Постанова

від 25.06.2013 по справі 826/6821/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 червня 2013 року 12:20 № 826/6821/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Дьяченка А.А.,

від відповідача: Мильнікової М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Валтар» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування наказу № 1740 від 02.11.2012, скасування податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220, -

В С Т АН О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося приватне підприємство «Валтар» (далі - позивач, ПП «Валтар») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ № 1740 від 02.11.2012 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2013 року провадження у даній справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті із порушенням вимог законодавства, оскільки право позивача на включення витрат на оплату товарів, отриманих від ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» до складу валових витрат підтверджується усіма необхідними первинними документами, а податковий кредит було сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виданих контрагентами. Крім того, позивач посилався на те, що придбані у вказаних контрагентів товари та роботи були використані ним у власній господарській діяльності.

Відтак, висновки відповідача стосовно не підтвердження господарських операцій з придбання товарів та робіт первинними документами позивач вважає необґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Також позивач зазначав, що сама процедура проведення перевірки є незаконною, а наказ на перевірку № 1740 від 02.11.2012 - протиправним, оскільки ПП «Валтар» було повністю надано відповідь на інформаційний запит ДПІ, тому підстави для призначення перевірки передбачені ст. 78 Податкового кодексу України були відсутні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у адміністративному позові.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було безпідставно віднесено до складу валових витрати у розмірі 2 284 024,00 грн. та сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 456 805,00 грн. за наслідками проведених господарських операцій з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс», оскільки господарські операції з поставки товарів реально не відбувалися, що свідчить про протиправність правочинів, укладених з метою зменшення позивачем обсягу податкових зобов'язань.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд встановив наступне.

Позивач - ПП «Валтар» (код ЄДРПОУ 30055546) зареєстроване Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією 19.08.1998 року, що підтверджується довідкою серії АБ №524866 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а.с.60).

Як платник податків позивач перебуває на обліку в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС із 01.09.1998 року за №03336, є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 14.09.98 року № 100224935, індивідуальний податковий номер 300555426035.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 07.11.2012 року по 13.11.2012 року ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Валтар» (код ЄДРПОУ 30055546) з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Леміш Груп» (код ЄДРПОУ 36521019), ТОВ «Укрземстрой» (код ЄДРПОУ 36588445), ТОВ «Укртехномас-сервіс» (код ЄДРПОУ 37144600) за весь період з 01.12.09 р. по 30.09.10 р.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 20.11.2012 №5371/22-222-30055546 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том І, а.с.17-43.

13 грудня 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002682220 (том І, а.с.46), яким позивачу за порушення п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 713 758,00 грн., з яких основного платежу - 571 006,00 грн., 142 752,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій та податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002692220 (том І, а.с.47) , яким позивачу, у зв'язку із порушенням пп.7.2.1, 7.2.3, п.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 571 006,00 грн., з яких 456 805,00 грн. - основного платежу та 114 201,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для нарахування вказаних сум стали висновки акту перевірки про те, що включення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» за період - грудень 2009 року, вересень 2010 року до валових витрат та включення до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими накладними та іншими первинними документами наведених контрагентів, є неправомірними, оскільки фінансово - господарські відносини мають характер безтоварних операцій.

З зазначеними висновками суд погоджується, виходячи з наступного.

Актом перевірки було встановлено, що між ПП «Валтар» та ТОВ «Леміш груп» було укладено договір купівлі-продажу від 26.11.2009 № 17-09 (том І, а.с.118) на загальну суму 1 096 729,63 грн. (в тому числі ПДВ - 182 788,27 грн.) та договір про проведення будівельно-монтажних робіт від 27.11.2009 № 17-09 (том І, а.с.123-124) на загальну суму 250 000,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 41 666,67 грн.).

На виконання угод ТОВ «Леміш Груп» було надано ПП «Валтар» податкові накладні на загальну суму 1 346 729,63 грн. (в т.ч. ПДВ - 244 454,94 грн.), а саме: № 7/91209 від 09.12.2009 на суму 1 096 729,63 грн., в тому числі ПДВ - 182 788,27 грн.; № 6/301209 від 30.12.2009 на суму 250 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 41 666,67 грн.; видаткову накладну № 7/91209 від 09.12.2009 на суму 1 096 729,63 грн. та акт приймання передачі виконаних робіт від 30.12.2009 на суму 250 000,00 грн. (том І, а.с.121,122, 127-128).

На підставі рахунку-фактури від 09.12.2009 № 1216 між ПП «Валтар» (Покупець) та ТОВ «Укрземстрой» (Постачальник) було укладено угоду про відвантаження будівельних матеріалів на загальну суму 943 297,73 грн. ( в тому числі ПДВ - 157 216,29 грн.).

На виконання угоди Постачальник надав Покупцю податкову накладну від 09.12.2009 № 1203 на загальну суму 943 297,73 грн. ( в тому числі ПДВ - 157 216,29 грн.) та видаткову накладну № 1203 від 09.12.2009 на таку ж суму.

Також, на підставі рахунку-фактури №030905 від 03.09.2010 (том І, а.с.146) між ПП «Валтар» (Покупець) та ТОВ «Укртехномас-Сервіс» (Постачальник) було укладено угоду про поставку склопакетів на загальну суму 450 801,44 грн. ( в тому числі ПДВ - 75 133,57 грн.).

На виконання угоди Постачальник надав Покупцю податкову накладну від 03.09.2010 № 030907 на загальну суму 450 801,44 грн. ( в тому числі ПДВ - 75 133,57 грн.) та видаткову накладну № 030907 від 03.09.2010 на таку ж суму (том І, а.с.147, 148).

Видані ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» первинні документи стали підставою для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту у грудні 2009 року, вересні 2010 року.

Дослідивши додані до позовної заяви документи, суд встановив, що договори, акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні за господарськими операціями між ПП «Валтар» та ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой», ТОВ «Укртехномас-сервіс» підписано від імені останніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

В той же час, як встановлено в ході судового розгляду, особи, що значились директорами та засновниками ТОВ «Леміш Груп» (ОСОБА_3), ТОВ «Укрземстрой» (ОСОБА_4) та ТОВ «Укртехномас-сервіс» (ОСОБА_5) в порушення діючого законодавства фінансово-господарською діяльністю не займались, ніяких договорів, податкових накладних, актів приймання робіт та інших документів первинного бухгалтерського обліку не підписували, виконання робіт та надання послуг не здійснювали та нікому не доручали вчиняти будь-які дії від свого імені.

Так, постановою Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2012р. (том І, а.с.84-87) встановлено, що ОСОБА_5 у травні-червні 2010 року, умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що його дії призведуть до створення суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, вчинив злочин, передбачений статтею 205 Кримінального кодексу України. Зазначена постанова містить посилання на те, що після створення ТОВ «Укртехномас-сервіс», невстановлені досудовим слідством особи діючи всупереч положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, згідно якої зміст правочину не може суперечити вимогам законодавства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, ст. 207 ЦК України, якою передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законами або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою, ст.ст. 626 та 629 ЦК України, якими передбачено, що договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків та договір є обов'язковим для виконання сторонами, ст. 179 Господарського кодексу України, згідно якої, при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, ст. 180 ГК України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, використовували ТОВ «Укртехномас-сервіс» з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи.

В результаті незаконної діяльності ТОВ «Укртехномас-сервіс» державі була спричинена велика матеріальна шкода, і …. занижено податок на прибуток та податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на загальну суму 1 983 495 грн., що в тисячу разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 09.08.2011 по справі № 1-596/11 визнано винною ОСОБА_4 у вчиненні злочину передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Як встановлено вироком суду, дії ОСОБА_4, а саме створення ТОВ «Укрземстрой» (код ЄДРПОУ 36588445) з метою прикриття незаконної діяльності інших суб'єктів підприємницької діяльності, були направлені на легалізацію суб'єкта підприємництва - юридичної особи, без наміру здійснення господарської діяльності, передбаченої законодавством та статутними документами підприємства, та дали можливість невстановленим особам здійснювати незаконну діяльність, використовуючи фіктивну юридичну особу - ТОВ «Укрземстрой» і прикривати незаконну фінансово-господарську діяльність інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Судом було використано також вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012р., роздрукований з Єдиного державного реєстру судових рішень, який створено Державною судовою адміністрацією України відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» як офіційний веб-портал судової влади України з метою реалізації права кожного на доступ до судових рішень.

Вказаним вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012р. ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч. 1ст. 205, ч.2 ст. 358 КК України. Вироком суду встановлено, що ОСОБА_3 в травні 2009 року на прохання осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, за грошову винагороду погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу ТОВ «Леміш Груп». Не маючи намір здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документів ТОВ «Леміш Груп», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, ОСОБА_3 надав особі, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, свої паспортні дані, які необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства. Далі, особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, при невстановлених обставинах виготовила статут ТОВ «Леміш Груп», в яких ОСОБА_3 був зазначений як засновник вказаного підприємства. Достовірно усвідомлюючи, що зареєстроване на його ім'я підприємство буде використовуватись для прикриття незаконної діяльності, ОСОБА_3 засвідчив своїм підписом статут ТОВ «Леміш Груп», незаконно набувши статус засновника.

Як встановлено вироком суду, використовуючи ТОВ «Леміш Груп» для прикриття незаконної діяльності, особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, уникли від контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, завдяки чому отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи.

Згідно вказаних вище судових рішень є доведеним факт створення ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) та те, що від імені цих підприємстві діяли особи, які не мали законних повноважень на їх представництво, на вчинення від їх імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновниками товариств.

При цьому, необхідно зазначити, що господарська діяльність - це діяльність фізичних і юридичних осіб, пов'язана з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт чи наданням послуг з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність) або без такої мети (некомерційна господарська діяльність). Підприємницька діяльність є одним із видів господарської діяльності, обов'язкові ознаки якої - безпосередність, систематичність її здійснення з метою отримання прибутку.

Під незаконною діяльністю, про яку йдеться у ст. 205 Кримінального кодексу України, слід розуміти такі види діяльності, які особа або не має права здійснювати взагалі, або ж, маючи право на це за певних умов чи з дотриманням певного порядку, здійснює з їх порушенням. На наявність мети - прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення її видів, щодо яких є заборона (фіктивного підприємництва), - може вказувати використання викрадених, знайдених, підроблених, позичених паспортів або тих, що належали померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на своє ім'я. В разі, коли особами здійснено легалізацію (державну реєстрацію) суб'єкта підприємництва (підписання та нотаріальне посвідчення установчих документів, призначення на посаду керівника підприємства тощо), з метою, зазначеною в ст. 205 Кримінального кодексу України, такі дії кваліфікуються як виконавство цього злочину.

Отже, як видно з наявних матеріалів справи, та було встановлено також перевіркою, ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» зареєстровані та провадять фінансово-господарську діяльність без відома та згоди їх засновників та керівників, що є ознакою фіктивності даних підприємств.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли до 01 січня 2011 року - моменту набрання чинності Податковим кодексом України, судом при вирішенні справи застосовуються норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

З урахуванням вищезазначеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції , яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між тим, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною , але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що за вимогами п/п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

У разі підписання первинного документу не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс», податкові накладні яких стали підставою для формування ПП «Валтар» валових витрат та податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові та видаткові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому формування валових витрат на підставі таких документів та віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Ухвалою про відкриття провадження у справі від 27.05.2013р. судом було витребувано у позивача письмові пояснення керівника та відповідальних осіб щодо особи, які представляли контрагентів позивача при укладенні угод та виконання робіт (передачі товарів) та докази фактичного виконання робіт (передачу товару).

Позивачем пояснень посадових осіб щодо осіб, з якими укладалися договори, якими виконувались роботи (надавались послуги), надано не було. Також позивачем не було надано жодних пояснень щодо місця приймання-передачі товарів (робіт) та документів, осіб, якими така передача здійснювалась.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Леміш Груп», ТОВ «Укрземстрой» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» рахунки-фактури, акти виконаних робіт, видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Леміш Груп» ОСОБА_3, від імені ТОВ «Укрземстрой» ОСОБА_4, а від імені ТОВ «Укртехномас-сервіс» - ОСОБА_6, суд приходить до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з виконання робіт та поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з виконання робіт та поставки товарів оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Твердження позивача про наявність ліцензії у товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» на виконання господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, що свідчить, на його думку, про наявність у підприємства виробничих активів та кваліфікованих працівників, не може бути прийнято судом до уваги.

Суд звертає увагу на те, що ліцензія серії АВ №488091 (том І, а.с.100) товариству з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» для здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури строком дії з 08 вересня 2009 року по 08 вересня 2012 року, підтверджує факт існування основних фондів, активів та необхідну кількість працівників у товариства з обмеженою відповідальністю «Леміш Груп» на момент видачі ліцензії - 08.09.2009 р. Однак, дана ліцензія не свідчить про наявність у ТОВ «Леміш Груп» основних фондів на момент здійснення господарських операцій - грудень 2009 року та вересень 2010 року. В свою чергу, наявні у справі докази свідчать про відсутність у ТОВ «Леміш Груп» основних засобів та трудових ресурсів.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що позивачем в порушення вимог п. 5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.2.1, 7.2.3, п.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1. та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 456 805,00 грн. та занижено податок на прибуток у розмірі 571 006,00 грн.

Оскільки судом встановлено правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування.

З приводу позовних вимог в частині скасування наказу № 1740 від 02.11.2012 про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно абзацам 1 та 2 п. 73.3 ст. 73 ПК України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит (п. 73.3 ст. 73 Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Дніпровському районі міста Києва ДПС було направлено запит ПП «Валтар» (код ЄДРПОУ 30055546) від 30.08.2012 року №9688/10/22-210 (том І, а.с.13). У вказаному запиті податковим органом було зобов'язано ПП «Валтар» в поясненні детально зазначити договори , контракти на поставку товарів (робіт, послуг) , умови транспортування товару , зберігання , фактичне відвантаження, здійснення розрахунків (номер і дата платіжного доручення, виписки банка) , накладні, товарно-транспортні накладні , акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні, реєстр придбання та продажу товарів, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, декларацію з ПДВ за відповідний звітний період .

З наявної в матеріалах справи відповіді ПП «Валтар» на письмовий запит податкового органу (том І, а.с.14) вбачається, що останнім не було надано інформації щодо наявності товарно-транспортних накладних, не вказано умови транспортування товару, його зберігання, а також відсутня інформація щодо розрахунків за поставлений товар та виконані роботи.

Отже, позивачем не було виконано належним чином обов'язок щодо надання пояснень та їх документально підтвердження, передбачений п. 73.3 ст. 73 ПК України, що в свою чергу стало законною підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Валтар» на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Вищий адміністративний суд України висловлює правову позицію, що ненадання інформації на письмовий запит у повному обсязі та без документального підтвердження пояснень є законною підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України (ухвала від 17 квітня 2013 року, номер справи К/9991/59318/12).

Разом з цим, як встановлено судом, на момент розгляду справи оскаржений наказ відповідача, який є актом одноразового застосування, реалізовано шляхом проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача, за результатами якої складено акт від 20.11.2012 №5371/22-222-30055546 на підставі якого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0002682220, № 0002692220.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним та скасування оскарженого наказу відповідача не є належним способом захисту порушеного права, що виключає можливість задоволення позовних вимог ПП «Валтар» також і в даній частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону та є безпідставними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 01 липня 2013 року.