Постанова

від 18.06.2013 по справі 820/981/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 червня 2013 р. № 820/981/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -Судді Архіпової С.В.

при секретарі - Пєнцові М.В.,

за участю: представника позивача - Підіпригора М.О.,

представника відповідача - Доценко Н.В., Єферова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом

Приватне акціонерне товариство "Завод МАЯК" до Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Завод «Маяк» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому, після збільшення позовних вимог, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: № 0000272210 від 18.10.12р., № 0000322210 від 18.10.2012р., № 0000292210 від 18.10.2012р., № 0000312210 від 18.10.2012р., № 0000302210 від 18.10.2012р., № 0000332210 від 18.10.2012р., № 0000282210 від 18.10.2012р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують права та законні інтереси позивача.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували та просили в його задоволені відмовити у повному обсязі через безпідставність, вважаючи оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення цілком обґрунтованими та законними.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задоволення, керуючись наступним.

Так, судом встановлено, що позивач пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з ідентифікаційним кодом - 21189935, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС.

З 15 липня 1997 року Приватне акціонерне товариство «Завод «Маяк» є платником податку на додану вартість. У період за який проводилася перевірка (з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.) позивач був платником податку на додану вартість на підставі Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.04.2002р. № 27779584. Індивідуальний податковий номер АТ «Маяк» - 211899320098.

Судом встановлено, що в серпні - вересні 2012 року фахівцями ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 02.10.2012р. № 785/22/21189935, згідно висновків якого встановлені наступні порушення:

1) п.п. 136.1.2 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн., в т.ч. за 1 кв. 2012р. на суму 821059,00 грн., за І півріччя 2012р. на суму 1953789,00 грн.; п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати всього у сумі 3441629,00 грн., у т.ч. за 4 кв. 2010р. в сумі 503,00 грн., за 1 кв. 2011р. в сумі 11161,00 грн., за 2 кв. 2011р. в сумі 1680,00 грн., за 4 кв. 2011р. в сумі 935135,00 грн., за 1 кв. 2012р. в сумі 1246575,00 грн., за 2 кв. 2012р. в сумі 1246575,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 558950,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього на суму 2823065,00 грн.;

2) п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 105,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 21645,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в розмірі 2670,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (ряд. 19) за червень 2012р. на суму 19080,00 грн.;

3) п. 2, 3, 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303 та порушення п. 2.1 ст. 2, п. 6.4 ст. 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства ядерної безпеки України, ДПА України, що призвело до заниження АТ «Маяк» збору за забруднення навколишнього природного середовища на загальну суму 701,84 грн. у 4 кв. 2010р.;

4) п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України, внаслідок чого АТ «Маяк» занижено екологічний податок за розміщення відходів 2-го та 3-го класу небезпеки за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р. всього на суму 15228,19 грн., в т.ч. за 1 кв. 2011р. - 660,70 грн., за 2 кв. 2011р. - 1323,12 грн., за 3 кв. 2011р. - 2240,87 грн., за 4 кв. 2011р. - 2956,34 грн., за 1 кв. 2012р. - 3724,87 грн., за 2 кв. 2012р. - 4322,29 грн.;

5) ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, внаслідок чого АТ «Маяк» занижено орендну плату за землю за перевіряє мий період на загальну суму 333814,46 грн.;

6) п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637, а саме встановлено не оприбуткування готівки до каси підприємства на суму 13016,00 грн.;

7) п. 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637, а саме перевищення ліміту становить 8729,82 грн.

За наслідками розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення: № 0000272210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3213,75 грн., з яких 2670,00 грн. за основним платежем та 543,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000322210 від 18.10.2012р., яким позивачу було визначено штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 82539,64 грн.; № 0000292210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: інші збори за забруднення навколишнього природного середовища на суму 877,30 грн., з яких 701,84 грн. за основним платежем та 175,46 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000302210 від 18.10.12р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку на суму 18540,28 грн., з яких 15228,19 грн. за основним платежем та 3312,09 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000312210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати на суму 400939,39 грн., з яких 333814,46 грн. за основним платежем та 67124,93 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000332210 від 18.10.2012р., яким позивачу було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн., в т.ч. за податковою декларацією за 2 кв. 2012р. на суму 2811904,00 грн. та за податковою декларацією за 1 кв. 2011р. на суму 11161,00 грн.; № 0000282210 від 18.10.2012р., яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 644820,75 грн., з яким 558950,00 грн. за основним платежем та 85870,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень, відповідачем враховано, що у періоді, який перевірявся (з 01.10.12р. по 30.06.12р.) позивач фактично здійснював наступні види діяльності за КВЕД: виробництво радіаторів і котлів центрального опалення (28.22.0), будівництво будівель (45.21.1), неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами (51.39.0), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (52.11.0).

Основним видом діяльності, який здійснював позивач, є виробництво радіаторів і бойлерів (котлів) центрального опалення.

Згідно акту перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935 в перевіряємому періоді позивач здійснював імпортні та експортні операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Щодо визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3230,75 грн. за податковим повідомленням-рішення від 18.10.12р. № 0000272210 судом встановлено наступне.

Відповідач в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем п.п. 7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.2, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» та п. 185.4 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України посилався на те, що у перевіреному періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех».

Від податкових органів, на обліку в яких знаходяться зазначені вище контрагенти позивача, надійшли акти перевірок: акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 30.03.2012р. № 23/2220/35475689 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Каріатида групп» (код ЄДРПОУ 35475689) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Промтехноопт» (код ЄДРПОУ 37092055) їх реальності та повноти відображення в обліку в період з 01.05.2011р. по 30.06.11р.», яким було встановлено відсутність факту реального вчинення ТОВ «Кариатида групп» господарських операцій за травень та червень 2011р.; довідка ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова № 573/07-004/35247643 від 31.03.11р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Новика», код за ЄДРПОУ 35247643 з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010р.», якою було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Новика» господарських операцій за грудень 2010 року; акт Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 23.03.2012р. № 13/23-304/31436715 «Про неможливість проведення перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Зондполітех» код ЄДРПОУ 31436715, по фінансово-господарським взаємовідносинам з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011р. по 31.05.11р.», яким було встановлено, що по підприємству ТОВ «Зондполітех» відсутній факт реального вчинення господарських операцій з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками за період з 01.01.2011р. по 31.05.2011р.

Наведені факти, на думку відповідача, свідчать про відсутність у ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність кількісного кваліфікованого персоналу, факт проведення будь-яких робіт, надання послуг, тощо.

З урахуванням викладеного відповідачем зроблено висновок, що угоди, укладені позивачем з ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», не створили юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з їх недійсністю; видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), розрахункові платіжні документи не відповідають вимогам законодавства, чинного на час існування спірних правовідносин. Вказані обставини, на думку відповідача, позбавляють позивача права на відображення господарських операцій з зазначеними вище суб'єктами господарювання у податковому обліку з податку на прибуток (у складі валових витрат) та у податковому обліку з податку на додану вартість (у складі податкового кредиту).

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується з огляду на наступне.

Так, стосовно правовідносин позивача з ТОВ «Кариатида групп» судом встановлено, що 09 березня 2011 року між зазначеними суб'єками господарювання укладено договір № 12к11 про надання послуг по митному брокерському обслуговуванню, згідно умов якого виконавець - ТОВ «Кариатида групп» виконує для Замовника (позивача) усі необхідні роботи по митному оформленню товарів і майна Замовника, таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню фітосантарного, екологічного, радіологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій пов'язаних з організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів і майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання). Форма розрахунків безготівкова.

В п. 4.1 ст. 4 Договору сторони визначили, що здача робіт підтверджується оформленими ВМД, актом виконаних робіт. В додатку № 1 до Договору сторони визначили вартість послуг, які надаються Виконавцем.

За наявними в матеріалах справи документами судом встановлено, що у період травень-червень 2011 року ТОВ «Кариатида групп» були виконанні для позивача роботи по митному брокерському обслуговуванню (оформлення ВМД № 807070006/2011/426983, № 807070006/2011/428720, № 807070006/2011/427407) на загальну суму 2016,00 грн., в т.ч. ПДВ 336,00 грн.

Факт виконання робіт по митному брокерському обслуговуванню підтверджується: рахунками № 138/1 від 06.05.11р., № 158/1 від 31.05.11р., № 160/1 від 06.06.11р.; актами виконаних робіт № 138/1 від 06.05.11р., № 158/1 від 31.05.11р., № 160/1 від 06.06.11р.; ВМД № 807070006/2011/426983 від 06.05.11р., № 807070006/2011/427407 від 16.05.2011р., № 807070006/2011/428720 від 31.05.2011р.; податковими накладними від 11.05.11р. № 7, від 31.05.11р. № 37, від 09.06.11р. № 3.

Зазначені податкові накладні були відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних того періоду, в якому були отримані, а саме у травні та червні 2011 року.

Розрахунки між сторонами здійснено у повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджується долученими до матеріалів справи оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 68.5, виписками із банківського рахунку, та не заперечується відповідачем.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2008 року між позивачем як доручителем та ТОВ «Новика» як повіреним було укладено договір № 34/N/2008, за умовами якого поручитель доручає повіреному згідно з Загальними умовами надання послуг по митному брокерському обслуговуванню (п. 8) здійснення самостійно або з залученням третіх осіб усіх необхідних юридичних дій по митному оформленню товарів і майна доручителя таких як: оформлення вантажу у митному відношенні, організація робіт по сертифікації у системі УкрСЕПРО, проведенню, фітосанітарного, екологічного, радіологічного, санітарно-епідеміологічного та інших видів державного контролю, дій пов'язаних організацією, розміщенням та зберіганням цих товарів та майна (у тому числі на складах тимчасового зберігання), транспортно-експедиційні послуги. В додатку № 1 до договору сторони визначили перелік послуг, які надає повірений та їх вартість.

На виконання умов зазначеного вище договору ТОВ «Новика» надано позивачу послуги по митному брокерському обслуговуванню, а саме послуги з оформлення ВМД № 80707000/2010/430489 та ВМД № 807070006/2010/431884 на загальну суму 1208,40 грн., в т.ч. ПДВ 201,40 грн.

Факт надання послуг підтверджується рахунками № 547/1 від 04.11.10р., № 576/1 від 26.11.10р., актами виконаних робіт № 547/1 від 11.11.10р., № 576/1 від 03.12.10р., ВМД 80707000/2010/430489 та ВМД № 807070006/2010/431884, податковими накладними № 547 від 11.11.10р., № 576 від 03.12.10р., які відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних відповідного періоду.

Крім того, суд відзначає, що податковим органом не висловлювалися сумніви щодо дійсності та реальності наданих послуг за вказаною угодою, яка підтверджувалась реальним оформленням товару у митному відношенні з відповідною відміткою Харківської обласної митниці вантажної-митної декларації про оформлення вантажу представником декларанта - ТОВ «Кариатида групп»

Позивач у безготівковій формі розрахувався з ТОВ «Новика» за надані послуги, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 68.5, виписками із банківського рахунку, та не заперечується відповідачем.

Також судом встановлено, що 19 січня 2010 року між ТОВ «Зондполітех» як продавцем та АТЗТ «Маяк» як покупцем укладено договір № 19/01, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність проволоку зварювальну в асортименті та електроди зварювальні (далі - товар) у кількості та за цінами зазначеними в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Форма розрахунків безготівкова.

В п. 3.1 ст. 3 договору сторони визначили, що товар за цим договором відпускається зі складу продавця.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Зондполітех» поставило у період січень-березень 2011р. товар (зварювальна проволока та електроди) на загальну суму 13393,50 грн., в т.ч. ПДВ 2232,25 грн.

Факт поставки товару підтверджується видатковим накладними: № РН-00058 від 13.01.11р., № РН-00157 від 27.01.11р., № РН-00372 від 24.02.11р., № РН-00583 від 25.03.11р., № РН-00404 від 01.03.11р.; подорожніми листами: № 438408 від 13.01.11р., № 865912 від 27.01.11р., № 865947 від 24.02.11р., № 057905 від 01.03.11р., № 057940 від 23.03.11р.; податковими накладними: № 47 від 12.01.11р., № 151 від 27.01.11р., № 183 від 23.02.11р., № 146 від 18.03.11р., № 4 від 01.03.11р., які були відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних та податкових деклараціях з ПДВ відповідного звітного періоду.

Згідно перелічених вище подорожніх листів поставка товару здійснювалася позивачем власними силами.

Розрахунки між сторонами були здійсненні у безготівковій формі, що підтверджується обороно-сальдовою відомістю по рахунку 631, виписки із банківського рахунку та не заперечується відповідачем.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності контрагентів позивача не впливає на визначення реальності вчинених між позивачем та такими контрагентами господарських операцій.

Доводи про нереальність здійснення операцій між ними не підтверджується зібраними у справі доказами та обґрунтовуються відповідачем лише інформацією викладеною в актах та довідках за наслідками перевірок контрагентів позивача, складених податковими органами за місцем їх реєстрації податкової реєстрації .

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при здійсненні спірних угод дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст. 11 КАС України, не виявлено.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні на весь обсяг поставленого товару та виконаних робіт (наданих послуг), які оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами з урахуванням суми ПДВ та у безготівковому порядку.

Факт належної оплати позивачем отриманого товару та послуг сторонами у справі не заперечується.

При цьому покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця, а наявність порушення ведення бухгалтерського обліку, вимог податкового обліку або інші порушення умов ведення господарської діяльності контрагента не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг (поставленого товару) відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за умови, що він виконав усі передбачені законом умови щодо цього.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Аналогічні положення містяться в п. 2.2 розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Частиною 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Аналогічні положення містяться в п. 2.4 розділу 2 зазначеного вище Положення.

Досліджені судом первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зокрема мають обов'язкові реквізити: найменування платника податків та його контрагента, назву документа, дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, відповідачем в акті перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935 не спростовується достовірність відомостей, що містяться у первинних документах, наданих до перевірки та, в подальшому, до суду.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мав чинність на час виникнення частини спірних правовідносин щодо нарахування податку на додану вартість, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Аналогічна за змістом норма права міститься в приписах п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В підпункті 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» зазначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Так само, пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться в п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно п.п. 7.2.6 п. .2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні положення містяться в п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

При цьому, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абз. 1 п. 5 зазначеного Порядку, передбачено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі, і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Суд вказує, що господарські зобов'язання позивача з контрагентами ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» виконані належним чином.

Право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах позивачем були отримані належним чином оформлені податкові накладні від контрагентів-постачальників: ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», які були відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих накладних та у податкових деклараціях з ПДВ за відповідний період.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що на момент укладення спірних правочинів та виписування спірних податкових накладних ТОВ «Кариатида групп», ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех» були зареєстровані у встановленому порядку платниками податку на додану вартість, що свідчить про те, що відсутня єдина підстава для визнання накладної недійсною - виписування її особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформовано на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально, належним чином виконані.

На підставі зазначених обставин суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 18.10.12р. № 0000272210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3230,75 грн., з яких 2670,00 грн. за основним платежем та 543,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями є протиправним та прийнято всупереч положенням чинного законодавства. Внаслідок чого вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.12р. № 0000272210 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000292210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: інші збори за забруднення навколишнього природного середовища на суму 877,30 грн. та від 18.10.2012р. № 0000302210, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення як вторинної сировини у розмірі 18540,28 грн., суд зазначає наступне.

Згідно висновків акту перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935 позивачем порушено п. 2, 3, 4 Положення про встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища та стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.99р. № 303 та положення п.п. 2.1 п. 2, п.п. 6.4 п. 6, п.п. 7.3 ст. 7 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999р. № 162/379, що призвело до заниження збору за забруднення навколишнього природного середовища за 4 квартал 2010 року на загальну суму 701,84 грн.

Крім того, за висновками відповідача, позивачем було порушено положення п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України, що призвело до заниження екологічного податку за розміщення відходів 2-го та 3-го класу небезпеки за період з 01.01.2011р. по 30.06.2012р. всього на суму 15228,19 грн., в т.ч. за 1 кв. 2011р. на суму 660,70 грн., за 2 кв. 2011р. - 1323,12 грн., за 3 кв. 2011р. - 2240,87 грн., за 4 кв. 2011р. - 2956,34 грн., за 1 кв. 2012р. - 3724,87 грн., за 2 кв. 2012р. - 4322,29 грн.

Зі змісту акту перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935 вбачається, що, на думку відповідача, позивачем порушено зазначені вище положення норм законодавства, чинного на час існування спірних правовідносин, внаслідок того, що у період з 4 кварталу 2010 року по 2 квартал 2012 року АТ «Маяк» здійснювало розміщення відходів 2-го та 3-го класу небезпеки, при цьому не сплачувало збір за забруднення навколишнього природного середовища та екологічний податок.

Зазначені твердження відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до типових форм № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» позивач, АТ «Маяк» відходи 2-го та 3-го класу небезпеки, що утворені за період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. та за період з 01.01.11р. по 30.06.2012р., передав на утилізацію та захоронення підприємствам: ДСАППНВ ІСМА НАН України (код ЄДРПОУ 35467070), ТОВ «Лемвест» (код ЄДРПОУ 30589951), Зміївське КП «Надія» (код ЄДРПОУ 34713060), ТОВ «ЮК-ЛТД» (код ЄДРПОУ 33677469).

Проте, на думку відповідача, позивач не надав до перевірки документи, що підтверджують утилізацію та захоронення відходів 2-го та 3-го клас небезпеки вищезазначеними підприємствами, що свідчить про те, що позивач самостійно здійснював розміщення зазначених вище відходів. Крім того, згідно даних бухгалтерського обліку, у період з 01.01.2011рю по 30.06.2012р., по балансовому рахунку 209 «Інші матеріали» значились залишки металобрухту (3 клас небезпеки), проте позивач не нараховував та не сплачував екологічний податок за розміщення металобрухту.

З зазначеними висновками суд не погоджується з огляду на наступне.

Починаючи з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України на заміну загальнодержавного збору за забруднення навколишнього природного середовища запроваджено екологічний податок.

Відповідно до п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України екологічний податок це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Відповідно до п. 240.1 ст. 240 цього Кодексу платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України, який згідно акту перевірки порушений позивачем).

Об'єктом та базою оподаткування екологічним податком згідно з п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України є:

- обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами;

- обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти;

- обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів;

- обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на митну територію України податковими агентами, крім:

- обсягів палива вивезених з митної території України в митних режимах експорту або реекспорту та/або переробки на митній території України засвідчених належно оформленою митною декларацією;

- мазуту та пічного палива, що використовуються в процесі виробництва тепло- та електроенергії;

- обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк;

- обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ставки екологічного податку в залежності від об'єкту оподаткування (у тонах) наведені у ст.ст. 243- 248 Податкового кодексу України у формі таблиці.

Пунктом 249.6. ст. 249 зазначеного Кодексу встановлено, що суми податку, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, ставок податку та коригуючих коефіцієнтів за наведеною у ньому формулою.

Що стосується періоду часу до набрання чинності Податковим кодексом України, обчислення і сплата збору за забруднення навколишнього природного середовища була врегульована Інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, що затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19 липня 1999 р. N 162/379 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 серпня 1999 р. за N 544/3837(надалі - Інструкція).

Так, пунктом 2.1 цієї Інструкції визначено, що платниками збору є суб'єкти господарювання незалежно від форм власності, юридичні особи, що не здійснюють господарської (підприємницької) діяльності; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації, постійні представництва нерезидентів, які зареєстровані в Україні, або нерезиденти, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Об'єктами обчислення збору у відповідності до п. 3.1 Інструкції є :

для стаціонарних джерел забруднення - обсяги забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах;

для пересувних джерел забруднення - обсяги фактично використаних видів пального, в результаті спалення яких утворюються забруднюючі речовини.

Згідно з п. 6.4. Інструкції суми збору, який справляється за розміщення відходів (Прв), обчислюються платниками самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об'єктів коригуючих коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.4, 2.5 додатка 2 до Порядку, і визначаються за наведеною у цьому пункті формулою.

Таким чином, для обчислення об'єкту оподаткування екологічним податком та збором за забруднення навколишнього природного середовища обов'язковим є встановлення фактичних обсягів забруднюючих речовин (відходів), які викидаються, скидаються, зберігаються, утворюються чи розміщуються платником податку/збору.

Відповідно до п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відходи» відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

На підставі наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що позивач має наступні документи щодо утворення та розміщення відходів: дозвіл № Хзміїв1013 від 02.12.2009р. на розміщення відходів у 2010 році, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, яке дійсне з 01.01.2010р. по 31.12.2010р.; ліміт на утворення та розміщення відходів на 2010 рік погоджений заступником начальника держуправління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області; перелік і кількість дозволених на розміщення відходів на 2010 рік; відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступень їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; довідка про нормативно-допустимі обсяги утворення відходів; перспективний план заходів у сфері поводження з відходами, спрямований на запобігання або зменшення обсягів утворення відходів і запобігання їх негативного впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на 2010р.; дозвіл № ХЗміїв614 від 14.02.11р. на розміщення відходів у 2011р. виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області (дійсний з 14.02.11р. по 31.12.11р.); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 22.06.10р. № 3.2/1111, згідно якого: «За результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи матеріалів поводження з відходами на 2011 рік відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку можуть бути використані у заявленій сфері застосування. Висновок дійсний до 31.12.11р.; протокол державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 22.06.10р. № 3.2/1111; ліміт на утворення та розміщення відходів на 2011 рік, затверджений першим заступником начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області; перелік і кількість дозволених для розміщення відходів на 2011рік; відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступень їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, їх накопичення за попередній рік; довідка про питомі показники утворення відходів; довідка про нормативно-допустимі обсяги утворення відходів; перспективний план заходів у сфері поводження з відходами, спрямований на запобігання або зменшення обсягів утворення відходів і запобігання їх негативного впливу на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на 2011 рік; дозвіл № ХЗміїв109 від 02.06.11р. на розміщення відходів у 2012р. виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області (дійсний з 01.01.12р. по 31.12.12р.); висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 16.06.11р. № 05.03.02-04/64818, згідно якого місця тимчасового зберігання відходів ПАТ «Завод «Маяк» за адресою: м. Зміїв, вул. 50 річчя Комсомолу, 120 за даним заявником зразком відповідає вимогам діючого санітарного законодавства України і за умови дотримання вимог цього висновку може бути використаний в заявленій сфері застосування; ліміт на утворення та розміщення відходів на 2012 рік, затверджений першим заступником начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області; перелік і кількість дозволених для розміщення відходів на 2012рік; відомості про склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступень їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини, їх накопичення за попередній рік; довідка про питомі показники утворення відходів; довідка про нормативно-допустимі обсяги утворення відходів; звіт про виконання плану заходів щодо поводження з відходами за 2010 рік; перспективний план заходів у сфері поводження з відходами, спрямований на запобігання або зменшення обсягів утворення відходів і запобігання їх негативного впливу на навколишнє природне середовище та здоровя людини на 2012 рік; довідка про обсяги токсичних відходів та обсяги утворення, використання і поставку відходів як вторинної сировини і відходів виробництва за поточний 2011 рік.

Окрім того, позивач надав суду копії довідок, згідно яких він не має спеціально відведених місць чи об'єктів для розміщення відходів, не має установок (потужностей) з видалення відходів та не має потужностей з утилізації відходів.

У судовому засіданні встановлено, що позивачем у період з 4 кварталу 2010 року по 2 квартал 2012 року від здійснення власної господарської діяльності були утворені відходи 2-го та 3-го класу небезпеки, металобрухт. Зазначені обставини не заперечуються сторонами.

На підставі типових форм № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», долучених до матеріалів справи, судом встановлено, що, зокрема, відходи 2-го та 3-го класу небезпеки, які були утворені на підприємстві протягом періоду з 01.10.2010р. по 30.06.2012р. були передані позивачем для утилізації та захоронення, а металобрухт реалізований наступним суб'єктам господарювання: ДСАППНВ ІСМА НАН України, ТОВ «Лемвест», Зміївське КП «Надія», ТОВ «ЮК-ЛТД». Зазначені обставини не заперечуються відповідачем та знайшли своє відображення у спірному акті перевірки (арк. 152, 156).

Позивачем надані до матеріалів справи копії документів, які підтверджують факт передачі позивачем - АТ «Маяк» відходів. Зокрема, 2-го та 3-го класу небезпеки на утилізацію та захоронення, а саме: договір № 0512/02 від 12.05.2004р. укладений між Державним спеціалізованим автопідприємством по перевезенню небезпечних вантажів та АТЗТ «Маяк», рахунок-фактура № 0405/02 від 05.04.12р., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 12.04.11р., платіжне доручення № 667 від 06.04.11р.; договір № 7/09 про надання послуг на приймання твердих побутових відходів від 01.01.2009р. укладений між АТ «Маяк» та КП «Надія-2», договір № 9/12 про надання послуг на приймання твердих побутових відходів від 30.12.11р. укладений між позивачем та КП «Надія-2», акти приймання-здачі надання послуг по прийманню та захороненню ТБВ № 142 від 07.12.10р., № 12 від 14.03.11р., № 100 від 07.10.11р., № 134 від 01.12.11р., № 17 від 06.03.12р., № 40/1 від 31.05.12р., № 42 від 12.06.12р., рахунками: № 118 від 07.12.10р., № 9 від 14.03.11р., № 84 від 07.10.11р., № 113 від 01.12.11р., № 14 від 06.03.12р., № 34/1 від 31.05.12р., № 36 від 12.06.12р., контрольними талонами: № 4 від 06.12.10р., № 1 від 11.03.11р., № 2 від 03.10.11р., № 3 від 04.10.11р., б/н від 01.12.11р., № 1 від 06.03.12р., № 2 від 07.05.12р., № 2 від 12.06.12р., платіжні доручення: № 2426 від 10.12.10р., № 489 від 16.03.11р., № 2299 від 13.10.11р., № 2729 від 06.12.11р., № 480 від 07.03.12р., № 1226 від 06.06.12р., № 1316 від 13.06.12р.

Також судом встановлено, що позивач у період, який перевірявся здійснював господарську діяльність з реалізації металобрухту.

Так, 25 січня 2011 року між позивачем як постачальником та ТОВ «Лемвест» як покупцем укладено договір поставки брухту та відходів чорного металу, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити Покупцю брухт та відходи чорного металу (по тексту - Брухт) згідно технічних вимог та якості ДСТУ 4121-2002 та умовами цього договору.

В п. 2.1 ст. 2 Договору сторони визначили, що ціна, номенклатура брухту визначається сторонами в Специфікації.

Відповідно до умов договору сторони в Специфікаціях № 1, 2, 3 визначили товар, який повинен поставити постачальник покупцю, а саме це: брухт сталевий легковаговий.

На виконання умов договору та згідно підписаних специфікацій позивач поставив ТОВ «Лемвест» брухт сталевий у період лютий, березень, травень, жовтень 2011р., травень 2012 року на загальну суму 102409,55 грн. (ПДВ не передбачений).

Факт поставки брухту підтверджується видатковими накладними, актами приймання металів чорних (вторинних), довіреностями на отримання ТМЦ.

12 жовтня 2010 року АТЗТ «Маяк» поставило ТОВ «Юк-ЛТД» металобрухт на загальну суму 10883,40 грн., в т.ч. ПДВ 1813,90 грн., що підтверджується видатковою накладною № НФ-0000760 від 12.10.10р., актом приймання металів чорних (вторинних) № 1208/1 від 12.10.10р.

На підставі зазначених вище обставин судом встановлено, що позивач не здійснював розміщення відходів на спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах.

Відповідно до норм законодавства, чинного на час існування спірних правовідносини, відходи, які були утворені на підприємстві були передані на підставі належним чином оформлених договорів відповідним суб'єктам господарювання.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно п. 6 наказу ДПА України від 22.12.2010 року N 984 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Також п. 5.2 вищенаведеного наказу передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки;

у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Відповідач у акті перевірки від 02.10.12р. № 785/22/21189935 не посилався на конкретні первинні, бухгалтерські документи із зазначенням їх реквізитів, які б підтверджували виникнення об'єкту оподаткування екологічним податком/збором із забруднення навколишнього природного середовища.

Також відповідачем порушена обов'язкова умова, при здійсненні перевірки щодо залучення відповідного органу влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Такий обов'язок встановлений пунктом 15 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N 303.

Ним передбачено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби, які згідно з планом перевірок залучають за попереднім погодженням працівників спеціальних підрозділів Мінприроди для перевірки правильності визначення платниками збору фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Крім того, зазначений обов'язок передбачений п. 250.12 ст. 250 Податкового кодексу України, яким встановлено, що органи державної податкової служби залучають за попереднім погодженням працівників органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та спеціальних підрозділів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища для перевірки правильності визначення платниками податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935, відповідачем визначений об'єкт оподаткування (який залежить у тому числі від обсягів та видів відходів) самостійно, всупереч наведеним приписам Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору а також Податкового кодексу України, без залучення до перевірки відповідних органів влади.

Таким чином судом встановлено, що висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 2, 3, 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999р. № 303, п.п. 2.1 п. 2, п.п. 6.4 п. 6, п.п. 7.3 п. 7 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та Міністерства ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.1999р. № 162/379, п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України не відповідають вимогам законодавства, а тому суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012р. № 0000292210 та від 18.10.2012р. № 0000302210 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000312210, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати на загальну суму 400939,39 грн., суд відзначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами перевірки відповідачем встановлено порушення ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1 ст. 288, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з орендної плати на суму 333814,46 грн.

Згідно акту перевірки від 02.10.2012р. № 785/22/21189935 в порушення ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1 ст. 288, ст. 289 Податкового кодексу України позивачем занижено орендну плату за землю за період з 02.09.2011р. по 30.06.2012р. на загальну суму 246359,90 грн., за рахунок не вірного застосування нормативної грошової оцінки землі в період з 02.09.11р. по 30.06.12р.

При цьому, відповідач посилається на те, що рішенням № 38 від 12.08.2011р. ХІ сесії VІ скликання Зміївської міської ради затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м. Зміїв Зміївської міської ради Зміївського району Харківської області, яке було опубліковано в газеті «Вісті Зміївщини» від 02.09.11р. за № 37, а тому починаючи з 02.09.2011р. позивач повинен був визначати розмір орендної плати за землю з урахуванням нової грошової оцінки землі.

Крім того, в акті перевірки відповідач зазначає про те, що в порушення ст. 271, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України АТ «Маяк» занижено орендну плату за землю за період з 01.01.2011р. по 01.09.2011р. на загальну суму 87454,56 грн., внаслідок недосягнення трикратного розміру земельного податку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що положення ст. 271, п. 286.2 ст. 286, п. 288.1 ст. 288, п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України повинні бути застосовані, на його думку, до орендних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеними положеннями. Оскільки у вказаних нормативних актах відсутні вимоги щодо приведення умов раніше укладених договорів оренди землі (в частині розміру орендної плати) у відповідність з цими законодавчими актам. Ціна договору є істотною умовою останнього, а тому може бути змінена тільки за взаємною згодою учасників правочину.

Судовим розглядом встановлено, що 02 жовтня 2002 року між Зміївською міською радою Харківської області (за договором - «Орендодавець») та АТЗТ «Маяк» (за договором - «Орендар») укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець передає в оренду земельні із земель запасу міської ради загальною площею 1,7859 га, а саме: площею 0,1364 га., що знаходиться в м. Зміїв, вїзд Садовий, № 3 та площею 1,6225 га, що знаходиться в м. Зміїв, вул. 50 років Комсомолу, 120.

Згідно ст. 1 зазначеного Договору грошова оцінка земельної ділянки не проводилася. В ст. 2 Договору сторони визначили, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовому вигляді та в розмірах, визначених і затверджених рішенням ІІІ сесії ХХІУ скликання Зміївської міської ради від 06.08.02р. та ІУ сесії ХХІУ скликання від 17.09.02р. в розмірі 0,33 грн. за 1 кв.м. на рахунок Зміївської міської ради в розмірі 5804,37 грн. на рік.

Розмір орендної плати згідно п. 2.3 ст. 2 Договору щорічно переглядається у випадках і з моменту змін умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів, інфляційних процесів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря; збільшення розмірів ставки земельного податку; в інших випадках передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до умов п. 3.1 ст. 3 Договору «Права та обов'язки Орендодавця» саме Орендодавець - Зміївська міська рада має право вимагати від Орендаря збільшення розмірі орендної плати у разі збільшення відповідно до законів розмірів земельного податку та з інших мотивів, визначених у п. 2.3 цього Договору.

24 жовтня 2005 року між Зміївською міською радою як орендодавцем та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для обслуговування нежитлової будівлі (складу) яка знаходиться за адресою: м. Зміїв, вул. Харківська, 90. Загальна площа земельної ділянки - 0,2505 га.

Згідно п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розрахунку 0,33 грн. за 1 кв.м., що складає 826,65 грн. за 0,2505 га орендованої ділянки. В п. 13 Договору сторони визначили, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі: змін умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках передбачених законодавчими актами України. В пункті 34 Договору сторони визначили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Факт отримання зазначених земельних ділянок у користування позивачем підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки.

На підставі виписок із банківського рахунку судом встановлено, що у період, який перевірявся позивач сплачував оренду плату за землю у розмірі визначеному у договорах.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність приписам ч.3 ст. 2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із ст. 274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до п.288.1-288.3 ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Таким чином, згідно із законодавством України питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.

Відповідно до ст. 204, ст. 629 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В цьому випадку недійсність договорів на право тимчасового користування земельними ділянками (в тому числі на умовах оренди) законом прямо не встановлена, рішення суду про визнання їх недійсними відсутнє, а тому спірні договори оренди землі є правомірними. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі, а саме -в розмірі одного земельного податку.

Водночас, закріплення в Податковому кодексі України мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною. Поряд з цим, ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати та/або зміни нормативної грошової оцінки земель.

Тобто позивач зобов'язаний сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору.

Матеріали справи не містять доказів існування додаткових угод про внесенні відповідних змін до істотних умов договорів оренди землі, зокрема, в частині збільшення розміру орендної плати.

Таким чином суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000312210.

Щодо податкового повідомлення рішення від 18.10.2012 року № 0000332210, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2823065,00 грн. та податкового повідомлення-рішення від 18.10.2012р. № 0000282210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 644820,75 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що актом перевірки від 02.10.2012 року № 785/22/21189935, встановлено порушення позивачем положень п. 136.1.12 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн., в т.ч. за 1 кв. 2012р. на суму 821059,00 грн. та за 1 півріччя 2012 року на суму 1953789,00 грн., п.5.1. п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.2, 138.8 п.п.139.1.1, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено валові витрати всього на суму 3441629,00 грн., за рахунок чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 558950,00 грн. та завищено віє мне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на суму 2823065,00 грн.

Зі змісту спірного акту вбачається, що, на думку відповідача, позивачем занижено дохід на загальну суму 1953789,00 грн., внаслідок не включення у 2012 році до складу доходу суми дивідендів отриманих від Пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу «Бізнес ресурс-4», який відповідно до ст. 22 ЗУ «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» не є юридичною особою, внаслідок чого не є платником податку на прибуток. Валові витрати завищено позивачем на суму 3441629,00 грн. внаслідок включення до складу валових витрат: витрат на оплату товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», ТОВ «Кариадита групп» та відсотків за користування коштами за договорам позики укладеними з ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л» у розмірі 3428285,00 грн. виплата, яких не пов'язана з господарською діяльністю.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду.

Відповідно до п. 2 ст. 12 ЗУ «Про цінні папери та фондовий ринок» емітентом інвестиційних сертифікатів виступає, зокрема, компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Згідно ст. 3 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді.

Судом встановлено, що у 2012 році позивач отримав дивіденди у розмірі 1953789,00 грн. від ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л», а не від Пайового венчурного інвестиційного недиверсифікованого фонду закритого типу «Бізнес ресурс-4», як вважав відповідач.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем ТОВ «Компанія з управління активами» є платником податку на прибуток на загальних підставах.

Відповідно до п.п. 14.1.49 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Згідно п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.5.1 п 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами.

Відповідно до п.п. 153.3.6 п. 153.3 ст. 153 Податкового кодексу України юридичні особи - резиденти, які отримують дивіденди, не включають їх суму до складу доходу (крім постійних представництв нерезидентів).

Якщо дивіденди отримуються платником податку - резидентом із джерелом їх виплати від нерезидента, то платник податку включає суму отриманих дивідендів (крім дивідендів, отриманих від юридичних осіб, які перебувають під його контролем відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, і не є нерезидентами, що мають офшорний статус) до складу доходу за наслідками податкового періоду, на який припадає отримання таких дивідендів.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що до складу доходу платник податку включає лише суму дивідендів отриманих від нерезидента. Суми дивідендів отриманих від резидентів не включаються до складу доходу.

На підставі зазначених вище обставини та з урахуванням положень Податкового кодексу України суд доходить висновку про безпідставність висновків відповідача щодо порушення позивачем положень п.п. 136.1.12 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України, що призвели до заниження доходу на загальну суму 1953789,00 грн. (сума дивідендів отриманих від ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л»).

Щодо твердження відповідача про завищення позивачем валових витрат на загальну суму 3441629,00 грн. суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зазначені норми Закону свідчать про те, що підставою для включення витрат до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю та належне документальне оформлення відповідно до правил ведення податкового обліку.

Пунктом 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст. 138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Судом встановлено, що позивач розрахувався з контрагентами: ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», ТОВ «Кариадита групп» у безготівковій формі - шляхом перерахування грошових коштів на розрахункові рахунки зазначених вище суб'єктів господарювання.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що судовим розглядом встановлено правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Новика», ТОВ «Зондполітех», ТОВ «Кариадита групп» та здійснення позивачем розрахунків з зазначеними вище суб'єктами господарювання у безготівковій формі, суд доходить висновку про правомірність віднесення до складу валових витрат вартість придбаних у вказаних контрагентів товарів.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Компанія з управління активами «ДІКВ-Л» були укладені договори про надання позики: № 1П-БР4 від 30.09.2011р., № 2П-БР4 від 05.10.2011р., № 3П-БР4 від 13.10.2011р., № 4П-БР4 від 17.10.2011р., № 5-П-БР4 від 08.11.2011р., № 6П-БР4 від 15.11.2011р., № 7П-БР4 від 23.11.11р. На підставі зазначених вище договорів позивач отримав грошові кошти у розмірі 25000000,00 грн. За період, що підлягав перевірці позивачем до складу валових витрат за вказаними договорами віднесено суму процентів за користування коштами у розмірі 3428284,91грн.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.

В зв'язку з наведеним суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при їх прийнятті невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Згідно ч. 1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Завод «Маяк» до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000272210 від 18.10.12р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000322210 від 18.10.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000292210 від 18.10.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000312210 від 18.10.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000302210 від 18.10.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000332210 від 18.10.2012р.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області Державної податкової служби № 0000282210 від 18.10.2012р.

Стягнути з державного бюджету (п/р 31217206784011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Приватного акціонерного товариства «Завод «Маяк» (код ЄДРПОУ 21189935) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 21 червня 2013 року.

Головуючий Суддя С.В. Архіпова