919/127/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді Л.М. Заплава

О.І. Проценко

Розсилка:

1.Севастопольська міська рада (вул. Леніна, 3,Севастополь,99011)

2.прокурор Ленінського району міста Севастополя (вул. Вороніна, 11,Севастополь,99011)

3.Комунальне підприємство "Дорожньо-експлуатаційне управління" Севастопольської міської ради (вул. Мечникова, 73,Севастополь,99003)

4.приватне підприємство "Фрукти та виноград" (вул. Пляжна, 3,Севастополь,99001)

5.Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

6.Господарський суд міста Севастополя (вул.Л.Павліченко, 5, м.Севастополь,99011)