Рішення

від 08.07.2013 по справі 917/915/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2013 р. Справа № 917/915/13

За позовом Селянського (фермерського) господарства "Джерело", 36014, м. Полтава, пров. Мясоєдова, 3

до Приватного підприємства "Зерно-торгова компанія "Укрзернотранзит", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2Б, оф. 312

про визнання договору недійсним

Суддя Гетя Н.Г.

Представники до перерви:

від позивача: Колодязна А.Ю., Боярський Ю.М.

від відповідача: Бражник Є.М.

Представники після перерви:

від позивача: Колодязна А.Ю., Боярський Ю.М.

від відповідача: Бражник Є.М.

Розгляд справи продовжується після перерв, оголошених у відповідності до ст. 77 ГПК України в судових засіданнях 11.06.2013 року та 02.07.2013 року.

В судовому засіданні 08.07.2013 року після виходу з нарадчої кімнати згідно ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про визнання договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року недійсним.

Представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судових засіданнях та в наданому до суду відзиві на позов № 4/06 від 04.06.2013 року (а.с. 28-29) проти задоволення позову заперечує, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

Селянське (фермерське) господарство "Джерело" (позивач) звернулось до суду з позовом до Приватного підприємства "Зерно-торгова компанія "Укрзернотранзит" (відповідач) про визнання договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року (а.с. 9-10) недійсним, посилаючись на те, що голова Селянського (фермерського) господарства "Джерело" Боярська Марія Карпівна даний договір не укладала та власноручно не підписувала, доручень на його підписання іншим особам не надавала, жодних господарських операцій за вказаним договором не проводила. Як зазначається позивачем, договір поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року (далі - договір) був підписаний Боярським Юрієм Миколайовичем за відсутності необхідних повноважень та без його подальшого схвалення головою Селянського (фермерського) господарства "Джерело".

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що наданими до матеріалів справи доказами спростовуються доводи позивача стосовно відсутності подальшого схвалення спірного договору з його боку, оскільки поставлена на виконання умов цього договору продукція частково оплачена, про що свідчать надані до справи копії банківських виписок по рахунку та надісланих на адресу позивача листів щодо допущення помилок у реквізитах платіжних документів (а.с. 49-52). Також відповідач вказує на те, що господарським судом вже було розглянуто спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, про що свідчить рішення суду по справі № 18/1573/12 від 27.09.2012 року (а.с. 30-31), яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року недійсним.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши усні пояснення учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. При цьому, як встановлено ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. ст. 208, 712 ЦК України договір поставки укладається у простій письмовій формі.

Приписами ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 626 ЦК України та ч. 1 ст. 181 ГК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Таким чином, письмова форма правочину відповідно до чинного цивільного та господарського законодавства України вимагає підписання договору сторонами. Разом із тим, як вказує позивач, при укладенні договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року не було дотримано вказаної вимоги письмової форми правочину, оскільки цей договір підписано особою, яка не має необхідних для цього повноважень. Отже, в даному випадку має місце дефект форми правочину.

Слід зазначити, що нормами глави 54 ЦК України недійсності договору поставки як наслідку порушення письмової форми не встановлено, а отже спірний правочин не є нікчемним у розумінні положень ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Аналогічне положення містить ч. 4 ст. 203 ЦК України в контексті норми ч. 1 ст. 215 ЦК України.

У відповідності до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Постановою Верховного Суду України № 3-16гс12 від 10.04.2012 року встановлено, що норма ст. 241 ЦК України передбачає наслідки укладання угоди особою як з перевищенням повноважень, так і не уповноваженою на це особою, при цьому настання таких наслідків закон ставить в залежність від того, чи було схвалено у подальшому угоду особою, від імені якої її укладено.

Згідно ч. 1 ст. 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вказується відповідачем, спірний договір в подальшому було схвалено особою, від імені якої він був підписаний, шляхом прийняття часткової оплати поставленої за цим договором продукції, що підтверджується копіями банківських виписок по рахунку, а також листів № 06/04 від 06.04.2012 року та № 21/06 від 21.06.2012 року щодо допущення помилок у реквізитах платіжних документів, які були надіслані на адресу позивача.

Заперечуючи проти доводів відповідача, позивач зазначає, що вказані оплати були проведені за продукцію, поставлену за договором № 3/11 від 03.11.2011 року (а.с. 59-60), при цьому жодних листів про допущення помилок у реквізитах платіжних документів від відповідача не надходило, докази їх направлення позивачу в матеріалах справи відсутні.

Разом із тим, в матеріалах справи наявний рахунок-фактура № 3 від 04.04.2012 року (а.с. 47), що містить посилання на договір № 3/04 від 03.04.2012 року. Даний рахунок-фактура підписано головою Селянського (фермерського) господарства "Джерело" Боярською Марією Карпівною із засвідченням підпису печаткою Селянського (фермерського) господарства "Джерело", факт підписання зазначеного рахунку-фактури головою Селянського (фермерського) господарства "Джерело" позивач не оспорює.

Слід зазначити, що всі надані до матеріалів справи документи, які стосуються правовідносин між сторонами за договором поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року (договір, специфікація до договору, видаткова накладна, рахунок-фактура) місять відтиск печатки Селянського (фермерського) господарства "Джерело". Однак в матеріалах справи відсутні докази, які можуть підтвердити факт вибуття печатки Селянського (фермерського) господарства "Джерело" з володіння відповідальної особи (керівника) поза її волею, що в свою чергу свідчить про узгодженість дій особи, що підписала договір поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року, та особи, від імені якої він був підписаний - голови Селянського (фермерського) господарства "Джерело".

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірний договір в подальшому був схвалений особою, від імені якої його було підписано, що в силу положень ст. ст. 11, 241 ЦК України та ст. 174 ГК України є підставою для виникнення у сторін відповідних прав та обов'язків з моменту укладення даного договору.

Посилання позивача на постанову СДСБЕЗ Полтавського РВ УМВСУ в Полтавській області від 07.06.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 34) не беруться судом до уваги, оскільки дана постанова в силу положень ст. 35 ГПК України не може бути засобом для встановлення фактів та не має преюдиціального значення для суду при розгляді даної справи.

Доводи відповідача щодо наявності рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав судом відхиляються, оскільки в обгрунтування позовних вимог по справі № 18/1573/12 позивачем були покладені інші підстави.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

У відповідності до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити.

Повне рішення складено 15.07.2013 року.

Суддя Гетя Н.Г.