Ухвала

від 04.07.2013 по справі 2а-13435/09/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К-41709/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 04.07.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа Євро" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010

у справі № 2а-13435/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа Євро"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Основа Євро" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000442309/0 від 23.10.2009; № 0000452309/0 від 23.10.2009.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена планова перевірка позивач з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 18.04.2006 по 31.03.2009 та складено акт №583-23-9-34345474 від 12.10.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000442309/0 від 23.10.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств 31631837 грн.: основний платіж 16084670 грн., штрафні санкції 15547167 грн.; №0000452309/0 від 23.10.2009, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість 19143696 грн.: основний платіж 12762464 грн., штрафні санкції 6381232 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32 ст. 1 , пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 , пп. 5.3.9 п. 5.3, ст. 5 п. 5.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток всього на 16084670 грн.

Між позивачем та ТОВ „Компанія „Бізнес Ліга" були укладені договори на виконання ремонтно-будівельних робіт/послуг.

Підрядник, ТОВ „Компанія „Бізнес Ліга", що діє на підставі статуту з одного боку та ТОВ „Основа Євро" - замовник, що діє на підставі статуту, з другого боку.

ТОВ „Компанія „Бізнес Ліга" знаходиться на обліку в Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва та має ознаки "фіктивного" підприємства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що дані податкової звітності свідчать про відсутність у ТОВ „Компанія „Бізнес-Ліга" власних виробничих, складських, торгових приміщень, устаткування та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, відсутні будь які можливості для поставки товарів, робіт, послуг, пов'язаних з будівельною діяльністю.

З таким висновком, однак, не можна погодитися з огляду на наступне.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не відносяться до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими документами, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Доказами факту придбання платником податку товарів (послуг) в оподатковуваних операціях відповідно до частини першої ст. 69 КАС України можуть бути будь-які фактичні дані, які б підтверджували, зокрема обставини щодо поставки (доставки, передачі тощо) покупцю товарів (надання послуг), оплати покупцем товарів (послуг), їх зберігання чи використання у власній господарській діяльності тощо.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність операцій з поставки товарів (послуг), на які виписані податкові накладні, може вважатися таким, що відповідає фактичним обставинам справи, якщо він обґрунтований відповідними доказами, що підтверджують факт безтоварності операції, а отже і факт обізнаності платника податку покупця з фіктивністю підприємницької діяльності постачальника.

Обставини щодо поставки ТОВ „Компанія „Бізнес Ліга" позивачу послуг і товарів не були належним чином перевірені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.

Як зазначив у судовому засіданні директор підприємства вироком суду встановлено значно меншу суму.

Про розслідування кримінальної справи відносно директора ТОВ „Основа Євро" ОСОБА_4 було відомо суду першої інстанції (т. 2 а.с. 98-101).

Не може бути подвійного оподаткування.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа Євро" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010 у справі № 2а-13435/09/2670 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Основа Євро" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2010 у справі № 2а-13435/09/2670 скасувати.

Справу № 2а-13435/09/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко