Постанова

від 05.09.2013 по справі 826/11932/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2013 року 10:22 № 826/11932/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., секретаря судового засідання Корніюк А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Енерго» до відповідачаДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 р. № 0002792220 та № 0002782220. за участю представників сторін:

від позивача: Глузд О.В. (довіреність № 338/2012 від 01.10.2012 р.)

від відповідача: Колодяжна Л.В. (довіреність № 390/9 від 04.07.2013 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 05.09.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Енерго» звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 р. № 0002792220 та № 0002782220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11932/13-а та призначено справу до судового розгляду на 05.09.2013 р.

В судовому засіданні 05.09.2013 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та в судових дебатах просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 24.04.2013 р. № 0002792220 та № 0002782220;

- стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ «Альтіс-Енерго» сплачений судовий збір.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача послався на те, що під час проведення перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 47 950 грн., а також п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість у загальній сумі 38 360 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову та в судовому засіданні 05.09.2013 р. проти позову також заперечив і просив суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначив, що матеріалами справи підтверджується фіктивна діяльність контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс», а саме те, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, зазначене товариство не набуло цивільної право-дієздатності, взаємовідносини ТОВ «Євростеп Плюс» з іншими контрагентами були вчинені без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання (валові витрати), так і податковий кредит.

В наданих запереченнях відповідачем зазначено, що Постановою Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1503/11 від 12.12.2011 р., було встановлено діяльність на території м. Києва в періоді з 2008 р. по 2010 р. організованої злочинної групи осіб, метою якої було сприяння підприємствам - фактичним платникам ПДВ в ухиленні від сплати даного податку до державного бюджету шляхом документального оформлення придбання ТМЦ (проведення безтоварних операцій) через ланцюг «транзитних» та «фіктивних» підприємств, які фактично фінансово-господарською діяльністю не займалися, зокрема і контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс».

В своєму запереченні на позовну заяву відповідач також зазначає про не надання позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи передбачених чинним законодавством доказів на підтвердження фактичного перевезення (транспортування) товару від ТОВ «Євростеп Плюс» до позивача, зокрема: товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, а також не надання доказів укладення ТОВ «Євростеп Плюс» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки власними силами, за відсутності будь-яких матеріальних та трудових ресурсів, такий контрагент позивача ТОВ «Євростеп Плюс» не міг виконати взятих на себе зобов'язань.

Відповідач також зазначив про необґрунтованість та безпідставність посилань позивача стосовно самовивозу ТОВ «Альтіс-Енерго» товару від контрагента ПП «Ерідан-Вейс», оскільки чинне законодавство не позбавляє суб'єкта господарювання і в такому випадку складати необхідні первинні документи на підтвердження товарності господарських операцій з перевезення товару, як то: товарно-транспортні накладні, що наразі відсутні в матеріалах справи та не надавалися позивачем під час перевірки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва ДПС згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі Податковий кодекс України), 09.04.2013 року на підставі наказу від 03.04.2013 р. № 748, було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Енерго» за весь період діяльності по взаємовідносинах з ТОВ «Євростеп Плюс» (код ЄДРПОУ 35784034).

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 09.04.2013 р. № 1224/22-221-36069563, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 47 950 грн., а також п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо заниження податку на додану вартість у загальній сумі 38 360 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Євростеп Плюс» (код ЄДРПОУ 35784034), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (механічних вузлів, кабелю та шин).

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 24.04.2013 р. № 0002792220, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 59 937,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 47 950,00 грн., за штрафними санкціями - 11 987 грн.;

- від 24.04.2013 р. № 0002782220, яким позивачу донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 47 950,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 38 360,00 грн., за штрафними санкціями - 9 590,00 грн.

За наслідками оскарження позивачем зазначених податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін

Однак, вважаючи такі податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від 24.04.2013 р. № 0002792220 та № 0002782220 - протиправними, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи, та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

Так, як підтверджується наявними у справі доказами, документальна позапланова невиїзна перевірка позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Енерго» проводилася податковим органом з метою перевірки законності взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс» (код ЄДРПОУ 35784034).

В Акті перевірки відповідачем було встановлено, що у перевіряємому періоді (січень 2009 р.- березень 2010 р.) позивач мав взаємовідносини з контрагентом:

- ТОВ «Євростеп Плюс» (код ЄДРПОУ 35784034), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки товару (механічних вузлів, кабелю та шин).

На підставі ч. 1 ст. 181 ГК України, яка передбачає можливість укладення господарських договорів спрощеним способом, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, між позивачем та ТОВ «Євростеп Плюс» 21.01.2009 р. було укладено договір купівлі-продажу товару (механічні вузли та шини).

Відповідно до умов цього договору ТОВ «Євростеп Плюс» зобов'язалося продати ТОВ «Альтіс-Енерго» вищезазначений товар, ТОВ «Альтіс-Енерго» в свою чергу зобов'язалося прийняти поставлений товар та сплатити його вартість згідно пред'явлених рахунків-фактур.

21.01.2009 р. на підтвердження договірних відносин ТОВ «Євростеп Плюс» було виставлено ТОВ «Альтіс-Енерго» рахунок-фактуру № ЄВП2101/92 від 21.01.2009 р. на суму 70 106,40 грн. (в тому числі ПДВ - 11 684,40 грн.).

21.01.2009 р. по рахунку РФ № ЄВП2101/92 від 21.01.2009 р. позивачем було перераховано ТОВ «Євростеп Плюс» грошові кошти на загальну суму 70 106,40 грн., що підтверджується банківськими виписками:

- БВ № 223 від 21.01.2009 р. на суму 31 053,00 грн.;

- БВ № 224 від 21.01.2009 р. на суму 39 053,40 грн.

21.01.2009 р. ТОВ «Євростеп Плюс» відпустило уповноваженому представнику ТОВ «Альтіс-Енерго» - Безяк В.П., згідно видаткової накладної № ЄВП2101/92 від 21.01.2009 р., по довіреності № 009 від 20.01.2009 р. товар (шини) на суму 70 106,40 грн. (за РФ № ЄВП2101/92).

За даною поставкою ТОВ «Євростеп Плюс» було надано ТОВ «Альтіс-Енерго» податкову накладну від 21.01.2009 р. № 90021012 на суму 70 106,40 грн. (в тому числі ПДВ - 11 684,40 грн.).

27.03.2009 р. на підтвердження договірних відносин ТОВ «Євростеп Плюс» було виставлено ТОВ «Альтіс-Енерго» рахунок-фактуру РФ № ЄВП2703/92 від 27.03.2009 р. на суму 97 545,00 грн. (в тому числі ПДВ - 16 257,50 грн.).

27.03.2009 р. по рахунку РФ № ЄВП2703/92 від 27.03.2009 р. позивачем було сплачено ТОВ «Євростеп Плюс» грошові кошти на загальну суму 97 545,00 грн., що підтверджується банківськими виписками:

- БВ № 443 від 27.03.2009 р. на суму 48 772,50 грн.;

- БВ № 444 від 27.03.2009 р. на суму 48 772,50 грн.

01.04.2009 року ТОВ «Євростеп Плюс» відпустило уповноваженому представнику ТОВ «Альтіс-Енерго» - Безяк В.П., згідно видаткової накладної № ЄВП2703/92 від 01.04.2009 р., по довіреності № 153 від 01.04.2009 р. товар (шини та кабельрост) на суму 97 545,00 грн. (за РФ № ЄВП2703/92).

За даною поставкою ТОВ «Євростеп Плюс» було надано ТОВ «Альтіс-Енерго» податкову накладну від 27.03.2009 р. № 90027031 на суму 97 545,00 грн. (в тому числі ПДВ - 16 257,50 грн.).

01.06.2009 р. на підтвердження договірних відносин ТОВ «Євростеп Плюс» було виставлено ТОВ «Альтіс-Енерго» рахунок-фактуру № ЄВП0106/92 від 01.06.2009 р. на суму 99 492,00 грн. (в тому числі ПДВ - 16 582,00 грн.).

02.06.2009 р. ТОВ «Євростеп Плюс відпустило уповноваженому представнику ТОВ «Альтіс-Енерго» - Безяк В.П., згідно видаткової накладної № ЄВП0206/91 від 02.06.2009 р., по довіреності № 279 від 28.05.2009 р. товар (шини, вузли, загорода) на суму 99 492 грн. (за РФ № ЄВП0206/91).

За даною поставкою ТОВ «Євростеп Плюс» було надано ТОВ «Альтіс-Енерго» податкову накладну від 02.06.2009 р. № 90002063 на суму 99 492,00 грн. (в тому числі ПДВ - 16 582,00 грн.).

25.06.2009 р. по рахунку РФ № ЄВП0106/92 від 01.06.2009 р. позивачем було сплачено ТОВ «Євростеп Плюс» грошові кошти на загальну суму 99 492,00 грн., що підтверджується банківськими виписками:

- БВ № 685 від 25.06.2009 р. на суму 49 599,00 грн.;

- БВ № 6865 від 25.06.2009 р. на суму 49 893,00 грн.

01.03.2010р. на підтвердження договірних відносин ТОВ «Євростеп Плюс» було виставлено ТОВ «Альтіс-Енерго» рахунок-фактуру № ЄВП0103/11 від 01.03.2010 р. на суму 230 160,00 грн. (в тому числі ПДВ - 38 360,00 грн.).

09.03.2010 р. по рахунку РФ № ЄВП0103/11 від 01.03.2010 р. позивачем було сплачено ТОВ «Євростеп Плюс» грошові кошти на загальну суму 230 160,00 грн., що підтверджується банківськими виписками:

- БВ № 213 від 09.03.2010 р. на суму 70 720,00 грн.;

- БВ № 214 від 09.03.2010 р. на суму 76 720,00 грн.;

- БВ № 215 від 09.03.2010 р. на суму 82 720,00 грн.

10.03.2010 року ТОВ «Євростеп Плюс» відпустило уповноваженому представнику ТОВ «Альтіс-Енерго» - Безяк В.П., згідно видаткової накладної № СВП 1003/11 від 10.03.2010 р., по довіреності № 131 від 10.03.2010 р. товар (шини та вузли) на суму 230 160 грн. (за РФ № ЄВП0206/92).

За даною поставкою ТОВ «Євростеп Плюс» було надано ТОВ «Альтіс-Енерго» податкову накладну від 09.03.2010 р. № 10009031 на суму 230 160,00 грн. (в тому числі ПДВ - 38 360,00грн.).

Зважаючи на викладене, позивачем за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс» було сформовано податковий кредит: у січні 2009 року на суму 11 684,00 грн.; у березні 2009 року на суму 16 257,00 грн.; у червні 2009 року на суму 16 582,00 грн.; та у березні 2010 року на суму 38 360,00грн. Крім того, суми коштів, сплачені за наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс», були віднесені позивачем до валових витрат, та з урахуванням зазначеного вираховувався податок на прибуток.

Однак, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами по справі спростовано позивачем, щодо правомірності господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс» - вбачається зокрема наступне.

Так, згідно наявних у справі доказів, в Постанові Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 1-1503/11 від 12.12.2011 р., було встановлено діяльність на території м. Києва в періоді з 2008 р. по 2010 р. організованої злочинної групи осіб, метою якої було сприяння підприємствам - фактичним платникам ПДВ в ухиленні від сплати даного податку до державного бюджету шляхом документального оформлення придбання ТМЦ (проведення безтоварних операцій) через ланцюг «транзитних» та «фіктивних» підприємств, які фактично фінансово-господарською діяльністю не займалися, зокрема і контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс».

Крім того, наявними у справі доказами не підтверджується наявність у такого контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс» будь-яких основних фондів (складських приміщень, устаткування, транспортних засобів), а також достатніх трудових ресурсів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності з постачання (перевезення) товару; та по ланцюгу постачання від постачальника до покупців не встановлено фактичного руху товару (продукції) та операцій з даним товаром (продукцією).

Зокрема, сторонами також не було документально узгоджено (обумовлено) видачу продавцем товарно-транспортних накладних покупцю на підтвердження реальності господарських операцій з постачання товару, як того вимагає чинне законодавство.

Так, під поставкою розуміється будь-які операції, які передбачають передачу прав власності на такі товари (тобто коли має місце операція з відчуження майна з переходом права володіння користування та розпорядження ).

Тобто поставка - це матеріально-технічне постачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та їх подальша реалізація з метою отримання економічно-вигідного зиску та отримання прибутку.

Вищий адміністративний суд України в своєму інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначив: «Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

З даного приводу слід також наголосити на положеннях Наказу Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568) (далі - Наказ № 363).

Так, пунктами 1 та 11.3 Наказу № 363 встановлено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається, а також Дорожній лист - це документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Згідно п. 8.23 Наказу № 363, Замовник зобов'язаний забезпечити контроль за дотриманням законодавства про охорону праці та норм по техніці безпеки при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт і несе повну відповідальність за всі наслідки невиконання ним цих законодавчих актів.

Відповідно до п. 8.25 Наказу № 363, час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 р. № 488/346 і введені в дію з 01.01.1996 р.

Вказаний Наказ є чинним на час розгляду даної справи та був чинним під час здійснення зазначених господарських операцій.

Відповідно до Наказу № 488/346 встановлено, що застосування затверджених даним наказом форм первинних документів є обов'язковим для всіх суб'єктів господарської діяльності, незалежно від форм власності, а саме:

- подорожній лист вантажного автомобіля, ф. № 2;

- подорожній лист вантажного автомобіля у міжнародному сполученні", ф. № 1 (міжнародна);

- товарно-транспортна накладна, ф. № 1-ТН;

- талон замовника, ф. № 1-ТЗ.

Вантаж, не оформлений ТТН, не приймається до перевезення (п. 47 Статуту автотранспорту). Про факт надання автотранспортних послуг свідчать товарно-транспортні документи, дорожні листи вантажного автомобіля, що підтверджують рух вантажу від пункту відправлення до пункту призначення (передання вантажу одержувачу).

Відповідно п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. а № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (пункт 11.5 Правил). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (пункт 11.7). В ТТН вказується дата, марка та номер автомобіля, номер подорожнього листа, назва автопідприємства, ПІП водія, вид перевезень, назва «Замовника», «Вантажовідправника», «Вантажоодержувача», адресу пункту навантаження та пункту розвантаження.

В графі «Відомості про вантаж» обов'язково вказується назва продукції, товару (вантажу), одиниця виміру, кількість, ціна, сума, кількість їздок, заїздів, підписи водія-експедитора та вантажоодержувача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що використання товарно-транспортної накладної при здійсненні автомобільних перевезень є обов'язковим. Відсутність чи неправильне оформлення ТТН має наслідком, відповідно, відсутність документального підтвердження господарської операції та наявність помилок у відображені результатів господарської операції в обліку (як бухгалтерському, так і податковому).

В той же час, позивачем ні під час перевірки, ні в судовому засіданні не були надані належним чином оформлені товарно-транспортні накладні на підтвердження реальності надання послуг із постачання товару контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс», а відповідно позивачем не було допустимими доказами по справі доведено товарності таких господарських операцій із вказаним контрагентом.

Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207 «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», передбачено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення обов'язковим для водія юридичної особи необхідним є дорожній лист з відмітками про проведення медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Також, згідно спільного Наказу Міністерства транспорту та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346 (далі - Наказ від 29 грудня 1995 року № 488/346) «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», п. 1 передбачено, що типовою формою первинного обліку роботи вантажного автомобіля, є зокрема «Подорожній лист вантажного автомобіля», ф. № 2.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, під час проведення перевірки, ТОВ «Альтіс-Енерго» не було надано перевіряючим вищезазначених документів (подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, та інше) на підтвердження фактичності здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс», щодо постачання останніми на користь позивача товару, а також зазначених документів не було надано позивачем під час судового розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, позивачем ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано доказів укладення його контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс» субпідрядних договорів із перевізниками з метою виконання договірних зобов'язань із позивачем щодо поставки товару, оскільки власними силами, за відсутності будь-яких матеріальних та трудових ресурсів, такий контрагент позивача ТОВ «Євростеп Плюс» не міг виконати взятих на себе зобов'язань.

В даному випадку суд також зазначає про необґрунтованість та безпідставність посилань позивача стосовно самовивозу ТОВ «Альтіс-Енерго» товару від контрагента ПП «Ерідан-Вейс», оскільки чинне законодавство не позбавляє суб'єкта господарювання і в такому випадку складати необхідні первинні документи на підтвердження товарності господарських операцій з перевезення товару, як то: товарно-транспортні накладні, подорожні листи, тощо, що наразі відсутні в матеріалах справи та не надавалися позивачем під час перевірки.

Отже, зважаючи на вищевикладене, на переконання контролюючого орану, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Євростеп Плюс» та його контрагентами, є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (паперовий, безтоварний варіант правочинів).

Така незаконна діяльність вказаного контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс» направлена на ухилення від сплати податків, та суттєво впливає на недоотримання Державним бюджетом України податків, що виражається в несплаті податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до Національного класифікатора України, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 із змінами та доповненнями, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів, тощо.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Відповідно до статті 56 ГК України, суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Проте, як підтверджується наявними матеріалами справи, передбачених чинним законодавством обов'язкових первинних документів на підтвердження фактичності господарської операції з поставки товару (зокрема товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, тощо) ні позивачем ні його контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс», під час проведення перевірки законності їх взаємовідносин, надано не було, та такі документи не надавалися позивачем до справи.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Євростеп Плюс» носять характер недійсного правочину, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: ч. 5 ст. 203 ЦКУ - правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та крім того позивачем не було жодними допустимими доказами по справі доведено наявність у його контрагента необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності з поставки товару.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс» не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. зі змінами та доповненнями (що також з 2011 р. кореспондується із відповідними нормами Податкового кодексу України), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.1, п.п 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, (що також з 2011 р. кореспондується із відповідними нормами Податкового кодексу України), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, (що також з 2011 р. кореспондується із відповідними нормами Податкового кодексу України) визначено, що валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року, із змінами та доповненнями, (що також з 2011 р. кореспондується із відповідними нормами Податкового кодексу України), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб , відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Згідно з пунктом 3 статті 8 Розділу III Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) визначено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

В даному випаду, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, ні під час проведення перевірки, ні під час судового розгляду даної справи, ТОВ «Альтіс-Енерго» не було надано перевіряючим (суду) обов'язкових первинних документів на підтвердження товарності господарських операцій з поставки товару (зокрема: товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, тощо), що в свою чергу передбачено та вимагається чинним законодавством, та на необхідності наявності яких наголошує Вищий адміністративний суд України в своїх рішеннях.

А отже, за відсутності належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують реальність (фактичність) господарської операції з поставки товару, (зокрема товарно-транспортних накладних), не може формуватися податковий кредит та валові витрати на підставі одних лише податкових накладних та актів.

Як зазначається в рішеннях ВАС України щодо розгляду подібних спорів, сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при недоведенні позивачем реального здійснення господарських операцій між ним та його контрагентом.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Євростеп Плюс» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Євростеп Плюс» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки, які в свою чергу підтверджуються наявними матеріалами справи.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав в повному обсязі вимог ст. 71 КАС України в частині обов'язку надання доказів на вимогу ухвали суду про відкриття провадження у справі щодо звітності контрагента позивача ТОВ «Євростеп Плюс», та як наслідок судом не було за можливе встановити матеріально-технічні та кадрові ресурси підприємства, а також визначення ТОВ «Євростеп Плюс» податкових зобов'язань в розрізі правовідносин із позивачем та сплати їх до бюджету.

Проте, згідно наявних у справі доказів, суд приходить до висновку щодо відмови позивачу в позовних вимогах, оскільки позивачем в свою чергу також не було надано достатньо допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 10.09.2013 р.