Постанова

від 21.01.2014 по справі 5011-36/11359-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2014 р. Справа№ 5011-36/11359-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Руденко М.А.

Шевченка Е.О.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом: Лазаренко Ю.Г., довіреність №296 від 31.12.2013 року,

відповідача за первісним позовом: Кравець Д.М., довіреність б/н від 29.08.2012 року,

третьої особи за первісним позовом: Скора Ю.В., довіреність №91/2013/10/28-1 від 28.10.2013 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик"

на рішення господарського суду м. Києва

від 15.07.2013 року

у справі №5011-36/11359-2012 (суддя - Мудрий С.М.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 188257,60 грн.

та за зустрічним позовом Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 128374,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" про стягнення 188 257,60 грн.

В процесі розгляду справи, Житлово-будівельний кооператив "Текстильщик" звернувся до господарського суду м. Києва із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 128 374,14 грн.

В подальшому залучено Публічне акціонерне товариство "Київенерго" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року, у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. З публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" стягнуто зайво сплачені кошти у розмірі 128 374,14 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2012 року по справі №5011-36/11359-2012, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.07.2013 року позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено.

Стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45; ідентифікаційний код 22885789) на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ідентифікаційний код 03327664) 173 082 (сто сімдесят три тисячі вісімдесят два) грн. 29 коп. основного боргу, 628 (шістсот двадцять вісім) грн.03 коп. пені, 8 132 (вісім тисяч сто тридцять два) грн. 22 коп. інфляційної складової боргу, 6 415 (шість тисяч чотириста п'ятнадцять) грн. 06 коп. три відсотки річних, 3 765 (три тисячі сімсот шістдесят п'ять) грн. 16 коп. судового збору за подання позовної заяви та 3 166 (три тисячі сто шістдесят шість) грн. 33 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

В задоволенні зустрічного позову житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Текстильщик" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2013 року по справі №5011-36/11359-2012 повністю та прийняти постанову, якою в задоволенні первісного позову ПАТ "АК "Київводоканал" до ЖБК "Текстильщик" про стягнення 188257,60 грн. відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов ЖБК "Текстильщик" до ПАТ "АК "Київводоканал" про стягнення 128374,14 грн. задовольнити в повному обсязі та відповідно стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" зайво сплачені кошти у розмірі 128374,14 грн.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.

Позивач за первісним позовом у письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2013 року по справі №5011-36/11359-2012 залишити без змін у зв'язку з відсутністю підстав для його скасування, а в задоволенні апеляційної скарги ЖБК "Текстильщик" відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив апеляційний господарський суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, встановив наступне.

25.04.2001 року між державним комунальним об'єднанням "Київводоканал" (далі - позивач, постачальник за договором) та житлово-будівельним кооперативом "Текстильщик" (далі-відповідач, абонент за договором) укладено договір №9357/4-13 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого позичальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезгадані послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 року.

Відповідно до наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190 "Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", визнано такими, що втратили чинність, наказ Держжитлокомунгоспу від 01.07.94 N 65 "Про затвердження Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.07.94 за N 165/374, та наказ Держжитлокомунгоспу від 02.12.92 N 67 "Про порядок видачі технічних умов на підключення споживачів до систем господарсько-питного водопостачання і каналізації".

У відповідності до положень п 1.3. статуту публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (нова редакція) затвердженого загальними зборами акціонерів публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", протокол №1/11 від 28.04.2011 року, визначено, що публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є правонаступником майнових та особистих немайнових прав та обов'язків державного комунального об'єднання водопровідно-каналізаційного господарства "Київводоканал".

Згідно п. 2.1. договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна" та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

У відповідності до п. 2.2. договору, абонент зобов'язаний сплачувати вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильника здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 21.2. Правил №65 (на сьогодні п. 5.29 Правил №190).

Згідно п. 2.3 договору, абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останні три місяці для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. У разі невиконання даної умови договору, облік спожитих послуг за відповідний період приймається абонентом за даними постачальника та перерахунки за вказаний період не проводяться.

У відповідності до п. 3.6. договору, абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому чинним законодавством у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Постачальник інформує абонента про розмір діючих тарифів у платіжних документах, що направляються щомісячно до банківської установи абонента.

У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки даних та підписання акту звірки в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом (п. 3.7. договору).

Умовами п.п. 12.5 та 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за №165/374 передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.

Відповідно до п. 12.6 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 р., зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за №165/374. рахунки за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення виставляються абоненту за допомогою автоматизованих систем на базі ЕОМ.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Згідно з п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року №190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 року №400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення (згідно із Законом - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб).

Пунктом 3.13. цих Правил передбачено, що суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Відповідач за первісним позовом зазначив, що між ПАТ АК "Київенерго" та ЖБК "Текстильщик" укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2001р. №690200, в тому числі на отримання послуг з гарячого водопостачання.

Беручи до уваги наведене, судом не можуть бути задоволені позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 121 969, 35 грн. вартості холодної води, яка йде для підігріву до стану гарячої води та її подачі відповідачу за первісним позовом, у вигляді гарячої води, з наступних підстав.

Згідно з ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п.2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.05 р. N630, централізоване постачання гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Згідно з п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р. суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. При цьому, споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Як встановлено судом позивач за первісним позовом холодну воду для підігріву відповідачу за первісним позовом не постачає, дана вода постачається позивачем на теплові пункти третьої особи та обліковується лічильниками третьої особи, які знаходяться на цих теплових пунктах. Після отримання холодної води на цих теплових пунктах третя особа підігріває цю воду та постачає відповідачу гарячу воду, а відповідач її отримує та за неї розраховується. При цьому суд не погоджується з доводами позивача, що третя особа постачає відповідачу лише теплову енергію, а не гарячу воду, оскільки чинним законодавством України не передбачений такий товар, як теплова енергія окремо без гарячої води, відповідач отримує від третьої особи та споживає саме гарячу воду, а не окрему віртуальну теплову енергію без гарячої води. Це підтверджується також умовами договору №690200 від 01.12.2001р., укладеного між ПАТ АК "Київенерго" (третьою особою) та ЖБК "Текстильщик" (відповідачем за первісним позовом), з якого вбачається, що третя особа зобов'язується постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води, тобто саме гарячу воду, при цьому холодну воду для вироблення гарячої води отримує від позивача та споживає саме третя особа, а не відповідач.

Крім того, умовами укладеного між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом договору №9357/4-13 передбачено постачання позивачем відповідачу питної води, яка споживається відповідачем та обліковується його лічильниками у кубічних метрах, та не передбачено оплати відповідачем питної води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів третьої особи у вигляді гарячої води за кількістю, визначеною позивачем розрахунковим методом.

За вказаних обставин суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за можливе задовольнити вимогу позивача за первісним позовом в частині стягнення основної заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення №9357/4-13 від 25.04.2001 року в період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року в сумі 51 112, 94 грн.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом пеню в розмірі 628,03 грн. нараховану за період з 01.01.2012 року по 01.06.2012 року, 3% річних в розмірі 6 415,06 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 01.06.2012 року та інфляційні витрати в розмірі 8 132,22 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 01.06.2012 року.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасної суми за кожний день проситрочки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на зазначене, та враховуючи часткове задоволення судом вимог позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості за договором на послуги водопостачання та водовідведення №9357/4-13 від 25.04.2001 року у розмірі 51 112,94 грн., колегія суддів вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з відповідача Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" пені в розмірі 252, 57 грн. нарахованої за період з 01.01.2012 року по 30.06.2012 року, 3 % річних в розмірі 2 805, 16 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року та інфляційних втрат в розмірі 3717,87 грн. нарахованих за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог житлово-будівельний кооператив "Текстильщик" зазначив, що розпорядження Київської міської державної адміністрації, якими керувався ПАТ "АК "Київводоканал" при розрахунку плати за поставлену холодну воду №516 від 29.04.2009, №980 від 31.08.2009, №1332 від 30.11.2009 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже, не набрали чинності у встановленому законом порядку, а тарифи, встановлені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №58 від 20.01.2011 року за період з лютого 2011 року по березень 2012 року, та Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №82 від 10.02.2012 за період з березня 2012 року по червень 2012 року включно, неправомірно було застосовано ПАТ "АК "Київводоканал" для розрахунку позовних вимог, оскільки вищевказані Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України не набрали чинності.

Зі змісту оспорюваних розпоряджень КМДА вбачається, що останні стосуються встановлення, зміни та погодження тарифів на житлово-комунальні послуги для фізичних осіб, що проживають в м. Києві.

Частиною 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Згідно ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 140 Конституції України та ч. 2 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами про міста Київ і Севастополь.

Статтею 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" визначено, що Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" встановлено, що міська та районні в місті Києві ради протягом місяця після набрання чинності цим Законом вирішують питання щодо формування власних виконавчих органів на базі відповідних державних адміністрацій, які паралельно виконують функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Таким чином, виходячи з положень ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та особливостей здійснення місцевого самоврядування в місті Києві, які визначаються Законом України "Про столицю України - місто герой Київ", виконавчий орган створюється Київською міською радою.

Так, рішенням Київської міської ради від 20.06.2002 року №28/28 "Про утворення виконавчого органу Київської міської ради та затвердження його структури і загальної численності" був утворений виконавчий орган Київради, який відповідно до пункту 2 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" паралельно виконує функції органу державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в місті Києві, із збереженням існуючої назви "Київська міська державна адміністрація".

Особливістю виконавчого органу у місті Києві є те, що Київська міська державна адміністрація та виконавчий орган Київради є фактично одним органом, який виконує повноваження як органу місцевого самоврядування, так і органу виконавчої влади.

Розглядаючи конституційність цього положення Конституційний Суд України своїм рішенням від 25.12.2003 року №21-рп/2003 (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві) надав тлумачення ст. 10 Закону України "Про столицю України - місто герой Київ" де зазначив: Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.

Виходячи з наведеного, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади.

Щодо компетенції виконавчого органу Київради на встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (в даному випадку - Київської міської ради) віднесене встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Згідно з абз. 8 ст. 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері питної води та питного водопостачання належить, зокрема, встановлення тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення (крім тарифів на ці послуги, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України).

Згідно з ст.ст. 7, 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Виходячи з наведеного, до повноважень Київської міської державної адміністрації як виконавчого органу Київської міської ради, згідно ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на момент існування спірних правовідносин були віднесені повноваження встановлювати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги, тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення, а тому виконавчим органом Київради (Київської міської державної адміністрації) були прийняті оскаржувані розпорядження в межах його повноважень та у спосіб, що встановлений законами України.

Проаналізувавши вказані норми законодавства можна дійти висновку, що виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) було винесено оскаржувані розпорядження в межах повноважень органу місцевого самоврядування, а не органу державної виконавчої влади на підставі та у спосіб, що встановлені законами України.

Щодо відсутності реєстрації оскаржуваних розпоряджень в Міністерстві юстиції України, суд зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 03.10.1992 року №493/92.

Статтею 3 вищевказаного Указу передбачено, що нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Відповідно до п.15 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731, органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості за надані послуги в періоді з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації.

Як зазначалось вище, за приписами статті 13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22 липня 2010 року) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг.

Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Згідно з абз. 5 п. 2 частини першої та п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" ця Комісія встановлює тарифи на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією, а також визначає суб'єктів природних монополій, діяльність яких регулюється відповідно до цього Закону, та складає і веде галузеві реєстри таких суб'єктів господарювання.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання і водовідведення та його включено до відповідного галузевого реєстру.

Таким чином, із 22 липня 2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є відповідач у цій справі.

Відповідно до п. 2 ст. 19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 1 січня 2011 року. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 року прийняла постанову №58, що набрала чинності з 01.02.2011 року, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 року №335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Отже, враховуючи, що із 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 20.01.2010 року затвердила тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", відповідачем за зустрічним позовом при визначенні вартості наданих позивачу послуг в періоді після 01.02.2011 року правомірно застосовано тарифи, встановлені постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року №58 та від 10.02.2012 року №82.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність застосування Публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, а з 01.02.2011 року - постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 20.01.2011 року №58 та від 10.02.2012 року №82, тому зустрічні позовні вимоги житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" про стягнення з публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" безпідставно отриманих коштів в розмірі 128 374,14 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги первісного позову Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" 51 112, 94 грн., основного боргу, 252, 57 грн. пені, 3717,87 грн. інфляційних втрат, 2 805, 16 грн. три відсотки річних є доведеними та обґрунтованими, а тому рішення господарського суду міста Києва від 15.07.2013 року підлягає скасуванню в цій частині. В іншій частині первісного позову Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" щодо стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" основного боргу у розмірі 121 969,35 грн. суд відмовляє. Вимоги зустрічного позову Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" про стягнення зайво сплачених коштів у розмірі 128374,14 грн. є неогрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Господарським судом м. Києва при винесенні рішення від 15.07.2013 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат за подання апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2012 року по справі №5011-36/11359-2012. Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволені позову судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки первісний позов підлягає частковому задоволенню, то з ЖБК "Текстильщик" на користь ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає стягненню 920, 03 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 26.11.2012 року по справі №5011-36/11359-2012.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 15.07.2013 року у справі №5011-36/11359-2012 скасувати частково та прийняти нове рішення.

3. Первісний позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45; ідентифікаційний код 22885789) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ідентифікаційний код 03327664) 51 112 грн. (п'ятдесят одна тисяча сто дванадцять) грн. 94 коп. основного боргу, 252 (двісті п'ятдесят дві) грн. 57 коп. пені, 3 717 (три тисячі сімсот сімнадцять) грн. 87 коп. інфляційних втрат, 2 805 (дві тисячі вісімсот п'ять) грн. 16 коп. три відсотки річних, 1022 (одна тисяча двадцять дві) грн. 26 коп. судового збору за подання позовної заяви, 920 (дев'ятсот двадцять) грн. 03 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 920 (дев'ятсот двадцять) грн. 03 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

5. В іншій частині первісного позову відмовити.

6. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

7. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а; ідентифікаційний код 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу "Текстильщик" (02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 45; ідентифікаційний код 22885789) 2246 (дві тисячі двісті сорок шість) грн. 29 судового збору за перегляд рішення апеляційною інстанцією.

8. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду м. Києва.

9. Матеріали справи №5011-36/11359-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді М.А. Руденко

Е.О. Шевченко