Постанова

від 17.03.2009 по справі 8/103-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/103-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 березня 2009 р.                                                                                    № 8/103-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Колективного сільськогосподарського підприємства "Володимирівське", с. Володимирівка, Дніпропетровська обл.

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2008

у справі№8/103-08 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом

до

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаКолективного сільськогосподарського підприємства "Володимирівське", с. Володимирівка, Дніпропетровська обл.Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської областіКомунальне підприємство "Апостолівське бюро технічної інвентаризації", м. Апостолове, Дніпропетровська обл.

провизнання  права власності

за участю представників сторін:

від позивача:              від відповідача:від ІІІ особи:

не з'явилисяне з'явилисяне з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Колективне сільськогосподарське підприємство "Володимирівське" (надалі –КСП "Володимирівське") в особі ліквідатора звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області (надалі –Володимирівська сільрада) про визнання права власності на двоповерхове торговельно-побутове приміщення 1970 року забудови, площею 424,4 кв.м., розташоване по вул. Горького у с. Володимирівка  Апостолівського району Дніпропетровської області, керуючись положеннями статей 16, 386, 398 Цивільного кодексу України та посилаючись на те, що дії  Володимирівської сільради є незаконними, оскільки остання перешкоджає власнику розпоряджатися своїм майном.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2008 (суддя: Дубінін І.Ю.) позов задоволено, за КСП "Володимирівське" визнано право власності на торговельно-побутове приміщення 1970 р.з., двоповерхове, площею 424,4 кв.м., розташоване по вул. Горького у с. Володимирівка Апостолівського району Дніпропетров-ської області.

Указане рішення оскаржено Володимирівською сільрадою в апеляцій-ному порядку, під час здійснення якого ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.10.2008 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Комунальне підприємство "Апостолівське бюро технічної інвентаризації".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 (судді: Стрелець Т.Г. –головуючий, Логвиненко А.О., Мороз В.Ф.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2008 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що знаходження торговельно-побутового приміщення на балансі позивача не є підставою для визнання права власності.

Не погоджуючись із прийнятою в справі постановою апеляційного господарського суду, КСП "Володимирівське" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2008 залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки КСП "Володимирівське" перебуває на стадії банкрутства, а майно, у т.ч. спірне, яке знаходилось на балансі Птахорадгоспу ім. Горького, який побудував це приміщення, а з 1996 року було передане на баланс КСП "Володимирівське" (правонаступник Птахорадгоспу ім. Горького), належить останньому і включається до складу ліквідаційної комісії згідно зі статтею 26 цього Закону.

Порушення статей 43, 105 Господарського процесуального кодексу України скаржник вбачає в тому, що апеляційний господарський суд не здійснив всебічний, повний та об'єктивний розгляд усіх обставин справи в їх сукупності та залишив поза увагою те, що рішення Володимирівської сільради від 17.01.2001 №80 містить той же перелік з п'яти об'єктів, який був у замовленні і серед яких лише один клуб у с. Володимирівка 1955 р.з., та свідоцтво від 01.02.2001 №4-Н-8 про право власності на приміщення клубу.

КСП "Володимирівське" посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував його письмові докази та дійшов неправильного висновку про те, що позивач не надав суду доказів про порушення його прав та інтересів.

Скаржник вважає, що "помилковий висновок апеляційного суду про те, що нібито передача торговельно-побутового приміщення від КСП "Володимирівське" Володимирівській територіальній громаді відбулася, ґрунтується на встановленні тотожності наданих сільрадою недійсних документів з їх ксерокопіями, наявними в матеріалах справи".

Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

До суду касаційної інстанції від сторін та третьої особи надійшли клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності їх повноважних представників.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права,  обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом позову в даній справі є вимога КСП "Володимирівське" про визнання права власності за ним на об'єкт нерухомого майна, що розташований у с. Володимирівка по вул. Горького.

Обґрунтовуючи позов, ліквідатор КСП "Володимирівське" зазначив, що постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2003 у справі №26/6/03 КСП "Володимирівське" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, від колишнього керівництва КСП "Володимирівське" прийняті товарно-матеріальні цінності та основні засоби, серед яких є  торговельно-побутове приміщення по вул. Горького, 1970 р.з. у с. Володимирівка.

Оскільки на звернення ліквідатора до Володимирівської сільради з проханням присвоїти номер будинку та надати КСП "Володимирівське" право власності на цей об'єкт нерухомості Володимирівська сільрада послалася на передачу нерухомого майна до комунальної власності, позивач розцінив такі дії як порушення свого права, що зумовило звернення останнього до господарського суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов КСП "Володимирівське" про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірне торговельно-побутове приміщення не є приміщенням клубу в с. Володимирівка, 1955 р.з., який фактично був переданий позивачем до комунальної власності Володимирівської територіальної громади.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, Дніпропетровський апеляційний господарський суд зауважив на тому, що судове рішення у цій справі зводиться до порівняння двох об'єктів нерухомості: клубу та торговельно-побутового приміщення; встановлення їх відмінності та факту передачі клубу до комунальної власності Володимирівської територіальної громади і визнання на цій підставі права власності за позивачем.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Спори про право власності на майно вирішуються відповідно до розділу І "Право власності" книги ІІІ Цивільного кодексу України.

За правилами статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується  з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не надано доказів належності йому права власності на спірне майно.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи,  організації мають право звернутися до господарського суду за захистом  своїх  порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Отже, право на судовий захист виникає в особи у випадку порушення її цивільного права, його невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України). Аналогічне положення міститься у частині 2 статті 20 Господарського кодексу України. Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання або відсутності прав. Якщо суд при розгляді справи встановить, що право позивача не є порушеним (оспореним, невизнаним), він відмовляє у задоволенні позову, адже судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Як правильно відзначив апеляційний господарський суд, позивачем не подано до суду правовстановлюючих документів, на підставі яких у встановлених законом випадках здійснюється реєстрація права власності, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Крім того, касаційна інстанція погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебування майна на балансі позивача не є безспірною ознакою права власності на нього, оскільки баланс підприємства (організації)  є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна  та  обсягу  фінансових зобов'язань  на  конкретну  дату;  баланс  не  визначає підстав знаходження майна у власності підприємства.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав такими, що не можуть вважитися належними та допустимими доказами набуття КСП "Володимирівське" права власності на спірне приміщення надані позивачем до суду листи, довідка про балансову належність та витяг з акта приймання-передачі.

А відтак, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна та правомірно відмовив у задоволенні позову.

Отже, суд апеляційної інстанції повно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та прийняв постанову з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заявник касаційної скарги, вказуючи про те, що апеляційним господарським судом не в повній мірі досліджені матеріали справи та не дана оцінка його доказам, вдається до переоцінки доказів, що є неможливим з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, встановлені статтею 1117 Господарського процесуаль-ного кодексу України, згідно з частиною 2 якої касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є виключною прерогативою першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Колективного сільськогосподарського підприємства "Володимирівське" –залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2008 у справі № 8/103-08 –залишити без змін.

Головуючий:                                                                                  І.Панова

Судді:                                                                                        А. Заріцька

                                                                                                    Л. Продаєвич