Ухвала

від 16.09.2013 по справі 905/6499/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви без розгляду

16.09.2013р. № 905/6499/13

Суддя господарського суду Донецької області Фурсова С.М., розглянувши матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач» (юридична адреса: 03143, місто Київ, вулиця Заболотного, будинок № 15, поштова адреса: 03680, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок № 28, офіс № 100; код ЄДРПОУ - 34180725)

до державного підприємства «Донецька залізниця» (83000, місто Донецьк, вулиця Артема, будинок № 68; код ЄДРПОУ - 01074957)

про стягнення 38 885,93 гривень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з державного підприємства «Донецька залізниця» суму заборгованості у розмірі 33 760,37 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 506,40 гривень, три відсотки річних у розмірі 2 255,93 гривень та штраф у розмірі 2 363,23 гривень, а всього 38 885,93 гривень.

Дослідивши матеріали позовної заяви і додані до неї документи, господарським судом встановлено, що матеріали позовної заяви подані з недодержанням вимог пункту 5 частини другої статті 54, частини третьої статті 57 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню без розгляду з наступних підстав.

По-перше, частиною першою статті 54 ГПК України передбачено, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноваженою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Частиною третьою статті 57 ГПК України передбачено, що до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Статтею 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Право підпису позовної заяви від імені організації належить її керівнику, який за своїм статусом представляє її інтереси, оскільки згідно статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Питання про повноваження на підписання позовної заяви від імені юридичної особи вирішується на підставі установчих документів юридичної особи.

Особа, яка є представником, повинна мати належним чином посвідчені повноваження на ведення справи в суді.

Таким чином, право на представництво юридичної особи пов'язане з наявністю акта органу управління юридичної особи, котрим ця юридична особа наділяє посадову особу повноваженнями вчиняти певні юридичні дії.

Юридичну особу за посадою може представляти її керівник.

Відповідно до частини другої статті 28 ГПК України керівник підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначено законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їхнє посадове становище. Повноваження керівників юридичних осіб підтверджується:

а) документами, що посвідчують їхнє посадове чи службове становище. До таких документів відносять накази (чи інші аналогічні документи) про призначення на посаду, протоколи зборів про обрання на посаду;

б) установчими документами юридичної особи, в яких містяться повноваження посадових чи службових осіб, що беруть участь у справі як представники цих осіб.

Позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду.

Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститись прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник.

З поданої позовної заяви вбачається, що її підписано директором позивача Шевчук О.А.

Натомість серед документів, доданих до позовної заяви, відсутні жодні докази, які б станом на день подання позову до господарського суду підтверджували посадове становище Шевчук О.А. як виконуючого обов'язки директора та наявність повноважень на підписання позовної заяви (витяг ЄДРПОУ, наказ про призначення, статут тощо).

За приписами пункту 1 частини першої статті 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

За таких обставин, господарський суд не може дійти однозначного висновку про те, що подану товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач» позовну заяву підписано уповноваженою на те особою, оскільки повноваження останньої не підтверджено належними доказами.

Аналогічної правової позиції дотримується Київський апеляційний господарський суд у постанові від 05.06.2013 у справі № 910/3715/13, Вищий господарський суд України у постановах від 06.02.2013 у справі № 5006/34/34/2012, від 05.03.2013 у справі № 05-5-44/5574, судова палата у господарських справах Верхового Суду України у постанові № 34/224 від 17.01.2006.

По-друге, пунктом 5 частини другої статті 54 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, зокрема, і обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Закон потребує суворої відповідності позовної заяви вимогам, що вказані в статті 54 ГПК України.

Відповідно до пункту 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», підставою для повернення позовної заяви є також відсутність викладу обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, та незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини. Господарський суд повертає позовну заяву, що не містить обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви.

У разі якщо вимога виражена у грошовій формі необхідно надати чіткий розрахунок суми коштів для стягнення, із зазначенням всіх документів, їх реквізитів.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, заявник позову просить стягнути з відповідача суму заборгованості, три відсотки річних, інфляційні нарахування та штраф, право яких вимагати, на його думку, виникло у зв'язку з зв'язку з неналежним виконання укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

Нарахування таких сум здійснено шляхом сукупного їх додавання за всіма видатковими накладними № 24, № 25, № 26, № 27, № 28, № 29, № 30, № 44, без зазначення:

- дати (числа, місяця, року поставки/передачі товару, номера накладної);

- дати (числа, місяця, року), коли повинна здійснюватися оплата за кожною поставкою (накладною);

- суми, яка підлягає сплаті (зазначення підстави та вид платежу: видаткова накладна, тощо);

- суми, яка надійшла від відповідача (у випадку такої оплати);

- різниці (суму боргу).

Ні в ГПК Україні, ні в роз'ясненнях Вищого господарського суду України не вказано, у чому полягає обґрунтованість розрахунку позовних вимог. У всякому разі, в обґрунтованому розрахунку потрібно дати посилання на первинні документи, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти приймання з розбивкою за періодами та прив'язкою до юридичних фактів, якими обґрунтовується позов. Розрахунок, якщо він подається окремо, має бути підписаний особами, які його склали.

Доречно наголосити, що обґрунтованим є такий розрахунок, в якому вказано в якому місяці (кварталі), яку суму і до якої дати боржник мав заплатити, яку суму, коли і згідно якого документа фактично заплатив, яку загальну суму за який період боржник мав заплатити і яку загальну суму і коли фактично заплатив, та арифметичні дії щодо додавання загальних сум до оплати, сум отриманої оплати і щодо віднімання від першої суми другої суми та визначення суми боргу. Обґрунтованим є такий розрахунок до якого додані первинні бухгалтерські документи про господарські операції, які засвідчують суми вказані в розрахунку щодо оплати і суми фактично отриманої оплати.

Позовні вимоги слід викладати в точній відповідності до обставин, якими ці вимоги обґрунтовуються і наведеним у позовній заяві обґрунтованим розрахунком.

Здійснений у позовній заяві розрахунок трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та штрафу, не може вважатися обґрунтованим в розумінні пункту 5 частини другої статті 54 та пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України. Наведене засвідчує необґрунтованість здійсненого розрахунку трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та штрафу.

З огляду на те, що позовна заява не містить обґрунтованого (арифметичного) розрахунку заявлених трьох відсотків річних, інфляційних нарахувань та штрафу за кожною накладною, із зазначенням календарних дат виникнення заборгованості, вартості поставленого товару, посилання на первинні документи (видаткові накладні, платіжні доручення), а також враховуючи, що наведенні норми чинного законодавства, у тому числі розділи VIII, IX ГПК України та всі без виключення вказані в них вимоги до позовної заяви є обов'язковими, оскільки їх обов'язковість встановлена законодавцем у процесуальному законі і не може залежати від бажання особи, що звертається із позовом до суду, господарський суд вважає за необхідне повернути позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеної в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема, абзацу першого пункту 3.5, де зазначено, що недодержання вимог статей 54 , 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК.

Статтею 4-3 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 06 вересня 2005 року у справі «Салов проти України» (пункт 87) зазначено, що принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточий проти України» зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи обстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Зазначені обставини є суттєвими, оскільки нормами статті 59 ГПК України передбачено право відповідача після одержання ухвали про порушення провадження у справі, надати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості пересвідчитись у правильності здійснених заявником позову розрахунків.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

При цьому статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Тобто, право на судовий захист, передбачений Конституцією України, не позбавляє заявника позову необхідності дотримуватись вимог Господарського процесуального кодексу України щодо встановленого порядку подання позовної заяви.

При чому, відповідно до законодавчої техніки, використаної при конструюванні статті 63 ГПК України, повернення позовної заяви без розгляду у вказаному випадку є не правом, а обов'язком суду .

Таким чином, позовна заява подана без додержання вимог пункту 5 частини другої статті 54, частини третьої статті 57 ГПК України та відповідно до приписів пунктів 1, 3 частини першої статті 63 ГПК України підлягає поверненню без розгляду.

Слід відзначити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення, що узгоджується з приписами частини третьої статті 63 ГПК України.

Пунктами 5.2, 5.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір. Питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується господарським судом, який розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи.

Сплачений згідно платіжного доручення № 132 від 02 вересня 2013 року судовий збір у розмірі 1 725,00 гривень підлягає поверненню, відповідно до приписів пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», керуючись пунктами 1, 3 частини першої статті 63, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву та додані до неї документи повернути без розгляду.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач» (юридична адреса: 03143, місто Київ, вулиця Заболотного, будинок № 15, поштова адреса: 03680, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок № 28, офіс № 100; код ЄДРПОУ - 34180725) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 1 725,00 гривень, сплаченого згідно платіжного доручення № 132 від 02 вересня 2013 року.

Додаток на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтопостач» позовна заява з доданими до неї документами всього на 30-ти аркушах, конверт.

Суддя С.М. Фурсова