Рішення

від 27.02.2008 по справі 22ц-496/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-496/08

Справа №22ц-496/08                                                     Головуючий

в 1 інстанції:

 Венглевська Н.Б.

Категорія

43                                                                   

Доповідач: Приходько Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2008

року лютого місяця 27 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого                                Лісової Г.Є.

суддів                                           Семиженко

Г.В.

Приходько Л. А.

при

секретарі                               Борисовой О.В.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні в м. 

Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення

Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2007 року в

справі

за позовом

ОСОБА_1

до відкритого акціонерного товариства «Херсонавтотранс»   про відшкодування матеріальної та моральної

шкоди

встановив:

15

жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «Херсонавтотранс» про

відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 

завданої порушенням прав споживача. В обґрунтування своїх вимог

зазначив,  що він є учасником бойових

дій,  а тому має право на пільги передбачені

п.7 ч.1  ст.  12 Закону України «Про статус ветеранів

війни,  гарантії їх соціального захисту».

17 травня 2007 року,  незважаючи на

пред'явлення посвідчення учасника бойових дій, 

яке надає йому право на отримання встановлених законом пільг,  касиром Чаплинської автостанції,  яка є структурним підрозділом ВАТ

«Херсонавтотранс»,  в грубій формі йому

було відмовлено в отримані безоплатного проїзного білету на рейсовий автобус до

м.  Херсона. Він хворіє цукровим

діабетом,  важкої форми. Внаслідок неправомірних

дій працівників відповідача різко погіршився стан його здоров'я,  в зв'язку з чим він був госпіталізований до

лікарні в смт.  Асканія-Нова,  де лікувався з 18 травня 2007 року по 04

червня 2007 року. Після чого він був госпіталізований в обласний госпіталь

інвалідів Вітчизняної війни,  де

знаходився на лікуванні з 07 по 25 червня 2007 року,  а потім в Херсонську обласну клінічну лікарню

в якій він знаходився з 25 червня по 05 липня 2007 року. За цей час він

витратив на лікування 1233.02грн. Вважає, 

що вказані витрати безпосередньо пов'язані з неправомірною відмовою в

реалізації його права,  як споживача на

отримання певного виду послуг - перевезення пасажирським транспортом на

пільгових умовах. Також йому було завдано моральну шкоду,  яка полягає в душевних переживаннях та

фізичному болю у зв'язку з різким погіршенням здоров'я,  порушенням його законного права,  нечемного та грубого поводження з ним з боку

працівників відповідача. Просив суд визнати незаконною відмову ВАТ

«Херсонавтотранс» в наданні йому послуги - безоплатної поїздки в автобусі

загального   користування по внутрішньо

обласному    маршруту   як  

учаснику

бойових

дій згідно Закону України «Про статус ветеранів війни,  гарантії їх соціального захисту» та стягнути

з відповідача на його користь 1233.02грн. у відшкодування матеріальної шкоди та

20000грн. моральної шкоди.

Рішенням

Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2007 року в

задоволені позову відмовлено.

В

апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове

рішення по суті позовних вимог, 

посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального

права.

Заперечуючи

проти апеляційної скарги представники ВАТ «Херсонавтотранс» Гульц С.В., 

Моргун О.І. зазначили, 

що на їх думку рішення суду є законним та обгрунтованим.  Просять апеляційну скаргу відхилити,  рішення суду залишити без змін.

Заслухавши

доповідача,  перевіривши законність та

обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги,  та вимог заявлених у суді першої

інстанції,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга підлягає задоволенню з

наступних підстав.

Відмовляючи

у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того,  що позивач для отримання пільги на

безоплатний проїзд на міжміських автобусах, 

відповідно до п.17 ч.1  ст.  12 Закону України «Про статус ветеранів

війни,  гарантії їх соціального захисту»

не надав талону на право одержання проїзних квитків безоплатно,  який він повинен був отримати за місцем

перебування на обліку,  як учасник

бойових дій.

Проте

вказаного висновку суд першої інстанції дійшов допустивши неправильне

застосування норм матеріального права, 

що відповідно до п. 4 ч.1  ст. 

309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення

нового рішення.

Судом

встановлено,  що позивач ОСОБА_1 є

учасником бойових дій і має право на пільги, 

встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників

бойових дій (посвідчення НОМЕР_1).

17

травня 2007 року касиром Чаплинської автостанції,  що є структурним підрозділом ВАТ

«Херсонавтотранс» було відмовлено у наданні ОСОБА_1 безоплатного проїзного

білету на автобус міжміського (внутріобласного) маршруту до м.  Херсона, 

посилаючись на ненадання позивачем талону на право одержання проїзних

квитків безоплатно. Дана обставина визнана під час розгляду справи в суді

першої інстанції представниками відповідача, 

тому відповідно до ч.1  ст.  61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Пільги

учасникам бойових дій та особам, 

прирівняним до них, 

встановлені  ст.  12 Закону України «Про статус ветеранів

війни,  гарантії їх соціального захисту»

від 22.10.1993 року №3551-XII

з подальшими змінами.

Пунктом 7 частини 1 цієї статті в редакції Закону України від 13.01.2005

року

№2344-IV

учасникам бойових дій надана пільга на безоплатний проїзд усіма видами

міського пасажирського транспорту,     

автомобільним      

транспортом     загального

користування

в сільській місцевості,  а також

залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами

приміських і міжміських маршрутів,  у тому

числі внутрірайонних,  внутрі - та

міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Пунктом

17 цієї ж статті учасникам бойових дій надана пільга на безоплатний проїзд один

раз на два роки (туди і назад) залізничним, 

водним,  повітряним або міжміським

автомобільним транспортом,  незалежно від

наявності залізничного сполучення,  або

проїзд один раз на рік (туди і назад) вказаними видами транспорту з

50-процентною знижкою.

Пільгові

перевезення пасажирів,  які відповідно до

законодавства користуються такими правами, 

згідно  ст.  37 Закону України « Про автомобільний

транспорт» в редакції Закону України від 23.02.2006 року №3492- IV,  забезпечують автомобільні перевізники,  які   

здійснюють    перевезення    пасажирів на    автобусних      маршрутах

автобусний

маршрут,  який з'єднує населені пункти і

протяжність якого не перевищує 50км. , 

міжміський це автобусний маршрут, 

який з'єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50км.  Проте п. 7ч.1 

ст.  12 Закону України від

22.10.1993 року №3551-XII,  встановлена

пільга на безоплатний проїзд автобусами приміських і міжміських маршрутів

незалежно від відстані,  та не

обмежуючи  кількість поїздок.

На

підставі викладеного колегія суддів вважає, 

що ВАТ «Херсоавтотранс» незаконно відмовив ОСОБА_1 у пільговому

перевезенню.

Відповідно

до ч.2  ст.  915 ЦК

України договір перевезення транспортом загального користування є публічним

договором.

Не

видавши безоплатного квитка ОСОБА_1,  з

підстав відсутності талону,  ВАТ

«Херсонавтотранс» в порушення вимог ч.4 

ст.  633 ЦК України,  необгрунтовано відмовив в укладанні

публічного договору при наявності у нього можливостей надання   споживачеві 

послуги перевезення.

Внаслідок

незаконної відмови у наданні послуги на пільговій проїзд позивачу заподіяна

моральна шкода,  яка відповідно до  ст. 

ст. 4,  22 Закону України «Про

захист прав  споживачів»  підлягає відшкодуванню.

Моральна

шкода завдана позивачу полягає у душевних стражданнях викликаних неможливістю

використати надані йому законом,  як

учаснику бойових дій,  пільги по

безоплатному проїзду,  внаслідок чого він

не зміг потрапити в обласний центр до лікарні на консультацію.

Визначаючи

розмір грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів враховує характер

правопорушення,  внаслідок якого він був

позбавлений можливості вчасно отримати консультацію лікаря,  стан здоров'я позивача,  який є інвалідом другої групи загального

захворювання,  учасником бойових

дій,  вимоги розумності і

справедливості,  та вважає,  що позовні вимоги в частині відшкодування

моральної шкоди слід задовольнити частково,  

в розмірі 1000грн.

Що

стосується позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди,  яка, 

як зазначає позивач,  складається

з витрат понесених ним на лікування, 

колегія суддів вважає їх необгрунтованими,  та такими, 

що не задоволенню не підлягають, 

оскільки під час розгляду справи позивачем,  у встановленому законом порядку не було

доведено,  що проходження ним лікування в

лікарні смт.  Асканія-Нова,  обласному госпіталі інвалідів Вітчизняної

війни,  Херсонській обласної клінічної

лікарні з приводу цукрового діабету, 

трофічних порушеннях на стопах, 

хронічного простатиту знаходиться у причинному зв'язку з відмовою

відповідачу у наданні послуги на пільгових умовах.

У

зв'язку з викладеним,  рішення суду слід

скасувати та ухвалити нове рішення, 

яким   позовні вимоги задовольнити

частково.

Керуючись  ст. 

ст.  303, 307, 308, 314 ЦПК

України,   ст. 12 Закону України «Про

статус ветеранів війни,  гарантії їх

соціального захисту»,  колегія

суддів,  -

Вирішила:

Апеляційну

скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення

Чаплинського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2007 року

скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1

задовольнити частково.

Визнати    незаконною відмову    відкритого    акціонерного    товариства «Херсонавтотранс» в наданні

послуги ОСОБА_1 - безоплатної поїздки в автобусах загального користування по

внутріобласному маршруту як учаснику бойових дій згідно п.7ч. 1 ст.  12 Закону України «Про статус ветеранів

війни,  гарантії їх  соціального захисту» .

Стягнути

з відкритого акціонерного товариства «Херсонавтотранс» на користь ОСОБА_1 в

рахунок відшкодування моральної шкоди 1000грн., 

та на користь держави  судовий  збір 8.50грн.

загального

користування. Частиною 2 цієї ж статті автомобільному перевізнику,  який здійснює перевезення пасажирів на

автобусних маршрутах загального користування, 

заборонено відмовлятися від пільгового перевезення,  крім випадків,  передбачених законом.

Статтею

39 цього ж Закону визначений перелік документів,  на підставі яких виконуються пасажирські

перевезення. Так,  відповідно до ч.2 цієї

статті регулярні пасажирські перевезення виконуються для пасажира на підставі

квитка на проїзд в автобусі та на перевезення багажу ( для пільгового проїзду

на підставі посвідчення особи встановленого зразка).

Тобто

законами надано право учасникам бойових дій безоплатного придбання квитка на

підставі посвідчення встановленого зразка незалежно від наявності талону,  який був встановлений Постановою KM

України від 16.02.1994 року №49 з подальшими змінами.

Надання

пільг на безоплатний проїзд учасникам бойових дій за умови надання талону,  встановленого Постановою KM

України від 16.02.1994 року №49 з подальшими змінами,  значно обмежує   надані законом пільги.

Пільги,  компенсації і гарантії,  право на які передбачено чинним

законодавством,  для значної кількості

громадян є додатком до основних джерел існування,  необхідною складовою конституційного права на

забезпечення достатнього життєвого рівня, 

а тому виходячи із вимог  ст.  22 Конституцій України при прийнятті нових

законів або внесені змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження

змісту та обсягу існуючих прав і свобод, 

у тому числі і для учасників бойових дій,  відносно яких 

ст.  2 Закону України від 22.10.1993

року №3551-XII встановлено,  що

нормативні акти органів державної влади і органів місцевого

самоврядування,  які обмежують права і

пільги,  встановлені цим законом,  є недійсними.

Посилання

представників відповідача на те,  що

придбання пільгового квитка на підставі посвідчення та талону на пільговий

проїзд,  передбачено міжнародною Угодою

про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників

Великої вітчизняної війни,  а також осіб

прирівняних до них,  підписаною Україною

12.03.1993 року,  не може бути прийнято

судом з таких підстав.

Відповідно

до  ст. 3 Закону України 22.10.1993 року

№ 3551-ХІІ норми міжнародного договору або міжнародної угоди,  в яких бере участь Україна,  застосовуються у тому разі,  якщо ними встановлені більш високі вимоги

щодо захисту ветеранів війни,  та осіб

прирівняних до них. А тому при вирішенні даного спору слід керуватися

законодавством України,  що регулює

правовідносини,  що виникли між

сторонами,  як таким,  що встановлюють більш високі вимоги щодо захисту  учасників бойових дій.

Враховуючи,  що правові положення,  які передбачають надання пільг на безоплатний

проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту,  автомобільним транспортом загального

користування в сільській місцевості,  а

також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами

приміських і міжміських маршрутів,  у

тому числі внутрірайонних,  внутрі - та

міжобласних незалежно від відстані та місця проживання є чинними тобто не

скасовані,  не змінені,  і позивач, 

який є учасником бойових дій має право на їх одержання,  ні органи державної влади,  ні автомобільний перевізник не можуть свідомо

зменшувати зміст та обсяг цих пільг.

Доводи

відповідача про те,  що пільги,  встановлені п. 7 ч. 1  ст.  12

Закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ поширюються лише на приміські

автобусні маршрути,  а надання пільг на

міжміські автобусні маршрути передбачено п. 17, 

цієї ж правової норм,  не

ґрунтуються на законі.

Так,   ст.  1

Закону України від 23.02.2006 року №3492- IV,  визначені поняття приміського та   міжміського     автобусного   маршруту,   

згідно   якої     приміський   це

В

задоволені   решти  позову відмовити.

Рішення

набирає законної сили з моменту проголошення, 

та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох

місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.