Ухвала

від 25.07.2013 по справі 16-15/76-08-1663

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"25" липня 2013 р.Справа № 16-15/76-08-1663

Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

Головуючого судді Желєзної С.П .

Судді Рога Н.В.

Судді Власової Н.В.

Секретаря судових засідань Воробйова А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 /особисто/, ОСОБА_3 за довіреністю від 19.06.2013р.

Від відповідача: Хільський О.В. за довіреністю № 33/1 від 01.07.2013р.

Від третьої особи: не з'явився;

Від органу ДВС: не з'явився;

Присутні особи:

- представники ОСОБА_5: ОСОБА_6 за довіреністю від 04.05.2012р.; ОСОБА_7 за довіреністю від 25.07.2013р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви в порядку ст. 77 ГПК України заяву Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (вх. № 2-247/13 від 15.07.2013р.) про зміну способу та порядку виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст. 121 ГПК України, по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю „Пол і К", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_8, про визначення та стягнення вартості частки майна, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.04.2012р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2012р., позовні вимоги ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2) було задоволено частково, присуджено до стягнення із товариства з обмеженою відповідальністю „Пол і К" (далі по тексту - ТОВ „Пол і К") на користь ОСОБА_2 вартість частки майна вказаного товариства в сумі 10 285 350,00 грн., інфляційні витрати в сумі 2 008 815,65 грн., три відсотки річних в сумі 773 514,68 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 25 500 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 116,89 грн., витрати з оплати судових експертиз в сумі 22 938,80 грн., у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено; присуджено до стягнення із ОСОБА_2 в дохід державного бюджету недоплачене державне мито в сумі 23 800 грн.

26.06.2012р. на виконання названого судового рішення господарським судом було видано відповідні накази.

15.07.2013р. до господарського суду Одеської області надійшла подана в передбаченому ст. 121 ГПК України порядку заява Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про зміни способу та порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663 наступним шляхом:

- звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений іпотечним договором, укладеним 24.05.2006р., посвідченим ОСОБА_9, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 2777, а саме на нежилі будівлі загальною площею 1 288,9 кв.м., що в цілому складаються з нежилих будівель літ. „А", „Б", „В", „Г", „Е", „Ж" та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які належать ТОВ „Пол і К" на праві власності, шляхом продажу на публічних торгах в порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження", з метою задоволення, в першу чергу, вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 за додатковим договором від 05.09.2012р., укладеним між ДП „Трансшип" та ОСОБА_5, посвідченим ОСОБА_9, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 8658, в сумі 5 000 грн., а в другу чергу з метою задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663, та з метою погашення витрат на виконавче провадження по виконанню цього судового рішення в порядку, передбаченому ст. 43 Закону України „Про виконавче провадження";

- звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачений договором іпотеки, укладеним 28.12.2006р., посвідченим ОСОБА_9, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрованим в реєстрі за № 7361, а саме на нежитлові будівлі під літ. „Г" - двоповерховий будинок загальною площею 1 276,1 кв.м., літ. „Д" - п'ятиповерховий будинок загальною площею 2 344,0 кв.м., літ. „Е" - трьохповерховий будинок загальною площею 2 408,2 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які належать ТОВ „Пол і К" на праві власності, шляхом продажу на публічних торгах в порядку, передбаченому Законом України „Про виконавче провадження", з метою задоволення, в першу чергу, вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 за договором про відступлення права вимоги, укладеного 18.08.2009р. між ВАТ АБ „Південний" та ОСОБА_5, в сумі 105 425,78 доларів США, а в другу чергу з метою задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663, та з метою погашення витрат на виконавче провадження по виконанню цього судового рішення в порядку, передбаченому ст. 43 Закону України „Про виконавче провадження".

В обґрунтування поданої заяви Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України посилається на те, що в процесі примусового виконання рішення господарського суду від 09.04.2012р. по даній справі про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_2 грошових коштів було встановлено факт відсутності у боржника грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимог стягувача, окрім вищезазначених об'єктів нерухомості, які обтяжені іпотекою. При цьому, оскільки вищезазначене належне відповідачу нерухоме майна, яке обтяжене іпотекою, значно перевищує розмір забезпеченого зобов'язання, то відповідно до положень ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження" допускається звернення стягнення на таке майно з подальшим першочерговим задоволенням вимог іпотекодержателя, та наступним розподілом залишку коштів, отриманих від продажу майна, в порядку ст. 43 Закону України „Про виконавче провадження", в тому числі для задоволення вимог стягувача - ОСОБА_2 за судовим рішенням.

Згідно з ухвалою від 17.07.2013р. вказана заява була прийнята судом до розгляду, призначено її розгляд в судовому засіданні на 25.07.2013р. на 11 год. 30 хв.

В судове засідання із розгляду даної заяви Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог органу державної виконавчої служби, наголошуючи на тому, що в даному випадку зміна способу та порядку виконання рішення суду від 09.04.2012р. по даній справі шляхом звернення стягнення на вищезазначене нерухоме майно є неможливою, оскільки на теперішній час вказане майно перейшло у власність ОСОБА_5 в результаті укладення між останнім та ТОВ „Пол і К" договорів про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позивач, ознайомившись із наведеними відповідачем обставинами, наголошував на тому, що вищезазначені договори про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_5 є такими, що порушують публічний порядок та відповідно до ст. 228 ЦК України є нікчемними, оскільки були укладені на час наявності обтяжень цього нерухомого майна у вигляді арештів, які не теперішній час залишаються чинними. З огляду на наведені доводи, ОСОБА_2 вважає, що на належні ТОВ „Пол і К" об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та за адресою: АДРЕСА_2, можливо звернути стягнення в процедурі примусового виконання рішення суду від 09.04.2012р. по даній справі.

В судове засідання із розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення також з'явився і представник ОСОБА_5, який на теперішній час є власником спірних об'єктів нерухомості. Згідно наданих пояснень, ОСОБА_5 у повному обсязі заперечує проти задоволення цієї заяви у зв'язку із її необґрунтованістю, наголошуючи на тому, що звернення стягнення на вищезазначені об'єкти нерухомості призведе до безпідставного порушення його права власності.

Розглянувши заяву Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, подані сторонами в процесі її розгляду документи та докази, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п.п. 7.1.3, 7.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. № 9 (з наступними змінами та доповненнями) у застосуванні приписів статті 121 ГПК господарським судам необхідно мати на увазі таке. Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки майно боржника, на яке може бути звернуто стягнення, визначається державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", господарський суд у своєму наказі не зобов'язаний зазначати конкретне майно, а має вмістити в ньому лише вказівку про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського суду. Наведене не виключає права господарського суду з метою захисту у найбільш ефективний та справедливий спосіб порушених відповідачем майнових прав позивача зазначити у виданому ним наказі й конкретне майно відповідача, на яке слід звернути стягнення, якщо в розпорядженні суду є достовірні дані про його наявність у відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, наказ від 26.06.2012р., виданий господарським судом Одеської області на виконання рішення від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663, про стягнення із ТОВ „Пол і К" на користь ОСОБА_2 грошових коштів в загальній сумі 13 116 236,02 грн., було пред'явлено стягувачем до органів державної виконавчої служби. Постановою Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 09.07.2012р. ВП № 33401950 було відкрито виконавче провадження із примусового виконання вищезазначеного наказу господарського суду, встановлено боржнику семиденний строк для добровільного виконання вимог виконавчого документу.

В процесі примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 26.06.2012р. по даній справі державним виконавцем зокрема було арештовано кошти ТОВ „Пол і К", які перебували на розрахункових рахунках останнього у банках, про що було видано постанову про арешт коштів боржника від 12.09.2012р. ВП № 33401950. Згідно з розпорядженням № 33401950/2 від 07.11.2012р. виявлені державним виконавцем грошові кошти боржника в сумі 1 181,72 грн. були розподілені наступним чином: грошові кошти в сумі 1 063,55 грн. було перераховано на користь ОСОБА_2; грошові кошти в сумі 118,17 грн. було перераховано на користь органу державної виконавчої служби в якості виконавчого збору. Інших грошових коштів боржника державним виконавцем виявлено не було.

В свою чергу, згідно з актами опису й арешту майна від 30.08.2012р. державним виконавцем з метою забезпечення можливості виконання рішення суду було накладено арешт на наступні об'єкти нерухомості: на нежитлові будівлі загальною площею 1 288,9 кв.м., що в цілому складаються з нежилих будівель літ. „А", „Б", „В", „Г", „Е", „Ж" та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; на нежитлові будівлі під літ. „Г" - двоповерховий будинок загальною площею 1 276,1 кв.м., літ. „Д" - п'ятиповерховий будинок загальною площею 2 344,0 кв.м., літ. „Е" - трьохповерховий будинок загальною площею 2 408,2 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. Арештоване майно було передано не відповідальне зберігання стягувачу.

Вказані об'єкти нерухомості належали на праві власності боржнику ТОВ „Пол і К", що підтверджувалось інформаційною довідкою КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" від 22.10.2012р. за вих. № 9405-14/742, яке на той час було наділено повноваженнями на здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, вказані об'єкти нерухомості на момент накладення на них арешту були обтяжені іпотекою згідно із іпотечними договорами, примірники яких наявні у матеріалах справи. В результаті укладення додаткових угод до вказаних договорів, вищезазначене належне ТОВ „Пол і К" нерухоме майно було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання власних грошових зобов'язань перед ОСОБА_5, який, в свою чергу, виступав іпотекодержателем за вказаними забезпечувальними обтяженнями.

За інформацією Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, єдиними виявленими майновими активами ТОВ „Пол і К", за рахунок звернення стягнення на які можливе задоволення вимог ОСОБА_2 за судовим рішенням, є вищезазначені об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. Проте, у зв'язку з тим, що ці об'єкти нерухомості обтяжені іпотекою на користь іпотекодержателя ОСОБА_5, законодавцем визначений певний порядок звернення стягнення на таке майно з метою задоволення вимог осіб, які не є заставодержателями.

Так, згідно з ч.ч. 1, 3 - 6 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. За рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого кошти використовуються для задоволення вимог заставодержателя. У разі якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Як наголошує заявник, що в процесі розгляду даної заяви не знайшло свого підтвердження через відсутність відповідних документів у матеріалах справи, державним виконавцем було надіслано на адресу ОСОБА_5 вимогу, викладену у листі від 11.06.2013р. № 3340195/5.-464/2 про надання документів на підтвердження реального розміру заборгованості ТОВ „Пол і К", яка забезпечена іпотекою, проте, за твердженням органу державної виконавчої служби, ОСОБА_5 будь-яких документів з цього приводу надано не було.

За твердженнями Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, розмір зобов'язань ТОВ „Пол і К" перед ОСОБА_5, які забезпечені іпотекою об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, складає 5 000 грн., а розмір вимог ОСОБА_5, які забезпечені іпотекою будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, відповідно, - 105 425,78 доларів США. В той же час, з посиланням на висновок судової експертизи з оцінки цілісного майнового комплексу № 1576/11-15, складений 31.08.2011р. комісією експертів Київського НДІСЕ на виконання ухвали господарського суду, постановленої в процесі розгляду даної справи, вартість об'єкту нерухомості, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, складає 3 376 918,00 грн., а нерухомості, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, складає 13 453 620,00 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги той факт, що розмір забезпечених іпотекою грошових вимог ОСОБА_5 до ТОВ „Пол і К", які забезпечені іпотекою майна останнього, є значно меншим ніж вартість обтяженого майна, з метою забезпечення реального виконання рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по даній справі про стягнення із ТОВ „Пол і К" грошових коштів на користь ОСОБА_2, керуючись ст. 54 Закону України „Про виконавче провадження" Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України був змушений звернутись до суду із даною заявою.

Проте, як свідчать матеріали справи, 03.07.2013р. між ОСОБА_5 (Іпотекодержатель) та ТОВ „Пол і К" (Іпотекодавець) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 4667 (далі по тексту - договір № 4667 від 03.07.2013р.), у відповідності до умов якого на підставі ст. 37 Закону України „Про іпотеку" з метою задоволення вимог Іпотекодержателя за кредитним договором № В 653 від 27.12.2006р., із всіма змінами та доповненнями до нього, Іпотекодавець передає у власність Іпотекодержателя, а Іпотекодержатель приймає у власність предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 28.12.2006р. № 7361, додатковими договорами, посвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 21.07.2008р. за № 4258, 20.08.2009р. за № 1332, 05.04.2013р. за № 1692, а саме: нежитлові будівлі загальною площею 6 028,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та складаються в цілому з нежитлових будівель під літ. „Г", „Д", „Е". Нерухомість передається у власність Іпотекодержателя в рахунок виконання зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором № В 653 від 27.12.2006р. в сумі 13 139 290,12 грн. Вартість нерухомості визначена суб'єктом оціночної діяльності в сумі 6 215 800,00 грн. По тексту договору наведено перелік зареєстрованих в установленому порядку обтяжень цього об'єкту нерухомості, в тому числі низка арештів майна, серед яких вимога Іпотекодержателя, в рахунок погашення якої нерухомість передається у власність останнього, має найвищий пріоритет.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 5651207 від 03.07.2013р., складеного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, в результаті вчинення вищезазначеного договору № 4667 від 03.07.2013р. за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який складається із будівель літ. „Г", літ. „Д", літ. „Е", загальною площею 6 028,3 кв.м.

Також, 03.07.2013р. між ОСОБА_5 (Іпотекодержатель) та ТОВ „Пол і К" (Іпотекодавець) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за № 4666 (далі по тексту - договір № 4666 від 03.07.2013р.), у відповідності до умов якого на підставі ст. 37 Закону України „Про іпотеку" з метою задоволення вимог Іпотекодержателя за кредитним договором № 266-08 ОПУ від 24.05.2006р., із всіма змінами та доповненнями до нього, Іпотекодавець передає у власність Іпотекодержателя, а Іпотекодержатель приймає у власність предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 24.05.2006р. № 2777, додатковими договорами, посвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9 30.07.2009р. за № 1217, 12.01.2011р. за № 44, 05.09.2012р. за № 8658, 05.04.2013р. за № 1693, а саме: нежилі будівлі, загальною площею 1 288,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та складаються в цілому з нежилих будівель під літ. „А", „Б", „В", „Г", „Д", „Е", „Ж". Нерухомість передається у власність Іпотекодержателя в рахунок виконання зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором № 266-08 ОПУ від 24.05.2006р. в сумі 13 139 290,12 грн. Вартість нерухомості визначена суб'єктом оціночної діяльності в сумі 1 648 300 грн. По тексту договору наведено перелік зареєстрованих в установленому порядку обтяжень нерухомості, серед яких вимога Іпотекодержателя, в рахунок погашення якої нерухомість передається у власність останнього, має найвищий пріоритет.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 5650479 від 03.07.2013р., складеного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10, в результаті вчинення вищезазначеного договору № 4666 від 03.07.2013р. за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складаються в цілому з нежилих будівель під літ. „А", „Б", „В", „Г", „Д", „Е", „Ж", загальною площею 1 288,9 кв.м.

Згідно з положеннями ст. 33 Закону України „Про іпотеку" від 05 червня 2003 року N 898-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про іпотеку) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В силу положень ч.ч. 1, 4 ст. 37 Закону України „Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Право іншої особи з вищим пріоритетом щодо строкового користування нерухомим майном, набутим у власність іпотекодержателем, зберігає чинність відповідно до умов договору, яким обумовлено таке користування. Права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 3 Закону України „Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Положеннями ст.ст. 316, 321, 328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу положень ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3, ст.ст. 4, 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право власності на нерухоме майно. Державна реєстрація прав проводиться в тому числі на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Проаналізувавши наведені положення законодавства господарський суд зазначає, що в результаті вчинення договорів № 4666 та № 4667 від 03.07.2013р. про задоволення вимог іпотекодержателя ОСОБА_5, останнім було набуто право власності на раніше належні ТОВ „Пол і К" об'єкти нерухомості з подальшою реєстрацією цього права у встановленому законом порядку, оскільки, як вбачається із тексту даних угод, ОСОБА_5 мав найвищий пріоритет серед зареєстрованих обтяжень цього майна, відповідно до положень ст.ст. 3, 37 Закону України „Про іпотеку".

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Таким чином, в результаті укладення договорів № 4666 та № 4667 від 03.07.2013р. право власності ТОВ „Пол і К" на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, на даний час є таким, що припинилось.

В свою чергу, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ст. 32 Закону України „Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

В силу положень ст. 52 Закону України „Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Таким чином, закон не передбачає можливості звернення стягнення на майно, яке не належить боржнику-юридичній особі за виконавчим документом на праві власності та яке вибуло із власності останнього на передбаченій законом підставі, оскільки юридична особа відповідає за власними зобов'язаннями виключно належним їй майном. За умови дійсності договорів № 4666 та № 4667 від 03.07.2013р., звернення стягнення на раніше належні ТОВ „Пол і К" об'єкти нерухомості в рахунок виконання боргових зобов'язань цієї юридичної особи є неможливим.

Що стосується доводів відносно позивача нікчемності договорів № 4666 та № 4667 від 03.07.2013р. як таких, що порушують публічний порядок згідно з положеннями ст. 228 ЦК України та, відповідно, наявності підстав для звернення стягнення на вищезазначені об'єкти нерухомості, суд зазначає наступне.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України ). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака у вигляді специфічної мети - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Проте, в розпорядженні позивача відсутні належні докази (судові рішення), якими було б встановлено факт порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договорів № 4666 та № 4667 від 03.07.2013р. Тобто, нікчемність правочину як юридично значимий факт повинна підтверджуватись певними засобами доказування.

Також, за змістом ст.228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке не потребує визнання у судовому порядку недійсним. Виходячи з правового змісту ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України , після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку.

Слід зазначити, що за умови відсутності належних доказів визнання договорів № 4666 від 03.07.2013р. та № 4667 від 03.07.2013р. недійсними або нікчемними як встановлених фактів, які не потребують доказування та створюють відповідні юридичні наслідки, господарський суд в процесі розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду в порядку, передбаченому ст. 121 ГПК України, позбавлений можливості надавати правову оцінку тій чи іншій угоді на предмет її відповідності закону, оскільки це є предметом окремої позовної вимоги. При розгляді заяв в порядку наведеної процесуальної норми господарський суд виключно вирішує питання про зміну раніше встановленого порядку виконання судового рішення через наявність обставин, які роблять неможливим або значно ускладнюють процедуру його примусового виконання, досліджує пов'язані із цим факти, а не розглядає вимоги та доводи, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження відповідно до пред'явленого в установленому порядку окремого позову з цього приводу.

Таким чином, за відсутності належних доказів визнання договорів № 4666 від 03.07.2013р. та № 4667 від 03.07.2013р. недійсними або встановлення фактів їх нікчемності у межах позовного провадження, господарським судом відхиляються вищенаведені доводи ОСОБА_2 як на підставу для звернення стягнення на раніше належне відповідачу майно, що було обтяжене іпотекою, у зв'язку із їх необґрунтованістю.

Підсумовуючи вищевикладені обставини, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663 шляхом звернення стягнення на належне відповідачу майно, обтяжене іпотекою, а саме: на нежитлові будівлі загальною площею 1 288,9 кв.м., що в цілому складаються з нежилих будівель літ. „А", „Б", „В", „Г", „Е", „Ж" та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; на нежитлові будівлі під літ. „Г" - двоповерховий будинок загальною площею 1 276,1 кв.м., літ. „Д" - п'ятиповерховий будинок загальною площею 2 344,0 кв.м., літ. „Е" - трьохповерховий будинок загальною площею 2 408,2 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим, відповідна заява Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 86, 121 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (вх. № 2-247/13 від 15.07.2013р.) про зміну способу та порядку виконання рішення господарського суду Одеської області від 09.04.2012р. по справі № 16-15/76-08-1663 Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України - відмовити.

Відповідно до ст. 106, 107 ГПК України ухвали про відстрочку, розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку.

Головуючий суддя С.П. Желєзна

Суддя Н.В. Рога

Суддя С.Г. Власова