Рішення

від 18.07.2013 по справі 922/2003/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2013 р.Справа № 922/2003/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Луніній О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спасское", м. Охтирка до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", с. Благодатне 2) Державного підприємства "Благодатне", с. Благодатне 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, Міністерство оборони України, м. Київ про визнання договорів недійсними за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача 1 - Крутієв Ю.В., керівник (особисто)

відповідача 2 - Шилов В.І., доручення від 07.06.2013 р.

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спасское", м. Охтирка, звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний", с. Благодатне, в якій просить визнати недійсними договори про спільне вирощування сільськогосподарської продукції: договір № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладений між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (перший відповідач) та договір № 8 від 26 квітня 2010 року, укладений між ТОВ "ВС Благодатний" та ДП "Благодатне".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 травня 2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/2003/13 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 03 червня 2013 року. Залучено до участі у справі в якості відповідача-2 - Державне підприємство "Благодатне", с. Благодатне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 червня 2013 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, - Міністерство оборони України, м. Київ, та відкладено розгляд справи на 26 червня 2013 року.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 26 червня та від 08 липня 2013 року востаннє розгляд справи відкладено на 18 липня 2013 року.

08 липня 2013 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 24505) мотивована подачею позивачем даної заяви до суду та ст. 81 ГПК України, яка долучена судом до матеріалів справи.

12 липня 2013 року до господарського суду Харківської області від позивача надійшло клопотання (вх. № 25317) про припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, яке долучено судом до матеріалів справи.

18 липня 2013 року від відповідача 2 надійшло клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами (вх. № 26101), яке долучено до матеріалів справи та задоволено судом, розгляд справи здійснюється з фіксацією судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (серійний № диска СІСХ-08082).

18 липня 2013 року до господарського суду Харківської області від відповідача 2 надійшов лист (вх. № 26194), яким відповідач 2 повідомляє суд про те, що всі довіреності ДП "Благодатне", видані до 21 травня 2013 року, були скасовані, на теперішній час єдиним повноваженим представником відповідача 2 є Шилов В.І., а гр. Петровського В.Н. позбавлено права представляти інтереси відповідача 2. Лист долучено судом до матеріалів справи.

18 липня 2013 року від відповідача 2 надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи (вх. № 72), яке долучено судом до матеріалів справи.

В призначене судове засідання 18 липня 2013 року з'явились відповідачі, позивач та третя особа в засідання суду не з'явились.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 липня 2013 року в задоволенні клопотання відповідача 2 про колегіальний розгляд справи № 922/2003/13 (вх. № 72 від 18.07.2013 року) відмовлено.

Представник відповідача 1 проти задоволення заяви позивача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 24505) та клопотання позивача (вх. № 25317) про припинення провадження у справі заперечує.

Представник відповідача 2 проти задоволення заяви та клопотання позивача заперечив пославшись на невідповідність зокрема договору № 8 від 26 квітня 2010 року, який укладено між відповідачами, ТОВ "ВС Благодатний" та ДП "Благодатне", вимогам закону.

Розглянувши заяву позивача про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 24505), суд відмовляє в її задоволенні виходячи з приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України у якій наведено вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви без розгляду і який не підлягає розширеному тлумаченню. При цьому суд звертає увагу на те, що вказана стаття не передбачає як наслідок - залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача.

Суд, розглянувши клопотання позивача (вх. № 25317) про припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, вважає за необхідне відмовити позивачеві в прийнятті відмови від позову з огляду на наступне.

Статтею 22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі, в тому числі, відмовитись від позову. Відмова позивача від позову також передбачена ст. 78 ГПК України.

У відповідності до пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Як зазначено в пунктах 3.10 та 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року, передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. При цьому, суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, … На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

Аналогічна позиція викладена й в пункті 4.6 вказаної Постанови, за яким у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Суд не приймає відмову позивача від позову, оскільки вважає, що припинення провадження у даній справі призведе до істотного порушення прав та інтересів держави та відповідача 2 - Державного підприємства "Благодатне", оскільки предметом спірних договорів, які розглядаються судом, є земельна ділянка яка належіть відповідачу 2 на праві постійного користування за Державним актом і яка станом на час укладення договору № 8 від 26.04.2010 року належала до земель оборони. У зв'язку з викладеним вище суд не приймає відмови позивача від позову та вирішує спір по суті.

Представники відповідача 1 проти позову заперечує з підстав викладених у відзиві на позов (вх. № 19903 від 01.06.2013 р.), просить суд в позові відмовити.

Представник відповідача 2 вказує на невідповідність договору № 8 від 26.04.2010 року вимогам закону, у зв'язку із чим просить суд позов задовольнити та визнати недійсними договори про спільне вирощування сільськогосподарської продукції: договір № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладений між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (перший відповідач) та договір № 8 від 26 квітня 2010 року, укладений між відповідачами - ТОВ "ВС Благодатний" та ДП "Благодатне".

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

26 квітня 2010 року між державним підприємством "Благодатний" (відповідач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (відповідач 1) був укладений договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції (далі - договір 1).

Відповідно до пункту 1.1 договору 1 сторони зобов'язуються діяти для досягнення господарських цілей, а саме: вирощування та реалізації сільськогосподарської продукції.

Згідно пункту 1.3 договору 1 сторони зобов'язуються діяти спільно без об'єднання майна, грошових коштів шляхом використання земельної ділянки згідно плану схеми розташування полів, яка є невід'ємним додатком до цього договору для вирощування сільськогосподарської продукції площею рілля - 4261 Га, під заготівлю сіна - 410 Га, яка належить ДП "Благодатне" на праві постійного користування землею згідно державного акту ХР-12-00-002658 від 29 грудня 1997 року.

Пунктом 2.2.1. договору 1 зобов'язано ДП "Благодатне" (відповідач 2) надати ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1), а також третім особам вільний доступ до ділянок землі для проведення спільного вирощування, а пунктом 2.3.3 зазначеного договору 1 зобов'язано ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) перерахувати за необхідністю ДП "Благодатне" (відповідач 2) грошові кошти в рахунок майбутніх прибутків, які заплановано отримати в результаті спільної діяльності в якості авансу для своєчасної праці та податків та інших послуг, пов'язаних з виконанням цього договору.

Відповідно до пункту 2.2.4. договору 1 зобов'язано ДП "Благодатне" (відповідач 2) не втручатися у фінансово-господарську діяльність ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1), яка пов'язана з укладенням договорів останнього з третіми особами для виконання даного договору.

Відповідно до пункту 4 договору 1 визначено участь в ньому сторін, а саме зазначено, що ДП "Благодатне" (відповідач 2) зобов'язується надати: трудову участь, доступ до земельних ділянок для спільного вирощування сільськогосподарських культур та в якості грошового внеску - сплачений податок на землю, в свою чергу ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) надає: трудову участь, грошові внески на спільне вирощування згідно договору та залучення технічної та матеріальної бази третіх осіб.

Пунктом 5.3 договору 1 зазначено, що прибуток, отриманий сторонами від спільного вирощування, підлягає розподілу пропорційно часткам, визначеним в пункті 4 цього договору та узгоджується окремим протоколом наприкінці кожного сільськогосподарського року.

У підпункті 7.1 пункту 7 договору 1 сторони погодили термін дії даного договору - з початку 2011 сільськогосподарського року (01 липня 2011 року) і діє 5 (п'ять) років.

Мотивуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, позивач посилається на те, що вищевказаний договір не було узгоджено з органом управління, до сфери діяльності якого було передано управління ДП "Благодатне", а саме, з Міністерством аграрної політики та продовольства України, до якого, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про передачу майнових комплексів, державних підприємств та військових радгоспів Міністерства оборони України до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України" від 07 серпня 2011 року № 883-р. Таким чином, позивач вважає, що недійсність вищевказаного договору призводить до недійсності всіх прав та обов'язків сторін, які виникли на його підставі, а також обумовлює відсутність права у відповідача 2 укладати новий договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року з позивачем, ТОВ "Спасское".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Земельна ділянка, надана відповідачем 2 для спільного вирощування сільськогосподарської продукції площею рілля - 4261 Га, під заготівлю сіна - 410 Га, належить відповідачу 2 на праві постійного користування землею згідно державного акту ХР-12-00-002658 від 29 грудня 1997 року.

Згідно ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції станом на 26 квітня 2010 року - дата укладення спірного договору 1), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

При цьому суд зазначає, що право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права постійного користування можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, засновані на державній або комунальній власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Правова сутність права постійного користування земельною ділянкою передбачає використання земельної ділянки особою, якій вона передана у постійне користування, що, відповідно, унеможливлює передачу цієї земельної ділянки у користування іншій особі.

Права землекористувачів визначені ст. 95 Земельного кодексу України (в редакції станом на 26 квітня 2010 року), якою передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Ані наведені вище, ані інші положення чинного законодавства України, якими врегульовано право постійного користування земельною ділянкою, не надають особі, яка використовує земельну ділянку на праві постійного користування, повноважень щодо передачі такої земельної ділянки іншим особам.

З огляду на наведене, договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, що опосередковує передачу земельної ділянки особою, якій її надано у постійне користування, у користування іншій особі, суперечить вимогам закону, а саме ст. 92, 95 Земельного кодексу України.

Крім того, земельна ділянка, передана у постійне користування ДП "Благодатний" (відповідача 2), за приписами Земельного кодексу та Закону України "Про використання земель оборони" станом на час укладення спірного договору 1 належала до земель оборони.

Так, згідно Статуту ДП "Благодатний", його засновано на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство, належить до сфери управління Міністерства оборони України. Підприємство створене Уповноваженим органом управління з метою одержання прибутку, виконання державного замовлення МОУ з виробництва сільськогосподарської продукції та тваринництва, замовлень сторонніх організацій, юридичних і фізичних осіб України та інших держав з виробництва сільськогосподарської продукції, тваринництва та іншої продукції; виробництва продукції (робіт, послуг) для потреб національної економіки; іншої діяльності, яка не суперечить законодавству України.

Відповідно до пункту 4.2. Статуту, майно ДП "Благодатне" перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання; підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо основних фондів за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених законодавством України.

За змістом ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-начальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інший військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Порядок використання в господарських цілях земельних ділянок, що належать до земель оборони та надані у постійне користування, визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Земельним законодавством закріплено принцип цільового використання земельних ділянок, тобто, земельні ділянки повинні використовуватися відповідно до їх цільового призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, які належать до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях. (Аналогічної позиції дотримується й Вищий господарський суд України у п. 4.2. постанови Пленуму № 6 від 17 травня 2011року).

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. (ст. 4-3 ГПК України).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні, а сторонами також не надано доказів на підтвердження зміни цільового призначення земельної ділянки площею рілля - 4261 Га, під заготівлю сіна - 410 Га, яка належить ДП "Благодатне" на праві постійного користування землею згідно державного акту ХР-12-00-002658 від 29 грудня 1997 року, яка була передана у користування відповідачеві 1 за спірним договором № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року.

Відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, які належать до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного кодексу України, свідчить про неможливість її використання у господарських цілях та є підставою для визнання недійсним такого договору. (Аналогічна позиція викладена у п.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17 травня 2011року).

Таким чином, укладений між Державним підприємством "Благодатний" (відповідачем 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (відповідачем 1) договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року суперечить положенням ст. 19, 20 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на наведене, враховуючи, що спірний договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року суперечить положенням ст.ст. 19, 20, 92, 95 Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання його недійсним.

Окрім того, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним договору про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1).

Позивні вимоги в цій частині обґрунтовані тим, що оскільки договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року, було укладено на підставі договору № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, який на час укладання першого був недійсним, усі права та обов'язки сторін за цим договором також є недійсними, у зв'язку з чим відповідач 1 не мав права на його укладання з позивачем.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що 14 березня 2013 року між ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) та ТОВ "Спасское" (позивач) було укладено договір № 14/03 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції (далі - договір 2).

Відповідно до пункту 1.1 договору 2 сторони зобов'язуються спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей, а саме: вирощування сільськогосподарської продукції.

Згідно пункту 1.2 договору 2 сторони зобов'язуються діяти спільно без об'єднання майна, грошових коштів шляхом вирощування сільськогосподарської продукції на земельних ділянках згідно плану схеми розташування полів, яка є невід'ємним додатком -1 до цього договору для вирощування сільськогосподарської продукції площею 394,7 Га, на яких має право господарювати відповідач 1 на правах, виходячи із умов договору № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року між ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) та ДП "Благодатний" (відповідач 2).

Таким чином, суд вважає, що договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладений між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) є похідним від договору № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, укладеним між ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) та ДП "Благодатний" (відповідач 2), а тому доходить висновку про визнання його недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням навіть одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільному кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди.

Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір, може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

В силу приписів статей 216, 236 Цивільного кодексу України, спірний договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року є недійсним з моменту його вчинення, а, отже, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, та припиняє можливість настання передбачених ним прав та обов'язків сторін на майбутнє.

Відповідно до викладених фактів, суд приходить до висновку про визнання недійсним спірного договору про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) .

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналогічно, ст. 20 Господарського кодексу України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Суд погоджується з позицією представника відповідача 1, висловленою останнім під час проведення судового засідання 18 липня 2013 року, стосовно того того, що спірний договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, укладений між ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1) та ДП "Благодатний" (відповідач 2), та спірний договір про спільне вирощування сільськогосподарської продукції № 14/03 від 14 березня 2013 року, укладений між позивачем та ТОВ "ВС Благодатний" (відповідач 1), не є фактично договорами оренди, з огляду на наступне.

Договір оренди земельної ділянки, як окремий вид договору, визначений чинним законодавством, характеризують відповідні елементи - специфічні суб'єкт, об'єкт та зміст.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Таким чином, відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства, Державне підприємство "Благодатний" (відповідач 2) не може виступати орендодавцем земельної ділянки, яку він використовує на праві постійного користування та виступати у якості суб'єкта відповідного договору як одного з визначальних елементів, що характеризують правовідносини, які склалися між особами, як договірні правовідносини з оренди землі.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплати судового збору пропорційно підлягають віднесенню на відповідачів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 22, 27, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 78, 80, 81 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити позивачу в задоволенні заяви про залишення позову без розгляду (вх. № 24505).

Відмовити позивачу в прийнятті відмови від позову (вх. № 25317).

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 8 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 26 квітня 2010 року, укладений між Державним підприємством "Благодатне" (64200, Харківська область, Зміївський район, с. Благодатне, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 22994509) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (64200, Харківська область, Зміївський район, с. Благодатне, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 34713214).

Визнати недійсним договір № 14/03 про спільне вирощування сільськогосподарської продукції від 14 березня 2013 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (64200, Харківська область, Зміївський район, с. Благодатне, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 34713214) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спасское" (42700, Сумська область, м. Охтирка, пер. Харківський, 12, код ЄДРПОУ 31641247).

Стягнути з Державного підприємства "Благодатне" (64200, Харківська область, Зміївський район, с. Благодатне, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 22994509) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спасское" (42700, Сумська область, м. Охтирка, пер. Харківський, 12, код ЄДРПОУ 31641247) 1147 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Благодатний" (64200, Харківська область, Зміївський район, с. Благодатне, вул. Жовтнева, 16, код ЄДРПОУ 34713214) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спасское" (42700, Сумська область, м. Охтирка, пер. Харківський, 12, код ЄДРПОУ 31641247) 1147 грн. судового збору

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.07.2013 р.

Суддя Калініченко Н.В.

справа № 922/2003/13