Постанова

від 30.08.2013 по справі 917/42/13-г-922/713/13-г

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2013 р. Справа № 917/42/13-г-922/713/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Гетьман О.Е. (дов. № 1 від 10.01.2013)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізумруд ЛТД», м. Кременчук, Полтавська область (вх. № 1688 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 29.04.13 р. у справі № 917/42/13-г-922

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізумруд ЛТД», м. Кременчук, Полтавська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Польза», м. Харків

про стягнення 13 482,45 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.04.2013 у справі № 917/42/13-г-922/713/13-г ( суддя Аріт К.В.) в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізумруд ЛТД», м. Кременчук, Полтавська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Польза», м. Харків про стягнення суми заборгованості у розмірі 13482,45 грн., у тому числі, 11063,06 грн. суми основного боргу, 2012, 57 грн. суми нарахованої пені та 406,82 грн. суми 3% річних відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення господарського суду Харківської від 29.04.2013 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також просить стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування викладених вимог позивач зазначає, що акт виявлення недоліків продукції за якістю від 16.07.2013 не є належним доказом, оскільки був складений з порушенням порядку виклику представника позивача, а також не відповідає вимогам Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю (П-7). При цьому, позивач стверджує, що його представник участі у складанні акта не брав та не підписував його. Крім того, вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо схвалення позивачем факту складання акту шляхом здійснення повернення товару, посилаючись на те, що таке повернення позивач здійснив у відповідності до умов договору (п.п. 7.8, 7.9) з метою захисту своїх прав, як постачальника на оплату товару та можливості його реалізації третім особам. Як вказує позивач, факт наявності у відповідача неякісного товару у відповідності з розділом 6 договору не може свідчить про факт поставки неякісного товару позивачем, а також зазначає про те, що повернення товару здійснювалось не на підставі акта від 16.07.2013, про існування якого, за твердженнями позивача, йому стало відомо лише 04.04.2013. Позивач також вважає, що встановлення факту маркетингових послуг не стосується предмету даного позову та не має значення для вирішення спору.

10.06.2013 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про витребування у відповідача оригіналу акта виявлення недоліків продукції (товарів) за якістю від 16.07.2012 та в разі його надання просив призначити по справі почеркознавчу судову експертизу для встановлення факту невідповідності дійсного підпису Конограя О.В. підписові, що міститься в даному акті.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відповідач вважає, що факт наявності та повернення позивачу неякісного товару повністю підтверджується матеріалами справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 розгляд апеляційної скарги відкладено на 03.07.2013 для надання сторонами додаткових доказів та пояснень по справі.

02.07.2013 позивач надав додаткові пояснення по справі з документальним обґрунтуванням, в яких зазначив про те, що повернутий відповідачем товар був якісним, згодом знов був поставлений відповідачу за ціною 0.01 грн. в якості заохочення та відповідачем не був повернутий. Також, вказує на те, що повернутий від відповідача товар був поставлений іншим контрагентам, які жодних претензій по якості не заявляли.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 розгляд справи відкладено на 06.08.2013 в зв'язку з неявкою представника відповідача.

06.08.2013 позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких підтвердив свою позицію по справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2013 розгляд справи відкладено на 22.08.2013.

22.08.2013 відповідач надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив про те, що позивачем не було надано відповідачу документів про якість товару, що за твердженнями відповідача було підставою нездійснення оплати за товар; вважає, що неякісність товару позивача підтверджується фактом складання представниками сторін та громадськості акту недоліків товару за якістю від 16.07.2013.

22.08.2013 позивач надав пояснення та докази стосовно ненадходження на його адресу кореспонденції від відповідача.

В судовому засіданні 22.08.2013 оголошено перерву до 29.08.2013.

27.08.2013 відповідач надав додаткові пояснення в спростування наведених позивачем доводів та доказів щодо надіслання кореспонденції, а також зазначив про те, що він не має заборгованості перед позивачем за поставлений товар у зв'язку заявленими істотними порушеннями вимог щодо якості товару, поверненням та утилізацією товару в порядку, передбаченому договором.

Крім того, 27.08.2013 відповідач звернувся з клопотанням, в якому просив розглянути справу без участі його представника, а також надав до матеріалів справи нотаріально посвідчену копію акту про виявлення недоліків товару від 16.07.2013.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 26 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємством "Ізумруд ЛТД" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Польза" (відповідач ) було укладено дистриб'юторський договір №1-Д/12 (далі - договір), відповідно до якого, позивач зобов'язується передати у власність відповідача мінеральну воду ТМ "Ізумруд", сокові напої ТМ "Рив'єра", інші продовольчі товари, окремими партіями в асортименті, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач поставив, а відповідач отримав товар за договором, що підтверджується наступними накладними:

- ТТН №000672 від 04 квітня 2012 року, накладна №195363 від 04 квітня 2012 року на суму 38872,80 грн. з ПДВ;

- ТТН №000809 від 14 травня 2012 року, накладна №202151 від 14 травня 2012 року на суму 4968,00 грн. з ПДВ;

- ТТН №000810 від 14 травня 2012 року, накладна №202278 від 14 травня 2012 року на суму 9936,00 грн. з ПДВ;

- накладна №2147110 від 01 серпня 2012 року на суму 12,42 грн. з ПДВ.

Таким чином, відповідач отримав товар на загальну суму 53789,22 грн.

Крім того, місцевим господарським судом також встановлено, що відповідачем було частково повернуто товар позивачу, а саме: 05 квітня 2012 року на суму 36,12 гривень; 01 серпня 2012 року на суму 3398,16 гривень, 03 серпня 2012 року на суму 2219,04 гривень та 33072,84 грн.

Також, відповідачем була здійснена часткова оплата товару, а саме:

19 червня 2012 року, згідно виписки банку - 2000,00 грн., та 07 вересня 2012 року - 2000,00 грн.

Таким чином, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за поставлений товар в розмірі 11063,06 грн.

Як вказує відповідач, 16 липня 2012 був складений акт недоліків товару на суму 53776,80 грн. за якістю поставленого позивачем товару (завірена належним чином копія знаходиться в матеріалах справи). Акт підписали: комірник, начальник відділу збуту, представник постачальника, представник громадськості.

Крім того, відповідач послався на те, що 08 жовтня 2012 року він направив на адресу позивача лист-вимогу, в якому зазначалось про акт, на підставі якого було повернуто товару на суму 38726,16 грн., та про сплив строку, згідно з п.6.13 договору, для повернення чи заміни товару на суму 15050,64 грн. Також, відповідач повідомив позивача про заборгованість позивача за маркетингові послуги, надані відповідачем, у період з 05 квітня 2012 року по 29 вересня 2012 року, на загальну суму 5500,00 грн. Також у листі-вимозі зазначено, що весь неякісний товар на суму 15050,64 грн. утилізовано відповідачем (копія рахунку - фактури знаходиться у матеріалах справи).

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції вважав, що для правильного вирішення даної справи, а саме встановлення наявності у позивача права на отримання грошових коштів, які він просив стягнути з відповідача, необхідно з'ясувати факт наявності та повернення неякісного товару позивачу та питання, чи відбувалась заміна такого товару позивачем, в порядку, передбаченому договором.

Таким чином, виходячи з наданих відповідачем доказів, суд першої інстанції визнав копію акту недоліків товару за якістю поставленого позивачем товару від 16.07.2012 належним доказом на підтвердження факту наявності та повернення позивачу неякісного товару.

Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що спірним договором був передбачений обов'язок постачальника (позивача) не лише вивезти неякісний товар, але й замінити його, відповідно до п.6.13. договору, тобто поставити якісний товар. Отже, повернений товар постачальник (позивач) повинен був замінити якісним товаром. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позивач порушив умови договору, поставивши неякісний товар, та не здійснивши його заміни на якісний.

Отже, з урахуванням викладеного, визнаючи доведеність поставки позивачем неякісного товару на підставі наданої відповідачем копії акту недоліків товару від 16.07.2012, а також встановивши факт подальшого схвалення даного акту позивачем у вигляді прийняття поверненого відповідачем неякісного товару на підставі наявних у матеріалах справи копій накладних про повернення товару постачальнику, суд встановив, що позивач сам порушив умови договору, чим унеможливив виконання умов цього договору відповідачем. Таким чином, позовні вимоги позивача визнані місцевим господарським судом безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

В даному випадку судом першої інстанції не надано належної правової оцінки спірним правовідносинам, не досліджено фактичні обставини справи, пов'язані із строком, впродовж якого відповідач повинен був виконати своє зобов'язання з оплати товару, а також факт відсутності в матеріалах справи належних доказів на підтвердження поставки позивачем неякісного товару саме в той строк, коли відповідач мав виконати своє зобов'язання з оплати отриманого товару. Вказані порушення призвели до помилкових та неправомірних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 11063,06 грн., яка утворилась у відповідача за поставлений позивачем товар на підставі дистриб'юторського договору № 1-Д/12 від 26.03.2012, а також нарахованих пені та 3% річних в зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання.

Так, відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується протягом дії цього договору передати у власність відповідача воду торгової марки «Ізумруд», сокові напої ТМ "Рив'єра", інші продовольчі товари, окремими партіями в асортименті, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити їх вартість на умовах цього договору.

Згідно п. 2.10 договору перехід права власності відбувається в момент передачі товару відповідно до базису поставки і визначається датою накладної на одержання відповідної партії товару, підписаної представниками сторін (при поверненні товару перехід права власності визначається датою підписання представниками сторін накладних на повернення такого товару).

В даному випадку факт поставки позивачем товару на загальну суму 53789,22 грн. та його отримання відповідачем підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи копіями накладних, а саме: ТТН №000672 від 04 квітня 2012 року, накладна №195363 від 04 квітня 2012 року на суму 38872,80 грн. з ПДВ; ТТН №000809 від 14 травня 2012 року, накладна №202151 від 14 травня 2012 року на суму 4968,00 грн. з ПДВ; ТТН №000810 від 14 травня 2012 року, накладна №202278 від 14 травня 2012 року на суму 9936,00 грн. з ПДВ; накладна №2147110 від 01 серпня 2012 року на суму 12,42 грн. з ПДВ.

Здійснивши аналіз видаткових накладних колегія суддів констатує, що вони повністю відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки містять всі необхідні реквізити, засвідчені підписом сторін та печаткою підприємств позивача та відповідача.

Факт поставки товару позивачем та його отримання за вказаними накладними відповідачем визнається.

Згідно з п.3.5 Договору (з урахуванням Додаткової угоди від 29 березня 2012 року), оплата першої партії Товару здійснюється протягом 50 (п'ятдесяти) календарних днів з дати здійснення поставки Товару. Оплата другої та усіх наступних партій Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати здійснення поставки Товару. Дата поставки визначається датою підписання відповідної накладної на поставку Товару. Партією Товару визнається Товар, поставлений за однією накладною.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Згідно зі ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має наступити. Ст. 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що дата виникнення грошових зобов'язань відповідно до умов договору визначається виходячи з дати поставки партії товару. Датою поставки є дата підписання відповідної товарно-транспортної та/або видаткової накладної на товар.

Таким чином, у відповідності з умовами договору відповідач повинен був розрахуватись за отриманий товар наступним чином:

За видатковою накладною №195363 від 04.04.012 року в строк до 25.05.2012;

за видатковою накладною № 202151 від 14.05.2012 року в строк до 14.06.2012;

за видатковою накладною № 202278 від 14.05.2012 року в строк до 14.06.2012;

за видатковою накладною № 2147110 від 01.08.2012 року в строк до 02.09.2012.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснив часткову оплату товару, а саме: 19.06.2012 року, згідно виписки банку - 2000,00 грн., та 07.09.2012 року - 2000,00 грн.

За умовами п. 7.8 договору у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, дистриб'ютор за наявності письмового погодження з постачальником зобов'язується повернути неоплачений товар своїми силами і за власний рахунок в строки та за адресою, визначеними постачальником. Письмове погодження може надаватись шляхом підписання уповноваженим представником постачальника відповідної накладної, якою оформлюється повернення товару.

Згідно п. 7.9 договору у разі надходження на адресу постачальника письмового повідомлення від дистриб'ютора про неможливість виконання ним обов'язок, визначеного п. 7.8 договору, постачальник має право, але не зобов'язаний здійснити повернення товару своїми силами. При цьому дистриб'ютор на вимогу постачальника зобов'язаний відшкодувати витрати, понесені у зв'язку з поверненням (перевезенням) товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було частково повернуто товар позивачу, а саме: 05.04.2012 року на суму 36,12 грн.; 01.08.2012 року на суму 3398,16 грн., 03.08.2012 року на суму 2219,04 грн. та 33072,84 грн. (а.с.29-32, т. 1).

При цьому, як було з'ясовано, відповідач письмового повідомлення у відповідності з п. 7.8 договору позивачу не направляв, та позивачем було самостійно здійснено повернення товару, що узгоджується з умовами п. 7.9 договору.

Як вказує відповідач, 16 липня 2012 був складений акт недоліків товару на суму 53776,80 грн. за якістю поставленого позивачем товару (завірена копія знаходиться в матеріалах справи, оригінал для огляду не надавався).

Таким чином, відповідач вважає, що вказаний акт підтверджує факт наявності та повернення позивачу неякісного товару.

Однак, колегія суддів вважає, що вказаний акт не може бути безперечним доказом на підтвердження поставки позивачем неякісного товару по накладним №195363 від 04.04.012 року; № 202151 від 14.05.2012 року; № 202278 від 14.05.2012 року, оскільки він був складений вже після закінчення встановленого договором строку на виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, та до того, як була здійснена поставка по накладній № 2147110 від 01.08.2012.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача з претензією щодо асортименту та якості поставленого позивачем товару саме в період, визначений договором, впродовж якого відповідач мав виконати своє зобов'язання з оплати товару. Матеріалами справи не підтверджено, а відповідачем не доведено направлення позивачу відмови від поставленого позивачем товару за вказаними накладними, або звернення з листами та вимогами щодо відсутності документів, які підтверджують якість переданого товару, або з вимогою щодо заміни неякісного товару саме в такий період.

Відповідно до п.6.13. Договору, при встановленні товару неналежної якості, заміна неякісного товару здійснюється постачальником (позивачем) його силами та за рахунок, протягом 10 календарних днів з дня одержання Акту.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що повернення товару постачальнику за накладними №7 від 01 серпня 2012 року, №8 від 03 серпня 2012 року, №11 від 03 серпня 2012 року відбувалось на підставі Акту про недоліки від 16 липня 2012 року, оскільки вказана обставина жодними доказами не підтверджена, в зв'язку з чим є також безпідставним висновок суду про схвалення з боку позивача акта виявлених недоліків. Таким чином, судом першої інстанції визнано встановленими обставини, які фактично не були доведені відповідачем.

Посилання відповідача на відсутність документів про якість переданого позивачем товару, як на підставу відсутності у нього обов'язку з оплати товару, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до п. 6.3 договору постачальник надає дистриб'ютору витяг з технічних умов в частині якості товару, умов його зберігання та транспортування протягом 7 днів саме з дня отримання письмової вимоги. Однак, відповідачем не доведено факту повідомлення та направлення позивачу такої вимоги.

До того ж, відповідно до п. 6.4 договору у випадку ненадання постачальником документації з якості товару протягом 14 календарних днів з дня повідомлення постачальника про її відсутність у дистриб'ютора, останній має право повернути товар постачальнику з покладенням на нього транспортних витрат.

Також, відповідачем не надано доказів звернення до позивача з вимогою повернути товар в зв'язку з відсутністю документації якості товару.

За таких обставин, відсутність в матеріалах справи доказів передачі відповідачу документації щодо якості товару, не свідчить про невиконання позивачем своїх обов'язків за договором з поставки товару, оскільки в даному випадку факт передачі товару та його прийняття відповідачем підтверджується належним чином оформленими та підписаними видатковими накладними, які є первинним документом бухгалтерського обліку, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами договору у відповідача виникло зобов'язання з оплати товару, тому враховуючи, що на дату виникнення такого зобов'язання відповідач не заявив в установленому законом порядку про виявлені недоліки, а також не довів їх виникнення внаслідок здійснення позивачем спірної поставки, тому відповідач повинен сплатити вартість отриманого товару.

Отже, сам факт наявності у відповідача неякісного товару не має вирішального значення для правильного вирішення даного спору, оскільки відповідно до умов розділу 6 договору даний факт не може свідчити про поставку саме позивачем неякісного товару. Факт наявності неякісного товару має значення для вирішення справи лише в тому випадку, якщо він є саме наслідком поставки неякісного товару, що відповідачем не доведено.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що поставлений товар був неякісний та відповідач внаслідок цього зазнав збитки, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вказані твердження не мають належного документального обґрунтування, як і не мають вирішального значення для даного господарського спору, предметом якого є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар, факт отримання якого жодним чином не спростовується відповідачем.

В свою чергу відповідач не позбавлений права звернутись до господарського суду з окремим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів в спосіб, передбачений чинним законодавством.

Отже, підписуючи видаткові накладні, відповідач погодився з тим, що відповідно до умов договору поставка відбулася. Про це також свідчить факт здійснення відповідачем часткової оплати товару 19.06.2012 року, згідно виписки банку в сумі 2000,00 грн., та 07.09.2012 року в сумі 2000,00 грн.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Таким чином, строк грошового зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого товару чітко визначений умовами п. 3.5 договору.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі документів: договору, товарно-транспортних та видаткових накладних, платіжних документів достеменно встановлено та відповідачем належними доказами не спростовано, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 11063,06 грн., що є у відповідності з умовами договору та ст. 692 Цивільного кодексу України безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Оскільки факт невиконання та прострочення грошового зобов'язання є доведеним, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення з відповідача пені на підставі п. 7.2 договору та 3 % річних у відповідності з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів встановила, що пеня нарахована позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням вірного визначення періоду прострочення оплати товару по кожній накладній, а також здійснених відповідачем проплат.

Таким чином, наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені в розмірі 2012,57 грн.

Також, перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 406,82 грн.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, позивачем на підтвердження позовних вимог та обставин, викладених в апеляційній скарзі, надані належні документальні докази, які знаходяться в матеріалах справи, та свідчать в їх сукупності про правомірність позовних вимог, тоді як відповідачем не надано належних аргументованих доказів, які б спростовували виниклу суму заборгованості за договором № 1-Д/12 від 26.03.2012.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Резолютивну частину постанови оголосити в такій редакції:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Ізумруд ЛТД", м.Кременчук Полтавської області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.04.13 у справі № 917/42/13-г-922/713/13-г скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Польза" (61009, м.Харків, пр. Гагаріна, буд. 183.А, код ЄДРПОУ 36988044, р/р 26009236334 в банку «Райфайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства "Ізумруд ЛТД" (39623 Полтавська область, м.Кременчук, вул. Л.Чайкіної, 37, код ЄДРПОУ 13931059, р/р 26005027001 в ПАТ «ПФБ», м. Кременчук, МФО 331768)11063,06 грн. основного боргу, 406,82 грн. - 3% річних, 2012,57 грн. пені, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 860,25 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 30 серпня 2013 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.