Постанова

від 28.10.2013 по справі 4/253-07/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року Справа № 4/253-07/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіЄвсікова О.О., суддівАкулової Н.В., Алєєвої І.В., розглянувши касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 р. (головуючий суддя Гончаров С.А., судді: Авдеєв П.В., Смірнова Л.Г.) на рішенняГосподарського суду Київської області від 21.05.2013 р. (головуючий суддя Подоляк Ю.В., судді: Лутак Т.В., Саванчук С.О.) у справі№ 4/253-07/14 Господарського суду Київської області за позовомЗакритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" доПриватного акціонерного товариства "Агрофорт" провитребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай та стягнення збитків, за участю представників: позивачаПосунько Д.В., відповідачаЛавренюк Л.П., Міщенко І.М., Височин Р.І.,

В С Т А Н О В И В:

ЗАТ "Міжнародна агропромислова корпорація" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Агрофорт" (з урахуванням заяви б/н від 13.01.2012 р. про уточнення позовних вимог), у якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 62.964.600,00 грн. збитків та повернути у законне володіння позивача із незаконного володіння відповідача земельні ділянки в межах Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 789 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 013658, 4АА 000491); земельні ділянки в межах Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 519 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000402); земельні ділянки в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області, що знаходяться в незаконному користуванні ТОВ "Агрофорт" на підставі 277 договорів оренди землі (книга записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею договорів оренди землі 4АА 000401, 4АА 012894).

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2013 р. рішення Господарського суду Київської області від 05.04.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2012 р. у справі № 4/253-07/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області № 4/253-07/14 від 21.05.2013р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 р., в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову судів і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 1212, 1213, 1214 ЦК України, 224, 225 ГК України, 32, 34 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не дослідили в повній мірі всі договори оренди земельних ділянок на предмет моменту набрання ними чинності, дійшли хибного висновку щодо необхідності їх реєстрації структурними підрозділами Центру Державного земельного кадастру, не врахували, що позивач був правомірним користувачем вказаних земельних ділянок, а також дійшли помилкового висновку про недоведеність збитків, завданих позивачу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у 2005 році між позивачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 924 договори оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області, строком на 5 років. Договори зареєстровані в Черняхівській сільській раді Кагарлицького району Київської області у 2006 році, що підтверджується витягом з книги записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

Відповідно до листа Виконкому Черняхівської сільради Кагарлицького району Київської області № 646 від 31.03.2007 р. про розірвання договорів оренди землі у зв'язку із закінченням терміну дії договорів оренди земельних ділянок (паїв), укладених між Черняхівською селищною радою та ВСП "Агрофірма "Черняхівська", у березні 2007 року між відповідачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 631 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в Кагарлицькому районі Київської області, строком на 5 років. Договори в 2007 році зареєстровані у Кагарлицькому районному відділі Київської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах".

Станом на 2006 рік між позивачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок (земельних паїв) було укладено аналогічні договори оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (579 договорів) та в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області (284 договори), строком на 5 років (з 2002 рік по 2007 рік).

Зазначені договори були зареєстровані відповідно в Шпендівській та Сущанській сільських радах Кагарлицького району Київської області.

У 2006 році між відповідачем та орендодавцями - власниками земельних ділянок було укладено 519 договорів? оренди землі сільськогоспод?арського призначення, що розт?ашовані в межах Шпендівської? сільської ради Кагарлицьког?о району Київської області ст?роком на 5 років та 277 договорів оренди землі сільськогосподарського призначення, що розташовані в межах Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області строком на 5 років.

В подальшому за?значені договори були зареєс?тровані у Кагарлицькому райо?нному відділі Київської регі?ональної філії ДП "Центр держа?вного земельного кадастру пр?и Державному комітеті Україн?и по земельних ресурсах".

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, визнання права власності на урожай, відшкодування шкоди, мотивуючи вимоги тим, що відповідач безпідставно користувався земельними ділянками (полями), чим позбавив його правомірного володіння землею на підставі раніше укладених договорі оренди, дія яких не припинялась, що у свою чергу призвело до збитків.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказані положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також застосовуються до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під час нового розгляду справи, судами долучено до матеріалів справи копії договорів оренди спірних земельних ділянок у кількості 1540 шт., укладених між відповідачем та власниками земельних ділянок. Спірні земельні ділянки були передані їх власниками та прийняті відповідачем згідно з наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі земельної ділянки в оренду до кожного з вказаних договорів оренди. В матеріалах справи до кожного з вказаних договорів оренди містяться також копії довідок про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, копії державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих власнику землі - орендодавцю та копії паспорта власника землі.

Відповідно до приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи викладене, а також відсутність доказів визнання вказаних правочинів недійсними в судовому порядку на час вирішення спору, суди дійшли вірного висновку про те, що посилання позивача про безпідставне володіння та користування відповідачем спірними земельними ділянками спростовується наявними матеріалами справи.

Судами також встановлено, що надані відповідачем договори оренди земельних ділянок оформлені та зареєстровані структурними підрозділами Центру Державного земельного кадастру при Держкомземі України відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 04.06.1999 р. за № 354/3647, в редакції від 29.12.2003 р., п. 4.5 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 р. № 174 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 р. за № 641/7962.

При цьому наявність у позивача договорів оренди земельних ділянок, які розміщені на території Черняхівської сільської ради та зареєстровані у Черняхівській сільській раді 20.04.2006 р., не впливає на законність володіння спірними земельними ділянками відповідачем, оскільки договори оренди земельних ділянок, що укладені між відповідачем та власниками земельних ділянок, зареєстровані у встановленому законом порядку, не визнані недійсним у судовому порядку, не розірвані, відомості про те, що такі договори є нечинними, матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Оскільки позивач не довів неправомірність користування відповідачем спірними земельними ділянками, його вимога в частині визнання права власності на урожай, вирощений на вказаних земельних ділянках є безпідставною. Судами встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставне набуття відповідачем належного позивачу майна - спірного урожаю та не надано доказів на підтвердження засівання позивачем площ спірних земель.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання права власності на урожай є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем також було заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 62.964.600,00 грн. збитків, які складаються із вартості безпідставно набутого майна у розмірі 3.543.700,00 грн., вартості безпідставно набутої худоби у розмірі 2.416.800,00 грн., вартості незібраного урожаю озимих зернових у розмірі 2.057.634,00 грн., неотриманого доходу (упущеної вигоди) у період з 2007 року по 2010 рік у розмірі 54.946.500,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до приписів ст. 157 Земельного кодексу України порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 (далі - Порядок), розмір збитків визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати комісій оформляються актами та затверджуються органами, які створили комісії.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судами встановлено, що позивач не звертався до відповідної комісії стосовно визначення розміру збитків та відповідних актів комісії, що підтверджують факт та розмір збитків. Також у визначений Порядком строк позивач не звертався до відповідача з вимогою сплатити збитки; Комісія для визначення розміру збитків Кагарлицькою РДА не створювалася і акт визначення збитків не складався та не підписувався.

Відповідно до листа Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012 р. № 133/02-13, за підписами Черняхівського сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП "Черняхівське" позивач використовував у своїй діяльності розпайоване майно співвласників: будівлі, споруди, техніку та сільськогосподарських тварин. Договори оренди позивач на вказане майно не укладав, орендну плату не сплачував, майно за актами приймання-передачі не отримував. Після укладення договорів оренди земельних ділянок з ТОВ "Агрофорт" поголів'я свиней та ВРХ було розподілене комісією співвласників між власниками майнових паїв. Велика рогата худоба була продана співвласниками майнових паїв ЗАТ "Агрофорт". Кошти, отримані після продажу ВРХ, розподілені між співвласниками майна та виплачені.

В листі Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 18.04.2012 р. № 118 за підписом голови Сущанської сільської ради та голови комісії співвласників майна КСГП "Нове життя" зазначено, що до кінця 2006 року майно, в т.ч. худоба, перебувало в користуванні позивача. Все це майно належало співвласникам майна - колишнім членам КСГП "Нове життя". Майно використовувалось буз укладення договорів оренди та сплати орендної плати. В 2007 році все майно було передане в оренду ЗАТ "Агрофорт". Наприкінці 2008 року худоба та свині за актами приймання-передачі забрані в товариства та розподілені спілкою між її співвласниками відповідно до їх частки в пайовому фонді.

Відповідно до листа Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області № 02-17/163 за підписами Шпендівської сільської голови та голови спілки громадян-співвласників майна пайового фонду реорганізованого КСГП "Червоний маяк" позивач протягом 2002-2006 років в своїй господарській діяльності використовував поголів'я ВРХ, свиней, коней, яке належало співвласникам майна набутого в процесі розпаювання майна колишнього КСГП "Червоний маяк". Договори оренди майна не укладались. Орендна плата за користування майном не сплачувалась. В результаті господарювання ЗАТ "МАК" виникла недостача майна на суму 823.000,00 грн. Після того як позивачем не були укладені договори на оренду земельних ділянок худоба залишилась в її законних власників. З грудня 2006 року майно співвласників перебувало в оренді в ЗАТ "Агрофорт". В 2007 році вся худоба була продана співвласниками майна ЗАТ "Агрофорт". Кошти, отримані від продажу, розподілені між співвласниками майна відповідно до їх частки в пайовому фонді.

Таким чином судами встановлено, що позивач ніколи не був належним власником або користувачем майна, яке, за його твердженням, вибуло з його законного володіння та безпідставно набуте відповідачем, а відтак вбачається відсутність факту заподіяння позивачу відповідачем збитків в розмірі вартості цього майна.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Судами встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження завдання відповідачем збитків. Оскільки позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача, яка спричинила йому збитки, вини відповідача у понесених позивачем збитках, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, та самих збитків, суди дійшли вірного висновку про відсутність повного складу цивільного правопорушення, що є обов'язковою умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Міжнародна агропромислова корпорація" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.05.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2013 р. у справі № 4/253-07/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіН.В. Акулова І.В. Алєєва