Рішення

від 05.03.2014 по справі 5011-4/5903-2012-10/519-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-4/5903-2012-10/519-2012 05.03.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер», м.Київ, ЄДРПОУ 25413677

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал»,

м.Київ, ЄДРПОУ 32206908

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Київ

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс», м.Київ, ЄДРПОУ 22916604

про стягнення 12 743, 36 грн.

Суддя Любченко М.О.

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Рішенням від 26.07.2012р. господарського суду м.Києва в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал», м.Київ про стягнення страхового відшкодування в сумі 11 355,20 грн. та пені в сумі 1388,16 грн. відмовлено повністю.

Постановою від 18.09.2012р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 26.07.2012р. суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою від 12.11.2012р. Вищого господарського суду України по справі №5011-4/5903-2012 частково задоволено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-полімер», постанову від 18.09.2012р. Київського апеляційного господарського суду та рішення від 26.07.2012р. господарського суду міста Києва скасовано, а справу №5011-4/5903-2012 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням від 15.01.2013р. господарського суду м.Києва в позові відмовлено повністю.

Постановою від 25.04.2013р. Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ато-Полімер» залишено без задоволення, а вказане судове рішення - без змін.

Постановою від 05.08.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-4/5903-2012-10/519-2012 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Полімер" задоволено частково: рішення господарського суду м.Києва від 15.01.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2013р. у справі скасовано, а справу №5011-4/5903-2012-10/519-2012 передано на новий розгляд до господарського суду м.Києва.

Скасовуючи судові рішення по справі №5011-4/5903-2012-10/519-2012 Вищий господарський суд зазначив, що судами залишено без уваги межі та ліміт відповідальності, передбачені у договорі страхування, що укладений між відповідачем та ОСОБА_1. Крім того, судами не було перевірено доводи позивача про здійснення експертної оцінки пошкодженого транспортного засобу та безпідставно відмовлено в витребуванні документів щодо оцінки транспортного засобу у відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс» з метою визначення розміру завданої шкоди. Крім того, за висновками суду касаційної інстанції, з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин спору суди попередніх інстанцій не були позбавлені права залучити до участі у розгляді справи ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс.

Під час нового розгляду справи позивач підтримав вимоги, викладені в позовній заяві з урахуванням заяви б/н від 21.06.2012р. та заяви б/н від 29.08.2013р., які обґрунтовані завданням ОСОБА_1, цивільно-правову відповідальність якого застраховано відповідачем, Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» шкоди під час дорожньо-транспортної пригоди 30.05.2011р. Одночасно, позивач посилається на порушення відповідачем, передбачених чинним законодавством строків здійснення страхового відшкодування, що стало підставою для нарахування пені.

Стосовно заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача страхове відшкодування в сумі 11 355,20 грн., пеню в розмірі 1388,16 грн., 3% річних в сумі 267,84 грн. та інфляційні збитки в розмірі 124,91 грн. господарський суд зазначає наступне.

Передбачені ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Згідно з п.3.10 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Пунктом 3.11. вказаної Постанови передбачено, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання на заявлення «додаткових» позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

За висновками суду, у даному випадку позивачем заявлено нові позовні вимоги, а саме про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, які в позовній заяві викладені не були, внаслідок чого заява позивача у зазначеній частині не підлягає задоволенню як така, що не відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, судом розглядаються вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» страхового відшкодування в сумі 11 355,20 грн. та пені в розмірі 1388,16 грн.

Позивач під час розгляду справи у судовому засіданні 05.03.2014р. не з'явився, однак, враховуючи наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103028523940 та №0103028027994, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про час та місце розгляду спору.

Відповідач у судові засідання 11.09.2013р., 25.09.2013р., 30.10.2013р., 27.11.2013р., 05.03.2014р. не з'явився, представника не направив, жодних пояснень по суті спору під час нового розгляду справи не надав, проте за висновками суду був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору. При цьому суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01032, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.33-Б, прим.36. Крім того, в матеріалах справи наявні ще наступні адреси відповідача, а саме: 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, 86 та 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, буд.6, кв.2.

На вказані адреси судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 11.09.2013р., 25.09.2013р., 14.10.2013р., 30.10.2013р., 27.11.2013р., 17.02.2014р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судова кореспонденція була отримана відповідачем про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103025889561, №0103025889553, №0103025889545, №0103026298770, №0103026300219, №0103026300227, №0103026300235, №0103026761275, №0103026761283, №0103026761267, №0103026765785, №0103027645996, №0103027646011, №0103027646470, №0103027646453, №0103028523886, №0103028523894.

Одночасно, частина конвертів, які були направлені за адресою 04080, м.Київ, вул.Фрунзе, 86, була повернута до суду з відміткою «адресат вибув».

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене господарський суд дійшов висновку щодо обізнаності Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» про час та місце розгляду справи.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України ухвалою від 14.08.2013р. господарського суду м.Києва до участі у розгляді справи було залучено в якості третіх осіб 1 та 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відповідно ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс».

Третя особа 1 у судове засідання 05.03.2014р. не з'явилась, представника не направила, своєї позиції по суті спору не висловила, проте, вимоги суду, викладені в ухвалі від 14.08.2013р., виконала: надала поліс, яким застраховано цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1. При цьому, за висновками суду, третя особа 1 була належним чином обізнана про час та місце розгляду справи, з огляду на таке.

Згідно із п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Отже, про повідомлення вказаного учасника процесу щодо розгляду справи 05.03.2014р. свідчить копія реєстру поштових відправлень суду від 18.02.2014р.

Крім того, судом враховано клопотання б/н від 15.11.2013р. ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі.

Третя особа 2 також участі у розгляді справи 05.03.2014р. не прийняла, своєї правової позиції по суті спору не висловила. Одночасно, у поясненнях №73 від 30.08.2013р. зазначила, що документів щодо оцінки автомобілю «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2 не має.

Наразі, про обізнаність Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс» щодо місця та часу розгляду справи 05.03.2014р. свідчить поштове повідомлення №0103028523924.

Стосовно клопотання позивача б/н від 04.03.2014р. про відкладення розгляду справи, з огляду на участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» в іншому судовому засіданні, суд зазначає, що вказана заява не підлягає задоволенню. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Наразі, позивачем належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено неможливості забезпечити явку у судове засідання іншого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер».

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Слід також зазначити, що ухвалою господарського суду від 17.02.2014р. явку представників сторін та третіх осіб у судове засідання 05.03.2014 було визнано не обов'язковою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» та відкладення розгляду справи з викладених позивачем підстав.

Таким чином, незважаючи на те, що сторони та треті особи 1, 2 під час розгляду спору 05.03.2014р. не приймали участі , за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені учасниками судового процесу документи, господарський суд встановив:

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

За приписами ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталась за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Дорожньо-транспортною пригодою за вказаним нормативно-правовим актом визнається подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Виходячи зі змісту довідки б/н Державної автомобільної інспекції Печерського районного відділення внутрішніх справ м.Києва про дорожньо-транспортну пригоду, 30.05.2011р. о 15 год. 50 хвил. в м.Києві на вул.Лесі Українки, 29 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. «Форд Скорпіо», державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 , який і перебував за кермом, 2. «Тойота Ленд Крузер» , державний номер НОМЕР_2 , що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто Полімер», яким керував ОСОБА_4 .

Зі змісту протоколу б/н від 08.06.2011р. огляду колісного транспортного засобу автомобілю «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2 під час дорожньо-транспортної пригоди 30.05.2011р. завдано наступні пошкодження: пошкодження лакофарбного покриття в правій частині на площі приблизно 50мм 2 , порушення цілісності двох точок кріплення з правого боку, двері задні праві - порушення лакофарбного покриття приблизною площею 50мм 2 , захисна накладка порогу правої боковини.

Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Наразі, суд встановив, що постановою від 09.06.2011р. Печерського районного суду м.Києва по справі №3-3400/11, яка залишена в силі постановою від 19.07.2011р. Апеляційного суду м.Києва, у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди 30.05.2011р. було визнано винним ОСОБА_1.

Як вже зазначалось, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 05.08.2013р. по розглядуваній справі, судом з метою повного та всебічного розгляду всіх обставин спору, до участі у розгляді справи було залучено ОСОБА_1 та витребувано в нього поліс, яким було застраховано його цивільно-правову відповідальність, як власника транспортного засобу.

Третьою особою 1 було представлено до матеріалів поліс №0061793 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до вказаного полісу станом на 30.05.2011р. відповідальність, особи, визнаної винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Страховий капітал».

У даному полісі передбачено, що забезпечено транспортний засіб «Форд Скорпіо», державний номер НОМЕР_1, 1995 року випуску, що належить ОСОБА_1. Строк дії вказаного полісу визначено з 01.05.2011р. по 30.04.2012р. Згідно з п.3 полісу №0061793 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, становить 50 000 грн., а франшиза - 510 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати від відповідача відшкодування завданої пошкодженням транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди шкоди.

За приписами п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду , заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи .

Згідно із ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством , включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом ст.12 вказаного нормативно-правового акту розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Таким чином, відповідно до положень п.22.1 ст.22 та ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодуванню у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу підлягають, зокрема, витрати, пов'язані з його відновлювальним ремонтом.

За змістом ст.34 вказаного нормативно-правового акту страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків страховиком та МТСБУ залучаються їх працівники. Страховиком, МТСБУ та потерпілими також можуть залучатися аварійні комісари, експерти або юридичні особи, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти.

За приписами ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов'язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов'язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Отже, з наведеного вище вбачається, що обов'язок визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, завданих майну потерпілої особи покладається на страховика, а у даному випадку на відповідача.

В свою чергу відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права на отримання страхового відшкодування.

Наразі, як встановлено судом, 06.06.2011р. представником позивача було подано Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Страховий капітал» заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від постраждалої особи.

Проте, жодного рішення щодо відшкодування завданої позивачу шкоди відповідачем до матеріалів справи не представлено, доказів виплати позивачеві суми страхового відшкодування не надано.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно із ст.33 вказаного нормативно-правового акту кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем, зокрема, повинний бути належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами доведений розмір завданої шкоди.

Як вже неодноразово зазначалось, згідно з п.22.1 ст.22, ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відшкодуванню підлягає оцінена у передбаченому законом порядку шкода, а саме витрати на відновлювальний ремонт, з урахуванням зносу транспортного засобу.

Отже, наведене вище, дає підстави для висновку, що позивач може вимагати від відповідача лише відшкодування шкоди в розмірі, який підтверджується висновком суб'єкта оціночної діяльності.

Однак, в обґрунтування заявленого до стягнення розміру страхового відшкодування позивачем до матеріалів справи представлено рахунок №ІВР00000153 від 08.06.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» та акт №ІВР0000213 від 20.01.2012р., відповідно до яких вартість відновлювального ремонту становить 11 335,20 грн.

Після дослідження представлених Товариством з обмежено відповідальністю «Авто-Полімер» до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що заявлена для стягнення позивачем з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» сума шкоди є необґрунтованою. При цьому, суд виходить з того, що визначена у рахунку станції технічного обслуговування вартість відновлювального ремонту не враховує фактичного зносу транспортного засобу. Таким чином, визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі вказаного рахунку та акту виконаних робіт є безпідставним.

Наразі, суд також зазначає, що частина робіт, що визначені в акті та за які виставлено наведений позивачем рахунок, ніяким чином не відноситься до усунення пошкоджень, спричинених дорожньо-транспортною пригодою 30.05.2011р., а саме: ремонт ліхтаря заднього правого, датчику паркування переднього бампера, антикорозійна обробка деталей, багажний відсік та мийка комплексна. Пошкодження вказаних деталей автомобілю під час доржньо-транспортної пригоди не підтверджується матеріалами справи. Крім того, витрати на мийку транспортного засобу не входять до складу витрат, які підлягають відшкодуванню відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, також необхідно зазначити, що позивачем не представлено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу доказів фактичних витрат на відновлення автомобілю «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2 у розмірі 11 355,20 грн.

Ухвалами господарського суду від 20.11.2013р. та 17.02.2014р. позивача було зобов'язано надати докази оплати витрат на проведення ремонту транспортного засобу. Проте, заявником вимоги суду виконано не було.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів автомобіль «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2 було надано для огляду Товариству з обмеженою відповідальністю «Український центр післяаварійного захисту «Експерт-Сервіс».

Ухвалою господарського суду від 11.09.2013р. третю особу 2 було зобов'язано надати всі документи, що були складені під час огляду автомобілю «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2, в тому числі, протокол б/н від 08.06.2011р. огляду колісного транспортного засобу та висновок стосовно розміру завданої матеріальної шкоди. Проте, як вже зазначалось, третя особа 2 зазначила, що вказані документи у неї відсутні.

Одночасно, ОСОБА_5 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_3 від 12.05.2008р.) було представлено до матеріалів справи складений ним звіт №6172/СК від 08.06.2011р. про оцінку автомобілю «Тойота Ленд Крузер», державний номер НОМЕР_2, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні, складає 8566,03 грн.

Позивач в процесі розгляду справи неодноразово заперечував проти визначення суми страхового відшкодування на підставі калькуляції, що міститься у звіті №6172/СК від 08.06.2011р., оскільки, на його думку, калькуляція, визначена в рахунку №ІВР0000153 від 08.06.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтециклон», повністю висвітлює витрати, пов'язані з відновленням транспортного засобу.

З метою повного та всебічного розгляду справи, враховуючи, що розмір шкоди на підставі рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерциклон» та розрахований у звіті №6172/СК від 08.06.2011р. відрізняються, судом з метою визначення дійсного розміру шкоди, завданої позивачу шляхом пошкодження транспортного засобу під час дорожньо-транспортної пригоди 30.05.2011р., ухвалою господарського суду від 27.11.2013р. було призначено судову експертизу.

Проте, позивачем всупереч вимогам суду, які було викладено в ухвалі про призначення експертизи та ухвалі від 27.01.2014р. не було здійснено оплату експертного дослідження. Внаслідок чого, повідомленням №144421/13-54 від 29.01.2014р. Київський науково-дослідницький інститут судових експертиз сповістив суд про неможливість надання експертного висновку та повернення матеріалів справи.

Отже, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку визначення розміру страхового відшкодування можливо здійснити лише на підставі звіту №6172/СК від 08.06.2011р. Аналогічну позицію наведено у постанові від 15.01.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-45/7316-2012.

Крім того, слід також зазначити, що за приписами ч.2 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Зі змісту полісу №0061793 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано відповідальність третьої особи 1 вбачається, що розмір франшизи складає 510 грн. Проте, позивачем під час звернення до суду франшизи враховано не було.

Таким чином, розмір страхового відшкодування підлягає стягненню з урахуванням розміру франшизи.

За таких обставин, за висновками суду, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал» в частині стягнення страхового відшкодування в сумі 11 355,20 грн. підлягають задоволенню на суму 8056,05 грн.

Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені. При цьому, суд виходить з наступного.

За приписами ч.5 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Згідно з ч.2 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Як встановлено судом, вперше позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування 06.06.2011р. Оскільки позивачем надано відповідачу всі необхідні для виплати страхового відшкодування документи, то відповідач зобов'язаний був здійснити страхове відшкодування до 05.09.2011р. Однак, станом на день розгляду справи страхове відшкодування відповідачем не виплачено.

За таких обставин, позивачем за період з 12.09.2011р. по 26.06.2012р. нараховано пеню в розмірі 1388,16 грн.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наразі, норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачають права на нарахування пені на період, що перевищує шість місяців. Аналогічну позицію наведено у постановах від 06.08.2013р. Вищого господарського суду України по справах №58/269-69/543-2012 та №5006/48/108/2012.

Таким чином, нарахування позивачем пені за строк більший, ніж за 6 місяців, суперечить діючому законодавству. Крім того, враховуючи наведені вище висновки суду щодо часткового задоволення вимог про стягнення суми страхового відшкодування, нарахування пені на грошову суму в розмірі 11 355,20 грн. є безпідставним.

Після проведення судом власного розрахунку суми пені, господарський суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 604,91 грн.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Одночасно, за приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наступний розподіл судових витрат: судовий збір за подання позовної заяви, апеляційних та касаційних скарг, стягується зі сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Судовий збір в сумі 31,50 грн. належить повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» з Державного бюджету України на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із внесенням збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товаристваз обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий капітал», м.Київ про стягнення страхового відшкодування в розмірі 11 355 грн. та пені в сумі 1 388,16 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Страховий Капітал» (01032, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченко, буд.33-Б, прим.36, ЄДРПОУ 32206908) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» (01042, м.Київ, Печерський район, бул.Дружби Народів, буд.7, кв.25, ЄДРПОУ 25413677) суму страхового відшкодування у розмірі 8056,03 грн., пеню в розмірі 604,91 грн., а також судовий збір в сумі 2 806,53 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто-Полімер» (01042, м.Київ, Печерський район, бул.Дружби Народів, буд.7, кв.25, ЄДРПОУ 25413677) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 31,50 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №610 від 24.04.2012р.

У судовому засіданні 05.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 11.03.2014р.

Суддя М.О. Любченко