Постанова

від 02.07.2013 по справі 5015/5087/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2013 року Справа № 5015/5087/12

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач) розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Амстек" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 у справі № 5015/5087/12 господарського судуЛьвівської області за позовомПриватного підприємства "Амстек" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" простягнення 168119,47 грн за участю представників: від позивача - Семенюк Л.В. від відповідача -не з'явився від третьої особи - не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.02.2013 (суддя - Артимович В.М.) у справі № 5015/5087/12 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" на користь Приватного підприємства "Амстек" 168119,47 грн заборгованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 вказане рішення місцевого господарського суду у даній справі скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у позові повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ПП "Амстек" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду першої інстанції у даній справі, посилаючись при цьому на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

У призначене судове засідання з'явився лише представник позивача, представники відповідача та третьої особи у справі своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, між третьою особою у справі та відповідачем виникли договірні відносини, на виконання яких ТОВ "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" за видатковими накладними № РН-001481 від 03.07.2008; № РН-1554 від 01.11.2008; № РН-1553 від 01.11.2008; № РН-01553 від 01.11.2008; № РН-1555 від 01.11.2008; № РН-1556 від 01.11.2008; № РН-1551 від 03.12.2008; № РН-1552 від 03.12.2008; № РН-1732 від 29.12.2008 та № РН-1731 від 29.12.2008 поставило ТОВ "Енергозберігаючі технології" товар на загальну суму 286519,47 грн.

За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково, сплативши ТОВ "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" 80000,00 грн за платіжним дорученням № 5146 від 19.03.2009. Крім цього, ТОВ "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" було здійснене зарахування грошових коштів у сумі 8400,00 грн у порядку розрахунків за отримані конструкції згідно укладених між первісним кредитором та боржником договорів по абонентському обслуговуванню котельні № со-1001/39 від 01.10.2008 та № со-1001/02 від 01.10.2009.

Таким чином, місцевим господарським судом встановлено, що у відповідача перед третьою особою у справі утворилася заборгованість за поставлений товар у розмірі 198119,47 грн.

30.11.2009 між ТОВ "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" (первісний кредитор), ПП "Амстек" (новий кредитор) та ТОВ "Енергозберігаючі технології" (боржник) було укладено договір № 30/11/09 відступлення права вимоги, згідно з п. 1 якого первісний кредитор здійснює відступлення права вимоги, а новий кредитор приймає право вимоги боргу від боржника в сумі 1987119,47 грн, а боржник не заперечує проти переходу права вимоги до нового кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, з чим боржник погоджується.

Відповідно до п. 2 договору новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань, а боржник зобов'язаний виконати їх згідно з умовами, які існували з первісним кредитором.

14.12.2009 відповідачем були перераховані позивачу грошові кошти в сумі 30000,00 грн з призначенням платежу "оплата згідно договору відступлення права вимоги боргу № 30/11/09 від 30.11.2009".

08.10.2012 позивачем було пред'явлено відповідачу вимогу про сплату решти заборгованості у сумі 168119,47 грн, проте остання залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Встановивши, що матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем отриманого від третьої особи у справі товару на суму 168119,47 грн, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПП "Амстек" про стягнення спірної суми заборгованості за видатковими накладними та договором про відступлення права вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому господарським судом враховано, що часткова оплата відповідачем 14.12.2009 суми заборгованості у розумінні ст. 264 ЦК України має своїм наслідком переривання перебігу позовної давності до вимоги про стягнення боргу, а тому останній, розпочавшись заново, сплинув лише 14.12.2012, у зв'язку з чим судом відхилені доводи відповідача про те, що звертаючись з позовом 22.11.2012, ПП "Амстек" пропустило 3-річний строк позовної давності, що має своїм наслідком відмову у позові.

Не погоджуючись з місцевим господарським судом, господарський суд апеляційної інстанції вказав, що в порушення приписів ст. 517 ЦК України, первісний кредитор не передав новому кредитору належні документи, які б засвідчували право вимоги до боржника на 198119,47 грн, а новий кредитор не надав суду належних доказів переходу до нього цього права, а відтак у позові відмовив.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної про відмову у позові, оскільки вважає, що останній зроблений внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно зі ст. 638 вказаного кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічне положення закріплене ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

З огляду на положення наведених норм, місцевий господарський суд, встановивши, що між відповідачем та третьою особою у справі виникли правовідносини з договору поставки товару, укладеного у спрощений спосіб, дійшов правомірного висновку про те, що обов'язку покупця оплатити поставлений товар, який виник у нього після прийняття останнього, кореспондується право постачальника вимагати такої оплати.

В силу ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту наведених норм слідує, що однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні є відступлення права вимоги - правочин (договір), на підставі якого первісний кредитор передає своє право (вимогу) в конкретному зобов'язанні новому кредитору, продовжуючи при цьому виконувати взяті на себе обов'язки перед боржником, а новий кредитор набуває відповідне право (вимогу), за загальним правилом, з моменту укладення договору відступлення права вимоги.

При цьому, враховуючи, що відступлення права вимоги завжди є похідним від інших зобов'язань, тому, укладаючи договір цесії, сторони повинні чітко визначити його предмет, а саме право, що відступається.

Про таку індивідуалізацію предмету договору можуть свідчити як умови самого договору відступлення права вимоги, так і обставини його укладення, з яких однозначно слідує, що сторони дійшли згоди стосовно предмету останнього. Відсутність у договорі про відступлення права вимоги вказівки на підставу виникнення права (вимоги), що відступається, сама по собі не свідчить про неукладеність такого договору, якщо конкретні обставини його укладання та дії сторін дозволяють дійти висновку, що індивідуалізація предмету договору фактично відбулася.

Натомість суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність у договорі про відступлення права вимоги самої лише вказівки на підставу виникнення права (вимоги), що відступається, та не надавши ніяких висновків стосовно укладеності даного договору у зв'язку з цим, необґрунтовано залишив поза увагою, що предметом договору № 30/11/09 є відступлення права вимоги заборгованості в сумі 1981119,47 грн, та не врахував, що фактичні дії сторін договору з підписання останнього, так само як і оплата відповідачем частини заборгованості за ним свідчать про усвідомлення сторонами предмету договору, у тому числі й підстав виникнення вимоги, що відступається.

В силу ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

У контексті наведеної норми слід мати на увазі, що предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), проте не підтверджуючі його документи, які лише доводять наявність такого права, його зміст та виникнення і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія. Передача цедентом цесіонарію документів, що підтверджують саме відступлене право вимоги, означає виконання додаткового юридичного обов'язку, наявного у цедента в силу закону, а не в силу договору цесії.

Поряд з документами, що підтверджують саме право вимоги, існують і документи, що підтверджують перехід цього права до цесіонарія, тобто ті, які пред'являються новим кредитором боржнику для підтвердження свого статусу, наприклад, договір про відступлення права вимоги.

Оскільки боржник зобов'язаний перевірити належність особи суб'єкта, на користь якого ним здійснюється виконання зобов'язання, він може вимагати від останнього надання йому саме тих документів, що підтверджують перехід права вимоги від первісного до нового кредитора.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що договір відступлення права вимоги був укладений також за участю і боржника, а відтак останній був обізнаний з особою нового кредитора, тому перевіряти належність особи суб'єкта, на користь якого ним здійснюється виконання зобов'язання, у нього не було потреби. До того ж, здійснивши часткову оплату заборгованості на користь позивача, боржник своїми діями підтвердив усвідомлення ним наявності права вимоги саме у нового кредитора.

Щодо ненадання боржнику документів, які підтверджують перехід права вимоги, то останнє тягне за собою настання негативних наслідків для нового кредитора у вигляді затримки боржником виконання обов'язку, однак, не свідчить про те, що до моменту їх пред'явлення новим кредитором у боржника не виник обов'язок перед цесіонарієм, оскільки такі докази мають своїм предметом реально існуючий факт або право, проте самі по собі не є підставою його виникнення, переходу чи припинення. Отже, не право переходить тому, що є відповідні докази такого переходу, а навпаки, докази переходу права наявні в силу переходу права, який реально відбувся.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не врахував, що документи, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а відтак їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов'язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором.

Крім цього, ототожнюючи документи, що засвідчують право (вимогу), з документами, які підтверджують перехід цього права від первісного до нового кредитора, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку, що позивачем не надані документи, які підтверджують перехід до нього права вимоги за наявності в матеріалах справи трьохстороннього договору цесії № 30/11/09 від 30.11.2009, а відтак безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 517 ЦК України, якою закріплене право боржника на притримання виконання свого обов'язку новому кредитору.

Отже, встановивши, що видаткові накладні (а.с. - 70-79) засвідчують наявність права вимагати від відповідача оплатити отриманий ним товар, у той час як перехід цього права від третьої особи у справі до позивача на суму 1981119,47 грн підтверджується договором № 30/11/09 відступлення права вимоги від 30.11.2009, укладеним за участю боржника, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 168119,47 грн, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів її погашення відповідачем.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності до вимоги про стягнення спірної суми заборгованості колегія суддів зазначає, що оскільки позовна заява була подана ПП "Амстек" 22.11.2012, у той час як наявною у матеріалах справи банківською випискою (а. с. - 6) підтверджується перерахування відповідачем 14.12.2009 позивачу 30000,00 грн з призначенням платежу "оплата згідно договору відступлення права вимоги боргу № 30/11/09 від 30.11.2009", місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі дії свідчать про визнання відповідачем свого боргу перед позивачем та у розумінні ст. 264 ЦК України мають своїм наслідком переривання строку позовної давності, після чого його перебіг починається заново, а відтак правомірно вказав про відсутність підстав для відмови у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.

Таким чином, вирішуючи даний спір по суті, місцевий господарський суд повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи та правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права, натомість, неправильне застосування положень ст. ст. 512, 514, 517 ЦК України судом апеляційної інстанції мало своїм наслідком прийняття ним неправомірного рішення у цій справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Приватного підприємства "Амстек" підлягає задоволенню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 у справі № 5015/5087/12 - скасуванню з залишенням в силі рішення господарського суду Львівської області від 07.02.2013 у даній справі.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Амстек" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 у справі № 5015/5087/12 скасувати, рішення господарського суду Львівської області від 07.02.2013 у справі № 5015/5087/12 залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" на користь Приватного підприємства "Амстек" 1681,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк