Постанова

від 09.07.2012 по справі 4/253-07/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2012 № 4/253-07/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Тарасенко К.В.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу ПрАТ «Агрофорт» та апеляційну скаргу ЗАТ «МАК» на рішення господарського суду Київської області від 05.04.2012 року № 4/253-07/14 (судді Бацуца В.М., Горбасенко П.В., Наріжний С.Ю.)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація»

до Приватного акціонерного товариства «Агрофорт»

про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області № 4/253-07/14 від 05.04.2012 частково задоволений позов Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація» до Приватного акціонерного товариства «Агрофорт» про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволених вимог та прийняти рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В свою чергу, позивач також подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що порушення, господарським судом норм матеріального права призвело до прийняття помилкового рішення в частині позовних вимог, що не були задоволені, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі заперечив, просить залишити їх без задоволення.

Представник позивача в судове засідання двічі не з'явився з невідомих причин. Враховуючи наявність поштового повідомлення про отримання ухвали суду про призначення справи до розгляду, вимоги ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, у 2005 р. між позивачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 924 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області, строком на 5 років. Договори зареєстровані в Черняхівській сільській раді Кагарлицького району Київської області у 2006році, що підтверджується витягом з книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

Відповідно листа Виконкому Черняхівської сільради Кагарлицького району Київської області № 646 від 31.03.2007 р. про розірвання договорів оренди землі у зв'язку із закінченням терміну дії договорів оренди земельних ділянок (паїв), укладених між Черняхівською селищною радою та ВСП «Агрофірма «Черняхівська», у березні 2007 р. між відповідачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 631 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області строком на 5 років. договори в 2007році зареєстровані у Кагарлицькому районному відділі Київської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди, мотивуючи вимоги тим, що відповідач безпідставно користувався земельними ділянками (полями), чим позбавив його правомірного володіння землею на підставі раніше укладених договорі оренди, дія яких не припинялась, що в свою чергу призвело до збитків.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що у процесі розгляду справи судом встановлена правомірність укладення у 2006-2007 роках відповідачем із орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах Черняхівської сільської ради, Шпендівської сільської ради, Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, строком на 5 років, і відповідно правомірність володіння і користування спірними земельними ділянками була встановлена Ухвалою Верховного Суду України від 03.09.2008 р. у справі за позовом ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ЗАТ «Агрофорт», третя особа - ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди землі та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» про визнання недійсними договорів оренди землі; ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2009 р. у справі № 8/226 за позовом ЗАТ «МАК» до ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Київської регіональної філії за участю третьої особи ЗАТ «Агрофорт» про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, а також рішеннями Кагарлицького районного суду Київської області, ухвалами апеляційного суду Київської області та ухвалами Верховного Суду України у справах за численними позовами ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» до фізичних осіб - власників земельних ділянок, ЗАТ «Агрофорт», третя особа - ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про визнання недійсними угод про розірвання договорів оренди землі, про визнання недійсними договорів оренди землі, про переведення прав та обов'язків орендаря та у справах за численними позовами ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» до фізичних осіб - власників земельних ділянок про зобов'язання переукласти договір оренди землі, наявними у матеріалах справи.

Отже, враховуючи те, що, відповідач правомірно уклав у 2006-2007 роках із орендодавцями - власниками земельних ділянок договори оренди землі сільськогосподарського призначення, то позовна вимога про зобов'язання повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння спірні земельні ділянки, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому не має підстав для задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення про стягнення 54 946 500, 00 грн. недотриманого доходу (упущена вигода) у період з 2007 р по 2010 р., суд першої інстанції вказав на те, що дана вимога є похідною від вище вказаної позовної вимоги до відповідача про зобов'язання повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння земельні ділянки, тому не підлягає задоволенню.

Між тим, господарський суд вирішив стягнути з відповідача збитки у розмірі 8 018 134 грн. у зв'язку із безпідставним набуттям майна, худоби, урожаю озимих зернових. Задовольняючи позов в цій частині, господарський суд виходив з того, що на момент укладення відповідачем із орендодавцями - власниками земельних ділянок договорів оренди спірних земельних ділянок, позивачем було засіяно спірні земельні ділянки, що перебували у його володінні та користуванні і які в подальшому перейшли у володіння і користування відповідача, озимими культурами під урожай 2007 року, який безпідставно набутий відповідачем, у зв'язку із чим позивачем було понесено збитки у загальному розмірі 8 018 134 грн., що складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3 543 700 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2 416 800грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2 057 634грн., розмір збитків підтверджується аудиторським висновком спеціального призначення по визначенню суми недоотриманих доходів від 15.08.2011 р., складеним ТОВ «Аудиторська фірма «Фаворит», фінансовою звітністю (звіт про фінансові результати за 2006 р., баланс станом на 31.12.2006 р., звіт про рух грошових коштів за 2006 р., тощо), річним звітом за 2006 р., відповідними товарно-транспортними накладними, авізо, книгами з оборотною відомістю з товарно-матеріальних рахунків, книга оборотних відомостей по товарно-матеріальних рахунках, книгами складського обліку, журналами обігових відомостей по товарно-матеріальних рахунках та іншими документами, наявними у матеріалах справи.

Заперечуючи проти рішення в частині стягнення 8 018 134 грн. - збитків, відповідач вказує на те, що не надано доказів щодо площі засіяної озимими у 2006р., які саме затрати поніс позивач, що в свою чергу не дає можливості визначити факт та розмір збитків. Аудиторський висновок на підтвердження збитків не може бути належним та допустимим доказом, оскільки, на його думку, складений на підставі аудиторської перевірки, а не в результаті проведення експертизи з визначення факту виникнення збитків. Судом не враховано, що відсутні докази набуття відповідачем вражаю, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а отже, й стягнення збитків, .не враховано про відсутність договорів, чи яких-небудь договірних стосунків з позивачем взагалі.

Позивач, в апеляційній скарзі зазначає, що суд не взяв до уваги, того факту, що договори оренди на даний час не розірвані, оскільки за умовами договорів оренди, про намір щодо продовження або припинення їх дії, орендодавець повинен повідомити за рік. Таким чином, позивач безпідставно користується землею, отримує неналежний йому дохід та збагачується за рахунок цього, позивач же несе збитки, не отримує дохід від господарської діяльності, що мала здійснюватися на орендованих землях.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Розглянувши доводи апеляційних скарг та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач правомірно уклав у 2006-2007 роках із орендодавцями - власниками земельних ділянок договори оренди землі сільськогосподарського призначення, та вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позов в частині про зобов'язання повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння спірні земельні ділянки.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі позивача є необґрунтованими, з огляду на те, що відповідно до ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Отже, власники земельних ділянок(паїв) за власною ініціативою обрали орендаря земельних ділянок, а також наявність судових рішень, на які послався місцевий суд в своєму рішенні що оскаржується.

Статтею 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вказаною нормою визначені загальні умови існування цивільно-правових зобов'язань, що виникають у зв'язку з так званим безпідставним збагаченням, тобто набуттям або збереженням майна без достатньої правової підстави.

Зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- є набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Поряд з тим, за умови набуття майна у виконання умов договору, який недійсним визнано не було, відсутня обов'язкова умова, що є необхідною для застосування положення ст. 1212 ЦК України, як зазначена позивачем правова підстава задоволення позову.

Крім того, колегія суддів вважає, що відсутність вимоги позивача про повернення коштів до пред'явлення даного позову виключає висновок про безпідставність збереження грошей відповідачем.

Під збитками, статтею 22 ЦК України, передбачено втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

В підтвердження розміру можливого отриманого прибутку відповідачем позивач надав господарському суду в якості доказу аудиторський висновок ТОВ «Фаворит».

Відповідно до ст. ст. 32 і 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевказаною статтею 1214 Цивільного кодексу України чітко передбачено визначення реального розміру неодержаного прибутку.

Апеляційним судом встановлено, що проведений аналіз і зроблені висновки, що містяться у аудиторському висновку, є виключно припущеннями, розрахунками спеціалістів на основі використаних даних та матеріалів і не мають статусу юридичного акта та не є обов'язковим для застосування при вирішенні спору.

Між тим, господарський суд не звернув уваги та не дав належної правової оцінки тій обставині, що твердження позивача щодо безпідставного набуття позивачем майна(посіви озимих) є непереконливим, а відтак не можна визнати правильним застосування судом до правовідносин сторін положень Цивільного законодавства, якими визначаються правові наслідки набуття, збереження майна без достатньої підстави, оскільки не надано доказів на підтвердження засівання саме цієї площі, що урожай дістався відповідачеві, а не власникам земельних ділянок,відсутність страхового відшкодування в зв'язку з втратою урожаю. Крім того, аудиторська перевірка бухгалтерських документів стосувалась фінансово-господарської діяльності позивача, з якої неможливо встановити збагачення відповідача за рахунок посівів здійснених ЗАТ «МАК».

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, тоді як апеляційна скарга відповідача є обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню, тому рішення господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація» залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу ПрАТ «Агрофорт» задовольнити, рішення господарського суду Київської області № 4/253-07/14 від 05.04.2012- скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Міжнародна агропромислова корпорація» (ідентифікаційний код 31925477) на користь Приватного акціонерного товариства «Агрофорт» (ідентифікаційний код 34378735) сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 32 820грн. (тридцять дві тисячі вісімсот двадцять грн..00коп.)

2. Матеріали справи повернути, доручити господарському суду Київської області видати відповідний наказ

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Тарасенко К.В.

ОСОБА_1

11.07.12 (відправлено)