Постанова

від 05.08.2013 по справі 5011-4/5903-2012-10/519-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2013 року Справа № 5011-4/5903-2012-10/519-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В. суддів:Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача:Щедріна Л.М. - за дов. від 22.07.2013р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер" на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013р. та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25.04.2013р. у справі№ 5011-4/5903-2012-10/519-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер" доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" простягнення 12 382,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер" (далі - позивач, ТОВ "Авто-Полімер") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Страховий капітал" (далі - відповідач, ПрАТ "СК "Страховий капітал") про стягнення 11 355,20 грн. страхового відшкодування та 1 388,16 грн. пені (з урахування заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2012р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012р., у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.11.2012р. рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2012р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2012р. скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2013р. (суддя Котков О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2013р. (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.), в позові відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 993, 1166, 1188, 1187 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статей 5, 33, 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на те, що позивачем не доведено належним чином факт укладення між Стремовським О.Г. та ПрАТ "СК "Страховий капітал" полісу № АА/0061793.

Не погодившись з рішення та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 33 - 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 45, 84 Господарського процесуального кодексу України При цьому скаржник наголошує на тому, що судами безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки підставою для виплати страхового відшкодування є сам страховий випадок, а не наявність або відсутність у відповідача тих чи інших документів, як і спосіб, у який вони були подані.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 30.05.2011р. в м. Києві по бульв. Л. Українки сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля "Форд Скорпіо" (державний реєстраційний номер АА6743АЕ) під керуванням водія Стремовського О.Г., автомобіля "Фольксваген Гольф" (державний реєстраційний номер 70191КВ), під керуванням водія Веркашинського О.Г., та автомобіля "Тойота Ленд Крузер" (державний реєстраційний номер АА7700ІА), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер", під керуванням водія Задевича І.А.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобілю позивача були завдані механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ВДАІ Печерського РУ ГУ МВС в м. Києві.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 09.06.2011р. у справі № 3-3400/11, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 19.07.2011р., водія автомобіля "Форд Скорпіо" (державний реєстраційний номер АА6743АЕ) Стремовського О.Г. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення цією особою пунктів 10.1., 10.3. Правил дорожнього руху.

06.06.2011р. Задевичем І.А., як водієм автомобіля "Тойота Ленд Крузер" (державний реєстраційний номер АА7700ІА), що належить ТОВ "Авто-Полімер", було подано до ПрАТ "СК "Страховий капітал" за вх. № 3669 відповідну заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від постраждалої особи.

08.06.2011р. станцією технічного обслуговування ТОВ "Інтерциклон" виписано рахунок № ІВР0000153, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля "Тойота Ленд Крузер", державний реєстраційний номер АА7700ІА, становить 11 355,20 грн. Пізніше між ТОВ "Інтерциклон" та ТОВ "Авто-Полімер" підписано акт від 20.01.2012р. № ІВР0000213 виконаних робіт з ремонту вказаного автомобіля на суму 11 355,20 грн.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення відповідно до вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхового відшкодування та пені за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з виплати страхового відшкодування.

Згідно положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004р. № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1961-IV, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Отже, умовою для здійснення виплати страхового відшкодування потерпілій особі є наявність укладеного між винною особою та страховиком відповідного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що цивільно-правова відповідальність Стремовського О.Г. (водія автомобіля "Форд Скорпіо" (державний реєстраційний номер АА6743АЕ) була застрахована відповідачем згідно з полісом № АА0061793.

З наданого позивачем під час нового розгляду справи в суді першої інстанції витягу з електронного реєстру централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України вбачається, що на час скоєння ДТП 30.05.2011р. цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Форд Скорпіо", державний реєстраційний номер АА6743АЕ, застрахована відповідачем за полісом АА № 61793.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

За приписами пункту 5.3. Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010р. № 566, інформація, отримана з бази даних МТСБУ, використовується з метою отримання відомостей про наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату скоєння ДТП та отримання відомостей про страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу на дату ДТП або на дату укладення договору обов'язкового страхування.

Отже, за наявності вказаних обставин, суди попередніх інстанцій не позбавлені були можливості витребувати в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України вказаний поліс як від відповідача, так і від страхувальника за цим полісом - Стремовського Олексія Георгійовича, та залучити останнього до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Крім того, без дослідження змісту відповідного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу неможливо з'ясувати межі та ліміт відповідальності відповідача, як страховика винної особи, а також чи встановлена цим полісом франшиза.

У відповідності до статті 6 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

У відповідності до пункту 37.4. статті 37 Закону № 1961-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування потерпілій особі саме із настанням страхового випадку.

Слід зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі № 1-2/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, приписи Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не обмежують право потерпілої особи на безпосереднє звернення до суду з вимогою виплати матеріального відшкодування.

У відповідності до пункту 22.1. статті 22 Закону № 1961-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В свою чергу, за приписами статті 29 Закону № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 34 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача.

У свою чергу відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє права позивача на отримання матеріального відшкодування.

Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не були належним чином перевірені доводи позивача з приводу того, що пошкоджений автомобіль на вимогу відповідача було надано для огляду незалежному експертові ЗАТ "Український центр післяаварійного захисту "Есперт-Сервіс" Дикому В.П. з метою визначення розміру завданої матеріальної шкоди.

Отже, за наявності вказаних обставин, суди попередніх інстанцій не позбавлені були можливості витребувати в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України відповідні документи як від відповідача, так і від ЗАТ "Український центр післяаварійного захисту "Есперт-Сервіс", та залучити останнього до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Крім того апеляційним судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування від ЗАТ "Український центр післяаварійного захисту "Есперт-Сервіс" відповідних документів стосовно огляду вказаним товариством пошкодженого автомобіля "Тойота Ленд Крузер", державний реєстраційний номер АА7700ІА, з метою визначення розміру завданої матеріальної шкоди.

Окрім цього з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не були виконані вимоги судів попередніх інстанцій стосовно надання матеріалів страхової справи за полісом № АА0061793, так і самого полісу, без пояснення причин їх ненадання.

У свою чергу неподання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням обставин конкретної справи може розцінюватись господарським судом як зловживання процесуальними правами і тягти за собою, зокрема, такі наслідки: покладення на особу, що припустилася зловживання, судового збору незалежно від результатів вирішення спору (частина друга статті 49 Господарського процесуального кодексу України); стягнення штрафу з винної сторони в доход Державного бюджету України (пункт 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України); винесення у встановленому порядку окремої ухвали (стаття 90 Господарського процесуального кодексу України).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 4 7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 111 7 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2013р. у справі № 5011-4/5903-2012-10/519-2012 скасувати.

Справу № 5011-4/5903-2012-10/519-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.В. Попікова

В.І. Саранюк