Постанова

від 14.12.2006 по справі 401/2-2005

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

14 грудня 2006 р.                                                                                  

№ 401/2-2005 

  Колегія суддів

Вищого господарського суду України у складі:

головуючого

Першикова Є.В.

суддів:

Савенко Г.В., Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

товариства з обмеженою

відповідальністю “Діамант & Ко” (далі Товариство)

на рішення

господарського суду Київської

області

від

22.09.06

у справі

№ 401/2-2005/294/13-06

господарського суду

Київської області

за позовом

товариства з обмеженою

відповідальністю “Трудар ЛПБ і Ко” (далі ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”)

до

Броварської районної державної

адміністрації Київської області (далі Адміністрація),  Товариства,

третя особа:

Київська обласна державна

адміністрація (далі Облдержадміністрація),

про

визнання недійсним договору

оренди землі від 03.06.04 НОМЕР_1, зареєстрованого в реєстрі договорів оренди

землі за № 2 від 04.06.04

В засіданні взяли участь представники

- позивача:

Перевозник П.М. (за дов. б/н від

30.10.06) - у судовому засіданні 09.11.06, 14.12.06;

- відповідачів:

Адміністрації:

Мельник Р.В. (за дов. № 566/07-11 від 27.09.06) - у судовому засіданні

09.11.06;

Товариства:

Ложечник Ю.О. (за дов. № 19/07/06 від 19.07.06) - у судовому засіданні

09.11.06, 14.12.06; Кац О.Н .(за дов. № 1/05/06 від 05.05.06)           - у судовому засіданні 09.11.06;

Юзефович А.О. (за дов. б/н від 22.05.06) - у судовому засіданні 09.11.06,

14.12.06.

- третьої особи:

не з'явилися.

Ухвалою від 27.10.06 колегії суддів

Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства б/н від 10.10.06

була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 09.11.06.

У судовому засіданні 09.11.06

відводів складу колегії суддів не заявлено.

До початку розгляду справи по суті

у судовому засіданні 09.11.06 від представника Товариства надійшло усне

клопотання про фіксацію судового процесу у даній справі технічними засобами.

Аналогічне письмове клопотання Товариства б/н від 09.11.06, мотивоване п. 7 ч.

2 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 22, 44 Господарського

процесуального кодексу України, наявне в матеріалах справи.

Колегією суддів Вищого

господарського суду вказане клопотання відхилено, оскільки відповідно до вимог

Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ст. 1117,

переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на

підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом

першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, при

цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними

обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду

чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,

про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково

перевіряти докази. Крім того, враховується, що у касаційній інстанції не

приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді

першої інстанції.

Отже, клопотання про технічну

фіксацію судового процесу відхилено, оскільки відповідно до вимог

Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не може

встановлювати обставини справи, збирати нові докази або додатково перевіряти

докази. Фіксацію всіх заяв і клопотань по справі, що надійшли від учасників

судового процесу, та їх правову оцінку здійснено у судових рішеннях колегії

суддів Вищого господарського суду України.

До початку розгляду справи по суті

у судовому засіданні 09.11.06 від представника Товариства надійшло усне

клопотання про використання власної аудіотехніки (диктофону) для здійснення

звукозапису судового процесу. На вимогу суду, безпосередньо у судовому

засіданні 09.11.06 вказане усне клопотання представником Товариства було

оформлено письмово та долучено до матеріалів справи.

Клопотання про здійснення

аудіозапису судового процесу власним технічним засобом колегією суддів Вищого

господарського суду України задоволено. При цьому, представникам сторін

роз'яснено, що такий аудіозапис не матиме офіційного статусу та не буде

оформлюватись в порядку, визначеному ст. 811 Господарського

процесуального кодексу України.

Оскільки у судовому засіданні

09.11.06 колегія суддів Вищого господарського суду України не дійшла згоди щодо

прийняття постанови по справі, то, за згодою сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77,

ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу

України у судовому засіданні 09.11.06 було оголошено перерву до 30.11.06 для

виготовлення та оголошення вступної та резолютивної частин постанови Вищого

господарського суду України.

Проте, у зв'язку з відсутністю з

об'єктивних обставин судді Савенко Г.В., у судовому засіданні 30.11.06 був

відсутній повний склад колегії суддів, яка розглянула справу по суті, що

унеможливило оголошення у даному судовому засіданні вступної та резолютивної

частин постанови Вищого господарського суду України сторонам по справі, у

зв'язку з чим у судовому засіданні 30.11.06 було оголошено повторну перерву до

14.12.06 для виготовлення повного тексту постанови по справі, який оголошено у

судовому засіданні 14.12.06.

Рішенням від 22.09.06

господарського суду Київської області (колегія суддів у складі: головуючого

-Наріжного С.Ю., суддів -Маляренко А.В., Іваненко Я.Л.) позовні вимоги ТОВ

“Трудар ЛПБ і Ко” задоволено повністю.

Визнано недійсним укладений між

Адміністрацією та Товариством договір оренди землі від 03.06.04 НОМЕР_1,

зареєстрований в реєстрі договорів оренди землі за № 2 від 04.06.04.

З Адміністрації на користь ТОВ

“Трудар ЛПБ і Ко” стягнуто державне мито в сумі 42,50 грн. та 59,00

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

З Товариства на користь ТОВ “Трудар

ЛПБ і Ко” також стягнуто державне мито в сумі 42,50 грн. та 59,00

грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні рішення суд першої

інстанції прийшов до висновку, що Товариством при підготовці і поданні

матеріалів щодо погодження передачі в оренду земельної ділянки було свідомо не

поставлено до відома Адміністрацію та Облдержадміністрацію про існування

нотаріально завіреного правочину обміну земельними ділянками з ТОВ “Трудар ЛПБ

і Ко”, що має істотне значення для визначення розташування та

розміру земельної ділянки, яка передбачалася для передачі в оренду, а отже мало

місце замовчування існування істотних обставин. З урахуванням наведеного

місцевий суд мотивував своє рішення тим, що спірний договір в порушення ст. 230

Цивільного кодексу України укладено під впливом обману, що порушує право Товариства

на земельну ділянку площею 1,5 га за правочином обміну земельними ділянками.

Не погоджуючись з рішенням суду

першої інстанції Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою в якій просить вказане рішення господарського суду Київської

області скасувати повністю та прийняти по справі нове рішення, яким у

задоволенні позовних вимоги ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує

тим, що оскаржений судовий акт прийнятий з порушенням норм матеріального та

процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає про

порушення судом першої інстанції положень ч. 1 ст. 35 Господарського

процесуального кодексу України. Так, на думку Товариства, судом першої

інстанції при винесенні рішення було помилково          враховано як факт, який не потребує

доведення, наявність правочину обміну земельними ділянками, укладений між

Товариством та

ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”,

який встановлено постановою Київського міжобласного апеляційного господарського

суду у адміністративній справі

№ 400/2-2005. Скаржник зазначає, що

оскільки суб'єктний склад даної справи, та справи № 400/2-2005 є різним, то

факт наявності вказаного правочину у даній справі потребує доведення.

Також, Товариство вказує про

порушення вимог ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України,

зокрема, в частині того, що місцевим судом з порушенням ч. 2 ст. 35

Господарського процесуального кодексу України прийнято до уваги постанову

господарського суду Київської області у адміністративній справі № 400/2-2005, в

якості доказу, якому надано заздалегідь встановленої сили та довільно

розтлумачено, оскільки предметом справи № 400/2-2005 є визнання недійсним

розпорядження Облдержадміністрації № 24 від 27.01.04, а не встановлення факту

наявності чи відсутності правочину обміну між Товариством та ТОВ “Трудар ЛПБ і

Ко”.

Крім того, скаржник звертає увагу,

що справу було розглянуто за участі неналежного відповідача -Адміністрації, без

залучення належного відповідача -Облдержадміністрації, що, на думку Товариства,

призвело до порушення судом ч. 3 ст. 24, ч. 4 ст. 16 Господарського

процесуального кодексу України, а також ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу

України.

У своєму відзиві на касаційну

скаргу ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” щодо доводів скаржника заперечує,

вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить у задоволенні касаційної

скарги Товариства відмовити.

Зокрема, ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”

зазначає, що твердження скаржника про порушення судом першої інстанції ч. 2 ст.

35 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним та таким, що

не відповідає змісту оскарженого рішення, яке містить посилання саме на ст. 35

Господарського процесуального кодексу України, а не на частину другу зазначеної

статті.

Щодо посилань скаржника на

порушення місцевим судом ч. 2 ст. 43 та ст. 83 Господарського процесуального

кодексу України, то ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” вважає таке твердження

надуманим і таким, що не відповідає дійсності.

14.11.06 до колегії суддів Вищого

господарського суду України надійшов лист Облдержадміністрації, яким вона

повідомила про те, що оскільки станом на 08.11.06 нею копії касаційної скарги

Товариства не отримано, то вона позбавлена можливості виконати вимоги ухвали

Вищого господарського суду України щодо надання відзиву на касаційну скаргу

Товариства.

Телеграмою суду від 28.11.06

Облдержадміністрацію було повідомлено про її процесуальне право ознайомлення з

матеріалами справи, проте, станом на день винесення даної постанови

Облдержадміністрація зазначеним правом на скористалась, та письмовий відзив на

касаційну скаргу суду не надала.

04.12.06 до колегії суддів Вищого

господарського суду України надійшла заява Товариства від 01.12.06 про

винесення ухвали в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу

України, в якій ставиться питання про направлення документів до правоохоронних

органів для надання оцінки згідно кримінального законодавства України факту

введення в оману Облдержадміністрації, ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” та

Адміністрації.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України зазначає, що за змістом ч. 4 ст. 90 Господарського

процесуального кодексу України господарський суд надсилає повідомлення органам

внутрішніх справ чи прокуратури, якщо під час вирішення спору господарський суд

виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення

законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку. З

правового аналізу вказаної статті випливає, що надіслання повідомлення органам

внутрішніх справ за вказаних обставин є обов'язком суду, водночас, як

вбачається з аналізу матеріалів справи, суд першої інстанції не знайшов за

необхідне вчинити вказану процесуальну дію. Разом з тим, колегія суддів

зазначає, що в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального

кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється

касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та

перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і

процесуального права, а оскільки питання, визначене в заяві Товариства від

04.12.06 не було предметом розгляду судом першої інстанції та не входить до

обґрунтувань касаційної скарги Товариства, то колегія суддів Вищого

господарського суду України не вбачає підстав для його задоволення.

Розглянувши матеріали справи,

касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення

представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі

встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського

суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з

наступних підстав.

Як встановлено судом першої

інстанції на підставі матеріалів справи, розпорядженням від 15.08.03 № 476

"Про передачу в оренду земельної ділянки для несільськогосподарських потреб"

Облдержадміністарція вирішила передати “Трудар ЛПБ і Ко” в оренду на

49 років земельну ділянку площею

31,422 га (пісків -28,422 га, боліт

- 3,0 га), що знаходиться на території Княжицької сільської ради, за рахунок

земель державної власності, під будівництво культурно-оздоровчого комплексу.

При цьому встановлено, що вилучення та надання в оренду ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”

земельної ділянки загальною площею 31,422 га згідно проекту відведення,

розробленого Київським регіональним центром державного земельного кадастру,

було погоджено розпорядженням Київської обласної ради XXIV скликання від

18.08.03 № 158 "Про висновок обласної ради щодо вилучення та надання

Київською облдержадміністрацією в оренду земельної ділянки

ТОВ "Трудар ЛПБ і К°".

Також, встановлено, що

розпорядженням від 15.08.03 № 477 "Про погодження місця розташування

об'єкта" Облдержадміністрація погодила Товариству місце розташування

об'єкту -земельної ділянки площею 9,5 га (пісків -3,0 га, польових доріг -0,02

га, забудовані землі -6,3 га) за рахунок земель державної власності на

території Княжицької сільської ради, відповідно до якого на замовлення

Товариства було розроблено проект відведення земельної ділянки, який було

погоджено висновком державної землевпорядної експертизи від 24.11.03 № 6-666.

На підставі наданих сторонами

доказів по справі місцевим судом встановлено, що шляхом обміну нотаріально

посвідченими протоколами від 13.01.04 між “Трудар ЛПБ і Ко” та

Товариством було досягнуто домовленості про взаємні поступки (обмін) земельними

ділянками: ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” вирішено вилучити із земельної

ділянки площею 31,422 га на користь Товариства земельну ділянку площею 2,9103

га, а Товариством вирішено відмовитися від права користування земельною

ділянкою площею 1,5 га на користь ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”.

На підставі матеріалів справи

місцевим судом встановлено, що дотримуючись взятих на себе зобов'язань за

вказаним правочином обміну земельними ділянками, ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”

уклало договір оренди землі від 09.06.04 не на земельну ділянку площею 31,422

га, визначену у розпорядженні Облдержадміністарції від 15.08.03 № 476, а на

земельну ділянку площею 29,9099 га, внаслідок чого 09.06.04 між Адміністарцією

та ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко” підписано акт прийому-передачі земельної

ділянки площею 29,9099 га за рахунок земель запасу в адмінмежах Княжицької

сільської ради Броварського району Київської області.

Також, при вирішенні спору судом

першої інстанції встановлено, що Товариство, всупереч взятих на себе

зобов'язань про досягнуті домовленості з ТОВ “Трудар ЛПБ і Ко”

Облдержадміністарцію та Адміністрацію не повідомило, в результаті чого

розпорядженням Облдержадміністарції від 27.01.04 № 24 "Про надання в

оренду земельної ділянки" затверджено розроблений ТОВ "Атлант-К"

проект відведення земельної ділянки, та вирішено надати Товариству в оренду на

49 років земельну ділянку площею 9,5 га (піски -3,0 га, польові шляхи -0,02 га,

порушені землі -6,3 га) на території Княжицької сільської ради для будівництва

торгово-складського комплексу.

Місцевим судом встановлено, що

03.06.04 на підставі вказаного розпорядження від 27.01.04 № 24 між

Адміністрацією та Товариством укладено спірний договір оренди землі,

посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_1 за НОМЕР_1, та зареєстрований в книзі

записів державної реєстрації договорів оренди землі 04.06.04 за № 2.

Вирішуючи спір по суті на підставі

наданих сторонами доказів суд першої інстанції встановив, що постановою від

12.01.06 господарського суду Київської області, залишеною без змін ухвалою від

10.03.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду по

адміністративній справі

№ 400/2-2005 за позовом ТОВ

"Трудар ЛПБ і К°" до Облдержадміністрації за участю в якості третьої

особи без самостійних вимог на боці відповідача Товариства, визнано недійсним

розпорядження Оболдержадміністрації від 27.01.04 № 24, на підставі якого було

укладено спірний договір оренди землі від 03.06.04.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу

України (далі Кодекс), сторони мають право укласти договір, який не

передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам

цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який

передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані

цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного

законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202

Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних

прав та обов'язів, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Згідно

ч. 1 ст. 207 Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,

якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах,

телеграмах, якими обмінялися сторони.

З урахуванням наведених положень,

колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок

суду першої інстанції, що обмін нотаріально посвідченими протоколами між

ТОВ "Трудар ЛПБ і К°" та

Товариством за правовим змістом є вчиненим у письмовій нотараільно посвідченій

формі правочином обміну земельних ділянок, який не заборонений земельним та

цивільним законодавством України.

При цьому, колегія суддів Вищого

господарського суду України бере до уваги, що відповідно до припису ст. 526

Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов

договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за

відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або

інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного

кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній

або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу

виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору

оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 215

Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в

момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами

першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 229 Кодексу

передбачено, що в разі якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо

обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом

недійсним.

Пленум Верховного Суду України в

пунктах 2, 12 Постанови від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в справах

про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана

недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній

справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими

закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних

наслідків.

Правові наслідки вчинення правочину

під впливом обману встановлені ст. 230 Кодексу, яка визначає, що у випадку,

якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо

обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом

недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які

можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При

цьому, положеннями Кодексу визначено, що істотне значення має помилка щодо

природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей

речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків,

встановлених законом.

Як зазначається в п. 12 Постанови

Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 № 3 "Про судову практику в

справах про визнання угод недійсними" при вирішенні позовів про визнання

угод недійсними, вчинених під впливом обману, суди повинні мати на увазі, що

такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства,

погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або

збігу тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку з

волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Під

обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди

шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування

обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається.

Отже, під обманом законодавець

визначив як активну поведінку сторони правочину, яка проявляється в запереченні

обставин, так і пасивну поведінку, яка полягає в тому, що особа замовчує

існування істотних обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину.

Визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину. Необхідною умовою

для визнання правочину недійсним є також те, щоб приховувані (шляхом

заперечення або замовчування) обставини могли перешкодити вчиненню правочину,

якби інша особа дізналася про їх існування.

Відповідно до ст. 20 Кодексу право

на захист особа здійснює на свій розсуд. Право іншої заінтересованої особи,

крім сторін в договорі, на звернення до суду з позовом про визнання недійсним

правочину визначено ст. 16 Кодексу, яка визначає, що кожна особа має право

звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Серед способів такого захисту, зокрема, визначено визнання

правочину недійсним. Таким чином, законодавчо встановлено можливість визнання

недійсною угоди, укладеної внаслідок помилки, обману за позовом заінтересованої

особи.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України звертає увагу, що ст. 152 Земельного кодексу

України встановлює способи захисту прав на земельні ділянки, серед яких пунктом

в) визначено визнання угоди недійсною.

З урахуванням наведених правових

норм колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним

висновок суду першої інстанції щодо правомірності позовних вимог ТОВ “Трудар і

Ко” про визнання недійсним договору оренди землі від 03.06.04 як

такого, що вчинений під впливом обману.

За таких обставин, колегія суддів

Вищого господарського суду України вважає, що доводи Товариства, викладені в

касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по

справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі

стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та

процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але

оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення

тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх

перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського

процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку

судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених

фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми

інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування

підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117

Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції

касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України

приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанцій

було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи,

надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм

матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення його без

змін.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з

обмеженою відповідальністю “Діамант & Ко” б/н від 10.10.06

залишити без задоволення.

Рішення від 22.09.06 господарського

суду Київської області у справі

№ 401/2-2005/294/13-06

господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий

Є.Першиков  

судді:

Г.Савенко

 І.Ходаківська