Постанова

від 28.08.2013 по справі 3/5005/4584/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2013 року Справа № 3/5005/4584/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач)

суддів: Верхогляд Т.А.

Білецької Л.М.

при секретарі судового засідання: Гаврилову О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином;

від відповідача: Бершадська Т.А., довіреність б/н від 29.02.12р.;

Богослов С.В., наказ № 1 від 02.01.13р., директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Актив» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2013 р. по справі № 3/5005/4584/2012 (суддя Юзіков С.Г.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум» м. Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Актив» м. Кривий Ріг

про припинення зобов'язання та стягнення 52 427,15 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2013 р. по справі № 3/5005/4584/2012 позовні вимоги ТОВ «Оптимум» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 43 208,00 грн. - основного боргу, 303,15 грн. - збитків від інфляції, 396,67 грн. - 3% річних, 1 347,60 грн. - судового збору, а в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга мотивована незгодою апелянта з рішенням місцевого господарського суду, так як на його думку воно прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та без урахування умов договорів та звичаїв ділового обороту.

Порушенням норм процесуального права відповідач вважає прихильність суду до позивача по справі, а саме:

- при зверненні до суду з позовом, позивач не виконав вимог ст. 56 ГПК України щодо обов'язкового надсилання іншій стороні по справі копії позовної заяви. Натомість, позивач надав до суду копію квитанції та опис поштового відправлення зустрічної позовної заяви за іншою справою. Відповідач дізнався про наявність позову з ухвали господарського суду від 24.05.2012 р., яку отримав 06.06.2012 р. і саме тому не мав змоги обрати правильний спосіб захисту.

- збільшивши позовні вимоги, позивач не надіслав належним чином копію уточненого позову, а відповідач про збільшення вимог дізнався з ухвали суду від 25.03.2013 р., яку отримав за два дні до початку розгляду справи.

- суд відмовив відповідачу в прийнятті зустрічного позову, посилаючись на ст. 60 ГПК України, вважаючи, що розгляд справи по суті розпочато судом 25.03.2013 р., але при цьому не звернув увагу на свою ж ухвалу від 25.03.2013 р., якою початок слухання переніс на 08.04.2013 р.

В порушення норм матеріального права, скаржник посилається на невірне застосування судом норм ст. ст. 203, 601 ЦК України відносно визначення дати зарахування взаємних однорідних вимог. На думку скаржника, датою зарахування однорідних вимог слід вважати не 16.03.2012 р. - момент реєстрації листа у діловодстві позивача, а дату звернення до суду - 27.04.2012 р., адже навіть 14.05.2012 р. позивачем направлено в адресу відповідача для підписання Акт звіряння розрахунків, за змістом якого вбачається, що взаємозалік ним ще не проводився, а заборгованість відповідача визначалася у сумі 533 208,00 грн.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 р. відновлено строк на подачу апеляційної скарги та прийнято її до розгляду у судовому засіданні на 28.08.2013 р.

15.08.2013 р. на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від апелянта надійшла апеляційна скарга (зі змінами та доповненнями), згідно якої ТОВ «Актив» визнає наявність заборгованості з оплати металопрокату та погоджується на взаємозалік однорідних грошових зобов'язань, але має претензії щодо дати виникнення заборгованості по договору № 21 від 20.09.11р., та дати взаємозаліку однорідних грошових зобов'язань, визначених судом, а від так і до розміру грошових зобов'язань.

Крім того, в доповнення до апеляційної скарги, апелянт посилається на невірне визначення господарським судом строку початку зобов'язань відповідача по оплаті за поставлений товар (з 06.01.2012 р. згідно рахунку-фактури № СФ-0000439 від 23.12.2011 р.), оскільки ТОВ «Актив» такого рахунку не отримувало, а сам рахунок у відповідність ч. 2 ст. 530 ЦК України не має сили вимоги.

У судовому засіданні 28.08.2013 р. представник відповідача (скаржник) вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Завчасно та належним чином повідомлений про місце, час та дату розгляду справита позивач, явку у судове засідання повноважного представника не забезпечив (а. с. 118 том 2), надав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2013 р. по справі 3/5005/4584/2012 без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Актив" без задоволення.

Оскільки в матеріалах справи міститься достатня кількість доказів для її розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе здійснити її розгляд за відсутності представника позивача.

28.08.2013 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції змінити частково з огляду на наступне.

20.09.2011 р. між ТОВ «Оптимум» (далі-позивач або постачальник) і ТОВ «Актив» (далі-відповідач або покупець) укладено договір поставки № 21 (далі-договір поставки), згідно якого (п. 1.1.) постачальник зобов'язався поставити покупцеві металопродукцію, яка виробляється ЗАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а покупець - прийняти її та оплатити на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1. договору, об'єктом продажу є товар згідно узгодженої та прийнятої постачальником специфікації, котра є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 4.1. договору, вартість товару визначається на підставі цін, передбачених прейскурантами постачальника, діючих на момент відвантаження і зазначається в специфікаціях до договору.

Відповідно до специфікації № 1 до договору, вид продукції: прокат стальний гарячекатаний з вуглецевої сталі звичайної якості, круглий ГОСТ 535-2005, ГОСТ 2590-2006, загальною кількістю 280 Мт, вартістю 7800,00 грн./Мт, загальною вартістю, 2 184 000,00 грн. з ПДВ.

За умовами п. 3.6. договору, строк поставки товару - 30 календарних днів з моменту зарахування попередньої оплати для стандартної продукції, і 60 календарних днів для продукції з додатковими технічними умовами.

Повний розрахунок у відповідність п. 4.3. договору, проводиться на підставі виданих постачальником рахунків-фактур.

Згідно п. 5.1. договору, датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Окрім договору поставки, 19.09.2011 р. між сторонами укладався договір №19/18ФП/2011 від 19.09.2011 р. про надання поворотної фінансової допомоги (а. с. 33-34), згідно п. 1.1. якого ТОВ «Актив» (позичкодавець) надає ТОВ «Оптимум» (отримувач позички) поворотну фінансову допомогу, а саме грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 2.1. визначено, що поворотна фінансова допомога надається позичкодавцем в межах суми 500 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно п. 2.4. поворотна фінансова допомога надається отримувачу позички на строк до моменту вимоги її повернення позичкодавцем.

Платіжними дорученнями від 20.09.2011 р. № 127 на суму 400 000,00 грн. та від 27.10.2011 р. № 144 на суму 90 000,00 грн., відповідач перерахував позивачу 490 000,00 грн. (а. с. 35-36 том 1), які за своїм призначенням були спрямовані на попередню оплату металопрокату за договором від 20.09.2011 р. № 21. Однак, за взаємною згодою сторін, призначення платежів змінено на поворотну фінансову допомогу за договором №19/18ФП/2011 від 19.09.2011 р., що підтверджується розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних № 26 від 20.09.2011 р. та № 34 від 27.10.2011 р. (а. с. 37-40 том 1).

Виконання цього правочину також підтверджується листами відповідача від 24.01.2012 р. № 05 та від 17.02.2012 р. № 07 (з посиланням на договір №19/18ФП/2011 від 19.09.2011 р.) про повернення фінансової допомоги у сумі 200 000,00 грн. у строк до 17.02.2012 р. та у сумі 290 000,00 у строк до 15.03.2012 р., всього на суму 490 000,00 грн. (а. с. 42-43 том 1).

У грудні 2011 року на виконання п. 1.1. договору поставки, позивачем поставлено відповідачу металопродукцію - прокат стальний гарячекатаний з вуглецевої сталі звичайної якості, круглий ГОСТ 535-2005, ГОСТ 2590-2006 у кількості 68,360 тон, загальною вартістю 533208,00 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № РН-001584 від 23.12.2011 р. (а. с. 27 том 1). Поставка товару здійснена позивачем без отримання передоплати.

Відповідач зі свого боку поставлений позивачем товар прийняв і підписав видаткову накладну.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 4.3. договору поставки, повний розрахунок проводиться на підставі виданих постачальником рахунків-фактур.

На оплату товару, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру від 23.12.2011 р. № СФ-0000439 на суму 533 208,00 грн., який дійсний до сплати до 06.01.2012 р. Таким чином кінцевим строком оплати слід вважати 06.01.2012 р.

У зазначений строк, оплата відповідачем товару за договором поставки не здійснена, а тому з 07.01.2012 р. у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за оплату товару у сумі 533 208,00 грн..

Водночас, за договором від 19.09.2011 р. № 19/18ФП/2011 про надання поворотної фінансової допомоги, у позивача виникло грошове зобов'язання перед відповідачем у розмірі 490 000,00 грн.

Як зазначалося вище, листами від 24.01.2012 р. № 5 та від 17.02.2012 р. № 7 (з посиланням на договір № 19/18ФП/2011 від 19.09.2011 р.) відповідач вимагав від позивача повернення фінансової допомоги у сумі 200000,00 грн. у строк до 17.02.2012 р. та у сумі 290 000,00 грн. у строк до 15.03.2012 р., а всього 490 000,00 грн.

Позивач кошти відповідачу за договором фінансової допомоги у визначені строки не повернув. Між тим, позивач звернувся до відповідача з листом від 16.03.2012 р. вих. № 16/03 про залік зустрічних однорідних вимог (а. с. 30 том 1). За означеним листом відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 533208,00 грн., а позивач зобов'язаний сплатити на користь відповідача 490000,00 грн. Таким чином, позивач заявив про припинення зустрічних однорідних вимог на суму 490 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (а. с. 73 том 1) відповідач у відповідь на лист позивача від 16.03.2012 р. вих. № 16/03 проти зарахування взаємних однорідних вимог заперечував, що і є причиною виникнення спору, та як наслідок підставою звернення позивачем з позовом до господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, згідно з ч. 3 вказаної статті, одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Частиною 3 ст. 203 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічну правову норму містить і ст. 601 ЦК України.

Таким чином, за змістом ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, зарахування вимог може мати місце лише у разі, якщо вони є однорідними.

У своєму рішенні суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що для зарахування зустрічної однорідної вимоги згода іншої сторони не потрібна.

Пунктом 31 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» № 01-8/211 від 07.04.2008 р. встановлено, що заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою ст. 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що вимоги позивача і відповідача є грошовими вимогами, а тому й однорідними.

Отже, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду, яким останній дійшов до висновку, що зарахування зустрічної однорідної вимоги - це односторонній правочин, відповідно до якого припиняються зобов'язання, а для його зарахування достатньо волевиявлення однієї сторони, за умови однорідності вимог, а згода на це іншої сторони не потрібна.

Водночас, колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції відносно дати зарахування (16.03.2012 р.) зустрічних однорідних вимог, оскільки позивачем заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 17.02.2012 р. направлена в адресу відповідача лише 20.03.2012 р., про що свідчить копія фіскального чеку та опис вкладення у лист (а.с. 32 том 1).

У зв'язку з вище викладеним на думку колегії суддів, датою зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 490 000,00 грн. слід вважати 20.03.2012 р.

На дату звернення до суду з даним позовом фактична заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 21 від 20.09.2011 р., за умови зарахування зустрічних однорідних вимог, склала 43208,00 грн. (533 208,00 грн. - 490 000,00 грн. = 43 208,00 грн.).

На прострочений борг відповідача - 533 208,00 грн., позивачем нараховані збитки від інфляції у сумі 3 740,99 грн. та 3 % річних у сумі 5 478,60 грн.

25.03.2013 р. до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 43 208,00 грн. - основного боргу, 3 740,99 грн. - збитків від інфляції, 20 071,99 грн. - 3 % річних (а. с. 152-153 том 1).

Вказана заява прийнята судом до розгляду, про що свідчить відтиск штампу на лицьовій стороні заяви «долучити до справи суддя Юзіков С.Г.» та відсутність відповідної ухвали про повернення її позивачу без розгляду.

Однак, у вступній частині рішення судом зазначено, що заява про збільшення розміру позовних вимог залишена без розгляду, оскільки подана з порушенням ст. ст. 54, 57 ГПК України.

Таким чином, суд першої інстанції розглядав справу за первісним позовом та без урахування заяви позивача про збільшення позовних вимог.

Колегія суддів вважає неправомірним залишення судом першої інстанції без розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог та розгляд справи за первісним позовом з огляду на наступне.

Згідно Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК право позивача збільшити розмір позовних вимог, може бути реалізоване до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому, якщо до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Таким чином, справа повинна бути вирішена з урахуванням нової ціни позову.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідність ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідачем доказів оплати суми боргу за договором поставки від 20.09.2011 № 21 у розмірі 43 208,00 грн. суду не надано.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахованих збитків від інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції встановив, що позивачем невірно проведено розрахунок, оскільки збитки від інфляції та 3 % річних нараховані на суму 533 208,00 грн., з невірним визначенням періоду прострочення (з дати поставки, а не з дати прострочення зобов'язання).

За перерахунком суду, на прострочений борг відповідача - 43 208,00 грн., збитки від інфляції за період з січня (07.01.2012 р.) по березень 2012 року становлять - 305,15 грн., 3 % річних за період з 07.01.2012 р. по 27.04.2012 р. - 396,67 грн.

На думку колегії суддів, перерахунок судом першої інстанції інфляційних та 3 % річних не відповідає фактичним обставинам справи і є неправильним, а тому рішення в цій частині слід змінити з огляду на наступне.

Як зазначалося вище та встановлено судовою колегією, датою зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 490 000,00 грн. слід вважати 20.03.2012 р., а тому розраховувати розмір інфляційних збитків слід саме з урахуванням березня місяця на суму 533 208,00 грн.

Згідно розрахунку колегією суддів суми боргу з урахуванням індексу інфляції її розмір становить:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу (грн.)Сума боргу з урахуванням індексу інфляції (грн.) січень - березень 2012 року 533 208.00 1.007 3 732.46 536 940.46

Таким чином, інфляційне збільшення суми боргу за вказаний період складає 3 732,46 грн.

Розрахунок проведено у відповідності до листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р.

Стосовно 3 % річних, колегія суддів вважає правильним рахувати період прострочення в два етапи, а саме: з 07.01.2012 р. по 20.03.2012 р. на суму 533 208,00 грн. (до заліку зустрічних однорідних вимог) та з 21.03.2012 р. по 25.03.2013 р. на суму 43 208,00 грн. (з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог).

За підрахунком колегії суддів розмір 3% річних становить:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 533 208.00 07.01.2012 - 20.03.2012 74 3 % 3 243.07 43 208,00 21.03.2012 - 25.03.2013 370 3 % 1 314,00

Таким чином, загальна сума річних за вказані періоди складає 4 557,07 грн.

Отже, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2013 р. слід змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача суму основного боргу 43 208,00 грн., 3 732,46 грн. збитки від інфляції за січень - березень 2012 року, 4 557,07 грн. 3% річних за період з 07.01.2012 р. по 25.03.2013 р., а всього 51 497,53 грн.

Суд першої інстанції правомірно відмовив в позові в частині вимог позивача про припинення зобов'язання позивача за договором про надання фінансової допомоги № 19/18ФП/2011 від 19.09.2011 р. та припинення зобов'язання відповідача за договором поставки № 21 від 20.09.2011 р. на суму 490 000,00 грн. з огляду на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, та у зв'язку з тим, що припинення зустрічних зобов'язань відбулося до звернення позивача з позовом.

Посилання апелянта на не отримання ним рахунку фактури № СФ-0000439 від 23.12.2011 р. на суму 533 208,00 грн., який дійсний до сплати до 06.01.2012 р. колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання документів визначених ч. 2 ст. 662 ЦК України за спірною поставкою, у тому числі й рахунку-фактури, а тому суд першої інстанції правомірно не прийняв заперечення відповідача про ненадання йому позивачем рахунку-фактури № СФ-0000439 від 23.12.2011 р.

Інші апеляційні вимоги скаржника колегією суддів відхиляються з огляду на вищезазначене.

Згідно п. 3 ч. 5 ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Актив» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.04.2013 р. по справі № 3/5005/4584/2012 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Актив» (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Центрально-Міський район, вул. Пушкіна, будинок 2 квартира 44, ідентифікаційний код 24232519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимум» (50006, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Дзержинський район, вул. Ветеранів праці, будинок 31, квартира 8, ідентифікаційний код 32633813) 43 208,00 грн. (сорок три тисячі двісті вісім грн. 00 коп.) - суму основного боргу, 3 732,46 грн. (три тисячі сімсот тридцять дві грн. 46 коп.) - збитків від інфляції, 4 557,07 грн. (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят сім грн. 07 коп.) - 3 % річних та 1 236,71 грн. (одну тисячу двісті тридцять шість грн. 71 коп.) - судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити господарському суду видати відповідний наказ.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 02.09.2013 р.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Т.А. Верхогляд

Л.М. Білецька