Ухвала

від 16.09.2013 по справі 2а-7467/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2013 р. м. Київ К/800/17156/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгруп»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012

у справі № 2а-7467/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгруп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання незаконними всіх самостійно узгоджених зобов'язань, визнання неправомірними та скасування рішень, визнання неправомірними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тенгруп» звернулось до суду, з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, з позовом про визнання виконаними (по сумі і строкам) всіх самостійно узгоджених зобов'язань позивача з податку на прибуток, шляхом їх належної оплати, в т.ч.: суму податку на прибуток за І-ий квартал 2009 року в розмірі 92 000 грн.; визнання неправомірними та скасування рішень, дій, нарахування позивачу неустойки (пені) та бездіяльності Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, пов'язаної з незаконним незарахуванням належно виконаних і сплачених позивачем всіх узгоджених зобов'язань з податку на прибуток за 2009-2012 роки, в т.ч.: 92 000 грн.; зобов'язання відповідача зарахувати всі належно проведені позивачем оплати податку на прибуток лише за вказаний у них період та внести цю інформацію і відповідні зміни до Інформаційної системи відповідача, включно податок на прибуток за І-ий квартал 2009 року в розмірі 92 000 грн.; заборону відповідачу розпоряджатись коштами позивача шляхом зміни їх цільового призначення (суми і терміну оплати) та зараховувати в рахунок інших платежів чи в рахунок сплати фінансових санкцій (пені); заборону відповідачу вимагати від позивача повторної сплати вже сплаченого податку на прибуток за І-ий квартал 2009 року в розмірі 92 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач (код ЄДРПОУ 36017129) згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №647776 24.06.2008 року зареєстрований Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією.

З 26.06.2008 ТОВ «Тенгруп» перебуває на обліку в органах державної податкової служби.

Відповідно до довідки серії АБ № 519831 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача є, зокрема: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Відповідачем на адресу позивача надіслано податкову вимогу № 524 від 27.02.2012, якою повідомлено, що станом на 27.02.2012 сума податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 93 977,56 грн. (в тому числі податок на прибуток приватних підприємств (код бюджетної класифікації 11021000).

Листом відповідача від 29.02.2012 № 10083/10/24-210 «Щодо забезпечення доступу та надання документів» позивачу надіслано рішення про опис майна у податкову заставу від 27.02.2012.

18.05.2012 між позивачем та відповідачем проведено звірку розрахунків платника з бюджетом по податку на прибуток приватних підприємств за період з 01.01.2012 по 18.05.2012, про що складено акт.

В ході звірки встановлено розбіжність в сумі 112 392,19 грн., яка за даними позивача виникла, в тому числі, внаслідок незарахування належно сплаченого і списаного з розрахункового рахунку позивача банком «Європейський» платежу від 13.04.2009 на суму 92 000 грн.

20.08.2009 листом за №1-26/08 позивач звертався до Національного банку України щодо невиконання Акціонерним комерційним банком «Європейський» платіжних доручень позивача.

Листом від 18.09.2009 Національний банк України повідомив позивача про те, що у зв'язку з Постановою Правління НБУ від 19.08.2009 №489 «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного комерційного банку «Європейський» прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного комерційного банку «Європейський».

Оголошення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Акціонерного комерційного банку «Європейський» надруковано в газеті «Урядовий кур'єр» від 26.08.2009 року №154.

Повноваження органів управління Акціонерного комерційного банку «Європейський», функції з управління та розпорядження його майном відповідно до статті 92 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перейшли до ліквідатора вказаного банку ОСОБА_2, який працює за адресою: 04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44.

Крім того, Національний банк України запропонував позивачу в подальшому для оперативного вирішення питань контактувати безпосередньо з ліквідатором Акціонерного комерційного банку «Європейський».

Листом № 3-25/09 від 25.09.2009 позивач звернувся до ліквідатора АКБ «Європейський» з вимогою визнати кредитором Управління Державного казначейства України в м. Києві.

Розглянувши вказану вимогу позивача, ліквідатор АКБ «Європейський» відмовив в акцепті (визнанні) вимоги в повному обсязі, оскільки між Управлінням Державного казначейства України в м. Києві та АКБ «Європейський» відсутні будь-які правовідносини, в тому числі ті, з яких можуть виникнути боргові зобов'язання АКБ «Європейський» перед Управлінням Державного казначейства України в м. Києві, а тому Управління Державного казначейства України в м. Києві не є кредитором АКБ «Європейський».

На неодноразові звернення позивача як до тимчасового адміністратора АКБ «Європейський», так і до ліквідатора АКБ «Європейський» з листами та вимогами про завершення операції перерахування вилучених з рахунку Позивача коштів, ліквідатор АКБ «Європейський» листом від 07.09.2009 повідомив заявника про те, що платіжне доручення № 46 від 13.04.2009 прийнято АКБ «Європейський» до виконання 13.04.2009, але в період з 13.04.2009 по 07.09.2009 не виконано, в зв'язку з тим, що на кореспондентському рахунку АКБ «Європейський» недостатньо коштів.

Платіжне доручення №46 від 13.04.2009 на суму 92 000 грн. взято банком для обліковування за позабалансовим рахунком 9804.

Також ліквідатор АКБ «Європейський» пропонував позивачу письмово звернутися до ліквідатора АКБ «Європейський» із заявою про визнання товариства кредитором.

Позивач також неодноразово звертався до відповідача із заявами-клопотаннями про належне виконання платежу і завершення банком операції перерахування, однак, весь час на адресу позивача надходили податкові вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в разі незарахування банком суми переказу на рахунок отримувача, в тому числі на єдиний казначейський рахунок державного бюджету, такий переказ не є завершеним; оскільки, грошові кошти в розмірі 92 000 згідно платіжного доручення № 46 від 13.04.2009, сплачені позивачем в рахунок погашення податкового зобов'язання, АКБ «Європейський» не зараховані до єдиного казначейського рахунку державного бюджету, то таке податкове зобов'язання не було виконане.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

В даному випадку судами обох інстанцій не досліджено питання щодо моменту виникнення податкової заборгованості, щодо якої податковим органом нараховано пеню позивачу.

Крім того, судами попередніх інстанцій не було досліджено доводи позивача про зарахування відповідачем сплачених коштів на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше, з урахуванням наступного.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» (в редакції на момент здійснення платежів позивачем) Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що суми податкових зобов'язань або податкового боргу слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків та сплачених в період дії положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до набрання чинності Податковим кодексом України (01.01.2011), положення якого передбачають можливість зарахування сплачених платником податків коштів на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше.

Суди попередніх інстанцій вказаного не врахували та не дослідили періоду проведення позивачем розрахунків з бюджетом з розмежуванням періоду сплати, в залежності від періоду дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» чи Податкового кодексу України.

Також судами обох інстанцій не враховано лист № 48747/10/33-04 від 29.12.2011 (а.с. 23 т. 1) та не здійснено його правовий аналіз, не допитані з цього приводу працівники податкового органу; не проаналізований лист та довідка (а.с. 28 т. 1, а.с. 107 т. 1).

Крім того, вирішуючи позовні вимоги про визнання виконаними (по сумі і строкам) всіх самостійно узгоджених зобов'язань позивача з податку на прибуток, шляхом їх належної оплати; зобов'язання відповідача зарахувати всі належно проведені позивачем оплати податку на прибуток лише за вказаний у них період та внести цю інформацію і відповідні зміни до Інформаційної системи відповідача; заборону відповідачу розпоряджатись коштами позивача шляхом зміни їх цільового призначення (суми і терміну оплати) та зараховувати в рахунок інших платежів чи в рахунок сплати фінансових санкцій (пені); заборону відповідачу вимагати від позивача повторної сплати вже сплаченого податку на прибуток, суди попередніх інстанцій не врахували, що судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав та законних інтересів юридичних чи фізичних осіб, та з урахуванням цього не встановили чи є вказані позовні вимоги належним способом захисту.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенгруп» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)В.В. Кошіль Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний