Ухвала

від 13.11.2013 по справі 5015/5087/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 листопада 2013 року Справа № 5015/5087/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Селіваненка В.П., суддів:Владимиренко С.В., Могил С.К., Плюшка І.А., Шевчук С.Р., розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології"

про перегляд Верховним Судом України

постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2013 у справі№5015/5087/12 за позовомприватного підприємства "Амстек" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,- товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Львіввікнопласт" простягнення 168119,47 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.02.2013 у справі №5015/5087/12 позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 168119,47 грн. заборгованості.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2013 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 02.07.2013 у справі №5015/5087/12, в якій просить зазначену постанову скасувати, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 16.12.2010 у справі №17/717, від 22.07.2003 у справі №21/308, від 05.03.2013 у справі №18/1632/11, від 05.12.2012 у справі №5006/15/62/2012, від 15.10.2012 у справі №5002-28/10549.1-2008, від 02.02.2012 у справі №5005/3563/2011, від 05.10.2011 у справі №15/42/2011, від 16.05.2011 у справі №29/364-10, від 13.07.2010 у справі №2-18/3433-2008(2-28/3433-2008), від 06.12.2006 у справі №12/148-Б-05 та постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.10.2006 у справі №3/285/02.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111 16 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту постанови від 02.07.2013 у справі №5015/5087/12, про перегляд якої подано заяву, предметом позову у даній справі є вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 168119,47 грн. за поставлений товар; при цьому право вимоги позивача ґрунтується на договорі відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор (третя особа) передало новому кредитору (позивачу) право вимоги боргу від боржника (відповідача), а боржник не заперечив проти переходу права вимоги до нового кредитора. Вищий господарський суд України визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову з урахуванням того, що видаткові накладні засвідчують наявність права вимагати від відповідача оплатити отриманий ним товар, у той час як перехід цього права від третьої особи у справі до позивача підтверджується договором відступлення права вимоги, укладеним за участю боржника; крім того, дії відповідача щодо здійснення часткової оплати заборгованості на користь позивача свідчать про визнання ним свого боргу саме перед позивачем та у розумінні статті 264 ЦК України мають наслідком переривання позовної давності, а відтак свідчать про те, що позов подано з дотриманням трирічної позовної давності.

Водночас у постанові від 16.12.2010 у справі №17/717, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про стягнення заборгованості за поставлений товар з урахуванням курсової різниці з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості отриманого ним товару; при цьому відповідний обов'язок відповідача щодо сплати боргу з урахуванням зміни курсу долара США до гривні передбачений умовами укладеного сторонами договору купівлі-продажу.

Постановою від 22.07.2003 у справі №21/308 суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у позові про стягнення заборгованості за металопродукцію, з тих підстав, що грошові зобов'язання у відповідача перед позивачем відсутні, оскільки за договором про поставку металопродукції відповідач був зобов'язаний поставити позивачу продукцію на кошти передплати, і такі зобов'язання діють у частині взаєморозрахунків до повного виконання їх сторонами; разом з тим із заявою про відмову від поставки продукції позивач до відповідача не звертався.

У постанові від 15.10.2012 у справі №5002-28/10549.1-2008 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу права вимоги, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено обставин дійсності переданої позивачем-2 відповідачу вимоги.

Приймаючи постанову від 02.02.2012 у справі №5005/3563/2011, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні позову про стягнення суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу (позов ґрунтується на договорі про відступлення позивачу товариством з обмеженою відповідальністю "ДПФ "Варіант" права вимоги до відповідача за договором купівлі-продажу). При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій з'ясовано відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю "ДПНФ "Соло" дійсної вимоги до відповідача, що встановлено у постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2009 у справі №25/79, у зв'язку з чим товариство з обмеженою відповідальністю "ДПНФ "Соло" не мало права відступати товариству з обмеженою відповідальністю "ДПФ "Варіант" права вимоги, з огляду на що відсутні будь-які правові підстави вважати, що товариством з обмеженою відповідальністю "НПФ "Варіант" було відступлено позивачу дійсну вимогу.

У постанові від 05.10.2011 у справі №15/42/2011 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у позові про стягнення грошових коштів як безпідставно отриманих за договором про відступлення права вимоги від 18.07.2008, укладеного відповідачем та третьою особою, право вимоги яких виникло у позивача на підставі укладеного третьою особою та позивачем договору від 17.05.2009 №01/5 про відступлення права вимоги за договором про відступлення права вимоги від 18.07.2008. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що ні позивачем, ні третьою особою не було доведено у встановленому законом порядку подання боржникові (відповідачу) доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні за договором від 18.07.2008.

У постанові від 16.05.2011 у справі №29/364-10 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення первісного позову про розірвання договору про відступлення права вимоги та відмови у зустрічному позові про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги, виходячи з того, що відповідачем-1 (первісним кредитором за договором про відступлення права вимоги) не доведено переходу прав вимоги до позивача (нового кредитора за договором), оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, дії відповідача-1 були направлені на самостійне стягнення заборгованості з відповідача-2 в процедурі банкрутства, у зв'язку з чим відповідач-1 своїми діями унеможливив звернення позивача до відповідача-2 за задоволенням своїх вимог та повністю позбавив позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, чим порушив істотні умови договору про відступлення права вимоги, що є підставою для його розірвання та відмови у зустрічному позові.

Постановою від 13.07.2010 у справі №2-18/3433-2008(2-28/3433-2008) Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості, право вимоги якої позивач ґрунтує на підставі договору про відступлення права вимоги, укладеного позивачем (новим кредитором) та товариством (первісним кредитором). Суд касаційної інстанції виходив з того, що позивач не довів шляхом подання належних доказів виникнення зобов'язання, в якому він є кредитором, а відповідач - боржником і виконання якого є предметом спору в даній справі.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Як вбачається зі змісту постанови від 05.12.2012 у справі №5006/15/62/2012, ухвалою місцевого господарського суду позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України, оскільки позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали. Тобто судом касаційної інстанції фактично вирішувалося процесуальне питання щодо правомірності залишення позову без розгляду, при цьому спір по суті позовних вимог не розглядався. З огляду на зазначене відповідна постанова не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Крім того, не є подібними правовідносини у постановах Вищого господарського суду України від 05.03.2013 у справі №18/1632/11 та від 06.12.2006 у справі №12/148-Б-05 у порівнянні з постановою, про перегляд якої заявлено, оскільки у справах №18/1632/11 та №12/148-Б-05 предметом судового розгляду є заяви про банкрутство, які розглядалися в порядку провадження у справах про банкрутство, в той час як предметом позову у справі №5015/5087/12 є вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар, яка розглядалася в порядку позовного провадження.

До кола судових рішень, на які в заяві може бути посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України, не належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах, оскільки згідно з пунктом 1 рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 №8-рп/2010 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України, визначення у частині другій статті 125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції. Тому посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.10.2006 у справі №3/285/02 є безпідставним.

Крім того, за змістом частини другої статті 38 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та розділу ХІІ 2 ГПК України основною метою діяльності Верховного Суду України є створення однакової судової практики застосування норм матеріального права та усунення порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Таким чином, в порядку, встановленому розділом ХІІ 2 ГПК України, правова оцінка повноти дослідження обставин справи попередніми судовими інстанціями під час перегляду справи не здійснюється.

За таких обставин відсутні передбачені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи №5015/5087/12 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Енергозберігаючі технології" у допуску справи №5015/5087/12 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяВ.Селіваненко Судді: С.Владимиренко С.Могил І.Плюшко С.Шевчук