Постанова

від 07.08.2013 по справі 5011-51/13072-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2013 р. Справа№ 5011-51/13072-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

при секретарі: Гордовій Л.Г.

За участю представників:

від прокуратури: Скрипка М.В., посвідчення №014830 від 25.01.2013;

від позивача: Вітковська О.П., представник за довіреністю №393 від 13.12.2012;

від відповідача 1: Спіліоті І.І., представник за довіреністю №28-43/312 від 30.05.2011;

від відповідача 2: Соловйова К.С., представник за довіреністю №01-01/1255 від 01.06.2012;

від відповідача 3: Жменько О.В., представник за довіреністю №67-Д від 27.12.2012;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 (підписано 08.04.2013)

у справі №5011-51/13072-2012 (головуючий суддя Пригунова А.Б., судді Любченко М.О., Гулевець О.В.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до 1) Верховної Ради Автономної Республіки Крим

2) Ради міністрів Автономної Республіки Крим

3) Фонду майна Автономної Республіки Крим

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1)Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕС-Термінал"

2)Державне підприємство "Керченський морський торговельний порт"

3)Товариство з обмеженою відповідальністю "Мале підприємство "Надєжда"

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - позивач) до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (далі - відповідач 1), Ради міністрів Автономної Республіки Крим (далі - відповідач 2), Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі - відповідач 3) про визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на цілісний майновий комплекс колишнього Керченського судноремонтного заводу виробничого об'єднання «Південьрибсудноремонт», розташований за адресою: м.Керч, вул.Айвазовського, 29 та про витребування вищезазначеного майна вартістю 8243800,00грн. з чужого незаконного володіння Фонду майна Автономної Республіки Крим на користь держави в особі Фонду державного майна України. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним відчуженням державного майна, у зв'язку з чим порушені економічні інтереси держави Україна.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 у справі №5011-51/13072-2012 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, Заступник Генерального прокурора України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 у справі №5011-51/13072-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Смірновій Л.Г.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 для розгляду справи №5011-51/13072-2012 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ТищенкоО.В. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.06.2013.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Заступника Генерального прокурора України надійшло клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову Генеральної прокуратури України у справі №5011-51/13072-2012.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці було доручено здійснити розгляд справи №5011-51/13072-2012 колегією суддів у складі головуючого судді СмірновоїЛ.Г., суддів Гончарова С.А., та Чорної Л.В.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2013 розгляд справи було відкладено на 03.07.2013.

Через відділ документального забезпечення від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив задовольнити апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці було доручено здійснити розгляд справи №5011-51/13072-2012 колегією суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів ГончароваС.А., та Тищенко О.В.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив відмовити у задоволені апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання 03.07.2013 представники третіх осіб не з'явились. Про причини неявки суд не повідомили.

Розгляд справи відкладено на 17.07.2013.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 у зв'язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г. на лікарняному та судді Гончарова С.А. у відпустці було доручено здійснити розгляд справи №5011-51/13072-2012 колегією суддів у складі головуючого судді Тарасенко К.В., суддів Тищенко О.В. та Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 справу №927/127/13-г прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Тарасенко К.В., суддів Тищенко О.В. та Чорної Л.В., розгляд справи призначено на 07.08.2013.

Від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 у зв'язку з виходом судді Смірнової Л.Г. з лікарняного та перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці було доручено здійснити розгляд справи №927/127/13-г колегією суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Тищенко О.В. та Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 справу №14/121-12 прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Тищенко О.В. та Гончарова С.А.

В судове засідання 07.08.2013 з'явились представники прокуратури, позивача та відповідачів.

Треті особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте треті особи не скористались своїми правами, передбаченими статтями 22, 27 ГПК України, та виходячи з того, що явка учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалася, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників третіх осіб.

Представник прокуратури підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Наказом Міністерства рибного господарства Союзу радянських соціалістичних республік №89 від 06.03.1991 «Про Виробниче судноремонтне об'єднання «Південьрибсудноремонт» з 01.03.1991 ліквідовано Виробниче судноремонтне об'єднання «Південьрибсудноремонт» у складі головного заводу та Керчинського судноремонтного заводу.

Наказом Міністерства рибного господарства Союзу радянських соціалістичних республік №90 від 06.03.1991 «Про оренду судноремонтних потужностей Виробничого судноремонтного об'єднання «Південьрибсудноремонт» Спільним радянсько-фінським підприємством «Марін інжиніринг сервіс» передано майно, що вивільнилось в результаті ліквідації Виробничого судноремонтного об'єднання «Південьрибсудноремонт» у складі Севастопольського і Керченського судноремонтних заводів в оренду Спільному радянсько-фінському підприємству «Марін інжиніринг сервіс», створеному у відповідності до наказу Міністерства рибного господарства Союзу радянських соціалістичних республік від 29.06.1990 №286 для вирішення питань, пов'язаних з ремонтом та технічним обслуговуванням флоту рибної промисловості.

У 1991 році між Міністерством рибного господарства Союзу радянських соціалістичних республік та Спільно радянським-фінським підприємством «Марін інжиніринг сервіс» укладено договір про оренду №1-1а, за умовами якого Міністерство рибного господарства Союзу Радянських Соціалістичних Республік, як орендодавець, зобов'язався передати, а Спільне радянсько-фінське підприємство «Марін інжиніринг сервіс» - прийняти в оренду майновий комплекс виробничих фондів.

Відповідно до додаткової угоди до договору про оренду №1-1а орендодавцем вищевказаного майна визначено Фонд майна Кримської АССР.

Наказом Фонду майна Автономної Республіки Крим від 28.12.2001 №1012 затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу колишнього Керченського судноремонтного заводу, визначеного як майно, що належить Автономній Республіці Крим, розташованого по вул.Айвазовського,29 у місті Керч станом на 31.10.2001 та встановлено його вартість у сумі 8243800,00грн.

02.01.2002 між Фондом майна Автономної Республіки Крим та Керченським морським торговим портом укладено договір оренди цілісного майнового комплексу, належного Автономній Республіці Крим, відповідно до якого Керченському морському торговому порту передано у строкове платне користування майно, розташоване на земельній ділянці площею 16,81га по вул.Айвазовського,29 у місті Керч, до якого у період з 2002 до 2012 року укладені 17 додаткових угод, відповідно до яких проводилось виключення або включення майна до цілісного майнового комплексу.

Відповідно до п. 1.1. договору Фонд майна Автономної Республіки Крим на підставі наказу Фонду майна Автономної Республіки Крим №957 від 13 грудня 2001 року "Про розпорядження майном цілісного майнового комплексу колишнього Керченського судноремонтного заводу Виробничого об'єднання Південьрибсудноремонт» після припинення дії договору оренди за згодою сторін з Керченським дочірнім підприємством СП "МИС", передає цілісний майновий комплекс колишнього Керченського судноремонтного заводу Виробничого об'єднання «Південьрибсудноремонт», визначеного, як майно, що належить Автономній Республіці Крим, яке розташоване за адресою: м.Керч, вул.Айвазовського,29, на земельній ділянці 16,81га, а Керченський морський торговий порт приймає його у строкове платне користування по акту приймання - передачі для використання у відповідності з його призначенням.

Відповідно до п. 1.2. договору склад майна, що передається в оренду, визначений згідно з матеріалами інвентаризації цілісного майнового комплексу колишнього Керченського судоремонтного заводу, як майно, що належить Автономній Республіці Крим, та яке знаходиться на балансі Керченського дочірнього підприємства СП «МИС» при припиненні дії договору оренди станом на 31 січня 2001 року, затвердженому наказом Фонду майна №870 від 22 листопада 2001 року.

Строк дії договору визначений у пункті 10.1 договору на 3 роки та діє з 01 січня 2002 року до 31 грудня 2004 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що майно Керченського судноремонтного заводу вибуло із державної власності незаконно, оскільки органом, уповноваженим управляти державним майном України загальнодержавної власності - Радою міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки (у подальшому - Кабінет Міністрів України), не приймалось рішення про його передачу у власність Автономної Республіки Крим.

Оскільки спірний об'єкт вибув із власності держави України незаконно, прокурор заявляє вимогу про витребування його з володіння Фонду майна Автономної Республіки Крим, який здійснює реалізацію державної політики у сфері приватизації, оренди та управління майном, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом з тим, на час виникнення спірних відносин, відносини щодо набуття права власності регулювались Цивільним кодексом Української радянської соціалістичної республіки статтею 86 якого передбачено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність», право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Українській радянській соціалістичній республіці охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про власність» до державної власності в Українській радянській соціалістичній республіці належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про власність» загальнодержавну (республіканську) власність складають: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

25.10.1991 з метою забезпечення реалізації Декларації про державний суверенітет Криму та Закону Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки «Про об'єкти державної власності Кримської автономної радянської соціалістичної республіки та власності Комуністичної партії Радянського Союзу, що знаходиться на території республіки» Верховна Рада Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки постановила, що підприємства, організації та установи союзного та республіканського підпорядкування, їх структурні підрозділи та філії, що знаходяться на території Криму, до розмежування повноважень щодо власності та майна між Україною та Кримською Автономною Радянською Соціалістичною Республікою і переходять до ведення її органів державного управління.

У відповідності до постанови Верховної Ради Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки «Про розмежування власності державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)» від 29.06.1992 №110-1, прийнятої у відповідності до постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність», розмежовано державне майно Криму на державну (Республіки Крим) власність та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну) та віднесено до державної (Республіки Крим) власності майно Керченського судноремонтного заводу.

Постановою Верховної Ради України «Про виконання Постанови Верховної Ради України «Про політико-правову ситуацію в Автономній Республіці Крим» від 17.11.1994 відповідно до пункту 31 статті 97 Конституції України скасовано прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим правові акти, що суперечать Конституції та законам України. Зокрема, скасовано постанову Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)" від 29 червня 1992 року в частині віднесення до власності Республіки Крим пансіонату "Песчаное" та піонерського табору "Южный", як таку, що суперечить Закону України "Про статус автономної Республіки Крим", пункту 5 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про власність".

Відповідно до п. 31 ст. 97 Конституції України, яка була чинною на час прийняття вищевказаної постанови, Верховна Рада України правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом. До виключного відання Верховної Ради України належить зупинення дії правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим у разі невідповідності їх Конституції і законам України; скасування правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим у випадку, коли Верховна Рада Автономної Республіки Крим не привела їх у відповідність з Конституцією і законами України; скасування рішень обласних, районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів, якщо вони прийняті з порушенням Конституції і законів України.

При цьому, в іншій частині постанова Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про розмежування майна державної (Республіки Крим) власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)" від 29 червня 1992 року є чинною.

Згідно з постановою Верховної ради Автономної Республіки Крим «Про склад майна, що належить Автономній Республіці Крим» від 15.03.2000 визначено, що майно, яке належить Автономній Республіці Крим складають цілісні майнові комплекси, що належать Автономній Республіці Крим, передані Фондом майна Автономної Республіки Крим в користування за договорами оренди, зокрема, цілісний майновий комплекс колишнього Керченського судноремонтного заводу по вул. Айвазовського, 29 у місті Керч.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З вищенаведеного випливає, що чинним законодавством передбачено визнання права власності як спосіб судового захисту існуючих власників, які вже набули права власності та, відповідно, підставою звернення до суду є порушення або оспорення прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи із наявних у справі документів та встановлених судовою колегією обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ані прокурором, ані позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на цілісний майновий комплекс колишнього Керченського судноремонтного заводу виробничого об'єднання «Південьрибсудноремонт», розташований за адресою: м.Керч, вул.Айвазовського,29.

Разом з тим, постановою Верховної Ради Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки «Про розмежування власності державної (Республіки Крим) власності та власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної)» від 29.06.1992 №110-1 віднесено до державної (Республіки Крим) майно підприємств, організацій, серед яких, зокрема, значиться і судноремонтний завод.

Згідно з ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

У відповідності до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Тобто нормами ст. 387 Цивільного кодексу України передбачене право власника реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

При цьому, відповідно до наведених норм позивачем за позовом про витребування майна має бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів) або особа, у якої майно власника перебувало у законному володінні на відповідній правовій підставі.

Тож, особа, що звернулася до господарського суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння зобов'язана довести своє право на спірне майно, що перебуває у володінні відповідача. Доказами такого права на нерухоме майно можуть бути відповідні правовстановлюючі документи.

Такі документи в матеріалах справи відсутні.

Крім того, розглядаючи даний спір, судом встановлено, що 05.10.2012 між Фондом майна Автономної Республіки Крим та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕС-Термінал» укладено договір купівлі-продажу майна, об'єктом якого є комплекс об'єктів (виділених зі складу цілісного майнового комплексу, переданого у користування за договором оренди від 01.01.2002 Державному підприємству «Керченський морський торгівельний порт»), переданий у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕС-Термінал» по вул. Айвазовського, 29 у місті Керч.

Приймаючи до уваги вищенаведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявлених вимог про витребування всього цілісного майнового комплексу (без зазначення, яких саме об'єктів) у Фонду майна Автономної Республіки Крим.

Здійснивши оцінку наявних у справі доказів, колегія суддів дійшла висновку що доводи прокурора спростовуються наявними у справі документами та встановленими судом обставинами, а відтак - заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незастосування заяв відповідача про застосування до вимог прокурора наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Щодо клопотання Заступника Генерального прокурора України надійшло про вжиття заходів до забезпечення позову Генеральної прокуратури України у справі №5011-51/13072-2012 шляхом накладення арешту на майно, визначене у клопотанні колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З огляду на те, що прокурором визначено предметом позову визнання права власності та витребування цілісного майнового комплексу (без зазначення, яких саме об'єктів) не вбачається за можливе встановити наявність зв'язку між даним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Крім того, оскільки в обґрунтування вказаної заяви прокурор посилається на те, що відповідачем 3 було відчужено частину об'єктів цілісного майнового комплексу юридичним та фізичним особам, проте не зазначено яких саме та на підставі яких правочинів, вбачається можливість порушення у зв'язку із вжиттям заходів до забезпечення позову прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Також, прокурором всупереч статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

З огляду на зазначене, колегією суддів відмовлено в задоволенні вищезазначеного клопотання.

Враховуючи вищезазначене, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, в зв'язку з чим апеляційна скарга Заступника Генерального прокурора України задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 у справі №5011-51/13072-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 у справі №5011-51/13072-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-51/13072-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Смірнова Л.Г.

Судді Гончаров С.А.

Тищенко О.В.