Постанова

від 09.09.2013 по справі 5004/1344/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"09" вересня 2013 р. Справа № 5004/1344/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Дужич С.П. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта"

на рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р.

у справі № 5004/1344/12 (головучий суддя Філатова С.Т., судді Войціховський В.А., Якушева І.О.)

за позовом Заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області

до відповідача Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1)Волинська обласна державна адміністрація;

2)Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату

про зобов'язання звільнити орендоване державне майно та стягнення 152 430,48 грн. неустойки

за участю представників сторін:

від позивача: Божкова О.М.;

від відповідача: Хохлов В.М.;

від третіх осіб:

1) ОСОБА_4;

2) ОСОБА_5;

від прокурора: Марщівська О.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі № 5004/1344/12 позов задоволено. Зобов'язано приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" звільнити частину приміщень келій колишнього монастиря бернардинів загальною площею 105,3 м 2 , що знаходяться в м. Луцьку по проспекту Волі, 2 та передати регіональному відділенню Фонду державного майна України по Волинській області по акту прийому-передачі. Стягнуто з приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" на користь держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області 152 430,48 грн. неустойки за користування майном для зарахування її в дохід Державного бюджету. Стягнуто з приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" в дохід Державного бюджету 4121,61 грн. судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 05.01.1998р. між відділом охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури Волинської облдержадміністрації та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" був укладений охоронно-орендний договір на використання пам'ятки архітектури. 14.05.2009р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ПП "ВКФ "Домінанта" укладено додатковий договір оренди державного нерухомого майна №14 ДУ, яким охоронно-орендний договір викладено в новій редакції.

Судом першої інстанції було встановлено, що 06.07.2012 р. позивач звернувся до регіонального відділення з листом №02/07, в якому, підтверджуючи факт закінчення 30.04.2012р. строку дії договору, просив розглянути та підписати проект договору оренди державного нерухомого майна на тих самих умовах. Проте, 13.07.2012р. регіональне відділення листом № 11-04-1180 повернуло ПП "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" проект договору оренди без підписання та вимагало негайного повернення орендованого майна, оформивши акт приймання-передавання.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про оренду державного та комунального майна", "Про свободу совісті та релігійні організації", а також роз'яснення Вищого господарського суду України від 25.05.2000р. №02-5/237 (в редакції від 16.10.2012р.) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Аналізуючи встановлені обставини справи, місцевий господарський суд зауважив, що листи позивача про припинення дії договору у відповідності до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 1 ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 ГК України, засвідчують факт відсутності у орендодавця наміру продовжувати з орендарем договірні відносини та поновлювати дію додаткового договору оренди державного нерухомого майна №14ДУ від 14.05.2009р. При цьому, наведені норми чинного законодавства України не ставлять в залежність можливість реалізації волевиявлення будь-якої зі сторін договору оренди майна щодо припинення дії договору від будь-яких інших факторів та дотримання процедур, за винятком лише вчинення відповідної заяви стороною договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Поряд з тим, місцевий суд вказав, що враховуючи, що позивач висловив свої заперечення проти продовження дії договору оренди у листі від 04.05.2012 р., додатковий договір відповідно до умов п. 10.4 додаткового договору не укладений, договір оренди № 14ДУ від 14.05.2009 припинив свою дію.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до листа Волинської обласної державної адміністрації від 04.10.2012 р. № 5691/46/2-12 балансоутримувач-Волинська єпархія УПЦ КП має намір використовувати приміщення для потреб єпархії-розміщення української православної книгарні. Таке право балансоутримувач - Волинська єпархія УПЦ КП має згідно ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" відповідно до розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 19.09.2006 № 321 "Про балансову приналежність пам'яток містобудування та архітектури області".

Виходячи зі змісту листа Волинської обласної державної адміністрації від 04.10.2012 р., суд першої інстанції вказав на те, що нею не надано згоди на оренду приміщень ПП "ВКФ "Домінанта", а тому судом не приймаються посилання відповідача, як на погодження, на попередній лист заступника голови облдержадміністрації від 06.04.2012 р. №2076/56/2-12 та лист Міністерства культури України від 10.05.2012 р. №22-1037/12.

Щодо посилань ПП "ВКФ "Домінанта" на безпідставність нарахування неустойки у зв'язку зі сплатою орендних платежів, то місцевий суд зауважив, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення

Враховуючи встановлені обставини справи та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі №5004/1344/12 скасувати та залишити без розгляду позов заступника прокурора Волинської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Спірні приміщення келій колишнього монастиря бернардинів є, відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 970 від 24.08.1963 р. "Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території УРСР", пам'яткою архітектури національного значення.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 12.02.2009 р., виданого виконкомом Луцької міської ради на підставі рішення від 05.02.2009 р. № 74-16, власником приміщення келій колишнього монастиря бернардинів (літер А-3) за адресою: м. Луцьк, пр. Волі. 2, є держава Україна в особі Волинської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на органи охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій.

Скаржник вказує на те, що розпорядження пам'ятками архітектури національного значення та нерухомими пам'ятниками України, в тому числі і здачу їх в оренду, не входить у повноваження Фонду державного майна України та його регіональних відділень, оскільки державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається виключно на органи охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій.

Також, скаржник зважає на те, що в судовому засіданні 27.11.2012 р. представник регіонального відділення ФДМУ по Волинській області на запитання представника відповідача щодо наявності у відділення ФДМУ повноважень на укладення договору оренди пояснив, що відділення ФДМУ має право лише контролю за використанням орендованого майна, а не розпорядження цим майном, оскільки, право розпорядження спірним орендованим майном є прерогативою обласної державної адміністрації.

Таким чином, скаржник зазначає, що при поданні позову заступник прокурора Волинської області неправильно визначив позивача, тобто орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог, відповідач також послався на положення пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 23 березня 2012 р. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", відповідно до якого господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора. У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський судна підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

Окрім зазначеного, скаржник стверджує, не відповідає вимогам законодавства висновок суду про те, що правовідносини за договором, який є предметом спору, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 283 - 291 ГК України, главою 58 ЦК України, оскільки, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" не наділяє Фонд державного майна України та його регіональні відділення правом розпорядження пам'ятками архітектури національного значення та нерухомими пам'ятниками України, в тому числі і укладання договорів оренди вказаних об'єктів.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що є невірним посилання суду першої інстанції на статті 283 - 291 ГК України та главу 58 ЦК України, оскільки, вказані норми регламентують правові відносини у сфері орендних відносин між суб'єктами господарювання та іншими юридичними особами, які, для вчинення правочину, відповідно до вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Також скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності в управління Волинської єпархії УПЦ КП як балансоутримувача приміщень келій колишнього монастиря бернардинів, права на надання згоди щодо оренди приміщень келій колишнього монастиря бернардинів.

При цьому, скаржник зважає на те, що в судовому засіданні було достовірно встановлено, що розпорядження Волинської облдержадміністрації № 252 від 31 липня 2006 р. було скасоване розпорядженням голови Волинської облдержадміністрації № 321 від 19 вересня 2006р., в якому було лише дозволено взяти на баланс келії колишнього монастиря бернардинів "Волинському єпархіальному управлінню Української православної церкви - Київський Патріархат".

В той же час, статут вказаної релігійної громади не зареєстрований у Волинській облдержадміністрації, юридична особа з такою назвою не зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств України.

Позивач наголошує на тому, що згідно з наявної у справі копії правоустановчих документів, поданих третьою особою, в Україні зареєстрована релігійна організація з іншою назвою, а саме "Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського Патріархату", з ідентифікаційним кодом 21733468, яка і була залучена судом як третя особа без самостійних вимог.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати, а позов залишити без розгляду.

Від регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області та заступника прокурора Волинської області надійшли відзиви на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до яких позивач та прокурор просять оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач та прокурор вказують наступне.

У пунктах 1, 4.4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.10.2012 р. № 3607 визначено, що регіональне відділення Фонду державного майна України по Волинській області є територіальним органом Фонду державного майна України, що здійснює державну політику у сфері приватизації, оренди тощо. Основним завданням регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна.

Відповідно до пункту 5.3 зазначеного Положення регіональне відділення у сфері оренди державного майна виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності.

Згідно із статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Також, позивач та прокурор зважають на те, що Волинська обласна державна адміністрація листом від 07.05.2009 № 2338/56/2-09 не заперечувала проти передачі в оренду приміщення за умови погодження Державної служби з питань національної культурної спадщини та управління культури і туризму облдержадміністрації.

Таким чином, на підставі дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу Державної служби з питань національної культурної спадщини (лист від 23.09.2008 № 22-2510/12) та погодження Управління культури і туризму Волинської обласної державної адміністрації (лист від 01.09.2008 № 852/1-9) регіональне відділення ФДМУ по Волинській області уклало з ПП "ВКФ "Домінанта" додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009 до охоронно-орендного договору на використання пам'ятника архітектури від 05.01.1998 р.

Поряд з тим, позивач та прокурор наголошують на тому, що додатковий договір до договору оренди недійсним в судовому порядку не визнавався. Сторони його підписали, тим самим погодивши свої зобов'язання за цим договором.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зважаючи на те, що ПП "ВКФ "Домінанта" не виконує свого обов'язку за договором оренди в частині повернення орендованого майна державі, заступником прокурора Волинської області було подано позовну заяву в інтересах регіонального відділення ФДМУ по Волинській області про повернення орендованого державного майна та стягнення 152 430,48 грн. неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

За наведених обставин, позивач та прокурор вважають, що суд першої інстанції цілком правомірно дійшов висновку про задоволення позову, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

9 вересня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі №5004/1344/12 слід скасувати.

Додатково до обставин та підстав зазначених в апеляційній скарзі з приводу того, що у позивача відсутні підстави вимагати звільнення від відповідача орендованого приміщення, оскільки останнім належним чином виконуються договірні зобов'язання за укладеними договорами оренди, скаржник в усних поясненнях звертає увагу на те, що суд першої інстанції, застосувавши ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не застосував ч.1 ст. 17 цього закону, якою передбачено, що термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Також скаржник вказує на положення ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в які було внесено зміни в зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009р. № 1759-VI, пунктом 5 Прикінцевих положень якого імперативно встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладання, якщо орендар не пропонує менший термін.

Крім того, пояснив, що відповідач згідно вимог закону, є суб'єктом малого підприємництва, що підтверджується поданими перед початком судового засідання 09.09.2013р. документами, додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009р. вважається продовженим до 14.05.2014 року на основі прямих норм закону, а отже позовні вимоги прокурора та позивача є необгрунтованими та безпідставними.

Представник позивача - регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області та прокурор в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Крім того, прокурор зауважила, що оскільки термін дії Договору закінчився 30.04.2012 р., то відповідач повинен був повернути спірне державне майно.

Представники третіх осіб - Волинської обласної державної адміністрації та Управління Волинської єпархії Української православної церкви Київського патріархату заперечили проти доводів апеляційної скарги та надали пояснення на обгрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі № 5004/1344/12 є цілком законним та обгрунтованим, а тому просять останнє залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Наголошують, що відповідач використовує спірне приміщення незаконно, без належних на те документів.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як стверджується матеріалами справи, що 05.01.1998 р. між відділом охорони і реставрації пам'яток містобудування та архітектури Волинської облдержадміністрації та приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" був укладений охоронно-орендний договір на використання пам'ятники архітектури (Т.1, а.с. 15-16).

Відповідно до п. 1 договору в оренду передано пам'ятник архітектури-келії монастиря бернардинів загальною площею 105,3 кв.м., що знаходяться в м. Луцьку по пр. Волі, 2.

Пунктом 3 договору строк оренди визначено з 05.01.1998 р. по 01.01.2013 р.

14.05.2009 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області та ПП "ВКФ "Домінанта" було укладено додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14 ДУ, яким охоронно-орендний договір викладено в новій редакції (Т.1, а.с. 10-13).

Згідно з п. 10.1 додаткового договору строк оренди встановлено до 30.04.2012 р.

Пунктом 10.4 додаткового договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Пунктом 10.6 додаткового договору встановлено, що чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який було його укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін, або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря - юридичної особи; несплати орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Листами від 04.05.2012 р. за № 11-04-721 та від 21.05.2012р. за №11-04-816 регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області повідомлено відповідача про закінчення дії договору та відсутності наміру про його продовження, необхідність звільнення орендованого приміщення (Т.1. а.с. 17-18).

Лист-повідомлення від 04.05.2012 р. № 11-04-721 отриманий відповідачем 15.05.2012 р., що стверджується поштовим повідомленням (Т.1, а.с. 99).

ПП "ВКФ "Домінанта" у відповіді № 05/05 від 19.05.2012 р. на лист-повідомлення від 04.05.2012 р. вказувало на згоду Волинської обласної державної адміністрації, звернення до Міністерства культури України, понесення значних витрат на ремонт приміщення та просило укласти додаткову угоду, продовживши дію угоди (Т.1, а.с. 20-22).

06.07.2012 р. відповідач - ПП "ВКФ "Домінанта" звернувся до регіонального відділення з листом № 02/07, в якому, підтверджуючи факт закінчення 30.04.2012р. строку дії договору, просив розглянути та підписати проект договору оренди державного нерухомого майна на тих самих умовах, які були визначені в додатковому договорі оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009 до охоронно - орендного договору на використання пам'ятника архітектури від 05.01.1998р. (Т.1, а.с. 48).

13.07.2012 р. регіональне відділення з листом № 11-04-1180 повернуло ПП "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" проект договору оренди без підписання та вимагало негайного повернення орендованого майна, оформивши акт приймання-передавання (Т.1. а.с. 52-53).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Оскільки, правовідносини, які склалися між сторонами за охоронно-орендним договором та додатковим договором оренди державного нерухомого майна, виникли, починаючи з 05.01.1998 р. та з 14.05.2009 р., то відповідно останні регулюються Законами України "Про оренду державного та комунального майна", "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", "Про державну підтримку малого підприємництва", а також відповідними нормами ГК України та ЦК України.

За приписами статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

За умовами ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 3 статті 763 ЦК України встановлено, що законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім підпункту 2 пункту 4 розділу І цього Закону, який набирає чинності через два місяці з дня опублікування цього Закону. Вказаний Закон набрав чинності з 30.12.2009р.

Пунктом 2 частини 3 розділу І вказаного Закону частину першу статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" доповнено реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

Частинами 1, 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI встановлено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, вважати продовженим до п'яти років з дня укладання, якщо орендар не пропонує менший термін.

Таким чином, Законом в імперативному порядку продовжено строк дії договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва до п'яти років.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на те, що орендар виявив бажання зменшити строк дії додаткового договору оренди від 14.05.2009 р. № 14 ДУ, тоді як наявні матеріалах справи докази свідчать про те, що відповідач наполягав на продовженні його дії, відтак, з урахуванням вказівок законодавця, строк дії останнього закінчується 14.05.2014 року.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000 р., у редакції діючій на момент виникнення договірних правовідносин, визначено, що суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн гривень.

Згідно із ч. 3 ст. 55 ГК України з у рахуванням змін, внесених Законом України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" від 22.03.2012 р. N 4618-VI, визначено, що суб'єктами малого підприємництва є: юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Таким чином, враховуючи вимоги наведених вище законів України, очевидним є те, що відповідач, як на момент укладання додаткового договору оренди так і на даний момент, виступає суб'єктом малого підприємництва, що підтверджується поданими перед початком судового засідання 09.09.2013 р. документами (звітами суб'єкта малого підприємництва за 2009-2012 роки та довідкою про кількість працюючих у 2013 році Т.2 а.с.61-68). Отже, дія положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI поширюється на відповідача як на суб'єкта малого підприємництва.

Приписами частини 3 статті 16 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господаську діяльність (ст. 174 ГК України).

За наведених обставин, враховуючи встановлені законом правила щодо визначення термінів укладення договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, то судова колегія виходить з того, що спірні правовідносини у даному випадку виникли безпосередньо з актів законодавства, а тому врегулювання останніх повинно здійснюватися в імперативному порядку з урахуванням вимог відповідного закону.

З урахуванням наведених вище обставин справи та вимог закону, судова колегія дійшла висновку, що додатковий договір оренди державного нерухомого майна № 14ДУ від 14.05.2009р. вважається продовженим до 14.05.2014 року на основі прямих норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI, а тому позовні вимоги прокурора та позивача є необгрунтованими та безпідставними.

Отже, позовні вимоги прокурора та позивача є безпідставними та не грунтуються на законі..

Слід зазначити, що визнання відповідачем очевидного факту щодо закінчення строку дії додаткового договору оренди 30.04.2012р., ніяким чином не спростовує та не впливає на продовження строку його дії до 5 років з дня укладання на основі прямої норми закону, також не змінює принципову позицію відповідача, якою він наполягав на продовженні терміну дії договору.

Поряд з тим, непроінформованість прокурора та сторін, щодо встановлення на законодавчому рівні вимоги про мінімальний термін, на який може бути укладено договір оренди державного та комунального майна і продовження терміну укладених раніше договорів до 5 років для суб'єктів малого підприємництва, як під час переписки у 2012 році так і під час розгляду судами справи № 5004/1071/12, не позбавляє суд апеляційної інстанції можливості самостійно встановити обставини у даній справі № 5004/1344/12 та у порядку ст. 43 ГПК України здійснити оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та застосувати відповідні норми закону, які регулюють правовідносини між сторонами.

Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було прийнято до уваги лише положення ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", при цьому не було застосовано приписи ч. 1 ст. 17 цього закону, якою передбачено, що термін договору оренди не може бути меншим ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін, а також норму п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 р. № 1759-VI, згідно якою термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, встановлено вважати продовженим до п'яти років з дня укладання.

Отже, місцевим господарським судом було неправильно застосовано наведені вище норми матеріального права, що призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам закону.

Інші мотиви та доводи учасників судового розгляду щодо своїх вимог і заперечень не спростовують обставину щодо продовження дії додаткового договору оренди на основі закону та не впливають на вирішення спору у даній справі

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта в частині неправильного застосування норм матеріального права, є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі № 5004/1344/12 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" задоволити.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 03.06.2013 р. у справі № 5004/1344/12 скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області (43027, м. Луцьк, Київський майдан, 9, к. 815, код 13347870) на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Домінанта" (43026, м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 1-А, код 13361656) - 2098 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Справу № 5004/1344/12 надіслати господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Маціщук А.В.