Ухвала

від 28.02.2008 по справі 22ц-1165/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ОДЕСЬКОЇ 

ОБЛАСТІ

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

28

лютого 2008 року                                                                                   м.  Одеса

Колегія

суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в

складі:

головуючого  - Вадовської Л.М. ,

суддів                                                     -

Ващенко Л.Г.,

Фадєєнко А.Ф.,

при

секретарі - Тер-Григорян Л.Г., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та

паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради,  Київської районної адміністрації Одеської

міської ради,  за участю третьої особи

комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла» про визнання

недійсним ордера на жиле приміщення, 

скасування розпорядження про приватизацію житла,  визнання недійсним свідоцтва про право

власності на житло за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського

районного суду м.  Одеси від 16 жовтня

2007 року,  -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач

ОСОБА_1,  звернувшись 4 липня 2006 року

до суду з вищеназваним позовом, 

вказав,  що його батьку ОСОБА_2 на

праві приватної власності належала Уг частину будинку по АДРЕСА_1. У 1980 році

батьки,  брат ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_4

та позивач з дружиною ОСОБА_5  збудували

до зазначеної частини будинку прибудову, 

що складалася з двох жилих кімнат загальною площею 29 кв. м.  Рішенням Київського районного суду м.  Одеси від 12 грудня 1983 року вказану

прибудову в порядку  ст. 105 ЦК України в

редакції 1963 року було вилучено і передано в фонд Київської районної ради з

видачею ОСОБА_1 на склад сім'ї три особи ордеру та укладенням договору найму

житла (квартири № 1).

Позивач зазначив, 

що рішенням Київського районного суду м. 

Одеси від 1 червня

1992 року він, 

дружина ОСОБА_5 ,  син ОСОБА_6

були визнані такими,  що втратили право

користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2 в

м.  Одесі. Цим же

рішенням за братом ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_4 було

визнано право на вказану житлову площу із зобов'язанням

виконкому Київської районної

ради укласти з ними договір найму на житлову площу,  що складалася з 2-х жилих кімнат

площею 29, 7 кв. м в будинку літ. «Б» квартири АДРЕСА_3.

На

підставі вказано рішення суду ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22

березня 1993 року було видано

ордер № 65.

Справа №

22 ц - 1165 - 2008                                                           Категорія

5

Головуючий у

першій інстанції Жуковський А.Г. Доповідач Вадовська Л.М.

2

Позивач

вказав,  що ІНФОРМАЦІЯ_1 брат ОСОБА_1

помер. Після його смерті ОСОБА_4 28 липня 1994 року в порядку приватизації

отримала на своє ім'я свідоцтво про право власності на житло - 1/2 частину

домоволодіння (квартиру №1) загальною площею 49, 7 кв.м по АДРЕСА_1.

Постановою

Президії Одеського обласного суду від 17 лютого 1999 року рішення Київського

районного суду м.  Одесі від 1 червня

1992 року було скасовано,  справу

направлено на новий розгляд,  в ході

якого ухвалою Київського районного суду м. 

Одеси від 8 квітня 1999 року провадження у справі за позовом

ОСОБА_1,  ОСОБА_4 до ОСОБА_1,  ОСОБА_5 , 

ОСОБА_6 про визнання такими,  що

втратили право користування жилим приміщенням, 

було закрито.

Посилаючись

на порушення прав на житло та ту обставину, 

що про приватизацію спірної частини житлової площі йому стало відомо

лише у березні 2006 року при оформленні права на спадщину померлого батька

ОСОБА_7,  позивач просив поновити строк

позовної давності звернення до суду за захистом порушеного права,  визнати ордер № 65 від 22 березня 1993 року

на ім'я ОСОБА_4 недійсним і анулювати такий, 

зобов'язати Управління ЖКГ скасувати розпорядження про приватизацію

ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності

ОСОБА_4 на вказану квартиру (а.с. 4-6).

Відповідач

Управління УЖКГ Одеської міської ради, 

третя особа КП «Міське агентство з приватизації житла» в особі

представника позов не визнали (а.с. 131).

Київську

районну адміністрацію Одеської міської ради за клопотанням представника цієї ж

адміністрації було визнано неналежним відповідачем та виключено зі складу

учасників процесу (а.с. 125).

Рішенням

Київського районного суду м.  Одеси від

16 жовтня 2007 року в позові відмовлено за безпідставністю вимог (а.с.

133-134).

В апеляційній

скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати,  ухвалити нове рішення про задоволення позову

(а.с.  141-144, 177-178, 196-199).

Неправильність

рішення суду апелянт мотивував порушенням норм матеріального та процесуального

права.

Перевіривши

законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції,  заслухавши пояснення,  дослідивши докази,  колегія суддів дійшла висновку про часткове

задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно

до ч.2  ст. 31 ЦПК України позивач має

право протягом усього часу розгляду справи відмовитись від позову повністю або

від частини позовних вимог.

Суд

своєю ухвалою закриває провадження у справі в цілому чи в частині вимог за

відмовою позивача від позову повністю чи в частині вимог (п.3 ч.1  ст. 205 ЦПК України).

У разі

відсутності відмови позивача від позову (чи частини позовних вимог) суд на

виконання вимог  ст.  ст. 214, 215 ЦПК України ухвалює

рішення,  в якому зазначає висновок суду

про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково.

Встановлено,  що позов пред'явлено в тому числі й до

Київської районної адміністрації Одеської міської ради. Позивач ОСОБА_1

протягом усього часу розгляду справи від позовних вимог до відповідача

Київської районної адміністрації Одеської міської ради не відмовлявся і суд

провадження в частині вимог до цього відповідача за відмовою позивача від

позову до цього відповідача не закривав. За таких обставин,  на виконання положень  ст. 

ст. 214,  215 ЦПК України

суд,  дійшовши висновку про

безпідставність вимог до Київської районної адміністрації,  повинен був зазначити в рішенні про відмову в

позові до цього відповідача за умови, 

якщо б задовольняв позов частково, 

чи про відмову в позові в цілому, 

якщо б визнав безпідставність позовних вимог в цілому до всіх відповідачів.

3

На

порушення норм процесуального права

суд першої інстанції вчинив

процесуальну дію,  що не передбачена

діючим ЦПК,  а саме за клопотанням

представника відповідача Київської районної адміністрації виключив Київську

районну адміністрацію з числа відповідачів як неналежного відповідача і про це

зазначив в немотивованій ухвалі (протокольно) (а.с. 125).

Як

наслідок,  в судові засідання,  що мали місце після 5 липня 2007 року,  Київська районна адміністрація як відповідач

не викликалась,  незважаючи на те,  що суд розглядав по суті вимоги позивача про

визнання недійсним виданого ОСОБА_4 22 березня 1993 року адміністрацією ордеру

на жиле приміщення.

З огляду

на викладене,  суд,  ухваливши рішення,  вирішив питання про права та обов'язки

Київської районної адміністрації, 

виключеної на порушення норм ЦПК з числа відповідачів. Зазначені

обставини згідно п.4 ч.1  ст. 311 ЦПК

України є підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий

розгляд.

Доводи

представника Київської районної адміністрації Одеської міської ради в тій

частині,  що нині діюча адміністрація не

є правонаступником прав та обов'язків Київської районної адміністрації,  що діяла станом на 1993 рік,  не ґрунтуються на належних доказах. У разі

підтвердження таких доводів до участі в справі підлягає притягненню належний

правонаступник (а.с. 96, 97).

Крім

того,  суд вирішив позов щодо визнання

недійсним ордеру на жиле приміщення, 

розпорядження органу приватизації та отримане в порядку приватизації

свідоцтво про право власності на житло без притягнення до участі у справі

ОСОБА_4 (можливо правонаступників останньої*).

Зазначені

обставини згідно п.4 ч.1  ст. 311 ЦПК

України є підставою для скасування рішення суду з передачею справи на новий

розгляд для притягнення до участі у справі ОСОБА_4 чи правонаступників

останньої.

Також

слід зазначити,  що суд розглянувши позов

по суті,  в тому числі і вимоги щодо

недійсності розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності

на житло,  не впевнився в видачі такого

розпорядження та наявності свідоцтва про право власності на житло,  не дослідив ці документи як предмет частини

позовних вимог та не приєднав належним чином посвідчені копії документів до

матеріалів справи (а.с. 1-134). Суд не з'ясував,  чи не відчужувалась спірна частина

домоволодіння в подальшому і хто на час розгляду спору є фактичним власником

(співвласниками) домоволодіння по АДРЕСА_1.

Суд

незалежно від того,  якого висновку дійде

за результатами розгляду справи (про задоволення чи про відмову в позові),  зобов'язаний дотримуватись вимог

цивільно-процесуального законодавства щодо залучення до участі у справі

осіб,  прав та інтересів яких зачіпає

вирішуваний спір і постановлене судове рішення.

Допущені

судом першої інстанції порушення норм процесуального права є безумовною

підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд. За

таких обставин,  апеляційна скарга в

частині вимог щодо ухвалення нового рішення в суді апеляційної інстанції,  задоволенню не підлягає.

При

новому розгляді справи слід визначитись з колом осіб,  яких належить залучити до участі у

справі,  повно і об'єктивно дослідити

обставини,  що мають значення для справи,  з тим, 

щоб ухвалене у справі рішення було постановлено з дотриманням норм

процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись  ст. 303, 

п.5 ч.1  ст. 307,  п.4 ч.1 

ст. 311,   ст. 313,  п.2 ч.1 

ст. 314,   ст.  ст. 315, 

317,  319 ЦПК України,  колегія суддів -

УХВАЛИЛА

Апеляційну

скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення

Київського районного суду м.  Одеси від

16 жовтня 2007 року - скасувати,  справу

направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає

законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути

оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох

місяців з дня набрання законної сили.