Постанова

від 01.08.2013 по справі 4/253-07/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2013 р. Справа№ 4/253-07/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Авдеєва П.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі судового засідання Климович М.І.

за участю представників:

від позивача : Посунько Д.В. - за довіреністю від 13.12.12р.

від відповідача: Міщенко І.П. - за довіреністю від 12.06.13;

Височин Р.І. - за довіреністю від 16.05.13р.;

Лавренюк Л.П. - за довіреністю від 27.03.13р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2013 року

у справі № 4/253-07/14 (головуючий суддя Подоляк Ю.В., судді Лутак Т.В., Саванчук С.О.)

за позовом Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація"

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Агрофорт"

про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай та стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в господарському суді Київської області перебували позовні вимоги (з урахуванням заяви б/н від 13.01.2012р. про уточнення позовних вимог) Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" до Приватного акціонерного товариства "Агрофорт" про:

- повернення у законне володіння позивача із незаконного володіння відповідача земельні ділянки в межах Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 789 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 013658, 4АА 000491); земельні ділянки в межах Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 519 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000402); земельні ділянки в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ПАТ "Агрофорт" на підставі 277 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000401, 4АА 012894).

- визнання права власності на урожай, вирощений на земельних ділянках, що знаходяться: на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1 площею 252 га, поле № 2 - 289 га, поле № 3 - 208 га, поле № 4 - 311 га, поле № 5 - 298 га, поле № 6 - 311 га, поле № 7 - 370 га, поле № 8 - 380 га, поле № 9 - 354 га, поле № 10 -110 га; на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1-2-Зк площею 156 га, поле № 1 - 156 га, поле № 2 - 160 га, поле № 6-7к - 107 га, поле № 4 - 160 га, поле № 3 -158 га, поле № 5 - 171 га, поле № 6 - 308 га, поле № 11 - 168 га, поле № 8а - 17 га, поле № 7а - 134 га, поле № 9 - 173 га, поле № 7 -208 га; на території Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області: поле № 1 площею 130, 5 га, поле № 2 - 93, 4 га, поле № 3 - 93,4 га, поле № 4 - 108,3 га, поле № 5 - 118, 4 га, поле № 6 -122, 6 га, поле № 7-8 - 60, 4 га, поле № 9 - 192, 2 га.

- стягнення з відповідача на користь позивача 62964600 грн. збитків, які складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3543700 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2416800 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2057634 грн., недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007 р по 2010 р. у розмірі 54946500 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.05.2013 року у справі № 4/253-07/14 (головуючий суддя Подоляк Ю.В., судді Лутак Т.В., Саванчук С.О.) в позові Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Закрите акціонерне товариство "Міжнародна агропромислова корпорація" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить апеляційний суд скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Гончарову С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2013р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Смірнова Л.Г., Тищенко О.В., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.08.2013 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду, враховуючи перебування судді Тищенко О.В. на лікарняному, керуючись ст.ст.4-6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п.3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30, згідно п.2.2. рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., призначено судову колегію у даній справі у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Авдеєв П.В., Смірнова Л.Г.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при розгляді справи було неправильно встановлено фактичні обставини справи, у зв'язку з чим рішення, на думку апелянта, підлягає скасуванню.

Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не дослідив в повній мірі всі надані відповідачем договори на предмет набрання ними чинності та не встановив правомірність користування відповідачем кожною земельною ділянкою; реєстрація вказаних договір повинна була проводитись не в підрозділах Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України, а відповідними виконавчими комітетами рад та адміністрацій; судом першої інстанції було неправомірно відхилено клопотання позивача про витребування доказів - договорів оренди земельних ділянок, що укладались позивачем. Скаржник стверджує також, що відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про призначення судової експертизи призвело до порушення принципу змагальності сторін та стало наслідком неповного, не всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідач, згідно з поданим 15.07.2013 року відзивом, проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на те, що вони є безпідставними та необґрунтованими.

01.08.2013 року позивач звернувся до апеляційного суду з клопотання про відкладення розгляду справи, яке вмотивовано тим, що позивач не зміг в повному обсязі ознайомитись з усіма матеріалами справи через їх значну кількість, та після встановлення повного переліку незаконно займаних земельних ділянок, позивач планує звернутись до суду з клопотання про призначення судової експертизи.

Судова колегія дійшла висновку, що наведені відповідачем підстави для відкладення розгляду справи не є обставинами, за яких апеляційна скарга не можу бути розглянута в даному засіданні, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

У даному випадку не вбачається наявності будь-яких передбачених статтею 77 Господарського процесуального кодексу України підстав, які б обумовлювали необхідність відкладення розгляду справи.

Разом з тим, щодо наведених апелянтом доводів в обґрунтування поданого клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія зазначає, що позивач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги у даній справі; як вбачається з наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення позивачем 11.07.2013 року було отримано ухвалу про прийняття апеляційної скарги до провадження.

У відповідності до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач не був позбавлений права протягом всього часу з дати порушення апеляційного провадження та до дня розгляду справи, ознайомитись з матеріалами справи

Проте, апелянт звернувся до суду з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи лише 29.07.2013 року. Згідно відповідної відмітки на клопотанні, представник позивача з'явився до суду з метою ознайомлення за день до проведення судового засідання, 31.07.2013 року. Тобто, у даному випадку, належне ознайомлення з матеріалами справи до дня судового засідання залежала виключно від волевиявлення самого скаржника.

З огляду на таке, судова колегія вважає, що даний спір може бути вирішено в даному засіданні та не вбачає у даному випадку передбачених законодавством підстав, які б обумовлювали необхідність відкладення розгляду справи.

01.08.2013 року позивач звернувся до суду з клопотанням про залучення додаткових доказів до матеріалів справи, відповідно до якого просив суд залучити до матеріалів справи копії договорів земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції позивач обґрунтовує тим, що позивач перебуває в процедурі банкрутства, та станом на момент прийняття рішення у справі не був завершений процес передання фінансово-господарської документації від колишнього керівника підприємства та попередніх ліквідаторів до арбітражного керуючого Кошовського С.В., та відповідні договори земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради, які підтверджують державну реєстрацію договорів між позивачем та власниками земельних ділянок, та право позивача на користування земельними ділянками, було неможливо надати суду першої інстанції по незалежним від позивача причинам.

З огляду на викладене, з урахуванням положень ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу, судова колегія приймає надані позивачем додаткові докази у справі, а саме, копії договорів земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради, які укладені 20.04.2006 року між позивачем як орендарем та власниками земельних ділянок як орендодавцями.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що за відсутності відповідних правових підстав з початком весняно-польових робіт у 2007 році відповідач захопив спірні земельні ділянки, які перебували в користуванні позивача на підставі договорів оренди землі, укладених між ним та власниками земельних ділянок, і використовувались позивачем для вирощування сільськогосподарських культур. Посилаючись на приписи ст. 1214 Цивільного кодексу України позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі доходи, які він отримав від спірних земель сільськогосподарського призначення в розмірі заявленої до стягнення суми і, з цих же підстав, визнати за позивачем право власності на урожай, вирощений на спірних земельних ділянках. Та в силу приписів ст. 27 Закону України "Про оренду землі" позивач, як орендар, вимагає повернення йому спірних земельних ділянок з незаконного володіння відповідача. За твердженнями позивача, він є належним землекористувачем спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди землі, укладених з власниками земельних ділянок, які перелічені в реєстрі, що є додатком до позовної заяви.

Проте, твердження позивача про безпідставність володіння та користування відповідачем спірними земельними ділянками, що розташовані в межах Черняхівської, Шпендівської, Сущанської сільських рад Кагарлицького району Київської області, є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, матеріали справи містять копії договорів оренди спірних земельних ділянок у кількості 1540 шт., укладених між відповідачем та власниками земельних ділянок. Наведені договори, які, як вірно встановлено судом першої інстанції, зареєстровані у встановленому законом порядку.

Спірні земельні ділянки були передані їх власниками та прийняті відповідачем згідно наявних в матеріалах справи актів прийому-передачі земельної ділянки в оренду до кожного з вказаних договорів оренди.

В матеріалах справи до кожного з вказаних договорів оренди містяться також копії довідок про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, копії державних актів на право власності на земельну ділянку, виданого власнику землі - орендодавцю, та копію паспорта власника землі.

Відповідно до приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладене, а також відсутність доказів визнання вказаних правочинів недійсними в судовому порядку на час вирішення спору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання позивача про безпідставне володіння та користування відповідачем спірними земельними ділянками спростовується наявними матеріалами справи.

Згідно положень ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою.

Позивачем до суду апеляційної інстанції надано договори земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради, укладені між позивачем та власниками земельних ділянок, що зареєстровані у Черняхівській сільській раді 20.04.2006 року.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Приписами ст. 20 зазначеного Закону, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999р. № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 04.06.1999р. за № 354/3647, в редакції від 29.12.2003р., державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Згідно п. 4.5 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003р. № 174 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003р. за № 641/7962, державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі у книзі реєстрації здійснює оператор (реєстратор), у межах повноважень якого є земельна ділянка.

У п. 1.2 зазначеного Тимчасового порядку визначені наступні терміни:

- оператори державного реєстру земель (далі - оператори) є структурні підрозділи Центру ДЗК, що проводять приймання, перевірку та систематизацію реєстраційних карток земельних ділянок, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, ведуть книгу реєстрації, формують Поземельну книгу та не мають прямого доступу до бази даних АС ДЗК;

- реєстратори державного реєстру земель (далі - реєстратори) є структурні підрозділи Центру ДЗК, які мають доступ та вносять відомості до бази даних АС ДЗК, ведуть Поземельну книгу, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, а також ведуть книгу реєстрації.

Надані відповідачем договори оренди земельних ділянок оформлені та зареєстровані структурними підрозділами Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України відповідно до вказаних положень законодавства.

Таким чином, наявність у позивача договорів оренди земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради та зареєстровані у Черняхівській сільській раді 20.04.2006 року, не впливає на законність володіння спірними земельними ділянками відповідачем, оскільки, як зазначалось, договори оренди земельної ділянки, що укладені між відповідачем та власниками земельних ділянок, зареєстровані у встановленому законом порядку, не визнані недійсним у судовому порядку, не розірвані, відомості про те, що такі договори є нечинними, матеріали справи не містять.

Тобто, незаконне володіння відповідачем спірними земельними ділянками спростовується матеріалами справи, позивач не довів, що відповідач не є належним користувачем (орендарем) спірних земельних ділянок, а тому вимоги щодо повернення позивачу вказаних земель є такими, що обґрунтовано не задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що через те, що позивач не довів неправомірність користування відповідачем спірними земельними ділянками, його вимога в частині визнання права власності на урожай, вирощений на вказаних земельних ділянках є безпідставною оскільки вчинені позивачем дії щодо передпосівної обробки спірних земельних ділянок та їх засіяння сільськогосподарськими культурами за відсутності права користування цими землями не є підставами з якими закон пов'язує можливість визнання права власності на урожай, який уродив на такій землі за позивачем. Тобто визнання права власності на урожай за позивачем можливе лише у випадку правомірного користування останнім земельними ділянками, на яких він був вирощений, що в даному випадку відсутнє.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 цього ж кодексу визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставне набуття відповідачем належного позивачу майна - спірного урожаю та не надано доказів на підтвердження засівання позивачем площ спірних земель.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право та обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами ані безпідставність набуття відповідачем спірного урожаю, ані належність такого урожаю позивачу

За таких обставин, позовні вимоги про визнання права власності на урожай є недоведеними та такими, що вірно не задоволені судом першої інстанції.

Позивачем також було заявлено до суду позовні вимоги про стягнення з відповідача 62964600 грн. збитків, які складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3543700 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2416800 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2057634 грн., недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007р. по 2010р. у розмірі 54946500 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 Земельного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. № 284 (надалі - Порядок) розмір збитків визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати комісій оформляються актами та затверджуються органами, які створили комісії.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування збитків та їх обґрунтування несе позивач та такий обов'язок не може покладатися на відповідача.

Тягар наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримувати прибуток. Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.

Як вбачається з листа управління агропромислового розвитку Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 18.04.2013р. № 56, позивач не звертався до відповідної комісії стосовно визначення розміру збитків та відповідних актів комісії, що підтверджують факт та розмір збитків.

Судом першої станції вірно встановлено, що у визначений Порядком строк позивач не звертався до відповідача з вимогою сплатити збитки; Комісія для визначення розміру збитків Кагарлицькою РДА не створювалася і акт визначення збитків не складався та не підписувався.

Відповідно до листа Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012р. № 133/02-13, за підписами Черняхівського сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП "Черняхівське", позивач використовував у своїй діяльності розпайоване майно співвласників: будівлі, споруди, техніку та сільськогосподарських тварин. Договори оренди позивач на вказане майно не укладав, орендну плату не сплачував, майно за актами приймання-передачі не отримував. Після укладення договорів оренди земельних ділянок з ТОВ "Агрофорт" поголів'я свиней та ВРХ було розподілене комісією співвласників між власниками майнових паїв. Велика рогата худоба була продана співвласниками майнових паїв ЗАТ "Агрофорт". Кошти отримані після продажу ВРХ, розподілені між співвласниками майна та виплачені.

В листі Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012р. № 118, за підписом голови Сущанської сільської ради та голови комісії співвласників майна КСГП "Нове життя" зазначено, що до кінця 2006 року майно, в т.ч. худоба, перебувало в користуванні позивача. Все це майно належало співвласникам майна - колишнім членам КСГП "Нове життя". Майно використовувалось буз укладення договорів оренди та сплати орендної плати. В 2007 році все майно було передане в оренду ЗАТ "Агроофорт". Наприкінці 2008 року худоба та свині за актами приймання-передачі забрані в товариства та розподілені спілкою між її співвласниками відповідно до їх частки в пайовому фонді.

Відповідно до листа Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 02-17/163, за підписами Шпендівської сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП "Червоний маяк" позивач протягом 2002-2006 років в своїй господарській діяльності використовував поголів'я ВРХ, свиней, коней, яке належало співвласникам майна набутого в процесі розпаювання майна колишнього КСГП "Червоний маяк". Договори оренди майна не укладались. Орендна плата за користування майном не сплачувалась. В результаті господарювання ЗАТ "МАК" виникла недостача майна на суму 823 тис. грн. Після того як позивачем не були укладені договори на оренду земельних ділянок, худоба залишилась в її законних власників. З грудня 2006 року майно співвласників перебувало в оренді в ЗАТ "Агрофорт". В 2007 році вся худоба була продана співвласниками майна ЗАТ "Агрофорт". Кошти отримані від продажу розподілені між співвласниками майна відповідно до їх частки в пайовому фонді.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач ніколи не був належним власником або користувачем майна, яке за його твердженням, вибуло з його законного володіння та безпідставно набуте відповідачем, а відтак вбачається відсутність факту заподіяння позивачу відповідачем збитків в розмірі вартості цього майна.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків.

Оскільки, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, яка спричинила йому збитки, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, та самих збитків, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність повного складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 62964600 грн. є необґрунтованими та такими, що вірно не задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 21.05.2013 року у справі № 4/253-07/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на рішення господарського суду Київської області від 21.05.2013 року у справі № 4/253-07/14 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на рішення господарського суду Київської області від 21.05.2013 року у справі № 4/253-07/14 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2013 року у справі № 4/253-07/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 4/253-07/14 повернути до суду першої інстанції.

Повний текст постанови складено та підписано 01.08.2013 року.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Гончаров С.А.

Судді Авдеєв П.В.

Смірнова Л.Г.