Постанова

від 02.09.2013 по справі 5023/5447/12

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2013 року Справа № 5023/5447/12

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівБарицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013р. (головуючий суддя: Бондаренко В.П., судді: Россолов В.В., Пелипенко Н.М.) у справі№ 5023/5447/12 Господарського суду Харківської області за позовомХарківського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі: 1. Головного управління Держкомзему України в Харківській області, 2. Куп'янської районної державної адміністрації до 1. Гусинської сільської ради Куп'янського району Харківської області, 2. Фермерського господарства "Коньшина Романа Вікторовича" провизнання недійсними договорів оренди за участю представників прокуратуриКозакова І.М., позивачівне з'явились; відповідачівне з'явились;

В С Т А Н О В И В:

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.02.2013 р. у справі № 5023/5447/12 позовні вимоги задоволено: визнано недійсними договори оренди (основний та додатковий), укладені між Гусинською сільською радою Куп'янського району Харківської області та фермерським господарством "Коньшин Роман Вікторович" 29.03.2002 р. та 06.04.2010 р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 р. рішення Господарського суду Харківської області від 11.02.2013 року у справі

№ 5023/5447/12 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013 р. скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2013р. у даній справі залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального, зокрема, вимоги ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та процесуального права - ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням виконавчого комітету Гусинської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 4 від 08.02.2002 р. Фермерському господарству "Коньшина Романа Вікторовича" передано в оренду для промислового риборозведення та купання терміном на 50 років ставок в районі с. Єгорівка з прибережною смугою 53 га та ставок в с. Самборівка з прибережною смугою загальною площею 12 га згідно з паспортизацією ставків.

Між Гусинською сільською радою (орендодавцем) в особі голови сільської ради та Фермерським господарством "Коньшина Романа Вікторовича" (орендар) 29.03.2002 р. укладено договір оренди ставка, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років ставок "Самборівка" в басейні ріки Куп'янка Куп'янського району Харківської області площею 36,9 га з греблею в межах водоохоронної смуги для риборозведення.

В подальшому 06.04.2010 р. між зазначеними сторонами було укладено додатковий договір оренди ставка до договору від 29.03.2002 р., відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування строком на 50 років земельну ділянку водного фонду ставка № 10 "Самборівка" в басейні ріки Куп'янка Куп'янського району Харківської області площею 36,3 га в межах водоохоронної смуги на території Гусинської сільської ради, з яких, в тому числі: земельна ділянка площею 18,06 га під водою та 1,4 га під інженерними спорудами (дамба) для риборозведення.

Відповідно до ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно зі ст. 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

За загальним правилом, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд визнав спростованими твердження позивача про те, що спірний договір був укладений без попереднього прийняття рішення про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, та те, що земельна ділянка під водоймою не знаходиться на території Гусинської сільської ради, а тому повноваження на укладення договорів оренди на таку земельну ділянку відноситься до компетенції райдержадміністрації.

Разом з тим місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення про укладення спірного договору оренди прийнято не повноважним органом всупереч п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", а тому суд визнав недійсним договір, укладений на підставі такого рішення, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, виходив з того, що Гусинська сільська рада станом на момент прийняття рішення № 4 від 08.02.2002 р. була повноважним суб'єктом права власності на землі комунальної власності і мала повне право на укладення договорів оренди земельних ділянок.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать у тому числі землі під водними об'єктами загальнодержавного значення.

Згідно з ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Судами встановлено, що Гусинська сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, іншими законами та здійснює свою діяльність на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування".

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, який був чинним на момент укладення спірних договорів, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, апеляційний господарський суд правомірно відзначив, що Гусинська сільська рада станом на момент прийняття рішення № 4 від 08.02.2002 р. була повноважним суб'єктом права власності на землі комунальної власності і має повне право на укладання договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Тобто, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

Судами встановлено, що рішення виконавчого комітету Гусинської сільської ради Куп'янського району Харківської області № 4 від 08.02.2002 р., яким Конюшину Р.В. передано в оренду для промислового риборозведення та купання терміном на 50 років ставок в районі с. Єгорівка з прибережною смугою площею 53 га та ставок в с. Самборівка з прибережною смугою загальною площею 12 га згідно з паспортизацією ставків, у встановленому порядку не скасоване та не визнано нечинним.

З огляду на те, що договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на передачу спірної земельної ділянки в оренду.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.03.2013р. у справі № 5023/5447/12 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіТ.Л. Барицька О.О. Євсіков