Постанова

від 30.07.2013 по справі 5008/604/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Справа № 5008/604/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кочерової Н.О. (доповідач), суддівГольцової Л.А., Дунаєвської Н.Г., розглянувши касаційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. у справі№ 5008/604/2012 господарського суду Закарпатської області за позовомНаціонального університету біоресурсів і природокористування України дотовариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і ком." пророзірвання договору та стягнення 279 400, 00 грн. матеріальної шкоди за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року Національний університет біоресурсів і природокористування України звернувся до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і ком." про розірвання договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15.03.2006р. та стягнення матеріальної шкоди в сумі 279 400, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем у строк, встановлений умовами укладеного між сторонами у справі договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15.03.2006р., не виконано договірних зобов'язань, а саме: не здійснено реконструкцію будівлі їдальні та не здано об'єкт в експлуатацію, що є істотним порушенням умов договору, а також підставами для його розірвання відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України та відшкодування збитків, пов'язаних з погіршенням технічного стану будівлі їдальні.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.03.2013р. (суддя Ушак І.Г.) позов задоволено частково. Прийнято рішення про розірвання договору "Про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану", укладеного 15.03.2006р. Мукачівським державним аграрним технікумом, правонаступником якого є Національний університет біоресурсів і природокористування України, та ТОВ "ДіМ і ком.". Стягнуто з ТОВ "ДІМ і ком." на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України у відшкодування судових витрат суму 1 073,00 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Судові витрати в цій частині покладено на позивача.

При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо виконання робіт з реконструкції об'єкту - їдальні, обумовлених договором про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15.03.2006р., є за змістом договору істотним його порушенням та підставою для розірвання відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частини стягнення збитків суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру збитків та причинного зв'язку між порушенням відповідачем договірних зобов'язань та шкодою, понесеною позивачем, як обов'язкових умов відповідальності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Дубник О.П., Матущак О.І.) апеляційні скарги Національного університету біоресурсів і природокористування України та товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і ком." залишено без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 05.03.2013р. - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Національний університет біоресурсів і природокористування України просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови у стягненні з відповідача збитків у сумі 279 400,00 грн. та понесених у справі судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, стягнувши з товариства з обмеженою відповідальністю "ДІМ і ком." матеріальну шкоду в сумі 279 400,00 грн. і всі понесені у справі судові витрати, а в іншій частини судові рішення залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 15.03.2006р. між Мукачівським аграрним технікумом (правонаступником якого є позивач - Національний університет біоресурсів і природокористування України) (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДІМ і ком." (сторона-2, відповідач) укладено договір про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану.

Предметом спірного договору сторони визначили власну дольову участь, як інвесторів, у реконструкції їдальні - об'єкту державної власності, загальною площею 1408,08 кв.м., що на праві оперативного управління належить стороні-1 та розташований по вул. Матросова, 32 у м. Мукачево, шляхом створення комп'ютерного класу з наступним оформленням стороною-2 права власності на визначених даним договором умовах на об'єкт реконструкції, за винятком складу та комп'ютерного класу.

Дольова участь сторони-1 в інвестуванні згідно договору складала вартість об'єкту, визначену згідно висновку експертної оцінки, що станом на 11.05.2005р. становила 345 154,00 грн. Відповідно дольова участь сторони-2 складала вартість фактичних затрат, здійснених по реконструкції об'єкту (ремонту об'єкту, складу та створенні комп'ютерного класу) та будівництві огорожі, ремонту гаражу, згідно актів виконаних робіт. Вартість інвестицій та реконструкції згідно кошторису склала щонайменше 1200000 грн., включаючи ПДВ. Остаточний розмір суми інвестицій визначається на підставі актів виконаних робіт (п.п. 1.1.-1.3, 2.3, 5.1-5.2 договору).

Відповідно до п. 2.3. договору, сторона-2 прийняла на себе зобов`язання, зокрема огородити об'єкт реконструкції (їдальні) парканом для неможливості доступу до нього студентів та сторонніх осіб; виконати реконструкцію об`єкту (їдальні) протягом не більше двох календарних років з дня підписання даного договору та розпочати відповідні роботи після підписання відповідного акту приймання-передачі; встановити комп'ютерний клас у частині реконструйованого об'єкту; здати об'єкт в експлуатацію згідно проектно-кошторисної документації; передати стороні-1 за актом приймання-передачі при введенні об'єкта в експлуатацію комп'ютерний клас.

Згідно з п. 7.4. договору, він є чинним з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторін по договору.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що здача об'єкту на реконструкцію, факт виконаних робіт та інших робіт та введення об'єкта в експлуатацію здійснюються відповідними актами приймання-передачі, в т.ч. актом державної комісії по прийняттю об'єкта в експлуатацію після його реконструкції.

15.03.2006р за актом приймання-передачі позивачем передано, а відповідачем прийнято для проведення реконструкції об'єкт - їдальню вартістю 345154,00 грн.

Отже, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до визначених у договорі строків виконання зобов'язань, відповідач зобов'язаний був завершити реконструкцію об'єкту в строк до 15.03.2008р.

Проте, в порушення умов договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану відповідач договірні зобов'язання не виконав, реконструкцію будівлі їдальні навіть не розпочав. Доказів, які б підтверджували протилежне, матеріали справи не містять.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п.1 ч.1 ст.611 ЦК України).

Частиною 2 статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлений господарськими судами факт невиконання відповідачем умов договору про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15.03.2006р., що за своїм змістом є істотним його порушенням, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, з висновком якого погодився і апеляційний господарський суд, прийняв обґрунтоване рішення про розірвання вказаного договору відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Крім того, колегія суддів погоджується також і з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних обов'язків, у вигляді зменшення вартості об'єкта реконструкції в сумі 279 400, 00 грн.

Позовні вимоги про стягнення збитків у даній справі заявлені позивачем на підставі ст. 1166 ЦК України, яка встановлює загальні правила відшкодування завданої недоговірної (деліктної) шкоди. Однак, оскільки спір у даній справі виник внаслідок порушення договірних зобов'язань, то правові підстави застосування вказаної статті до спірних правовідносин відсутні, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

Правові наслідки порушення зобов'язання та відповідальність за порушення зобов'язання врегульовані главою 51 ЦК України, положення якої підлягають застосуванню до спірних правовідносинах.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Статтею 216 ГК України передбачено, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є про це застереження в договорі.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за твердженням позивача, збитки, яких він зазнав, виникли внаслідок невиконання відповідачем своїх обов'язків за договором про дольову участь в інвестуванні реконструкції їдальні, складу, гаражу та паркану від 15.03.2006р., а саме: не здійснення охорони та огородження об'єкта, не проведення робіт з реконструкції або консервації об'єкту з метою усунення причин розкрадання і погіршення технічного стану конструктивів пов'язаного з атмосферними опадами.

При цьому згідно Звіту про оцінку, проведеного на замовлення позивача експертом - директором ТОВ "Бізнес-Консалтинг", сума матеріального збитку, пов'язаного з погіршенням технічного стану будівлі їдальні станом на 29.02.2012р., склала 279 400,00 грн. та визначена експертом як різниця між залишковою вартістю заміщення об'єкта оцінки в цінах на 29.02.2012р. з урахуванням його технічного стану на дату укладення спірного договору - 15.03.2006р. (1 245 525, 00 грн.) і залишковою вартістю заміщення об'єкта оцінки в цінах на 29.02.2012р. з урахуванням його технічного стану на момент огляду - 29.02.2012р. (965 852,00 грн.).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, як вірно встановлено судами попередніх інстанції, ні вказаний Звіт про оцінку, ні інші докази, наявні в матеріалах справи, не містять обґрунтування того, що погіршення технічного стану об'єкта знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку саме з невиконанням відповідачем робіт з його реконструкції. Не містять матеріали справи і доказів понесення позивачем матеріальної шкоди у вигляді зменшення вартості об'єкта реконструкції (їдальні) саме внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань.

Крім того колегія суддів погоджується також і з висновком судів попередніх інстанцій щодо недоведеності розміру заявлених до стягнення збитків з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМ України № 1891 від 10.12.2003р., ця Методика застосовується для проведення оцінки майна, зокрема при визначенні розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди державі, територіальній громаді або суб'єкту господарювання з державною (комунальною) часткою в статутному (складеному) капіталі, у разі необхідності обґрунтування наявності або установлення фактів розкрадання, нестачі, знищення (псування) майна.

Згідно з п. п. 104, 105 вказаної Методики визначення розміру збитків здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки. Дата оцінки визначається з урахуванням положень частини третьої статті 225 Господарського кодексу України, відповідно до якої при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Пунктом 106 Методики передбачено, що вихідними даними для оцінки є матеріали інвентаризації, документи з бухгалтерського обліку, оцінки пошкодженого майна, що проводилася з метою, зокрема, його приватизації (корпоратизації), оренди, проектно-кошторисна документація, документи бюро технічної інвентаризації на нерухоме майно, землевпорядна документація на земельну ділянку у разі повернення у державну власність об'єкта приватизації, що був проданий разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, документи з відомостями про фізичний стан та технічні характеристики майна, фінансова звітність, матеріали аудиторських перевірок, фінансово-економічного аналізу, а також інші документи. Під час оцінки може використовуватися інша інформація, необхідна для оцінки збитків, зокрема результати аналізу ринку подібного до пошкодженого майна.

Однак, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, датою оцінки згідно звіту ТОВ "Бізнес-Консалтінг" є 29.02.2012р., натомість позов у даній справі подано Національним університетом біоресурсів і природокористування України дише 16.07.2012р., тобто після спливу чотирьох з половиною місяців від дати оцінки з визначення розміру збитків, а ТОВ "Бізнес-Консалтинг" при проведенні оцінки розміру збитку не використало всіх необхідних вихідних даних для цього, передбачених п. 106 Методики.

Крім того суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що ні експертний висновок з датою оцінки станом на 29.02.2012р., ні звіт про дану оцінку не є належними доказами на підтвердження розміру завданих збитків, з огляду на те, що сторони, укладаючи 15.03.2006р. спірний договір, визначили в п.п. 1.3 та 5.1 вартість об'єкта реконструкції, яка відповідно до висновку цього ж експерта від 11.05.2005р. становила 345 154,00 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розміру заподіяних збитків у вигляді зменшення вартості об'єкта реконструкції (їдальні) та причинного зв'язку між порушенням відповідачем договірних зобов'язань та шкодою, понесеною позивачем, як обов'язкових умов відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Таким чином, враховуючи вимоги закону та беручи до уваги встановлені господарськими судами обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, стосовно відсутності правових підстав для стягнення збитків.

Матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення відповідно до вимог закону та обставин справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні місцевим та апеляційним господарськими судами оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2013р. у справі № 5008/604/2012 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Л. Гольцова

Н. Дунаєвська