Постанова

від 29.07.2013 по справі 2а-13226/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 липня 2013 року № 2а-13226/12/2670(вх. 7280)

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного акціонерного товариства «Макрохім» доОкружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Макрохім» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2012 № 0000214030.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2013 № 2а 13226/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.06.2013 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Макрохім» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2013 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2013 справа № 2а 13226/12/2670 прийнята до розгляду.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення ПрАТ «Макрохім» податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій із контрагентами, а також документів, що підтверджують подальший продаж придбаного товару. З огляду на що, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на матеріали перевірок контрагентів позивача - ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс», які свідчать про здійснення господарських відносин та укладення правочинів без мети настання реальних наслідків. За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

На підставі наказу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Києві Державної податкової служби від 17.04.2012 № 257 та відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України посадові особи відповідача здійснили позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Макрохім» (код ЄДРПОУ 24720905) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» (код ЄДРПОУ 34181587) за січень, травень 2011 року та ТОВ «Компанія «Благотранс» (код ЄДРПОУ 33594278) за березень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.05.2012 № 410/40-30/24720905 (далі - акт № 410/40-30/24720905), згідно висновків якого правочини з придбання товарів, здійснені ПрАТ «Макрохім» з ПП «Інфестиційна компанія «Декаролайн» (далі - ПП «ІК «Декаролайн») за січень, травень 2011 року та з ТОВ «Компанія «Благотранс» за березень 2011 року визнані нікчемними, а тому позивачем порушено п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6067034,00 грн.

На підставі акту перевірки № 410/40-30/24720905 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.06.2012 № 0000214030, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 100 551,00 грн., в т.ч. основний платіж - 6 067 034,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 3 033 517,00 грн.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Оцінивши надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд встановив, що між ПрАТ «Макрохім» (Покупець) та ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу б/н від 04.01.2011, згідно умов якого Продавець зобов'язаний передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію та лабораторне обладнання в асортименті, за ціною та у кількості визначених у видаткових накладних до даного договору на загальну суму 7 167 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 194 500,00 грн. (далі - Договір від 04.01.2011).

На виконання вимог Договору від 04.01.2011 сторони склали та підписали видаткові накладні (Т. І а.с. 61-86) та податкові накладні (Т. І а.с. 119-144) на загальну суму 7 167 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 194 500,00 грн.

Також, між ПрАТ «Макрохім» (Покупець) та ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу б/н від 04.05.2011, згідно умов якого Продавець зобов'язаний передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити хімічну продукцію та лабораторне обладнання в асортименті, за ціною та у кількості визначених у видаткових накладних до даного договору на загальну суму 10 473 095,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 745 515,83 грн. (далі - Договір від 04.05.2011).

На виконання умов Договору від 04.05.2011 сторони склали та підписали видаткові накладні (Т. І а.с. 87-118) та податкові накладні (Т. І а.с. 145-185, Т. ІІ а.с. 1-6) на загальну суму 10 473 095,00 грн. в т.ч. ПДВ 1 745 515,83 грн.

Розрахунки за вищевказаними договорами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи (Т. ІІ а.с. 7-22), а також платіжними дорученнями (Т. VII а.с. 22-32, 57-65).

Крім того, суд встановив, що між ПрАТ «Макрохім» та ТОВ «Компанія Благотранс» укладено Договір купівлі-продажу б/н від 01.03.2011 щодо придбання хімічної продукції та лабораторного обладнання в асортименті, за ціною та у кількості визначених у видаткових накладних до даного договору на загальну суму 18 762 107,79 грн. в т.ч. ПДВ 3 127 017,97 грн. (далі - Договір від 01.03.2011).

На виконання умов Договору від 01.03.2011 сторони склали та підписали видаткові накладні (Т. І а.с. 25-44) та податкові накладні (Т. І а.с. 45-67) на загальну суму 18 762 107,79 грн. в т.ч. ПДВ 3 127 017,97 грн.

Розрахунки за вищевказаними договорами здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи (Т. ІІ а.с. 68-87), а також платіжними дорученнями (Т. VII а.с. 34-56).

Відповідач, в обґрунтування правомірності висновків акту перевірки ПрАТ «Макрохім» № 410/40-30/24720905 щодо протиправного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виданих ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс», посилався на матеріали актів перевірок зазначених контрагентів позивача.

Так, відповідач посилався на матеріали акту ДПІ у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за грудень 2010 року - червень 2011 року» від 02.08.2011 № 876/3/23-40-34181587, у якому зазначено, що у ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Однак, суд встановив, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2012 № 2а-6136/11/1070 дії ДПІ у Голосіївському районі міста Києва щодо проведення документальної невиїзної перевірки за результатами якої було складено акт № 876/3/23-40-36959317 від 02.08.2011 були визнані протиправними.

Також відповідач посилався на матеріали акту ДПІ у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби «Про результати документальної перевірки ТОВ «Компанія «Благотранс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з квітня 2010 року по червень 2011 року» від 02.09.2011 № 974/3/23-40-33594278, у якому зазначено, що у ТОВ «Компанія «Благотранс» відсутні основні засоби, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві складає 1 особа.

У вказаних актах зазначено, що ТОВ «Компанія «Благотранс» та ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» до перевірки не надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по операціям придбання і продажу товарів, робіт, послуг, що свідчить про відсутність поставок товарів (робіт, послуг) від підприємств-постачальників, фактів передачі товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям, відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за періоди, що перевірялись.

Як наслідок, відповідач, отримавши матеріали вищезазначених перевірок ТОВ «Компанія «Благотранс» та ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн», в акті перевірки позивача № 410/40-30/24720905 дійшов висновку, що правочини між позивачем та даними контрагентами є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались даними правочинами, а тому є нікчемними в силу положень ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Суд із наведеними доводами відповідача не погоджується виходячи з наступного.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування, укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття "незаконне заволодіння майном держави", що міститься у диспозиції частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

Отже, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом на підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Суд зазначає, що наведені у актах перевірок ТОВ «Компанія «Благотранс» та ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» відомості не є беззаперечним доказом протиправності формування позивачем податкового кредиту та підлягають доведенню в межах розгляду даної справи. Тому суд, за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно умов вищенаведених договорів, укладених ПрАТ «Макрохім» з ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс», поставка за вказаними договорами здійснюється за погодженням сторін окремими партіями транспортом продавця. Доказом передачі партії хімпродукції і лабораторного обладнання у власність Покупця є оформлені належним чином відвантажувальні документи, а також наявність довіреності на отримання партії хімпродукції і лабораторного обладнання. Партія хімпродукції та лабораторного обладнання вважається переданою Продавцем та прийнятою Покупцем: за кількістю - згідно супровідних документів, за якістю - згідно сертифікатів якості.

З матеріалів справи вбачається, що товар, який був поставлений ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» на адресу позивача супроводжувався належним чином складеними видатковими накладними та сертифікатами якості (Т. VII а.с. 99-192).

Розвантаження товару, згідно умов договорів від 04.01.2011, від 04.05.2011 та від 01.03.2011 здійснювалось власними силами ПрАТ «Макрохім», в обґрунтування чого представник позивача посилався на достатню кількість співробітників у штаті товариства, а також наявність спецтехніки (електро-, газо- та автонавантажувачів, візків, штабелерів), на підтвердження чого надав до матеріалів справи копії наступних документів:

- свідоцтв про реєстрацію електронавантажувачів, електроштабелерів, автонавантажувачів (Т. VIIІ а.с. 183-190), які належать на праві власності ПрАТ «Макрохім»;

- дозволів Територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та місті Києві виданих ПрАТ «Макрохім» на право експлуатувати технологічні транспортні засоби (Т. VIIІ а.с. 192);

- видаткових накладних щодо придбання спецтехніки у ТОВ «Юнгхайнріх Ліфт Трак» (Т. VIIІ а.с. 193-196);

- штатного розкладу ПрАТ «Макрохім» станом на 01.07.2011, згідно якого чисельність працівників складає 318 осіб, серед яких: 17 водіїв автотранспортних засобів, 31 водій-експедитор, 14 водіїв, 9 водіїв електронавантажувачів, 5 водіїв автонавантажувачів, 20 вантажників (Т. VIIІ а.с. 197-201);

- податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1-ДФ за 2011 рік, згідно якого за вказаний період у штаті ПрАТ «Макрохім» працювало 337 працівників (Т. VIIІ а.с. 202-212).

Суд встановив, що зберігання товару здійснювалось у складському приміщенні за адресою: м. Бровари, вул. Щолківська, 8, загальною площею 5 065,2 кв.м., яке позивач орендує у ТОВ «Хімлогістика» на підставі Договору оренди № 5 від 01.01.2011, копія якого наявна в матеріалах справи (Т. VI а.с. 60-63).

В подальшому товар, придбаний у ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» було продано контрагентам-покупцям, на підтвердження чого позивач надав до матеріалів справи копії первинних документів, а саме: видаткових накладних, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (Т. ІІ а.с. 162-239, Т. ІІІ-V), банківських виписок (Т. VIIІ а.с. 2-177).

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що операції позивача з ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» документально підтверджені та не мають ознак нікчемного правочину.

Стосовно доводів відповідача щодо нікчемності господарських операцій між позивачем та зазначеними контрагентами з тих підстав, що позивач не надав під час перевірки та під час судового розгляду товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, товарно-транспортна накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Водночас, із вищенаведених умов договорів та пояснень представника позивача вбачається, що транспортування товару ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» здійснювали власними силами та за власний рахунок.

Згідно з положеннями законодавства України наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковою для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах. У випадку якщо юридична особа здійснює вантажні перевезення для власних потреб, обов'язкова наявність товарно-транспортної накладної не вимагається, а достатньо наявності видаткової накладної або іншого документу, що підтверджує право власності на вантаж.

Суд зазначає, що, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом встановлено, що на момент підписання укладання договорів купівлі продажу, видаткових накладних, податкових накладних, контрагенти позивача - ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» знаходились у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, вироки суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивності вказаних підприємств, відсутні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського та податкового обліку є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Отже, податкові накладні, які досліджені відповідачем в ході перевірки та копії яких наявні в матеріалах справи, видані позивачу його контрагентом у відповідності з порядком, встановленим п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит за результатами здійснення господарських операцій з ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» та ТОВ «Компанія Благотранс» у розмірі 6067034,00 грн., а тому у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість на зазначену суму та нарахування штрафних санкцій.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Беручи до уваги вищенаведене у сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 97, 158, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Макрохім» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 01.06.2012 № 0000214030.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2204 (дві тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. на користь Приватного акціонерного товариства «Макрохім» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський