Постанова

від 25.09.2013 по справі 902/959/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2013 р. Справа № 902/959/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Розізнана І.В.

при секретарі Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Друг Олександр Миколайович, довіреність б/н від 16.04.2013 року

відповідача - Слюсар Олена Володимирівна, довіреність б/н від 10.06.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду клопотання та апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут"

на рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.13 р.

у справі № 902/959/13 (Провадження №10/902/19/13) (суддя Даценко М.В.)

за позовом Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." м. Імола (провінція Болонья), вул. Віа Селіче Провінчіале, 17/А, поштовий індекс 40026, Італія, адреса для листування в Україні 01001, м.Київ, Музейний провулок, 10, 7-й поверх

до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" 22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45

про стягнення 358 800 доларів США заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року по справі №902/959/13 задоволено позов Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." (далі - позивач) до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (далі - відповідач) про стягнення 358 800 доларів США заборгованості.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на користь Компанії "САКМІ ФІЛІНГ С.п.А." - 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США та 57 357,77 грн. судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки відповідачем належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання згідно з Контрактом, а тому позов підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати.

Скаржник посилається на те, що між сторонами не був підписаний протокол остаточного приймання, а тому, у нього не виникло зобов'язання сплатити 10% ціни в розмірі 358 800 доларів США (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) за Контрактом на поставку технологічної лінії.

Крім того, скаржник вважає, що до Контракту повинно застосовуватись виключно законодавство України, а вибір сторонами іноземного права є неможливим та заперечує проти застосування до Контракту положень Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року з аналогічних підстав.

Також, на думку скаржника справа взагалі не була підвідомча та підсудна господарському суду Вінницької області, у зв'язку з тим, що сторонами було погоджено розгляд спорів шляхом арбітражу, а тому господарський суд Вінницької області був "некомпетентним судом".

Поряд з цим, скаржник звертає увагу на те, що згідно з Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року підлягає застосуванню "процесуальне законодавство України", згідно з яким строк позовної давності складає 3 роки, і тому, на думку відповідача, строк позовної давності по вимозі щодо стягнення заборгованості по Контракту 10% ціни в розмірі 358 800 доларів США (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США сплинув ще 22 квітня 2012 року (розпочавшись 22 квітня 2009 року), а позов був поданий до суду 26 червня 2013 року з пропуском такого строку позовної давності.

У письмовому відзиві від 17.09.2013р. на апеляційну скаргу позивач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, з підстав викладених у відзиві.

25 вересня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання, у якому останній просить рішення господарського суду Вінницької області скасувати, а провадження у справі припинити.

В судовому засіданні 25.09.2013 року до початку розгляду справи по суті представник апелянта підтримав вказане клопотання та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що враховуючи те, що у відповідності до арбітражної угоди, викладеної сторонами в Контракті спір між сторонами розглядається по правилам Міжнародної торгової палати, а також те, що судом ця угода недійсною або такою, що втратила чинність не визнана, то даний спір не є підсудним господарському суду, а тому провадження у справі слід припинити.

В судовому засіданні 25.09.2013 року представник позивача щодо поданого клопотання про припинення провадження у справі заперечив. Вважає, що оскільки відповідач не скористався правом на передачу спору до арбітражу, а саме не заявив про це до подання своє першої зави щодо суті спору під час його розгляду судом першої інстанції, а тому підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В судовому засіданні 25.09.2013 року судова колегія розглянувши клопотання відповідача про скасування рішення господарського суду Вінницької області по даній справі та припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, заслухавши з цього приводу пояснення сторін, вирішила його задоволити, з огляду на наступне.

27 вересня 2007 року між Компанією "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А.", в якості продавця, та Відкритим акціонерним товариством "Вінніфрут", в якості покупця, був укладений Контракт на поставку технологічної лінії № 7F480-UА-07 (далі - Контракт) (а.с.131-146,т.1).

Відповідно до умов Контракту, а також додаткових угод до Контракту № 1 від 10 квітня 2008 року, № 2 від 5 червня 2008 року, № 3 від 23 червня 2008 року, № 4 від 2 липня 2008 року та № 5 від 1 жовтня 2008 року, позивач повинен був поставити відповідачу на умовах СІР Вінниця (Incoterms - 2000) лінію видуву, розливу та пакування напоїв, соків з гомогенізованою м'якоттю з номінальною виробничою потужністю 15 600 пляшок за годину для пляшок об'ємом 0,5 л за ціною 2 300 000 (два мільйони триста тисяч) євро.

З врахуванням всіх змін та доповнень, внесених до Контракту додатковими угодами, сторонами були погоджені наступні умови сплати ціни та поставки Технологічної лінії: 15% ціни в сумі 345 000 євро сплачується в якості попередньої оплати банківським переказом на банківський рахунок позивача протягом 15 робочих днів після підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року; 85% ціни в сумі 1 955 000 (один мільйон дев'ятсот п'ятдесят п'ять тисяч) євро сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в розмірі 3 049 800 (три мільйони сорок дев'ять тисяч вісімсот) доларів США підлягає сплаті шляхом безвідкличного акредитиву відкритого на користь позивача в строк до 15 липня 2008 року Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" з підтвердженням UNICREDITO ITALIANO SPA, Міlаnо, Itаlу та візуванням через ВАNСА NАZIONALE DEL LAVORO s.p.a.

При цьому повна сума сплачується наступним шляхом: 75% ціни, а саме 1 725 000 (один мільйон сімсот двадцять п'ять) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк документів вказаних в акредитиві стосовно відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача; 10% ціни, а саме 230 000 (двісті тридцять тисяч) євро, сплачується в доларах США за обмінним курсом 1 євро = 1,56 долара США. Сума в доларах США 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

Технологічна лінія відвантажується позивачем протягом 180 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро, але не пізніше 240 днів з моменту підписання додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року, тобто не пізніше 8 грудня 2008 року.

17 жовтня 2007 року відповідач переказав позивачу попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро згідно з умовами попередньої редакції Контракту.

В квітні 2008 року позивач на виконання ст. 9 додаткової угоди № 1 до Контракту від 10 квітня 2008 року та з метою дотримання відповідачем вимог валютного законодавства України повернув відповідачеві попередню оплату в сумі 194 000 (сто дев'яносто чотири тисячі) євро.

В квітні-червні 2008 року, на виконання умов Контракту, згідно зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод. Відповідач здійснив попередню оплату та перерахував позивачу трьома платежами 15% ціни в сумі 345 000 (триста сорок п'ять тисяч) євро.

21-22 листопада 2008 року позивач здійснив відвантаження Технологічної лінії на адресу відповідача, що підтверджується міжнародними автотранспортними накладними. 23 грудня 2008 року позивач отримав платіж за акредитивом 75% ціни в сумі 2 691 000 (два мільйони шістсот дев'яносто одна тисяча) доларів США (за вирахуванням банківської комісії).

Контрактом, з урахуванням укладених Додаткових угод, передбачено, що 10% ціни, а саме 358 800 (триста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот) доларів США, сплачується після пред'явлення в підтверджуючий банк протоколу остаточного приймання, підписаного повноважними представниками позивача і відповідача, але не пізніше ніж через 6 місяців після відвантаження.

02.07.2013 року до господарського суду Вінницької області звернулась Компанія «САКМІ ФІЛІНГ С.п.А.» (надалі - позивач) з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» (надалі - відповідач) про стягнення 358 800 доларів США заборгованості за поставку технологічної лінії. Ухвалою від 03 липня 2013 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 15 липня 2013 року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на день подачі позовної заяви до суду у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за поставлену технологічну лінію відповідно до умов Контракту та додаткових угод до нього в сумі 358 800 доларів США що становить 10 % від загальної вартості поставленої технологічної лінії, яка мала бути сплачена відповідачем, згідно Контракту, не пізніше 22 квітня 2009 року. З огляду на це просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 358 800 доларів США заборгованості по Контракту.

Господарським судом Вінницької області від 30.07.2013 року у справі № 902/959/13 за позовом Компанії «САКМІ ФІЛІННГ С.п.А» м.Імола до ВАТ «Вінніфрут» про стягнення 358000 дол. США заборгованості, позовні вимоги задоволені.

Однак, виходячи із змісту контракту, зокрема статті 22 контракту щодо вирішення спорів і примінення права зазначено, що всі спори, що виникають в зв'язку з даним контрактом вирішуються сторонами дружелюбно, шляхом переговорів. Якщо за розумний проміжок часу згода не досягнуто, спори кінцево і в якості крайньої міри вирішуються за правилами Міжнародної торгової палати, колегіально в складі трьох суддів, призначених у відповідності з вищевказаними правилами (пар.22.1 контракту); місце арбітражу - Женева ( пар.22.2 контракту).

Згідно умов контракту до даного контракту застосовується італійське законодавство (з прослідуючим застосуванням приписів Венської Конвенції від 11 квітня 1980 року відносно контрактів на міжнародну продажу рухомого майна, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями даного контракту).

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 124 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України не передбачено визначення договірної підсудності справ господарським судам.

При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону України "Про міжнародне приватне право".

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", якою визначено випадки виключної підсудності у справах з іноземним елементом.

Як вбачається з умов контракту, зокрема у статті 22 контракту зазначено, що всі спори, що виникають в зв'язку з даним контрактом вирішуються сторонами дружелюбно, шляхом переговорів. Якщо за розумний проміжок часу згода не досягнуто, спори кінцево і в якості крайньої міри вирішуються за правилами Міжнародної торгової палати, колегіально в складі трьох суддів, призначених у відповідності з вищевказаними правилами (пар.22.1 контракту); місце арбітражу - Женева ( пар.22.2 контракту)

Також умовами контракту, зокрема пар.22.5 передбачено, що до даного контракту застосовується італійське законодавство ( з прослідуючим застосуванням приписів Венської Конвенції від 11 квітня 1980 року відносно контрактів на міжнародну прродажу рухомого майна, по відношенню до тих моментів, які не регулюються статтями даного контракту).

Згідно із статтею 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. При цьому відповідно до статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Отже, у випадку обрання сторонами контракту права, що підлягає застосуванню до змісту правовідносин, господарський суд на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України застосовує це право при вирішенні спору.

Оскільки пар. 22.5 Контракту передбачено застосування законодавства італійського, воно підлягає застосуванню у вирішенні господарським судом цього спору на підставі статті 4 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, стаття 9 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює, що відсилання до права іноземної держави має розглядатися як відсилання до норм права, яке регулює відповідні правовідносини, виключаючи застосування його колізійних норм, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції на момент укладення Контракту) права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

Таким чином, сторони, шляхом укладення Контракту, здійснили вибір права, що має застосовуватись при визначенні змісту їх прав і обов'язків, відповідно до статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (в редакції на момент укладення Контракту).

Так як, параграфами 22.1 та 22.2 контракту визначено, що всі спори, що виникають в зв'язку з даним контрактом вирішуються сторонами дружелюбно, шляхом переговорів. Якщо за розумний проміжок часу згода не досягнуто, спори кінцево і в якості крайньої міри вирішуються за правилами Міжнародної торгової палати, колегіально в складі трьох суддів, призначених у відповідності з вищевказаними правилами; місце арбітражу - Женева.

Відповідно до частини п'ятої статті 4 ГПК України та п.3.2 Роз'яснення Вищого господарського суду від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" зі змінами та доповненнями у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Звичаї у сфері зовнішньоекономічних зв'язків у ряді випадків тлумачаться міжнародними організаціями. Прикладом можуть бути розроблені Міжнародною торговою палатою Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (редакція 1993 року, видання МТП N 500), Уніфіковані правила по інкасо (редакція 1978 року, видання МТП N 322), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2000 року, видання МТП N 560).

Указом Президента України від 04.10.94 N 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати. Суб'єкти підприємницької діяльності України під час укладання та виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) мають забезпечувати додержання вимог, передбачених зазначеними Уніфікованими правилами.

Згідно з Указом Президента України від 04.10.94 N 567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" зазначені правила можуть застосовуватися під час укладання суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари.

Отже, господарський суд у вирішенні спору застосовує звичаї у сфері міжнародної торгівлі у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини або якщо угодою сторін передбачено застосування правил цих звичаїв.

Тобто в даному випадку передбачено застосування правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (редакція 2000 року, видання МТП N 560).

Висновок господарського суду Вінницької області про необхідність застосування при вирішенні спору частково норм матеріального права, зокрема в частині щодо строків позовної давності Цивільного кодексу Італії в решті Конвенції Орнагізації Об"єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденська Конвенція) суперечить пар.22.5, пар.22.1 Контракту та положенням статті 6 Закону України "Про міжнародне приватне право", згідно з якими застосуванню підлягають норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Згідно ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб"єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб"єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України або передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п. 5 Роз'яснення, сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - аd hос). Ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном.

Окрім того, у ст. 2 Закону дається визначення термінів та правила їх тлумачення. Так, «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд), незалежно від того, утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисло вій палаті України; «третейський суд» - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; «суд» - відповідний орган судової системи держави. Щодо терміна «комерційний», то він тлумачиться широко й охоплює питання, що випливають з усіх відносин торговельного характеру - як договірних, так і недоговірних.

Відносини торговельного характеру включають такі угоди (не обмежуючись ними): будь-які торговельні угоди про поставку товарів або надання послуг чи обмін товарами або послугами; угоди про розподіл, торговельне представництво; факторні операції; лізинг; інжиніринг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; купівля-продаж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесії; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів та пасажирів повітрям, морем, залізничними та автомобільними шляхами.

За приписами ст. 7 Закону, арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі. Угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв'язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна із сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі і це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.

Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен (коли будь-яка зі сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору) припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана ( ст.8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж").

Апелянт у судовому засіданні стверджує про те, що ним було заявлено усне клопотання щодо непідвідомчості даного спору господарському суду, оскільки є арбітражне застереження, письмової заяви не було так як, статтею 8 Закону України " Про міжнародний комкрційний арбітраж" така форма не передбачена.

З матеріалів справи вбачається, що письмового клопотання зі сторони апелянта ( відповідача) не було, що не заперечується сторонами, однак із протоколів судових засідань не вбачається, що сторони ( сторона - відповідач) відмовилися від арбітражу.

Крім того, питання щодо непідвідомчості даного спору господарському суду зазначено у поясненнях відповідача ( а.с. 72-а.с.74, т.2) , в апеляційній скарзі та в клопотанні.

Таким чином, враховуючи вищевикладені норми права, суд прийшов до висновку, що положення контракту щодо підсудності і визначення права володіють юридичною самостійністю і є безальтернативними обумовленнями.

На підставі вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції прийшла до висновку, що апеляцйна скарга підлягає частковому задоволенню. У відповідності до п.6 ч.2 статті 104 ГПК України рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року підлягає скасуванню, провадження у справі № 902/959/13 припиненню на підставі п.1 ч.1 статті 80 ГПК України.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" задоволити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 30.07.2013 року у справі №902/959/13 скасувати. Провадження у справі №902/959/13 за позовом Компанії "САКМІ ФІЛЛІНГ С.п.А." до Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" про стягнення 358 800 доларів США заборгованості припинити.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Розізнана І.В.