Ухвала

від 07.08.2013 по справі 2а-7576/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2013 року Справа № 141412/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Большакової О.О., Гудима Л.Я.

за участі секретаря судового засідання: Малетич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Гал-ЕКСПОКОМ» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У липні 2011 року позивач ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Залізничному районі м. Львова, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000281502/0 від 17.01.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3979 грн. (в т.ч. за основним платежем 3183 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 796 грн.).

Відповідач ДПІ у Залізничному районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2011 року замінено позивача ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» на його правонаступника ПАТ «Гал-ЕКСПОКОМ».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова № 0000281502/0 від 17.01.2011 року.

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення від 17.01.2011 року було прийнято за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ПП «Львівкомфортгруп-К» за період грудень 2010 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки про виявлені порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на суму 8183 грн.. Зокрема, було встановлено, що господарські відносини позивача із ПП «Львівкомфортгруп-К» щодо реалізації повару не носять реального характеру, не спричинили настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Вказує апелянт, що однією із обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 01.11.2011 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ПАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» подав заперечення на апеляційну скаргу, де просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у Залізничному районі м. Львова було проведено документальну невиїзну перевірку позивача ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» з питань взаємовідносин з ПП «Львівкомфортгруп-К». За результатами перевірки складено Акт № 3251/15-2/32053226 від 28.12.2010 року (а.с. 7-12).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок віднесення до податкового кредиту у грудні 2009 р. ПДВ в сумі 8183 грн., в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 8183 грн. за грудень 2009 року.

На підставі вищевказаного Акта перевірки від 28.12.2010 року відповідачем ДПІ у Залізничному районі м. Львова винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000281502/0 від 17.01.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3979 грн. (в т.ч. за основним платежем 3183 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 796 грн.) (а.с. 6).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських відносин між позивачем ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» і ПП «Львівкомфортгруп-К», щодо дотримання позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 17.01.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 28.12.2010 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що Товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2009 року суми ПДВ за господарськими відносинами із ПП «Львівкомфортгруп-К» щодо придбання повару. На думку податкового органу такі відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 17.01.2011 року.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, контрагенти, тобто ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» і ПП «Львівкомфортгруп-К» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із вищевказаним контрагентом та використання отриманих товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності підтверджується: - договором поставки товарів № 01-12 від 01.12.2009 року; - видатковими накладними № 0563 від 02.12.2009 року (на товар двері металопластикові) на суму 900 грн. в тому числі ПДВ 150 грн. та № 0562 від 30.12.2009 р. (на товар ДСП будівельне, швелер, профіль, труба, трос) на суму 18200 грн. в тому числі ПДВ 3033,33 грн.; - податковими накладними № 0601 від 02.12.2009 року на суму 900 грн. в тому числі ПДВ 150 грн. та № 0600 від 30.12.2009 року на суму 18200 грн. в тому числі ПДВ 3033,33 грн.; - платіжними дорученнями № 3107 від 29.12.2009 р. на суму 900 грн. в тому числі ПДВ 150 грн. та № 3127 від 30.12.2009 р. на суму 18200 грн. в тому числі ПДВ 3033,33 грн.; - документами щодо використання придбаного товару у господарській діяльності (а.с. 13-16, 57-60, 75-87).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів (робіт, послуг) у ПП «Львівкомфортгруп-К» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача ДПІ у Личаківському районі м. Львова на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» і ПП «Львівкомфортгруп-К» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 41 ч.1, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства «Гал-ЕКСПОКОМ» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: О.О. Большакова

Л.Я. Гудим