Рішення

від 15.07.2013 по справі 5011-36/11359-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/11359-2012 15.07.13

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за первісним позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

до житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 188257,60 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лазаренко Ю.Г. - представник за довіреністю № 119 від 01.07.2013 року;

Каменчук В.О. - представник за довіреністю № 152 від 01.07.2013 року;

від відповідача: Кравець Д.М. - представник за довіреністю № б/н від 29.08.2012 року;

від третьої особи: Герасько М.Г. - представник за довіреністю № 91/2012/10/29-29 від

29.10.2012 року.

та за зустрічним позовом житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик"

до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 128374,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кравець Д.М. - представник за довіреністю № б/н від 29.08.2012 року;

від відповідача: Лазаренко Ю.Г. - представник за довіреністю № 119 від 01.07.2013 року;

Каменчук В.О. - представник за довіреністю № 152 від 01.07.2013 року.

Встановив :

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" про стягнення 188 257,60 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 25.04.2001 року між державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник за договором) та житлово-будівельним кооперативом «Текстильщик» (абонент за договором) укладено договір № 9357/4-13 на послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені договором.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року в розмірі 173 082,29 грн. за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до вищевикладеного, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з житлово-будівельним кооперативом "Текстильщик" заборгованості за договором № 9357/4-13 на послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 173 082,29 грн., пені в сумі 628,03 грн., 3 % річних в розмірі 6 415,06 грн. та 8 132,22 грн. інфляційних збитків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2012 року прийнято до розгляду зустрічний позов житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" до публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 128 374,14 грн.

Свої зустрічні позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" обґрунтовує тим, що 25.04.2001 року між державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник за договором) та житлово-будівельним кооперативом «Текстильщик» (абонент за договором) укладено договір № 9357/4-13 на послуги з водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується надати абоненту послуги з постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені договором.

За період з вересня 2009 року по червень 2012 року включно абонентом було отримано 51102,00 куб.м холодної води і відповідно такий об'єм було прийнято постачальником, як стоки.

Жтлово-будівельний кооператив "Текстильщик" звернувся до суду з вимогами про стягнення з публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" безпідставно отриманих коштів в розмірі 128 374,14 грн., в зв'язку з тим, що публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» при здійсненні розрахунку за надані послуги з водопостачання неправомірно застосовано тарифи, погоджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 29.04.2009 року № 516, від 31.08.2009 року № 980, від 30.11.2009 року № 1332, оскільки останні не набрали чинності у зв'язку з відсутністю їх державної реєстрації, а також тарифи, встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року, у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. З публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" стягнуто зайво сплачені кошти у розмірі 128 374,14 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі № 5011-36/11359-2012, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2013 року справу № 5011-36/11359-2012 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.06.2013 року.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі в судових засіданнях 25.06.2013 року та 08.07.2013 року оголошено перерви до 08.07.2013 року та до 15.07.2013 року.

В судове засідання 15.07.2013 року з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача за первісним позовом в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" заборгованості за договором № 9357/4-13 на послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 173 082,29 грн., пені в сумі 628,03 грн., 3 % річних в розмірі 6 415,06 грн. та 8 132,22 грн. інфляційних збитків, а також 3 166,33 грн. судового збору. Крім того представник позивача за первісним позовом надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявленого зустрічного позову, з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов, та просить суд відмовити житлово-будівельному кооперативу "Текстильщик" в задоволенні зустрічного позову.

Представник житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" надав пояснення відповідно до якого в повному обсязі підтримав зустрічні позовні вимоги та просить суд стягнути з публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" безпідставно отримані кошти в розмірі 128 374,14 грн., судовий збір в розмірі 2 650,43 грн., а також просить суд відмовити в задоволенні первісного позову.

Представник третьої особи надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав первісний позов та заперечує проти зустрічного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

25.04.2001 року між державним комунальним об'єднанням «Київводоканал» (далі - позивач, постачальник за договором) та житлово-будівельним кооперативом "Текстильщик" (далі-відповідач, абонент за договором) укладено договір № 9357/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого позичальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезгадані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України», визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.94 N 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.94 за N 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.92 N 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".

У відповідності до положень п 1.3. статуту публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (нова редакція) затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», протокол № 1/11 від 28.04.2011 року, визначено, що публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є правонаступником майнових та особистих немайнових прав та обов'язків державного комунального об'єднання водопровідно-каналізаційного господарства «Київводоканал».

Згідно п. 2.1. договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна» та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

У відповідності до п. 2.2. договору, абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил № 65 (на сьогодні п. 5.29 Правил № 190).

Згідно п. 2.3 договору, абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається абонентом за даними постачальника та перерахунки за вказаний період не проводяться.

У відповідності до п. 3.6. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).

Умовами п.п. 12.5 та 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті. За твердженням представника позивача відповідачу надаються послуги - як споживачу 11 групи.

Відповідно до п. 12.6 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374. рахунки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виставляються абоненту за допомогою автоматизованих систем на базі ЕОМ.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання, відносно повної, своєчасної та систематичної оплати спожитих ним послуг, в зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 173 082,29 грн. за надані в період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року послуги з водопостачання та водовідведення, що підтверджується наявними матеріалах справи копіями актів про зняття показників водолічильників, розшифровок рахунків абонента та дебетово-інформаційних повідомлень.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року № 400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення (згідно із Законом - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб).

Пунктом 3.13. цих Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреб, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Твердження відповідача про те предметом договору № 9357/4-13 від 25.04.2001 року є забезпечення абонента послугами з постачання питної води, якість якої повинна відповідати чинним стандартам та водовідведення без розподілу постачання питної води на категорії в залежності від того, для яких потреб ця послуга буде використана відповідачем в своїй господарській діяльності: чи для надання послуг з холодного водопостачання, чи для надання послуг з гарячого водопостачання, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідачем за первісним позовом не надано доказів того, що він уклав договір і оплачує послуги будь-якої особи, крім позивача за первісним позовом, з постачання питної води для підігріву або послуги з постачання гарячої води.

Судом встановлено, що комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» здійснює на замовлення відповідача за первісним позовом обробку та розщеплення платежів споживачів житлово-комунальних послуг на складові по видам житлово-комунальних послуг та перераховує розщеплені кошти із транзитного рахунку комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на рахунки виробників та виконавців житлово-комунальних послуг.

Як вбачається із відомостей розщеплення сплат, що надаються комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр», на розрахунковий рахунок публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» за договором № 9357/4-13 від 25.04.2001 року надходили кошти з наступним призначенням платежу: за холодну воду та водовідведення холодної води, холодну воду для підігріву, водовідведення гарячої води.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку відсутні підстави вважати, що відповідач за первісним позовом звільнений від обов'язку оплатити послуги позивача за первісним позовом з постачання питної (холодної) води, яка в подальшому була використана відповідачем за первісним позовом для її підігріву і надання послуг з гарячого водопостачання своїм споживачам.

Наведеним спростовуються заперечення відповідача за первісним позовом щодо безпідставності стягнення заборгованості за спожиту ним питну воду, в тому числі і ту, що використовується відповідачем за первісним позовом у його господарській діяльності з надання послуг споживачам.

Наведені відповідачем у своєму розрахунку дані не підтверджені жодними належними доказами, зокрема щодо обсягів наданих послуг, щодо яких містяться розбіжності, а сам розрахунок суперечить нормам чинного законодавства в галузі ведення бухгалтерського обліку, а саме Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України".

Відповідно до положень наведених нормативно-правових актів у галузі ведення бухгалтерського обліку реквізит «призначення платежу» заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Відповідальність за правильність платежу покладається на платника.

Однак, при здійсненні розрахунку відповідачем самовільно зменшено розмір заборгованості за питну (холодну) воду шляхом зарахування коштів, сплачених населенням за питну воду, що використовується для приготування гарячої, в рахунок оплати послуг з водопостачання та водовідведення, тобто змінено призначення платежу коштів, сплачених населенням за послугу з постачання гарячої води і частина яких зараховується на рахунки позивача як виробника питної води, яка використовується відповідачем за первісним позовом у його господарській діяльності для надання послуг з гарячого водопостачання.

Вищий господарський суд України у постановах від 15.01.2013 № 5011-22/10286-2012 та від 03.04.2013 у справі № 5011-16/11467-2012 визначив дії щодо зарахування коштів, сплачених за питну воду, що використовується для підігріву, в оплату за постачання питної води та водовідведення такими, що суперечать нормам Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, Інструкції про безготівкові рахунки України в національній валюті.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9357/4-13 від 25.04.2001 року в період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року у відповідача перед позивачем в сумі 173 082,29 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 628,03 грн. нараховану за період з 01.01.2012 року по 01.06.2012 року, 3 % річних в розмірі 6 415,06 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 01.06.2012 року та інфляційні витрати в розмірі 8 132,22 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 01.06.2012 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми за кожний день проситрочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність у відповідача перед позивачем заборгованості договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9357/4-13 від 25.04.2001 року в розмірі 173 082,29 грн. суд погоджується з розрахунком пені в розмірі 628,03 грн. нарахованої за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року, 3 % річних в розмірі 6 415,06 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року та інфляційних витрат в розмірі 8 132,22 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог житлово-будівельний кооператив "Текстильщик" зазначає, що відповідачем при здійсненні розрахунку за надані послуги з водопостачання неправомірно застосовано тарифи, погоджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 29.04.2009 року № 516, від 31.08.2009 року № 980, від 30.11.2009 року № 1332, оскільки останні не набрали чинності у зв'язку з відсутністю їх державної реєстрації, а також тарифи, встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.

Згідно ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Перехідних положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України «Про столицю України - місто герой Київ», виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20.06.2002 року № 28/28 «Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності» був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви «Київська міська державна адміністрація». Вказане рішення має юридичну силу та діє до вказаного часу.

Таким чином, особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, хоча мають різні повноваження та порядок діяльності.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 року № 21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України «Про столицю України - місто герой Київ» де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Основні правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, визначає Закон України «Про питну воду та питне водопостачання».

Згідно з абз. 8 ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання належить, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та п. 2 ч. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Спірні розпорядження прийняті з посиланням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», що вказує на прийняття їх відповідачем як виконавчим органом місцевого самоврядування, а не виконавчим органом державної влади.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року №493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року № 731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 року у справі № К/9991/16573/11.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги в періоді з 0.07.2009 року по 30.06.2012 року тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Як зазначалось вище, за приписами статті 13 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг.

Зокрема, у пп. 2 п. «а» ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 частини першої та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України» ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання і водовідведення та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є відповідач у цій справі.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України «Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України», Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 року прийняла постанову № 58, що набрала чинності з 01.02.2011 року, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал».

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 року № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Отже, враховуючи, що із 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 20.01.2010 року затвердила тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», відповідачем за зустрічним позовом при визначенні вартості наданих позивачу послуг в періоді після 01.02.2011 року правомірно застосовано тарифи, встановлені постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постанові Верховного Суду України від 28.05.2013 року у справі № 5011- 64/2345-2012.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 01.02.2011 року - постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року № 58 та від 10.02.2012 року № 82, тому зустрічні позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу «Текстильщик» про стягнення з публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» безпідставно отриманих коштів в розмірі 128 374,14 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за первісним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити.

2. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Текстильщик» (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45; ідентифікаційний код 22885789) на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ідентифікаційний код 03327664) 173 082 (сто сімдесят три тисячі вісімдесят два) грн. 29 коп. основного боргу, 628 (шістсот двадцять вісім) грн.03 коп. пені, 8 132 (вісім тисяч сто тридцять два) грн. 22 коп. інфляційної складової боргу, 6 415 (шість тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 06 коп. три відсотки річних, 3 765 (три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 16 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 166 (три тисячі сто шістдесят шість) грн. 33 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

3. В задоволенні зустрічного позову житлово-будівельного кооперативу «Текстильщик» відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 22.07.2013 року .

Суддя С. М. Мудрий