Рішення

від 30.07.2013 по справі 902/959/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 липня 2013 р. Справа № 902/959/13

Провадження № 10/902/19/13

за позовом : Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." м. Імола (провінція Болонья), вул. Віа Селіче Провінчіале, 17/А, поштовий індекс 40026, Італія, адреса для листування в Україні 01001, м. Київ, Музейний провулок, 10, 7-й поверх

до : Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" 22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45

про стягнення 358 800 доларів США заборгованості

Господарський суд Вінницької області у складі

Головуючого судді Даценко М.В.

Секретар судового засідання Фотченко М.О.

Представники

позивача : Друг О.М., представник за довіреністю

відповідача : Левадська А.В., представник за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області звернулась Компанія «САКМІ ФІЛІНГ С.п.А.» (надалі - позивач) з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» (надалі - відповідач) про стягнення 358 800 доларів США заборгованості за поставку технологічної лінії.

Ухвалою від 03 липня 2013 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 15 липня 2013 року.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на день подачі позовної заяви до суду у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за поставлену технологічну лінію відповідно до умов Контракту та додаткових угод до нього в сумі 358 800 доларів США що становить 10 % від загальної вартості поставленої технологічної лінії, яка мала бути сплачена відповідачем, згідно Контракту, не пізніше 22 квітня 2009 року. З огляду на це просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 358 800 доларів США заборгованості по Контракту.

15 липня 2013 р. від відповідача надійшов відзив № б/н від 15.07.2013 р. на позовну заяву в якому він зазначає, що Контрактом, з урахуванням укладених додаткових угод, було передбачено, що 10% ціни, а саме 358 800 доларів США, сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача та відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження, однак такого протоколу між сторонами підписано не було.

15 липня 2013 року відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначає, що термін позовної давності по вимозі щодо стягнення заборгованості по Контракту на поставку технологічної лінії № 7F480-UA-07 від 27.09.2007 року в сумі 358 800 доларів США сплинув ще 22 квітня 2013 року, проте позов був поданий до суду лише 26.06.2013 р., отже - з пропуском строку позовної давності.

Посилаючись на ч. 3 ст. 267 ЦК України та ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних націй про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, відповідач просить суд застосувати позовну давність з наслідками передбаченими ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Також позивачем в позовній заяві зазначено, що у зв'язку із зміною керівництва позивача, у нього не зберігся оригінальний примірник Контракту тому він не може надати його суду, а просить суд витребувати його у відповідача.

Відповідач подав до суду належним чином засвідчену копію Контракту на поставку технологічної лінії №7F480-UА-07 від 27.09.2007 р. та в поясненнях зазначив, що оригінал Контракту, всі додаткові угоди до нього 23.09.2010 року долучені до матеріалів адміністративної справи №2-а-3640/10/0270, що розглядалась Вінницьким окружним адміністративним судом, для проведення судово - бухгалтерської експертизи.

З огляду на те, що сторони не заперечують факт укладення Контракту на поставку технологічної лінії №7F480-UА-07 від 27.09.2007 р., суд зазначає, що розгляд справи здійснюється за наявною у справі належно засвідченою копією Контракту.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

27 вересня 2007 року між Компанією "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А.", в якості продавця, та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут", в якості покупця, був укладений Контракт на поставку технологічної лінії № 7F480-UА-07 (далі - Контракт).

Відповідно до умов Контракту, а також додаткових угод до Контракту № 1 від 10 квітня 2008 року, № 2 від 5 червня 2008 року, № 3 від 23 червня 2008 року, № 4 від 2 липня 2008 року та № 5 від 1 жовтня 2008 року, позивач повинен був поставити відповідачу на умовах СІР Вінниця (Incoterms - 2000) лінію видуву, розливу та пакування напоїв, соків з гомогенізованою м'якоттю з номінальною виробничою потужністю 15 600 пляшок за годину для пляшок об'ємом 0,5 л за ціною 2 300 000 (два мільйони триста тисяч) євро.

З врахуванням всіх змін та доповнень, внесених до Контракту додатковими угодами, сторонами були погоджені наступні умови сплати ціни та поставки Технологічної лінії:

• 15% ціни в сумі 345 000 євро сплачується в якості попередньої оплати банківським переказом на банківський рахунок позивача протягом 15 робочих днів після підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року;

• 85% ціни в сумі 1 955 000 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч) євро сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в розмірі 3 049 800 (три мільйони сорок дев'ять тисяч вісімсот) доларів США підлягає сплаті шляхом безвідкличного акредитиву відкритого на користь позивача в строк до 15 липня 2008 року Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" з підтвердженням UNICREDITO ITALIANO SPA, Міlаnо, Itаlу та візуванням через ВАNСА NАZIONALE DEL LAVORO s.p.a.

При цьому повна сума сплачується наступним шляхом:

- 75% ціни, а саме 1 725 000 (один мільйон сімсот двадцять п'ять) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк документів вказаних в акредитиві стосовно відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача;

- 10% ціни, а саме 230 000 (двісті тридцять тисяч) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

Технологічна лінія відвантажується позивачем протягом 180 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро, але не пізніше 240 днів з моменту підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року, тобто не пізніше 8 грудня 2008 року.

17 жовтня 2007 року відповідач переказав позивачу попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро згідно з умовами попередньої редакції Контракту.

В квітні 2008 року позивач на виконання ст. 9 додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року та з метою дотримання відповідачем вимог валютного законодавства України повернув відповідачеві попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро.

В квітні-червні 2008 року, на виконання умов Контракту, згідно зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод. Відповідач здійснив попередню оплату та перерахував позивачу трьома платежами 15% ціни в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро.

21-22 листопада 2008 року позивач здійснив відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача, що підтверджується міжнародними автотранспортними накладними. 23 грудня 2008 року позивач отримав платіж за акредитивом 75% ціни в сумі 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) доларів США (за вирахуванням банківської комісії).

Контрактом, з урахуванням укладених Додаткових угод, передбачено, що 10% ціни, а саме 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США, сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

За твердженням позивача, оскільки відвантаження було здійснено позивачем 21-22 листопада 2008 року, 10% ціни повинні були бути сплачені відповідачем в будь-якому випадку не пізніше ніж 22 квітня 2009 року, однак відповідач не сплатив 10% ціни Контракту в сумі 358 800 доларів США ні за акредитивом, ні будь-яким іншим способом. Таким чином станом на день подання позовної заяви до суду у відповідача існує заборгованість за поставлену позивачем Технологічну лінію відповідно до умов Контракту та додаткових угод до Контракту в сумі 358 800 доларів США.

Стосовно заявленої заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності слід зазначити наступне:

Відповідач послався на положення Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, що встановлює 4-річний строк позовної давності, а також на ст.ст. 256-258 Цивільного кодексу України, що встановлюють 3-річний строк позовної давності.

На думку відповідача у зв'язку з тим, що він повинен був здійснити платіж 10% ціни в сумі 358 800 доларів США на користь позивача не пізніше 22 квітня 2009 року, то 4-річний строк позовної давності встановлений Конвенцією про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року сплинув 22 квітня 2013 року, а позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості 26 червня 2013 року з пропуском строку позовної давності.

З даним твердженням відповідача суд погодитись не може з огляду на наступне: Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року не підлягає застосуванню у даній справі оскільки згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 21.07.2005 р. № 72/14-612-2490 від імені України Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року була підписана 14 червня 1974 року. Україна ратифікувала згадану Конвенцію шляхом прийняття Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року" N 3382-XII від 14 липня 1993 року, після чого вона набула для України чинності 1 квітня 1994 року (після здачі ратифікаційної грамоти депозитарію у порядку, встановленому частиною другою статті 44 Конвенції). До Протоколу про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (1980 року) Україна не приєднувалася, і тому Конвенція діє для України у редакції 1974 року, що належним чином закріплено у офіційній інформації депозитарію Конвенції.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (у редакції 1974 року) "ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах "'.

Сторони Контракту розташовані в Україні (Відповідач) та в Італії (Позивач). Таким чином Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року підлягатиме застосовуванню лише якщо Україна та Італія одночасно були б Договірними державами на момент укладення Контракту.

В той же час, Італія не підписала та не ратифікувала Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а тому Італія не є Договірною державою в розумінні Конвенції .

Таким чином, оскільки Позивач знаходиться в Італії, що не є Договірною державою, відповідно до ст. З Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, вона не підлягає застосуванню в даній справі .

Відповідач також посилається на положення ст.ст. 256-258 Цивільного кодексу України в обґрунтування своїх доводів щодо пропуску Позивачем строку позовної давності.

Позивач, в додаткових поясненнях, не погоджується з доводами відповідача, та стверджує, що за Контрактом згідно положень якого правовідносини що виникли між сторонами підпадають під застосування італійського законодавства, а не законодавства України.

З огляду на це суд зазначає наступне:

Відповідно до ст. 4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

При цьому, відповідно до ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" під терміном "приватноправові відносини" розуміються відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи", під терміном "іноземний елемент" розуміється "ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави", а під терміном "колізійна норма" розуміється "норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

В даному випадку позивач та відповідач скориставшись правом наданим їм відповідно до вищевказаних положень Закону України "Про міжнародне приватне право" здійснили вибір права, що застосовується до договірних відносин, які виникли відповідно до Контракту. При цьому вказані правовідносини містять в собі іноземний елемент, а саме, позивач є іноземною юридичною особою, що заснована та існує відповідно до законодавства Італії.

Так в ст. 22.5 Контракту Сторони передбачили, що до цього Контракту застосовується італійське законодавство (з наступним застосуванням положень Віденської конвенції від 11 квітня 1980 року стосовно контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями цього Контракту).

Відповідно до ч., 1 ст. 35 Закону України "Про міжнародне приватне право" позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

Таким чином, враховуючи, що позивач та відповідач здійснили прямий вибір італійського законодавства, яке застосовується для визначення їх прав та обов'язків за Контрактом, то до питань позовної давності згідно з положеннями ч. 1 ст. 35 Закону України "Про міжнародне приватне право" також підлягає застосуванню італійське законодавство. При цьому Віденська конвенція від 11 квітня 1980 року стосовно контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів не регулює питання позовної давності.

Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Позивачем було надано до суду офіційний переклад розділів Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року, що регулюють питання позовної давності, який був здійснений судовим перекладачем в Італії, з проставленням апостилю та засвідчений нотаріусом в Україні.

Суд дослідивши наданий офіційний переклад розділів Цивільного кодексу Італії, які регулюють питання позовної давності, встановив, що згідно ст. 2946 Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року строк позовної давності складає десять років. У Цивільному кодексі Італії передбачені випадки, коли строк позовної давності є скороченим, проте жодний з цих випадків не застосовується до позовної давності за договорами купівлі-продажу.

Таким чином, до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем за Контрактом застосовується загальний 10-річний строк позовної давності відповідно до італійського законодавства.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем був поданий позов про стягнення заборгованості з відповідача за Контрактом в межах зазначеного 10-річного строку позовної давності, а тому в задоволенні заяви відповідача щодо застосування позовної давності слід відмовити.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив: Контрактом, з урахуванням укладених додаткових угод, було передбачено, що 10% ціни, а саме 358 800 доларів США, сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача та відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження, однак такого протоколу між сторонами підписано не було.

Суд заслухавши по даному питанню сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно зі ст. 8.1 Контракту, якою передбачено, що Покупець за свій рахунок повинен забезпечити своєчасну митну очистку товару та його перевезення до місця призначення та/або на Будмайданчик. Покупець має забезпечити зберігання поставленого товару таким чином щоб захистити товар від пошкоджень та поломок, при цьому всі витрати покладаються на Покупця.

Відповідно до ст. 8.4 Контракту Покупець зобов'язаний поставити на місце монтажу поставлений Продавцем обладнання в повній комплектації та відповідному стані.

Як зазначено в ст. 9.1 Контракту монтаж обладнання здійснюється силами Покупця та за його рахунок.

Відповідач повідомив суду що цілісно-майновий комплекс лінії видуву, розливу та пакування напоїв, соків з гомогенізованою м'якоттю з номінальною виробничою потужністю 15 600 шляшок за годину для пляшок об'ємом 0,5 л (далі лінія) відповідно до умов контракту №7F480-UА-07 від 27.09.07 року прибув в Україну у грудні 2008 року, але у зв'язку з, фінансовою кризою в Україні (різке зростання курсу іноземних валют відносно гривні) розмитнення довелося відтермінувати.

Лінія, що надійшла на митну територію України та зберігалась на ліцензійному митному складі з 16.06.2009 року по 07.04.2012 року. Разом обладнання, що надійшло, було оформлене на митниці 9 вантажно-митними деклараціями.

До закінчення трирічного терміну зберігання обладнання на ліцензійному митному складі (до 07.04.2012 року) керівництвом ВАТ «Вінніфрут» було заплановано повністю провести розмитнення даної лінії. До арешту майна та коштів ВАТ «Вінніфрут» в рахунок суми оплаченої 31.08.2011 року на Вінницьку митницю - в розмірі 494 100 (чотириста дев'яносто чотири тисячі сто гривень) 06.09.2011 року вдалось розмитнити лише 2 вантажно-митні декларації № 7128 та 7129. Вартість розмитненого обладнання склала 191 014,55 Євро (сто дев'яносто одна тисяча чотирнадцять Євро 55 Євроцентів).

Трирічний термін перебування на ліцензійному митному складі збіг тому, 18.04.2012 року було оформлено вантажно-митні декларації зразка ЇМ 75 «Відмова на користь держави» № 5721, 5730,5725, 5732,5733,5739, 5736 від 18.04.2012 року.

Дані обставини були встановленні під час розгляду адміністративної справи №2-а-4561/09 та №2-а-3640/10/0270, що підтверджується висновком №58 від 09.04.2010 судово-бухгалтерської експертизи по матеріалам адміністративної справи №2-а-4561/09, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2010 по справі №2-а-4561/09/0270 та постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 по справі №2-а-3640/10/0270 (наявних в матеріалах справи).

Згідно приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання згідно з Контрактом, а саме не розмитнив окремі партії поставленого Позивачем товару, не перевіз вказаний товар до Місця призначення (на Будмайданчик) та не здійснив монтаж обладнання.

Відповідно до ст. 11.4 Контракту у випадку якщо Покупець несправедливо відмовиться підписувати акт остаточного приймання або своєю поведінкою буде заважати проведенню випробувань, буде вважатися, що поставка все рівно пройшла випробування та приймається Покупцем. У випадку якщо виконання операцій/робіт, передбачених цією статтею 11 і попередніми статтями 9 та 10, буде уповільнюватися, переноситися або перериватися не з вини Продавця, то останній буде мати право вимагати від Покупця відшкодування витрат, пов'язаних з уповільненням, переносом або перериванням роботи, при цьому Покупець в будь-якому разі повинен буде виконати взяті на себе зобов'язання щодо сплати ціни поставки, як начебто вказані вище операції/роботи були регулярно виконані та, відповідно, підписані акт попередньої прийомки, акт пуску в експлуатацію та/або акт остаточного приймання.

Згідно з положеннями ст. 11.4 Контракту, викладених вище, можна вважати, що технологічна лінія пройшла випробування та була прийнята відповідачем.

З огляду на викладене, зобов'язання відповідача перед позивачем мають бути виконані не пізніше 6 місяців після відвантаження, незалежно підписаний між сторонами протокол остаточного приймання чи ні, а саме не пізніше 22.04.2009 року.

Також слід зазначити, що відповідач в відзиві та в заяві про застосування строків позовної давності також обчислював строк позовної давності з 22.04.2009 року, чим сам підтвердив початок виникнення зобов'язання.

Отже можна зробити висновок, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини щодо купівлі-продажу товарів які регулюються Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р. (далі Віденська конвенція).

Відповідно до ст. 1 Віденської конвенції, ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах, коли ці держави є Договірними державами.

Як вже зазначалось вище позивач є італійською компанією, а відповідач українською компанією. Італія та Україна є договірними державами Віденської конвенції.

Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції покупець зобов'язаний сплатити ціну товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції, а згідно зі ст. 54 Віденської конвенції зобов'язання покупця сплатити ціну включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

При цьому згідно зі ст. 59 Віденської конвенції покупець зобов'язаний сплатити ціну у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Віденської конвенції якщо покупець не виконує яке-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, продавець може: здійснити права, передбачені статтями 62 - 65, а згідно зі ст. 62 Віденської конвенції продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ним інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості стверджуються Контрактом на поставку технологічної лінії №7F480-UА-07 від 27.09.2007 р., додатковими угодами до нього, міжнародними автотранспортними накладними, платіжними документами та іншими матеріалами справи і підлягають задоволенню в сумі 358 800 доларів США.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» (22400, Вінницька обл., Калиновський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45, ідентифікаційний код 30807701) на користь Компанії «САКМІ ФІЛІНГ С.п.А.» (м. Імола, провінція Болонія, вул. Віа Селіче Провінчіале, 17/А, індекс 40026, Італія (SACMI FILING S.p.A., Imola (BO) Via Selice Provinciale 17/A cap 40026 Italy)) - 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США та 57 357,77 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення направити сторонам.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 серпня 2013 р.

Суддя Даценко М.В.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." (01001, м. Київ, Музейний провулок, 10, 7-й поверх)

3 - Відкритому акціонерному товариству "Вінніфрут" (22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45)