Рішення

від 26.06.2014 по справі 917/915/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2014 Справа № 917/915/13

м. Полтава

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Джерело", пров. Мясоєдова, 3, м. Полтава, 36014

до Приватного підприємства "Зерно-торгова компанія "Укрзернотранзит", вул. Комарова, 2Б, оф.312, м. Полтава, 36008

про визнання договору недійсним.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

Від позивача: Колодязна А.Ю., довіреність від 28.05.2013 року;

Боярський Ю.М., довіреність від 29.05.2013 року;

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні 26.06.2014 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 01.07.2014 року.

Суть справи: Розглядається позовна заява про визнання договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року недійсним.

Рішенням від 08.07.2013 року в задоволенні позову Селянського (фермерського) господарства "Джерело" відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Джерело" задоволено, рішення господарського суду Полтавської області від 08.07.2013 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2014 року касаційну скаргу Приватного підприємства "Зерно-торгова компанія "Укрзернотранзит" задоволено частково, рішення господарського суду Полтавської області від 08.07.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року у справі № 917/915/13 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання здійснення господарської діяльності та виконання сторонами зобов'язань, що виникли у сторін за оскаржуваним договором, а саме не досліджено питання реальної поставки (передачі) товару за Договором, що б свідчило про його наступне схвалення.

Відповідно до п. 3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (з наступними змінами), було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідком якого справа передана на розгляд судді Пушку І.І.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

А саме, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається, що голова С(Ф)Г "Джерело" ОСОБА_3 договір поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року не укладала та власноручно не підписувала, доручень на його підписання іншим особам не надавала, жодних господарських операцій за вказаним договором не проводила. Також позивач зазначив, що договір поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року був підписаний ОСОБА_2 за відсутності необхідних повноважень та без його подальшого схвалення головою С(Ф)Г "Джерело".

Відповідач в засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав.

Станом на 25.06.2014 року згідно спеціального витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців юридична адреса відповідача значиться вул. Комарова, 2Б, оф.312, м. Полтава. Ухвала, яка направлялась відповідачу на юридичну адресу, була повернута органом зв'язку як неотримана адресатом з відміткою "адресат вибув".

Судом враховується, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, про час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлений належним чином (див. ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, оскільки в матеріалах справи наявні всі документи, необхідні для вирішення спору по суті.

При попередньому розгляді справи відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись, зокрема, що існує рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (рішення від 27.09.2012 року у справі № 18/1573/12, яким було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року недійсним), що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви позивача від 07.05.2013 року; що оскільки позивачем на договорі поставки поставлена печатка господарства, відвантажено на адресу відповідача товар згідно умов договору, а відповідачем частково проведена оплата за поставлений товар, є всі підстави вважати про схвалення договору № 3/04 від 03.04.2012 року; що обставини, на які посилається позивач для визнання договору поставки недійсним згідно з чинним законодавством України не є належними підставами для визнання договору недійсним.

Заперечення відповідача щодо наявності рішення суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав судом відхиляються, оскільки в основу позовних вимог по справі № 18/1573/12 позивачем були покладені інші підстави. Так, згідно рішення від 27.09.2012 року по справі № 18/1573/12 (том 1, а.с. 30-31) в обґрунтування позову позивач посилався на протиріччя у термінах виконання зобов'язання існуючі у п.4.4 та п.8.2 договору №3/04 від 03.04.2012 року; на недоцільність укладання даного договору; на підписання договору позивачем під тиском представника відповідача; на неповну оплату отриманої відповідачем продукції; на те, що відповідач намагався ввести в оману позивача під час підписання даної угоди; на укладення між сторонами договору від 03.11.2011р. №3/11, незаконність договору від 03.04.2012р. в частині терміну сплати коштів за отриманий товар; на неодноразові звернення позивача з вимогою погасити борг і направлення відповідачу акту звірки, які установа відповідача ігнорує.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Матеріалами справи (том 1, а.с.59-60) підтверджується факт укладення між сторонами по справі договору № 3/11 від 03.11.2011р. поставки с/г продукції. Зміст зазначеного договору співпадає зі змістом договору № 3/04 від 03.04.2012р. (оспорюваний договір), окрім змісту п.4.4.

В п.4.4. договору № 3/11 сторони визначили, що порядок розрахунків визначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

П.4.4 договору № 3/04 (а.с. 9-10) передбачає, що покупець здійснює оплату товару наступним чином: оплачує вартість товару з 03.04.2012 року по 03.04.2012 року.

Також відмінність договорів полягає в різній ціні, кількості та вартості товару, який підлягає поставці, що відображено в специфікаціях № 1 до договору № 3/11, (том 1, а.с.60 - зворот) та специфікації № 1 до договору № 3/04 (том 1, а.с.10 - зворот).

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 15.05.2014 року, судом було витребувано у сторін письмові пояснення за підписом керівника та головного бухгалтера стосовно того, яка сама кількість товару була передана (прийнята та оплачена) за договором № 3/11 від 03.11.2011р. та за договором № 3/04 від 03.04.12р., якими саме первинними документами бухгалтерського та податкового обліку оформлялися відповідні операції з передачі (прийняття) товару ( складські документи, товарно-транспортні накладні, накладні, податкові накладні і т. і н.), чи відображалося проведення відповідних операцій в бухгалтерському та податковому обліку, якщо так - на підставі яких документів та за якою ціною, якщо ні - то в зв'язку з чим.

Як свідчать письмові пояснення представника позивача, надані в судовому засіданні 26.06.2014р. (том 2, а.с. 88), операція по передачі відповідачу сої в кількості 67,3761 т на суму 242545,00 грн. була проведена по бухгалтерському обліку позивача по ціні 3 600 грн. за тону, тобто по ціні, визначеній в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору № 3/04 від 03.04.2012р.

Згідно листа Державної податкової служби в Полтавській області (том 1, а.с.35), відповідач на запит податкового органу повідомив, що він підтверджує факт придбання товару (сої) ПП "Зерно-торгова компанія "Укрзернотранзит" від С(Ф)Г "Джерело" та наявність заборгованості перед позивачем на суму 242545,00 грн. В цьому ж листі зазначено, що відповідачем не оприбутковано даний товар по бухгалтерському обліку в зв'язку з неотриманням від позивача первинних бухгалтерських та податкових документів.

Зазначена обставина підтверджується також відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу (том 1, а.с. 134).

Також в матеріалах справи наявна надана відповідачем копія рахунку-фактури № 4 від 04.04.2012р., в якому умовою продажу зазначено договір № 03/04 від 03.04.2012 р., рахунок підписано ОСОБА_3, підпис якої засвідчено печаткою позивача.

Визначена в цьому рахунку вартість 67,37361 тон сої також становить 242545 грн., тобто ціна за 1 тону сої складає 3600 грн. з ПДВ, що відповідає ціні, визначеній в специфікації № 1 до договору № 3/04, а не ціні, визначеній в специфікації № 1 до договору № 3/11.

Відсутність як у позивача, так і у відповідача підписаного обома сторонами первинного документа (накладної) на передачу 67,37361 тон сої позбавляє суд можливості достеменно встановити, на виконання якого саме договору передавалась соя.

Разом з тим, відображення в бухгалтерському обліку та у фінансовій звітності позивача цієї операції із застосуванням ціни в 3600 грн. за 1 тону (том 2, а.с.89, 91), яка визначена специфікацією до договору № 3/04, свідчить про вчинення подальшого схвалення позивачем дій по укладенню цієї угоди.

Також судом приймається до уваги, що факт підписання договору № 3/04 саме ОСОБА_2, а не ОСОБА_3 не підтверджений документально, але визнається ОСОБА_2 в судовому засіданні та не заперечується відповідачем, що встановлено також в постанові Вищого господарського суду України від 15.05.2014р. по даній справі (том 2, а.с. 73).

Разом з тим, наявність відбитку печатки на підписі особи, якою підписаний цей договір, свідчить про схвалення договору зі сторони позивача.

Посилання позивача на те, що голова С(Ф)Г "Джерело" ОСОБА_3 договір № 3/04 від 03.04.2012 року з директором ПП "Зерноторгової компанії "Укрзернотранзит" ОСОБА_4 не укладала і власноручно не підписувала, доручень на підписання вказаного договору іншому громадянину не надавала, суд оцінює критично, зважаючи на таке.

Як свідчать надані суду письмові пояснення ОСОБА_3 від 17.06.2014р. (а.с. 88, том 2) фактів викрадення або незаконного вибуття печатки із володіння С(Ф)Г "Джерело" не було.

Відповідно до п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно п. 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечує проти автентичності відтиску печатки, здійсненого на Договорі № 3/04 від 03.04.2012 року, а матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі С(Ф)Г "Джерело". Позивач не надав до суду постанову (рішення) уповноваженого органу, який свідчить про притягнення до відповідальності винних осіб за фактом заволодіння печаткою та бланками з його реквізитами.

За таких обставин, відтиск печатки позивача, наявний на первинних документах, є свідченням участі юридичної особи у здійсненні певної господарської операції.

Крім цього, судом враховується, що згідно ч. 1 ст. 4 Закону України " Про фермерське господарство" головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Згідно п. 3 Статуту позивача інтереси С(Ф)Г "Джерело" перед державними кооперативами, громадськими, іншими підприємствами і організаціями представляє голова господарства (том 1, а.с. 11-14).

Станом на момент укладення договору № 3/04 від 03.04.2012 року керівником С(Ф)Г "Джерело" значилась ОСОБА_3, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.04.2012 року, що наданий позивачем на вимогу суду (том 2, а.с. 84).

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п.3.4 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

За таких обставин, враховуючи наявність доказів, які свідчать про подальше схвалення зі сторони позивача дій представника, яким підписаний договір № 3/04 від 03.04.2012 року, підстави для задоволення позову про визнання зазначеного договору недійсним в повному обсязі відсутні.

Разом з тим, судом приймаються до уваги також наступні обставини.

П.4.4 договору № 3/04 передбачає, що покупець оплачує вартість товару з 03.04.2012 року по 03.04.2015 року, тобто розрахунок за отриману від позивача продукцію відповідач має здійснити на протязі трьох років з моменту передачі товару. При цьому будь-який графік оплати відповідної суми в межах трирічного строку сторонами узгоджений не був.

Як свідчить лист Державної податкової служби від 24.12.2012р. (том 1, а.с.35), відповідач ще в 2012 р. реалізував третім особам отриману від позивача сою.

Таким чином, п.4.4 договору № 3/04 фактично надає відповідачу можливість на протязі 3-х років з моменту отримання товару від позивача не проводити розрахунки з ним, одночасно отримуючи кошти від продажу цього товару третім особам.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Суд вважає, що строк оплати, визначений п.4.4 договору № 3/04 від 03.04.2012 року, не відповідає зазначеним принципам, оскільки ставить позивача (продавця) у завідомо невигідні умови по відношенню до відповідача (покупця).

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Ст.626 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання (п.2.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Матеріали справи свідчать, що договір № 3/04 був би вчинений і без умов п.4.4, оскільки інші його умови повністю відповідають умовам раніше укладеного договору, а умови стосовно визначення нової ціни на товар, визначені у специфікації до договору (шляхом її збільшення з 2900 грн. до 3500 грн.) відповідали інтересам обох сторін та були узгоджені ними шляхом відображення в бухгалтерському обліку.

За таких обставин, п.4.4 договору №3/04 від 03.04.2012 року підлягає визнанню недійсним судом відповідно до п.1 ст.83 ГПК України, як такий, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства, принципам розумності та справедливості, визначеним ст.ст.3, 627 ЦК України.

Судові витрати покладаються відповідно до ст. 44, частини 5 ст. 49 ГПК України, на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49 (ч. 5), 82, 83 (п. 1 ч. 1), 84-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Визнати недійсним п. 4.4. Договору поставки с/г продукції № 3/04 від 03.04.2012 року, укладеного між сторонами по справі.

Повне рішення складено 01.07.2014 року.

Суддя Пушко І.І.