Постанова

від 16.08.2013 по справі 906/403/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2013 р. Справа №906/403/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демидюк О.О.

судді Бригинець Л.М. ,

судді Огороднік К.М.

при секретарі Головченко Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - Ляхов В.О. (довіреність №1267-О від 26.04.2013 року)

відповідача - Пасічник А.Й. (довіреність №5 від 12.07.2012 року)

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року у справі №906/403/13

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Радомишльський машинобудівний завод" (м.Радомишль, Житомирська область)

Третя особа, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Малинська об'єднана податкова інспекція Житомирської області Державної податкової служби

про звернення стягнення на предмет іпотеки, застави та передачу предмета застави в заклад

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області №906/403/13 від 06.06.2013 року (суддя Машевська О.П.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк".

Рішення мотивоване тим, що позивач, до звернення з цим позовом до суду, отримав судовий захист порушеного права у цивільний справі №2-56/12 шляхом стягнення боргу за Кредитним договором не тільки за рахунок коштів відповідача, але й за рахунок коштів поручителя. Рішення Богунського районного суду від 07.08.12 року набрало законної сили та забезпечується заходами примусового виконання згідно Закону України "Про виконавче провадження". Неможливість виконання рішення суду як відповідачем , так і поручителем станом на дату звернення з позовом до суду позивачем не доведена. Тому, звернення до господарського суду з іншим способом захисту порушеного права, який спрямований на позбавлення відповідача нерухомого та рухомого майна , за наявності рішення суду, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст.61 Конституції України

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" оскаржило його в апеляційному порядку. У своїй апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт посилається на те, що рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 07.08.2012 року у справі №0604/2-56/12 стягнуто солідарно на користь банку заборгованість за Кредитним договором на загальну суму 1 891 038,36 грн. До стягнення боргу за кредитним договором в судовому порядку, банк звертав стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса від 02.12.2008 року за реєстровим №21416, однак рішенням господарського суду Житомирської області від 19.11.2012 року у справі №17/5007/890/12 останній визнано таким, що не підлягає виконанню. За наведених обставин, банк в порядку ст.590 ЦК України, ч.ч.1 та 3 ст.33 Закону України "Про іпотеку", ч.6 ст.20 Закону України "Про заставу" просить за рішенням суду в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 891 038,36 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки (адміністративну будівлю (літера №А), загальною площею 2457,9 м 2 , будівлю механічного цеху (літера №В), загальною площею 4095,1 м 2 з усіма їх приналежностями) та на предмет застави (станки, верстати, обладнання в загальній кількості 61 одиниць), які розташовані по вул.Самоплавського, 29 у м.Радомишль Житомирської області шляхом надання права ПАТ КБ "Приватбанк" на його продаж з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки та застави за початковою ціною 1 103 142,61 грн. (в частині предмету іпотеки). Одночасно з посиланням на ст.ст. 24 та 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", банк просить за рішенням суду передати йому в заклад шляхом вилучення у відповідача належне йому на праві власності заставлене майно (станки, верстати, обладнання в загальній кількості 61 одиниць).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду №906/403/13 від 19.07.2013 року прийнято до розгляду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року у справі №906/403/13.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, заслухала присутніх представників учасників провадження у справі, вивчила та дослідила матеріали справи та наявні в ній докази, розглянула матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, перевірила правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, та прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року у справі №906/403/13 без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 червня 2007 року Приватбанк та Акціонерне товариство закритого типу "Радомишльський машинобудівний завод", уклали Кредитний договір №45-07.

16 червня 2007 року АТЗТ "Радомишльський машинобудівний завод", як "Іпотекодавець" та ЗАТ КБ "Приватбанк", як "Іпотекодержатель" уклали Договір іпотеки.

Договір іпотеки зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, а заборона на відчуження предмету іпотеки - в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек (а.с. 23-27 Т.1).

16 червня 2007 року АТЗТ "Радомишльський машинобудівний завод", як "Заставодавець" та ЗАТ КБ "Приватбанк", як "Заставодержатель" уклали Договір застави №45-07.

Договір застави зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна ( а с. 33 Т.1).

Позивач свої зобов'язання з надання кредиту в сумі 800 000,00 грн. виконав у період з 22.06.2007 року по 31.07.2007 року включно (а.с. 83 Т.2).

Відповідач станом на 22.07.2008 року повернув позивачу кредит в загальній сумі 205 000,00 грн. замість обумовлених 225 000,00грн., у зв'язку з чим, 20 000,00 грн. було віднесено банком на прострочений кредит.

Позивач звернувся з вимогою до відповідача 07.10.2008 року за №2864 про сплату заборгованості перед банком, розмір якої станом на 06.10.2008 року становив 32 400,26 грн., з яких: 20 000,00 грн. - прострочений кредит, 9603,33 грн. - прострочені відсотки, 1615,00 грн. - несплачена комісія, 1181,93 грн. - пеня. Одночасно банк повідомив відповідачу, що станом на цю дату залишок строкового кредиту становить 575 000,00 грн., нарахованих відсотків - 4778,89грн., строкової комісії - 884,00 грн. (а.с. 27 Т.3).

У вимозі про усунення порушення, банк також попередив відповідача про те, що в разі непогашення боргу в термін до 20.10.2008 року, ним будуть вжиті заходи з метою примусового погашення заборгованості за рахунок майна позичальника шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса та/або шляхом звернення до суду з метою стягнення боргу за рахунок майна поручителя.

Оскільки відповідач вимогу позивача від 07.10.2008 року за №2864 залишив без задоволення, останній звернувся до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису.

Виконавчий напис нотаріуса від 02.12.2008 року за реєстровим №21416 було вчинено відповідно до розрахунку суми боргу за Кредитним договором станом на 18.11.2008 року, у зв'язку з чим за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна та обладнання було запропоновано задовольнити вимоги позивача на загальну суму 628 672,98 грн., з яких: 575 000,00 грн. - основного кредиту, 20 000,00 грн. - простроченого кредиту, 8152,23 грн. - відсотків по основному кредиту, 18969,99 грн. - відсотків по простроченому кредиту, 4365,06 грн. - винагороди, 2185,70 грн. - пені по простроченому кредиту та відсотках (а.с. 14-16 Т.3).

На підставі виконавчого напису нотаріуса від 02.12.2008 року №214416 ВДВС Радомишльського районного управління було відкрито 12.12.2008 року виконавче провадження №10519920 та 12.05.2009 року зупинено на підставі ухвали Радомишльського районного суду про зупинення стягнення боргу за виконавчим написом до розгляду справи по суті.

19.04.2012 року зазначене виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, відкритого 18.04.2012 року та 25.09.2012 року повторно зупинено на підставі п.4 ч.1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження", на підставі ухвали господарського суду від 10.09.2012 року у справі №17/5007/890/12 (а.с. 60 Т.1).

02 серпня 2012 року відповідач у справі звернувся з позовом до господарського суду Житомирської області про визнання виконавчого напису нотаріуса від 02.12.2008 року за реєстровим № 21416 таким, що не підлягає виконанню (а.с. 3 Т.3).

Рішенням господарського суду від 19.11.2012 року у справі №17/5007/890/12 позов відповідача задоволено.

18 травня 2009 року позивач звернувся до Богунського районного суду м.Житомира з позовом до відповідача АТЗТ "Радомишльський машинобудівний завод" та поручителя Романюка М.Ф. про стягнення в солідарному порядку заборгованості за Кредитним договором станом на 06.04.2009 року на загальну суму 697 037,01 грн., з яких: 375 000,00 грн. - строковий кредит, 218 800,00 грн. - прострочений кредит, 3 153,34 грн. - відсотки за користування кредитом; 73846,00 грн. - відсотки за користування простроченим кредитом, 9 528,72 грн. - винагорода; 16 708,95 грн. - пені по простроченому кредиту та відсотках (а с. 21-22 Т.2).

Станом на 06.04.2009 року відповідачем було повернуто кредит на загальну суму 206 200,00 грн., а станом на 07.09.2011 року на загальну суму 216 200,00 грн.

У травні 2012 року позивач в межах провадження у цивільній справі №2-56/12 подав заяву про збільшення розміру позовних вимог до суми 1 891 038, 36 грн., розраховану станом на 07.09.2011 року, і зокрема просив стягнути: 583 800,00 грн. - простроченого кредиту, 768 944,21 грн. - відсотків за користування кредитом, 26 513,85 грн. - комісії за кредитне обслуговування, 516 780,30 грн. - пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків.

Заочним рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 07.08.2012 року у цивільній справі №2-56/12 стягнуто солідарно з АТЗТ "Радомишльський машинобудівний завод" та поручителя Романюка М.Ф борг за кредитним договором на загальну суму 1 891 038, 36 грн.. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 29.11.2012 року рішення суду залишене без змін (а.с. 34-35 Т.1). Як додатково звернуто судом увагу, на час його прийняття акціонерне товариство закритого типу припинило своє існування внаслідок перетворення в Публічне акціонерне товариство "Радомишльський машинобудівний завод".

Рішенням районного суду стягнуто з відповідача та поручителя прострочені відсотки в сумі 768 944,21 грн., що на 5000,00 грн. більше, ніж у розрахунку позовних вимог. На таку суму прострочених відсотків позивач просить звернути стягнення на заставлене майно за цим позовом.

За виконавчим листом №2-56/12, виданим 25.12.2012 року Богунським районним судом міста Житомира, постановою державного виконавця ВДВС Радомишльського РУЮ Оснача Д.В. відкрито 04.01.2013 року виконавче провадження №35874669 та постановою від 17.01.2013 року зупинено відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 24.12.2012 року про зупинення виконання заочного рішення районного суду від 07.08.2012 року (а.с. 91, 92, 157 Т.1).

В ході вирішення спору, представник позивача, посилаючись на сплату відповідачем 26.04.2013 року та 13.05.2013 року 100 000,00 грн. в рахунок погашення простроченого кредиту, доводив, що останній вчинив дії з переривання строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

Представник відповідача заперечив проти прийняття судом вищезазначених доказів як належних, посилаючись на те, що відповідач не міг вчинити ці дії добровільно, оскільки всі його розрахункові рахунки арештовані ВДВС Радомишльського РУЮ, в тому числі, і ті, що відкриті в АТ "Райффайзен банк Аваль" через який платежі були здійснені. Більше того, вважає, що зазначені дії, якщо навіть прийняти їх до уваги, вчинені після спливу строку позовної давності за цими позовними вимогами, а тому не можуть його переривати.

На вимоги ухвали суду орган виконавчої служби підтвердив, що постановами від 22.02.2011 року та 09.08.2012 року кошти відповідача арештовані, які надіслано до виконання наступним банківським установам: ПАТ "ВТБ Банк", АТ "Райффайзен банк Аваль", ПАТ "Банк національний кредит", ПАТ "Приватбанк". Арешт коштів на розрахункових рахунках триває (а.с. 139 Т.2).

Позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою від 14.09.2012 року усунути порушення зобов'язань за кредитним договором протягом 30-ти календарних днів з моменту її отримання на загальну суму 2 038 256,45 грн., з яких: 583 800,00 грн. - прострочений кредит, 861 211,92 грн. - прострочені відсотки, 6437,48 грн. - комісія, 586 807,05 грн. - пеня. Одночасно попередив про право звернення стягнення на заставне майно в судовому порядку ( а.с. 17-18 Т.1). Вимогу позивача відповідачем не виконано (а.с. 19 Т.1).

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, Акціонерне товариство закритого типу "Радомишльський машинобудівний завод" (код 00240081) створене як правонаступник Орендного підприємства "Радомишльський машинобудівний завод" (код 00240081) та 11.07.2012 року реорганізоване шляхом перетворення, в організаційно-правову форму Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод" (код 00240081).

У Кредитний договір, договори забезпечення та державні реєстри обтяжень нерухомого, рухомого майна та іпотек зміни щодо найменування та організаційно-правової форми відповідача не внесені.

Згідно Договору від 21.06.1993 року, укладеного Фондом державного майна України та організацією орендарів Орендного підприємства "Радомишльський машинобудівний завод", до останньої перейшло право власності на майно цілісного майнового комплексу по вул.Руднянській, 29 у м.Радомишль, розташованого на земельній ділянці площею 7,56 га, про що видано Свідоцтвом про право власності від 14.12.1993 року №П-127 (а.с. 177 Т.1, а.с. 33, 34, 145 Т.2, а.с. 53-56 Т.3).

10.12.2002 року рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради №319 вул.Руднянську було переіменовано на вул.Самоплавського І.І. (а.с. 37 Т.3 на звороті).

За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не знайдено зареєстрованих прав суб'єкта Акціонерного товариства закритого типу "Радомишльський машинобудівний завод" або Публічного акціонерного товариства "Радомишльський машинобудівний завод на будь-яке нерухоме майно, в тому числі, розташоване по вул.Самоплавського І.І. (колишня вул.Руднянська), 29 у м.Радомишль (а.с. 88 Т.1, а.с. 43 Т.2).

За даними Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 16.06.2007 року та на 28.05.2013 року вбачається, що об'єкт обтяження ідентифіковано в наступний спосіб "адміністративна будівля та будівля механічного цеху, "А-!" та "В-2", Житомирська область, Радомишльський р., м.Радомишль, вулиця Самоплавського Івана Івановича ім.(вулиця Руднянська), будинок 29, номер за РПВН:18222585." (а с. 25, 27 Т.1, а.с. 40,41 Т.2).

Право власності на предмет застави станом на 16.07.2007 року підтверджується наявними у справі протоколом спільного засідання правління та наглядової ради АТЗТ "Радомишльський машинобудівний завод" №17 від 17.04.2007 року, додатками до нього, розшифровками основних засобів станом на 01.04.2007 року (а.с. 116 Т.2).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" по справі №906/403/13 відмовлено.

З такими висновками господарського суду першої інстанції погоджується колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до приписів статей 589, 590 ЦК України, частини першої статті 20 Закону України "Про заставу", частини першої статті 12 та частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель (заставодержатель) має право звернути стягнення на предмет застави (іпотеки), якщо зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін) на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення його вимог шляхом переходу права власності на предмет застави та іпотеки (тобто шляхом позасудового врегулювання).

Звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) є способом захисту порушеного права кредитора, однак, завжди похідним від основного - про стягнення боргу за основним зобов'язанням, виконання якого, власне, і забезпечує. Навіть за умови договору про те, що кредитор має право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у випадках, не пов'язаних із порушенням строків виконання боржником основного зобов'язання (порушення справи про банкрутство позичальника, прийняття рішення про його реорганізацію, виявлення погіршення стану предмету іпотеки, інше ), здійснити таке право кредитор не зможе самостійно без права вимагати дострокового виконання боржником основного зобов'язання. В такому разі, строк виконання основного зобов'язання позичальника вважатиметься таким, що настав, про що прямо зазначено у ч.2 ст.33 Закону України "Про іпотеку".

Зі змісту ч.2 ст.589 ЦК України випливає, що звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) кредитор вправі обрати як спосіб захисту порушеного права і в тому разі, коли позичальник порушує зобов'язання зі сплати неустойки, яка сама є видом забезпечення основного зобов'язання (ст.ст. 546 та 549 ЦК України).

Оскільки іпотека (застава) забезпечує виконання зобов'язання, зміст якого визначається не за правилами ст.509 ЦК України, а ч.2 ст.589 цього Кодексу, то право звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), в який би спосіб та формі воно не здійснювалось (за виконавчим написом нотаріуса чи за рішенням суду), виникає у кредитора в момент порушення боржником строку (терміну) виконання забезпеченого іпотекою (заставою) зобов'язання (ст.530 ЦК України).

Саме на таких умовах виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки та застави сторони спору домовились у Кредитному договорі та договорах забезпечення.

Позивач, станом на 22.07.2008 року вважав своє право порушеним на суму 20 000,00 грн. неповернутого відповідачем чергового траншу кредиту у строк до 20.07.2008 року включно, у зв'язку з чим відніс суму боргу на рахунок простроченого кредиту (а.с. 27 Т.3).

З врахуванням змісту п.4.7 Кредитного договору, господарський суд встановив, що транш в сумі 25 000,00 грн. відповідач мав повернути позивачу у строк до 18.07.2008 року включно, оскільки 20.07.2008 року припадало на вихідний день неділю. Тому право позивача за цим платежем кредиту вважається порушеним відповідачем з 19.07.2008 року, а з 22.07.2008 року на суму 20 000,00 грн. у зв'язку з частковою сплатою кредиту в сумі 5 000,00 грн..

Станом на 06.10.2008 року позивач вважав своє право порушеним вже на суму 32 400,26 грн., з яких: 20 000,00 грн. - простроченого кредиту, 9603,33 грн. - прострочених відсотків, 1615,00 грн. - несплаченої комісії , 1181,93 грн. - пені.

З врахуванням змісту п.А.8 Кредитного договору та встановлених судом обставин надання позивачем кредиту в період з 22.06.2007 року по 31.07.2007 року включно, то порушення його права на отримання відсотків за користування кредитом у встановлені договором строки виконання виникло значно раніше за 06.10.2008 року, оскільки вже станом на цю дату відсотки на суму 9603,33 грн. вважались простроченими.

Станом на 18.11.2008 року позивач обрав позасудовий спосіб захисту порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та застави за виконавчим написом нотаріуса на 20 000,00 грн. простроченого кредиту та на 575 000,00 грн. строкового кредиту, тим самим, здійснивши одночасно право вимагати дострокового повернення відповідачем кредиту за рахунок предмету іпотеки та застави.

За виконавчим написом нотаріуса звернення стягнення на майно відповідача не відбулося. Визнання виконавчого напису нотаріуса від 02.12.2008 року №21416 таким, що не підлягає виконанню за рішенням суду доводить неправомірність вжитих позивачем заходів, спрямованих на виконання відповідачем кредитних зобов'язань за рахунок заставного майна. За наслідками вирішення цього спору, господарський суд не може залишити поза увагою також той факт, що звернення стягнення на предмет застави за цим виконавчим документом відбулось також з порушенням вимог статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в редакції, що була чинною до 22.09.2011 року, якою не передбачалось звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За судовим захистом порушеного права на загальну суму 1 891 038,36 грн. з допущеною арифметичною помилкою в сумі прострочених відсотків за користування кредитом 768 944,21 грн. замість 763 944,21 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) позивач звернувся 18 березня 2013 року.

У позовній заяві позивач доводив, що судовим рішенням у цивільній справі №2-56/12, що набрало законної сили, встановлено факт заборгованості відповідача за Кредитним договором в сумі 1 891 038,36 грн., який не потребує доказуванню у цій справі.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.

Місцевим господарським судом було вірно застосовано строк позовної давності, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд відмовляє в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги (п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ №10 від 29.05.13 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова №10).

Факт існування порушеного права позивача встановлено рішенням суду у цивільній справі №2-56/12 та є преюдиціальним для господарського суду.

Пунктом 5.7 Кредитного договору визначено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки (пені, штрафів) за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Наведене доводить, що згідно цієї умови Кредитного договору сторони домовились збільшити загальний строк позовної давності до вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом та винагороди (за відкриття позичкового рахунку, за кредитне обслуговування (інакше - комісія), за управління фінансовим інструментом тощо) та скорочений строк спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафів, що дозволяється ст.259 ЦК України.

Також, господарським судом першої інстанції правомірно відхилено доводи представника відповідача про те, що умова п.5.7 Кредитного договору не відповідає вимогам ст.259 ЦК України з тих підстав, що відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Тому умова про збільшення позовної давності вміщена у п.5.7 укладеного сторонами Кредитного договору є самодостатньою та однозначно свідчить про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності (абз.4 п.3.3 Постанови №10).

Окрім того, пеня (штраф) та іпотека (застава) є видами забезпечення зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, тому зазначені вимоги завжди є додатковими по відношенню до основних вимог.

За загальним правилом статті 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Разом з тим, позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме (абз. 3 п. 5.2 Постанови ВГСУ № 10).

Так, оскільки на вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави), які є додатковими, у Цивільному кодексі України не встановлені спеціальні строки позовної давності, тому застосуванню підлягають норми ст.257 ЦК України про загальну позовну давність у три роки.

Укладаючи договори забезпечення сторони спору не скористались правом збільшити загальний строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, тому останній вважається таким, що встановлений законом - три роки.

Відповідно до ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253 - 255 цього Кодексу, а порядок її обчислення не може бути змінений за домовленістю сторін.

Вчинення виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) не віднесено ст.263 та ст.264 ЦК України до обставин, які зупиняють або переривають перебіг строку позовної давності за такими вимогами. Пред'явлення позивачем позову до відповідача та поручителя про стягнення в солідарному порядку боргу за Кредитним договором за рахунок його коштів також не вплинуло на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави). Позивачем не доведено, що відповідач під час перебігу строку позовної давності за цими вимогами вчинив дії про визнання обов'язку виконання зобов'язання за рахунок предмета іпотеки (застави).

Тому, виходячи зі змісту позовних вимог, що є предметом позову, застосуванню підлягає частина 5 ст.261 ЦК України, згідно якої за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Оскільки Кредитним договором визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (повернення траншів кредиту, сплати відсотків, комісійної винагороди інше), то позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків, які були порушені відповідачем (абз. 2 п. 4.2 Постанови №10).

Так, у Кредитному договорі сторони домовились про те, що строк повернення кредиту, згідно Графіка зменшення поточного ліміту, вказаного у таблиці (п.А.3).

Платіж згідно Графіка зменшення поточного ліміту вважається здійсненим у встановлений строк, якщо сума платежу в повному об'ємі зарахована на рахунок в банку не пізніше дати, вказаної в Графіку (п.А.3). Строк повернення кредиту зазначений в А.3.

Станом на першу дату графіку 20.06.2007 року встановлено ліміт кредиту у розмірі 800 000,00 грн.; в такому розмірі ліміт залишався незмінним по 20.09.2007 року включно. Таким чином, відповідачу було надано відстрочку у його поверненні строком на три місяці.

Перебіг строку сплати відсотків за користування кредитом розпочався значно раніше, у зв'язку з їх нарахуванням з 22.06.2007 року.

При визначенні дати останнього дня строку повернення кожного траншу, місцевим господарським судом правомірно враховано те, що за умовами п.4.7 Кредитного договору окремі транші підлягали поверненню раніше, якщо субота та неділя не вважались банківськими днями для банківських установ України, і зокрема: 19.10.2007 року, 18.01.2008 року та 18.01.2008 року підлягали сплаті платежі в сумі 20 000,00 грн.; 18.07.2008 року, 19.09.2008 року, 19.09.2008 року, 19.06.2009 року, 18.09.2009 року та 18.12.2009 року - в сумі 25 000,00 грн., 19.02.2010 року та 19.03.2010 року - в сумі 30 000,00 грн..

А тому, є правомірними посилання відповідача на те, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави вираховується відносно кожної частини вимоги окремо.

На підставі викладеного, 15.06.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2007-2010 років. Відповідно 15.06.2013 року не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди.

Отже, позивач з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) звернувся з пропуском строку позовної давності, зокрема в частині можливості задоволення за рахунок майна відповідача простроченого кредиту в загальній сумі 523 000,00 грн. за період з 22.07.2008 року по 17.03.2010 року.

Позивач з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) звернувся в межах строку позовної давності лише в частині двох неповернутих траншів, за період з 20.03.2010 року по 15.06.2010 року на загальну суму 60 000,00 грн..

Оскільки господарський суд не має права виходити за межі позовних вимог без клопотання позивача, тому відсутні правові підстави звертати стягнення на предмет іпотеки та застави в цілому з переведенням на позивача прав покупця для задоволення боргу за простроченим кредитом в сумі 60 000,00 грн.

Не може бути звернуто стягнення на майно боржника для задоволення інших вимог позивача (відсотків, пені, комісії), які, з врахуванням строків їх виконання можуть бути задоволені в цей спосіб захисту, у зв'язку з недоведеністю позивачем їх розміру.

Також, як вже зазначалося вище, право власності відповідача на нерухоме майно не підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно ст.5 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на 16.06.2007 року предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю, зокрема, на праві власності; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

За визначенням ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ч.7 ст.5 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

У позовній заяві позивач доводить, що в іпотеку було надано нерухоме майно (адміністративну будівлю (літера №А), загальною площею 2457,9 м 2 та будівлю механічного цеху (літера №В), загальною площею 4095,1 м 2 ) з усіма його приналежностями, що випливає з укладеного Договору іпотеки (а.с. 20 на звороті Т.1).

Однак будь-яких доказів на підтвердження доводам про те, що вище зазначені два об'єкти нерухомого майна мали "приналежності" і такі були зареєстровані у Державному реєстрів речових прав на нерухоме майно спільно з ними як один об'єкт права власності - не подано. При цьому п. 9 Договору іпотеки не підлягає застосуванню, оскільки регулює питання поширення іпотеки на ту невід'ємну частину предмету іпотеки, яка буде приєднана до нього після укладення договору забезпечення.

На дату укладення Іпотечного договору ст. 4 Закону України "Про іпотеку" вимагала, щоб у повідомленні іпотекодержателя зазначалася , серед іншого, інформація, на підставі якої вносяться відомості про опис іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Так, у ст.25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року №1952-IV в редакції чинній на 16.07.2006 року (далі за текстом - Закон про речові права) було передбачено, що індивідуальний номер, позначений цифрами, присвоюється кожному окремо визначеному об'єкту нерухомого майна, який не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування цього об'єкта. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до іншої особи (осіб) або зміни даних технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) його кадастровий номер залишається без змін.

У Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 16.06.2007 року об'єкт обтяження ідентифіковано в наступний спосіб "адміністративна будівля та будівля механічного цеху, "А-!" та "В-2", Житомирська область , Радомишльський р., м.Радомишль, вулиця Самоплавського Івана Івановича ім. (вулиця Руднянська), будинок 29, номер за РПВН:18222585." Станом на 28.05.2013 року об'єкт обтяження ідентифіковано аналогічно, за винятком вказівки на вул.Руднянська, яку, як встановлено судом ще 10.12.2002 року рішенням виконавчого комітету Радомишльської міської ради №319 було перейменовано на вул.Самоплавського І.І. (а.с. 37 Т.3 на звороті).

В свою чергу, номер предмету іпотеки за РПВН: 18222585 вказує на те, що об'єкти нерухомості зареєстровані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно під одним номером, що виходячи зі змісту ст.25 Закону про речові права, не допускається.

Більше того, в Договорі іпотеки адміністративна будівля ідентифікована додатково "літера №А" та загальною площею 2 457,9 м 2 , а в державних реєстрах літерою "А-!" та без вказівки на загальну площу. Будівля механічного цеху в Договорі іпотеки ідентифікована "літерою В" та загальною площею 4 095,1 м 2 , а в державних реєстрах літерою "В-2" та без вказівки на загальну площу.

У ст.184 ЦК України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

З метою виявлення всіх змін, що могли відбутися з предметом іпотеки після укладення договору іпотеки та з врахуванням п.9 Договору іпотеки, судом було двічі витребувано в БТІ паперові реєстрову книгу та інвентарну справу, для того, щоб встановити дату останньої технічної інвентаризації предмета іпотеки; здійснення реконструкції (добудови, надбудови тощо), перепланування, в тому числі самовільного, предмета іпотеки; поділу, виділення, об'єднання, в ході яких могли б утворитися нові об'єкти нерухомого майна; власника новоствореного об'єкта або об'єктів, якщо відбулося розділення, виділення, об'єднання, власника та підстави реєстрації права власності на будь-яке інше нерухоме майно, розташоване за адресою місцезнаходження предмета іпотеки. Однак вимоги ухвал суду не виконано.

Вищевикладене вказує на те, що в ході вирішення спору сторонами не доведено, а судом не встановлено повну та достовірну інформацію про предмет іпотеки станом на 06.06.2013 року. Наявність предмету застави у кількості 61 одиниць на дату прийняття рішення у справі встановлено.

Окрім того, у ч.1 ст.328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

До 01.01.2004 року право власності на нерухоме майно набувалось на підставах та в порядку, передбаченими чинним на той час законодавством. За загальним правилом ст. 128 ЦК УРСР 1963 року момент переходу права власності на майно, в тому числі, нерухоме, пов'язувався з актом приймання-передачі.

Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю.

Власником цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Радомишльський машинобудівний завод", розміщеного на земельній ділянці площею 7,56 га станом на 21.06.1993 року вважалась організація орендарів. Склад об'єктів нерухомого майна, що увійшли в ЦМК судом не встановлений, так само як склад об'єктів рухомого майна, в тому числі, обладнання.

Відповідач на дату укладення договорів забезпечення був юридичною особою, створеною в організаційно-правовій формі закритого акціонерного товариства.

В ході вирішення спору судом не встановлено підстави набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки, як окремо виділеного в натурі об'єкта права власності, розташованого на земельній ділянці загальною площею 9,5252 га, а також проведення його державної реєстрації за одним №18222585.

Не встановлені судом підстави набуття відповідачем права власності на предмет застави ( виробниче обладнання в кількості 61 одиниць).

Подані позивачем докази перебування заставного майна на балансі підприємства станом на 01.04.2007 року не є безспірною ознакою його права власності на них, оскільки не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (п.9 Інформаційного листа ВАСУ №01-8/98 від 21.01.2001 року "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом").

Отже, з врахуванням вимог ст. 34 ГПК України, судом не встановлено наявність у відповідача правового титулу власника предмету іпотеки та застави.

Окрім того, позивач, до звернення з цим позовом до суду, отримав судовий захист порушеного права у цивільний справі №2-56/12 шляхом стягнення боргу за Кредитним договором не тільки за рахунок коштів відповідача, але й за рахунок коштів поручителя. Рішення Богунського районного суду від 07.08.12 року набрало законної сили та забезпечується заходами примусового виконання згідно Закону України "Про виконавче провадження". Неможливість виконання рішення суду як відповідачем, так і поручителем станом на дату звернення з позовом до суду позивачем не доведена.

Тому, звернення до господарського суду з іншим способом захисту порушеного права, який спрямований на позбавлення відповідача нерухомого та рухомого майна, за наявності рішення суду, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст.61 Конституції України.

Згідно ч.3 ст.16 Цивільного кодексу України суд має право відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

У зв'язку з відмовою у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави, господарським судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні позовної вимоги про передачу предмету застави в заклад шляхом його вилучення у відповідача.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року у справі №906/403/13 - залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2013 року у справі №906/403/13 - залишити без задоволення.

2. Справу №906/403/13 повернути до господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Бригинець Л.М.

Суддя Огороднік К.М.