Рішення

від 03.12.2012 по справі 2-3125/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-3125/12

РІШЕННЯ

Іменем України

03.12.2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Медвідь Н.О.

при секретарі Ковтонюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу, визнання права власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року позивачка звернулась з цим позовом до суду, посилаючись на те, що з 2002 року по день смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1, вона та ОСОБА_4 проживали однією сім'єю в АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки.

У період спільного проживання однією сім'єю позивачка та ОСОБА_4 придбали майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 11.09.2009 року, земельну ділянку площею 0,1502 га в АДРЕСА_3 за договором купівлі-продажу від 02.04.2003 року, на яку ОСОБА_4 09.11.2009 року видано державний акт на право власності на землю. Придбано будівельні матеріали для будівництва будинку АДРЕСА_2, а саме: цегла в кількості 12800 шт., ракушняк в кількості 10000 шт. та транспортний засіб - мопед, реєстраційний номер НОМЕР_1. Також зведено на земельній ділянці в АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 26.05.2006 року, жилий будинок, який не введено в експлуатацію та не зареєстровано на праві власності.На день смерті ОСОБА_4 будинок АДРЕСА_1 не завершено будівництвом.

Рішенням виконкому Тарасівської сільської ради від 24.04.2008 року №85/4 житловий будинок включено до будинковолодіння ОСОБА_4 та запропоновано Києво-Святошинському БТІ видати йому свідоцтво про право власності.

Після перенесеного інсульту в лютому 2012 року ОСОБА_4 знаходився в реанімаційному відділенні Боярської центральної лікарні. Увесь цей час ОСОБА_1 його доглядала, купувала ліки та опікувалася ним до смерті.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Усі клопоти та витрати з організації та проведення поховання були понесені позивачкою без участі відповідачів.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина за законом на належне йому майно, а саме: 1/2 будинку АДРЕСА_2, 1/2 земельної ділянки площею 0,1502 га АДРЕСА_3, 1/2 мопеда р/н НОМЕР_1, 1/2 матеріалів та обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва будинку АДРЕСА_1, 1/2 будівельних матеріалів для будівництва будинку АДРЕСА_2.

Спадкоємцями першої черги на спадщину, що відкрилась, є відповідачі.Оскільки відповідачі заперечують право ОСОБА_1 на ? частину вищевказаного майна, то остання, посилаючись на норми ст. ст. 60,61,70,74 Сімейного Кодексу України, ст.392 Цивільного Кодексу України, п.5 ст.256 ЦПК України, просила :

Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з нею в період з 2002 року по 07.03.2012 року.

Визнати за нею право власності на 1/2 будинку АДРЕСА_2, на 1/2 матеріалів та обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва будинку АДРЕСА_1, 1/2 будівельних матеріалів для будівництва будинку АДРЕСА_2 та ? мопеда д/н НОМЕР_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_4, також стягнути судові витрати.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала.

Представники відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, посилаючись на те, що між позивачкою та ОСОБА_4 не було фактичних шлюбних відносин, майно на яке претендує позивачка було набуто покійним в період коли він мешкав зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_5 в будинку АДРЕСА_1.

Суд, вислухавши сторони, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 травня 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар земельну ділянку площею 278 кв.м., розташовану у АДРЕСА_1, надану для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Рішенням Тарасівської сільської ради від 30.11.2000 року №137 ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на самовільно переобладнену літню кухню в житловий будинок в АДРЕСА_1.

11.09.2003 року, на підставі договору купівля-продажу будинку, посвідченого Державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1896, ОСОБА_4 став власником житлового будинку АДРЕСА_2.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 2440, ОСОБА_4 став власником земельної ділянки площею 0,1502 га, що знаходиться АДРЕСА_3, надану для будівництва житлового будинку і господарських споруд.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд вважає, що позивачка не надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що вона починаючи з 2002 року по 07 березня 2012 року проживали однією сім'єю з ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки.

Суд критично ставиться до пояснення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що були допитані в судовому засіданні, оскільки свідки, підтверджуючи обставини викладені в позовній заяві, пояснення їх протирічать , свідки не могли чітко вказати адреси за якою позивачка проживала разом з ОСОБА_4, не пояснили на підставі яких обставин, вони прийшли до висновку про існування між останніми спільного побуту та спільного бюджету. Крім того паояснення свідків протирічать письмовим доказам по справі, зокрема рішенню Києво-Святошинського районного суду від 01 липня 2005 року в цивільній справі №2-1425/05, за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення, що набрало законної сили. Даним рішенням позов було задоволено - ОСОБА_4 виселено з будинку його колишньої дружини ОСОБА_5, за адресою АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Дане рішення було оскаржене ОСОБА_4 в апеляційному порядку, однак ухвалою Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу було відхилено, а рішення залишено без змін. Як вбачається з постанови державного виконавця №2/1-06 про закінчення виконавчого провадження від 25.01.2006 року, виконавчій лист, що виданий на підставі вищезазначеного рішення суду від 01 липня 2005 року був виконаний в повному обсязі 24.01.2006 року. Усі ці письмові докази спростовують покази вищезазначених свідків та обставини викладені в позовній заяві, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про відмову в задоволенні прозову про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_1 в період з 2002 року по 07.03.2012 року.

Оскільки позивачкою не доведено існування між нею та ОСОБА_4 фактичних шлюбних відносин в період набуття останнім у власність спірного майна, то суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне майно.

На підставі ч.1 ст.89 ЦПК України суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про покладення на відповідачів витрат, пов'язаних з розглядом справи, оскільки жодна з основних позовних вимог не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачка та представник її не довели тих обставин на які посилалися як на підставу позовних вимог, не надали докази в обґрунтування цих вимог не спростували тих обставин на які посилалися відповідач та представники відповідача в обґрунтування своїх заперечень , що є їх обов»язком відповідно до засад змагальності процесу за ст.. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз»яснював позивачці та її представнику їх права та обов»язки.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про не обґрунтованість та не доведеність вимог позивача оскільки вони не відповідають вимогам ст. ст.. 57-59 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 60,61,70,74 СК України, ст.. 392 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212-215, 256 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без шлюбу, визнання права власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя