Постанова

від 27.01.2014 по справі 902/959/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"27" січня 2014 р. Справа № 902/959/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"

на рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 р.

у справі № 902/959/13 (суддя Даценко М.В.)

за позовом Компанія "Сакмі Філлінг С.п.А"

до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"

про стягнення 358 800 доларів США заборгованості

за участю представників сторін:

позивача: Друг О.М.;

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року по справі №902/959/13 задоволено позов Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" про стягнення 358 800 доларів США заборгованості. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на користь Компанії "САКМІ ФІЛІНГ С.п.А." - 358 800 доларів США та 57 357,77 грн. судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 27 вересня 2007 року між Компанією "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А.", в якості продавця, та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут", в якості покупця, був укладений Контракт на поставку технологічної лінії № 7F480-UА-07.

Судом першої інстанції було встановлено, що в квітні-червні 2008 року, на виконання умов Контракту, згідно зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод, відповідач здійснив попередню оплату та перерахував позивачу трьома платежами 15% ціни в сумі 345 000 євро. 21-22 листопада 2008 року позивач здійснив відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача, що підтверджується міжнародними автотранспортними накладними. 23 грудня 2008 року позивач отримав платіж за акредитивом 75% ціни в сумі 2 691 000 доларів США. Решту 10 % ціни товару в розмірі 358 800 доларів США за Контрактом на поставку технологічної лінії відповідач не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення боргу.

Стосовно заявленої заяви відповідача щодо застосування строків позовної давності суд першої інстанції вказав на те, що Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року підлягатиме застосовуванню лише, якщо Україна та Італія одночасно були б Договірними державами на момент укладення Контракту. Оскільки позивач знаходиться в Італії, що не є Договірною державою, суд першої інстанції зауважив, що відповідно до ст. 3 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, остання не підлягає застосуванню в даній справі.

З урахуванням ст. 2946 Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року, відповідно до якої строк позовної давності складає десять років, суд першої інстанції дійшов висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем за Контрактом застосовується загальний 10-річний строк позовної давності відповідно до італійського законодавства.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем був поданий позов про стягнення заборгованості з відповідача за Контрактом в межах зазначеного 10-річного строку позовної давності, а тому в задоволенні заяви відповідача щодо застосування позовної давності слід відмовити.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції було враховано окремі положення Закону України "Про міжнародне приватне право", Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року, Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року та Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 р.

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості стверджуються Контрактом на поставку технологічної лінії №7F480-UА-07 від 27.09.2007 р., додатковими угодами до нього, міжнародними автотранспортними накладними, платіжними документами та іншими матеріалами справи, а тому підлягають до задоволення в сумі 358 800 доларів США.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Вінніфрут" звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, скаржник вказує.

Між сторонами не був підписаний протокол остаточного приймання, а тому, у нього не виникло зобов'язання сплатити 10 % ціни в розмірі 358 800 доларів США (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) за Контрактом на поставку технологічної лінії.

Крім того, скаржник вважає, що до Контракту повинно застосовуватись виключно законодавство України, а вибір сторонами іноземного права є неможливим та заперечує проти застосування до Контракту положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року з аналогічних підстав.

Також, на думку скаржника справа взагалі не була підвідомча та підсудна господарському суду Вінницької області, у зв'язку з тим, що сторонами було погоджено розгляд спорів шляхом арбітражу, а тому господарський суд Вінницької області був "некомпетентним судом".

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що згідно з Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року підлягає застосуванню "процесуальне законодавство України", згідно з яким строк позовної давності складає 3 роки, і тому, на думку відповідача, строк позовної давності по вимозі щодо стягнення заборгованості по Контракту 10% ціни в розмірі 358 800 доларів США (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США сплинув ще 22 квітня 2012 року (розпочавшись 22 квітня 2009 року), а позов був поданий до суду 26 червня 2013 року з пропуском такого строку позовної давності.

Від позивача - Компанії "Сакмі Філлінг С.п.А" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

Відповідно до Додатку №4 (нова редакція №2 відповідно до Додаткової угоди №3 від 23.06.2008 року до Контракту) 10% ціни, а саме 230 000 євро сплачується в доларах США по курсу 1 євро=1.56 доларів США. Сума в доларах 358 800 доларів США сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

Відповідно до ст. 4.3 Контракту будь-які претензії, пов'язані з виконанням цього Контракту не надають права покупцю (відповідачу) тимчасово призупинити або затримати платежі по цьому Контракту.

Відповідно до ст. 59 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року покупець (відповідач) зобов'язаний сплатити ціну в день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких - небудь формальностей з боку продавця (позивача).

З урахуванням вказаного, позивач наголошує на тому, що сторони домовились в Контракті, що 10% ціни, а саме 358 800 доларів США, повинні бути сплачені відповідачем в будь-якому разі не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження товару, тобто не пізніше ніж 22 квітня 2009 року (враховуючи, що завантаження товару відбулося 21-22 листопада 2008 року).

Також, позивач зазначає, що протокол (акт) остаточного приймання міг бути підписаний між сторонами лише після того як відповідач належним чином виконав би свої зобов'язання згідно зі ст. 8.1 Контракту, якою передбачено, що покупець за свій рахунок повинен забезпечити своєчасну митну очистку товару та його перевезення до місця призначення та/або на будмайданчик, а також зобов'язання згідно зі ст. 9.1 Контракту, якою передбачено, що монтаж обладнання здійснюється силами покупця та за його рахунок.

Позивач звертає увагу на той факт, що відповідач у своїй письмовій заяві про застосування строків позовної давності, що була подана до господарського суду Вінницької області 15 липня 2013 року, прямо визнав, що він повинен сплатити 10% ціни в розмірі 358 800 доларів США не пізніше 22 квітня 2009 року. Зазначений факт також був підтверджений відповідачем у своїй апеляційній скарзі, враховуючи, що відповідач при обчисленні 3-річного строку позовної давності здійснює відлік такого строку саме від 22 квітня 2009 року.

В той же час, посилаючись на ст.ст. 5, 10, 35, 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" та ст. 22.5 Контракту, позивач зазначає, що сторони скористалися наданим їм Законом правом щодо вибору права, яке слід застосовувати при врегулюванні правовідносин, передбачивши, що до цього Контракту застосовується італійське законодавство (з наступним застосуванням положень Віденської конвенції від 11 квітня 1980 року стосовно контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями цього Контракту).

При цьому, згідно офіційного перекладу розділів Цивільного кодексу Італії, які регулюють питання позовної давності, а саме ст. 2946 Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року строк позовної давності складає десять років.

Таким чином, позивач стверджує, що вимогу до відповідача сплати ціни за Контрактом заявлено в межах строку позовної давності.

Крім того, процесуальний опонент скаржника вказує на положення ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", відповідно до якої суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Також відповідно до пункту 22.4 статті 2, сторони обумовили, що частковим відступленням від умов, викладених вище у цій статті, є право продавця звертатися в арбітражний суд за місцезнаходженням продавця, або в арбітражний суд за місцезнаходженням покупця, або будь - який інший арбітражний суд, який є юридично компетентним у відношенні до покупця, щодо попереджувальних заходів, так і щодо судового рішення, за умови, що в даному випадку покупець не звернувся в арбітраж раніше продавця.

З огляду на вказане, позивач зазначає, що господарський суд Вінницької області був би зобов'язаний припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу за умови, якщо будь-яка із сторін попросила б про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору. Такого прохання, як зазначає позивач, від відповідача ні до подання пояснень по суті спору, ні в ході розгляду справи в Господарському суді Вінницької області не надходило. Відповідно, у Господарського суду Вінницької області не було жодних підстав для припинення провадження у справі та направлення сторін до арбітражу.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач вважає, що судом першої інстанції було прийнято оскаржуване рішення з дотриманням вимог закону, а тому останнє слід залишити без змін.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 р. у справі № 902/959/13 апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" задоволено частково. Рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року у справі №902/959/13 скасовано. Провадження у справі №902/959/13 за позовом Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" про стягнення 358 800 доларів США заборгованості припинено (Т.2, а.с. 191-197).

Постановою Вищого господарського суду від 03.12.2013 р. у справі № 902/959/13 Рівненського апеляційного господарського суду від 25.09.2013 р. у справі №902/959/13 господарського суду Вінницької області скасовано, справу направлено на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду (Т.2, а.с. 259-264).

У вказаній постанові від 25.09.2013 р. Вищий господарський суд України вказав на те, що суд апеляційної інстанції припиняючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку щодо непідвідомчості даного спору господарському суду з урахуванням встановлення сторонами у Контракті арбітражного застереження вказуючи, що сторони, шляхом укладення Контракту, здійснили вибір права, що має застосовуватись при визначенні змісту їх прав і обов'язків, передбачивши у статті 2 Контракту здійснення розгляду спорів дружелюбно, шляхом переговорів або, у випадку недосягнення згоди - за правилами Міжнародної торгової палати, колегіально в складі трьох суддів, призначених у відповідності з вищевказаними правилами за місцем арбітражу - Женева із застосуванням італійського законодавства.

При цьому, ВГСУ зауважив, що статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що спори які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Крім того, ВГСУ звертає увагу на право продавця звертатися в арбітражний суд за місцезнаходженням продавця, як це бумовлено пунктом 22.4 статті 2 Контракту від 27.09.2007р.

Листом Вищого господарського суду України № 03-22/406 від 12.12.2013 р. матеріали справи № 902/959/13 надіслано Рівненському апеляційному господарському суду.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.01.2014 р. у справі №902/959/13 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.01.2014р.

27 січня 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача - Компанії "Сакмі Філлінг С.п.А" заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, просить суд в її задоволенні відмовити .

Представник скаржника - Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" в судове засідання не з'явився.

Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" про відкладення розгляду справи № 902/959/13 на іншу дату у зв'язку із неможливістю забезпечити явку свого повноважного представника у судове засідання.

Судова колегія дійшла до висновку, що подане відповідачем клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики зхастосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, згідно з частинами 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. (абз. 2 п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року).

Підставою для відкладення розгляду справи, апелянт називає участь свого представника в судовому засіданні Вищого адміністративного суду України, при цьому не зазначає в чому саме полягає необхідність участі його представника в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду.

У відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язанні добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене, а також своєчасне повідомлення відповідача про проведення судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (Т.2 а.с. 266 ) , суд апеляційної інстанції вважає, що у останнього була можливість належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси у судовому засіданні.

Окрім того, ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 . 01 .201 4 р. у справі № 902/959/13 не було визнано явку представника відповідача в судове засідання обов'язковою.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що у відповідності зі ст. 75 ГПК України апеляційна скарга підлягає розгляду за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника однієї із сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2007 року між Компанією "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А.", в якості продавця, та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут", в якості покупця, був укладений Контракт на поставку технологічної лінії № 7F480-UА-07 (далі по тексту - Контракт) (Т.1, а.с.131-169).

Відповідно до умов Контракту, а також додаткових угод до Контракту № 1 від 10 квітня 2008 року, № 2 від 5 червня 2008 року, № 3 від 23 червня 2008 року, № 4 від 2 липня 2008 року та № 5 від 1 жовтня 2008 року, позивач повинен був поставити відповідачу на умовах СІР Вінниця (Incoterms - 2000) лінію видуву, розливу та пакування напоїв, соків з гомогенізованою м'якоттю з номінальною виробничою потужністю 15 600 пляшок за годину для пляшок об'ємом 0,5 л за ціною 2 300 000 (два мільйони триста тисяч) євро.

З врахуванням всіх змін та доповнень, внесених до Контракту додатковими угодами, сторонами були погоджені наступні умови сплати ціни та поставки Технологічної лінії: 15% ціни в сумі 345 000 євро сплачується в якості попередньої оплати банківським переказом на банківський рахунок позивача протягом 15 робочих днів після підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року; 85% ціни в сумі 1 955 000 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч) євро сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в розмірі 3 049 800 (три мільйони сорок дев'ять тисяч вісімсот) доларів США підлягає сплаті шляхом безвідкличного акредитиву відкритого на користь позивача в строк до 15 липня 2008 року Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" з підтвердженням UNICREDITO ITALIANO SPA, Міlаnо, Itаlу та візуванням через ВАNСА NАZIONALE DEL LAVORO s.p.a.

При цьому повна сума сплачується наступним шляхом: 75% ціни, а саме 1 725 000 (один мільйон сімсот двадцять п'ять) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк документів вказаних в акредитиві стосовно відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача; 10% ціни, а саме 230 000 (двісті тридцять тисяч) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

Технологічна лінія відвантажується позивачем протягом 180 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро, але не пізніше 240 днів з моменту підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року, тобто не пізніше 8 грудня 2008 року.

17 жовтня 2007 року відповідач переказав позивачу попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро згідно з умовами попередньої редакції Контракту.

В квітні 2008 року позивач на виконання ст. 9 додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року та з метою дотримання відповідачем вимог валютного законодавства України повернув відповідачеві попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро.

В квітні-червні 2008 року, на виконання умов Контракту, згідно зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод, відповідач здійснив попередню оплату та перерахував позивачу трьома платежами 15% ціни в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро.

21-22 листопада 2008 року позивач здійснив відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача, що підтверджується міжнародними автотранспортними накладними. 23 грудня 2008 року позивач отримав платіж за акредитивом 75% ціни в сумі 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) доларів США (за вирахуванням банківської комісії).

Контрактом, з урахуванням укладених Додаткових угод, передбачено, що 10% ціни, а саме 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США, сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

Статтею 22 Контракту від 27.09.2007 р. сторонами передбачені положення щодо вирішення спорів та застосування права та обумовлено, що всі спори, що виникають в зв'язку з даним Контрактом вирішуються сторонами дружелюбно, шляхом переговорів. Якщо за розумний проміжок часу згода не досягнута, то спори остаточно і в якості крайньої міри вирішуються за правилами Міжнародної торгової палати, колегіально в складі трьох суддів, призначених у відповідності з вищевказаними правилами (пункт 22.1 контракту). Місце арбітражу - Женева (пункт 22.2 контракту). Сторони також обумовили, що частковим відступленням від умов, викладених вище у цій статті, є право продавця звертатися в арбітражний суд за місцезнаходженням продавця, або в арбітражний суд за місцезнаходженням покупця, або будь - який інший арбітражний суд, який є юридично компетентним у відношенні до покупця, щодо попереджувальних заходів, так і щодо судового рішення, за умови, що в даному випадку покупець не звернувся в арбітраж раніше продавця (пункту 22.4 статті 2).

Згідно з пунктом 22.5 до даного Контракту застосовується італійське законодавство (з подальшим застосуванням приписів Віденської Конвенції від 11.04.1980 р. відносно контрактів на міжнародний продаж рухомого майна, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями даного контракту).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Як свідчать встановлені обставини у даній справі, позивач є італійською компанією, комерційне підприємство якої перебуває в Італії, а відповідач є українською компанією, комерційне підприємство якої перебуває в Україні.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, суб'єктний склад та сферу зобов'язань у сторін за Контрактом, очевидним є те, що спірні правовідносини у даному випадку є приватноправовими за участю іноземного елемента.

В силу дії ст. 4 ГПК України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено, що спори які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

У відповідності до положень статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

За приписами частини 1 статті 8 вказаного вище Закону суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Статтею 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

В силу дії ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а згідно зі ст.. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

За умовами Контракту, зокрема, відповідно до пункту 22.4 статті 2, сторони обумовили, що частковим відступленням від умов, викладених вище у цій статті, є право продавця звертатися в арбітражний суд за місцезнаходженням продавця, або в арбітражний суд за місцезнаходженням покупця, або будь - який інший арбітражний суд, який є юридично компетентним у відношенні до покупця, щодо попереджувальних заходів, так і щодо судового рішення, за умови, що в даному випадку покупець не звернувся в арбітраж раніше продавця.

Натомість, як свідчать встановлені обставини у даній справі, ні позивач, ні відповідач не скористалися своїм правом щодо заяви про застосування арбітражного застереження. Крім того, від відповідача не надійшло жодних клопотань щодо реалізації такого права, а навпаки було подано відзив на позов, а також заяву про застосування строків позовної давності. Такі дії зі сторони відповідача свідчать про згоду останнього на розгляд справи в господарському суді Вінницької області.

При цьому, виходячи з аналізу наведених вище нормативно-правових приписів, очевидним є те, що закон не вимагає від сторін вчинення окремих додаткових дій на підтвердження факту відмови від розгляду справи в арбітражі.

Таким чином, твердження скаржника з приводу того, що рішення було прийнято некомпетентним судом з огляду на положення ст. 22 Контракту, якими передбачено місце арбітражу - Женева, є безпідставними, оскільки не узгоджуються із наведеними вище нормами закону, умовами укладеного між сторонами Контракту та не підтверджуються встановленими обставинами у даній справі.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлено заяву про застосування строків позовної давності.

В обгрунтування своїх вимог, відповідач послався на положення Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, що встановлює 4-річний строк позовної давності, а також на ст.ст. 256-258 Цивільного кодексу України, що встановлюють 3-річний строк позовної давності.

Вирішуючи питання про те, чи існують визначені законом підстави для задоволення заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд апеляцйної інстанції приймає до уваги наступне.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" під колізійною нормою розуміють норму, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

За припсиами ч.ч. 1-2 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

В даному випадку, сторони скористалися наданим їм Законом правом щодо вибору права, яке слід застосовувати при врегулюванні правовідносин, які виникли відповідно до Контракту. Так, в ст. 22.5 Контракту сторони передбачили, що до цього Контракту застосовується італійське законодавство (з наступним застосуванням положень Віденської конвенції від 11 квітня 1980 року стосовно контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями цього Контракту).

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Позивачем було надано до суду офіційний переклад розділів Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року, що регулюють питання позовної давності, який був здійснений судовим перекладачем в Італії, з проставленням апостилю та засвідчений нотаріусом в Україні.

На підставі аналізу офіційного перекладу розділів Цивільного кодексу Італії, які регулюють питання позовної давності, встановив, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно зі ст. 2946 Цивільного кодексу Італії від 16 березня 1942 року строк позовної давності складає десять років. У Цивільному кодексі Італії передбачені випадки, коли строк позовної давності є скороченим, проте жодний з цих випадків не застосовується до позовної давності за договорами купівлі-продажу.

Отже обгрунтованою є правова позиція позивача з приводу того, що до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем за Контрактом застосовується загальний 10-річний строк позовної давності відповідно до італійського законодавства.

Крім того, не заслуговують на увагу твердження скаржника в тій частині, що для визначення строку позовної давності слід застосовувати положення Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року та законодавство України. При цьому, судова колегія зважає на наступне.

Згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 21.07.2005 р. № 72/14-612-2490 від імені України Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі - продажу товарів 1974 року була підписана 14 червня 1974 року. Україна ратифікува згадану Конвенцію шляхом прийняття Постанови Верховної Ради України "Про ратифікацію Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року" N 3382-ХІІ від 14 липня 1993 року, після чого вона набула для України чинності 1 квітня 1994 року (після здачі ратифікаційної грамоти депозитарію у порядку, встановленому частиною другою статті 44 Конвенції). До Протоколу про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (1980 року) Україна не приєднувалася, і тому Конвенція діє для України у редакції 1974 року, що належним чином закріплено у офіційній інформації депозитарія Конвенції.

Статтею 3 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (у редакції 1974 року) визначено, що ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

Крім того, Україна не приєдналася до Протоколу про зміну Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (1980 року). Таким чином, Україна не є учасником цього Протоколу і Конвенція діє для України виключно в редакції 1974 р.

Таким чином, Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року підлягала б до застосовування лише у тому разі, якщо Україна та Італія одночасно були б Договірними державами на момент укладення Контракту.

При цьому, Італія не підписала та не ратифікувала Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а тому Італія не є Договірною державою в розумінні Конвенції.

Таким чином, оскільки позивач знаходиться в Італії, що не є Договірною державою, відповідно до ст. 3 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, остання не підлягає застосуванню в даній справі.

З огляду на викладене вище, судова колегія прийшла до висновку, що позивачем був поданий позов про стягнення заборгованості з відповідача за Контрактом в межах встановленого італійським законодавством 10-річного строку позовної давності, а тому правові підстави для задоволення заяви відповідача щодо застосування позовної давності відсутні, у зв'язку з чим, в задоволенні останньої слід відмовити.

Отже, виходячи з вищенаведеного, очевидним є те, що позивач звернувся з відповідною позовною вимогою в межах строків позовної давності та до компетнтного суду.

Таким чином, спір підлягає до розгляду по суті господарським судом Вінницької області.

Предметом спору у даній справі є вимога Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А" про стягнення з ВАТ "Вінніфрут" 358 000 доларів США 10% ціни укладеного між сторонами Контракту, які мали бути сплачені відповідачем у будь-якому випадку не пізніше ніж 22.04.2009 р., проте ні за акредитивом, ні будь-яким іншим способом відповідачем сплачені не були.

Вирішуючи питання про те, чи існують визначені законом підстави для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст. 8.1 Контракту, якою передбачено, що покупець за свій рахунок повинен забезпечити своєчасну митну очистку товару та його перевезення до місця призначення та/або на Будмайданчик. Покупець має забезпечити зберігання поставленого товару таким чином щоб захистити товар від пошкоджень та поломок, при цьому всі витрати покладаються на Покупця.

За умовами ст. 8.4 Контракту покупець зобов'язаний поставити на місце монтажу поставлений продавцем обладнання в повній комплектації та відповідному стані.

Згідно зі ст. 9.1 Контракту монтаж обладнання здійснюється силами Покупця та за його рахунок.

Відповідач повідомив суду, що цілісно-майновий комплекс лінії видуву, розливу та пакування напоїв, соків з гомогенізованою м'якоттю з номінальною виробничою потужністю 15 600 шляшок за годину для пляшок об'ємом 0,5 л (далі лінія) відповідно до умов контракту №7F480-UА-07 від 27.09.07 року прибув в Україну у грудні 2008 року, але у зв'язку з, фінансовою кризою в Україні (різке зростання курсу іноземних валют відносно гривні) розмитнення довелося відтермінувати.

Лінія, що надійшла на митну територію України та зберігалась на ліцензійному митному складі з 16.06.2009 року по 07.04.2012 року. Разом обладнання, що надійшло, було оформлене на митниці 9 вантажно-митними деклараціями.

До закінчення трирічного терміну зберігання обладнання на ліцензійному митному складі (до 07.04.2012 року) керівництвом ВАТ "Вінніфрут" було заплановано повністю провести розмитнення даної лінії. До арешту майна та коштів ВАТ "Вінніфрут" в рахунок суми оплаченої 31.08.2011 року на Вінницьку митницю - в розмірі 494 100 (чотириста дев'яносто чотири тисячі сто гривень) 06.09.2011 року вдалось розмитнити лише 2 вантажно-митні декларації № 7128 та 7129. Вартість розмитненого обладнання склала 191 014,55 Євро (сто дев'яносто одна тисяча чотирнадцять Євро 55 Євроцентів).

Трирічний термін перебування на ліцензійному митному складі збіг тому, 18.04.2012 року було оформлено вантажно-митні декларації зразка ЇМ 75 "Відмова на користь держави" № 5721, 5730, 5725, 5732, 5733, 5739, 5736 від 18.04.2012 року.

Дані обставини були встановленні під час розгляду адміністративної справи №2-а-4561/09 та №2-а-3640/10/0270, що підтверджується висновком №58 від 09.04.2010 судово-бухгалтерської експертизи по матеріалам адміністративної справи №2-а-4561/09, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.06.2010 по справі №2-а-4561/09/0270 та постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.01.2011 по справі №2-а-3640/10/0270 (Т.2, а.с. 47-58).

Отже, як сідчать встановлені обставини у даній справі, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання згідно з Контрактом, а саме не розмитнив окремі партії поставленого позивачем товару, не перевіз вказаний товар до Місця призначення (на Будмайданчик) та не здійснив монтаж обладнання.

Відповідно до ст. 11.4 Контракту у випадку якщо Покупець несправедливо відмовиться підписувати акт остаточного приймання або своєю поведінкою буде заважати проведенню випробувань, буде вважатися, що поставка все рівно пройшла випробування та приймається Покупцем. У випадку якщо виконання операцій/робіт, передбачених цією статтею 11 і попередніми статтями 9 та 10, буде уповільнюватися, переноситися або перериватися не з вини Продавця, то останній буде мати право вимагати від Покупця відшкодування витрат, пов'язаних з уповільненням, переносом або перериванням роботи, при цьому Покупець в будь-якому разі повинен буде виконати взяті на себе зобов'язання щодо сплати ціни поставки, як начебто вказані вище операції/роботи були регулярно виконані та, відповідно, підписані акт попередньої прийомки, акт пуску в експлуатацію та/або акт остаточного приймання.

Таким чином, за умовами ст. 11.4 Контракту, викладених вище, можна вважати, що технологічна лінія пройшла випробування та була прийнята відповідачем.

З огляду на викладене, зобов'язання відповідача перед позивачем мають бути виконані не пізніше 6 місяців після відвантаження, незалежно підписаний між сторонами протокол остаточного приймання чи ні, а саме не пізніше 22.04.2009 року.

Також, судова колегія зважає на те, що відповідач в відзиві та в заяві про застосування строків позовної давності також обчислював строк позовної давності з 22.04.2009 року. Такі дії відповідач свідчать про те, останній підтвердив початок виникнення зобов'язання з 22.04.2009 р.

Згідно зі ст. 1 Віденської конвенції, ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах, коли ці держави є Договірними державами.

Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції покупець зобов'язаний сплатити ціну товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції, а згідно зі ст. 54 Віденської конвенції зобов'язання покупця сплатити ціну включає вжиття таких заходів і додержання таких формальностей, які можуть вимагатися згідно з договором або згідно з законами і правилами для того, щоб зробити можливим здійснення платежу.

За умовами ст. 59 Віденської конвенції покупець зобов'язаний сплатити ціну у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Віденської конвенції якщо покупець не виконує яке-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, продавець може: здійснити права, передбачені статтями 62 - 65, а згідно зі ст. 62 Віденської конвенції продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ним інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

Крім того, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості стверджуються Контрактом на поставку технологічної лінії № 7F480-UА-07 від 27.09.2007 р., додатковими угодами до нього, міжнародними автотранспортними накладними, платіжними документами та іншими матеріалами справи і підлягають задоволенню в сумі 358 800 доларів США.

За наведених обставин, судова колегія суду апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позовні вимоги є підставними, грунтуються на нормах Контракту, закону, міжнародних договорів та підлягають до задоволення .

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року по справі №902/959/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"- без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року по справі №902/959/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" - без задоволення.

2. Справу № 902/959/13 надіслати господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.