Постанова

від 19.09.2013 по справі 922/1393/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. Справа № 922/1393/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі - Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідач - Болгової О.М., дов.б/н від 19.04.2013 (у справі)

третіх осіб - не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Елластік» Акціонерного товариства закритого типу «Елласт» (вх. №2476Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 по справі №922/1393/13

за позовом Дочірнього підприємства «Елластік» Акціонерного товариства закритого типу «Елласт», м. Чугуїв Харківської області

за участю 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ», м. Харків,

2. Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Харків

до Комунального підприємства охорони здоров'я «Центральна районна аптека №30», м. Південне Харківської області

про стягнення 81043,83 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП «Елластік» АТЗТ «Елласт», звернувcя до господарського суду Харківської області із позовом про стягнення з КПОЗ «Центральна районна аптека №30» суми заборгованості у розмірі 73881,19 грн., у тому числі: 71626,43 грн. - суми основного боргу, 2254,76 грн. - суми 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.07.2013 по справі №922/1393/13 (головуючий суддя Аріт К.В., судді Доленчук Д.О., Денисюк В.Ю.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, ДП «Елластік» АТЗТ «Елласт», з рішенням господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 у справі №922/1393/13 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Просить відшкодувати позивачу суму сплаченого судового збору за рахунок відповідача. При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що дане рішення є необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Позивач та третя особа по справі без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ТОВ «УБФ» не скористалися наданим процесуальним правом брати участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 залишити без змін, як законне, обґрунтоване та прийняте у відповідності до норм чинного законодавства, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Копія ухвали Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 09.08.2013 повернулася на адресу суду з відміткою поштового відділення «за спливом строку зберігання».

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач та третя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та третьої особи за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 01.02.2009 між ТОВ «УБФ» (постачальником) та КП охорони здоров'я «Центральна районна аптека №30» (покупець - відповідач по справі) було укладено договір поставки №1382-Х за умовами якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти та сплатити його вартість на умовах цього договору.

Починаючи з 01.02.2009 та по 07.03.2012 між цими двома суб'єктами існували господарські відносини.

07.03.2012 року між ТОВ «УБФ» (цедент - третя особа) та ДП «Елластік» АТЗТ «Елласт» (цесіонарій - позивач) було укладено договір цесії №15, відповідно до умов якого цедент передав цесіонарію право вимоги, яке йому належало, де цесіонарій став новим кредитором в зобов'язанні КПОЗ «Центральна районна аптека №30» (боржник - відповідач) перед цедентом, яке виникло із договору поставки №1382-Х від 01.02.2009.

Пунктом 3 вищевказаного договору сторони визначили, що в день укладення даного договору цедент передає цесіонарію всі документи, які підтверджують існуюче зобов'язання боржника, в тому числі, договір поставки №1382-Х від 01.02.2009 з додатками, видаткові накладні, податкові накладні, виписки.

За уступку права вимоги цесіонарій зобов'язується оплатити цеденту в строк до 01.01.2015 суму 71626,43 грн. До цесіонарія переходять всі права, які забезпечують зобов'язання боржника (п. 4, 5 договору цесії).

В пункті 10 договору сторони передбачили, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по даному договору.

Боржник КПОЗ «Центральна районна аптека №30» про здійснену заміну кредитора у зобов'язанні був обізнаний, про що свідчить підпис директора відповідача та відтиск печатки його підприємства на відповідному договорі цесії № 15 від 07.03.2012.

Звертаючись до господарського суду із позовною заявою, позивач просив стягнути з підприємства відповідача 71 626,43 грн. основного боргу за договором поставки №1382-Х від 01.02.2009 права на який перейшли до позивача за договором цесії. При цьому, позивач вказує на те, що на виконання договору поставки ТОВ «УБФ» було поставлено відповідачу товару на загальну суму 116 326,43 грн., відповідач здійснив лише часткову оплату на суму 44700,00 грн., тобто сума основної заборгованості складає 71626,43 грн.

На підтвердження існуючої суми заборгованості позивачем до суду першої інстанції було надано копії видаткових накладних, підписаних між ТОВ «УБФ» та КПОЗ «Центральна районна аптека №30», які були складені на виконання договору поставки.

Крім того, в підтвердження своїх позовних вимог позивач надав акт звірки взаєморозрахунків станом на 06.03.2012 року, який було складено та підписано з обох сторін між ТОВ «УБФ» та КПОЗ «Центральна районна аптека №30» 07.03.2012 та в якому останні погодили вивірене сальдо у сумі 71 626,43 гривень.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що в матеріалах справи не міститься жодного належного доказу того факту, що між ТОВ «УБФ» та КПОЗ «Центральна районна аптека №30» відбувались поставки саме за договором поставки №1382-Х від 01.02.2009 та були здійсненні певні платежі саме на виконання цього договору.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача боргу за договором поставки товару №1382-Х від 01.02.2009, право на стягнення якого у позивача виникло згідно договору відступлення права вимоги від 07.03.2012 р.

Відповідно до ст. 512 ЦК України однією із підстав заміни кредитора у зобов'язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 Цивільного кодексу України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

В своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ним в достатній мірі надано доказів на підтвердження існування у відповідача заборгованості в розмірі 71 626,43 грн., оскільки про це свідчать як видаткові накладні, надані позивачем, так і акт взаєморозрахунків від 07.03.2012, в якому сторони погодили вивірене сальдо в сумі 71 626,43 грн. Позивач зазначає, що незважаючи на той факт, що в видаткових накладних наданих позивачем відсутнє посилання на договір поставки №1382-Х від 01.02.2009, відповідачем особисто підтверджено факт боргу за даним договором , про що свідчить підпис директора відповідача та відтиск печатки підприємства відповідача на відповідному договорі цесії №15 від 07.03.2012.

Проте, такі твердження заявник апеляційної скарги не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки, позивачем до господарського суду було надано копії видаткових накладних, підписаних між ТОВ «УБФ» та КПОЗ «Центральна районна аптека №30», в яких відсутнє посилання на будь-який договір або угоду.

Таким чином, ідентифікувати, що спірна заборгованість відповідача перед третьою особою у сумі 71 626,43 грн. виникла саме на підставі договору поставки №1382-Х від 01.02.2009, не представляється можливим.

Крім того, слід зауважити на тому, що загальна сума за наданими позивачем накладними складає 120 837,23 грн., тобто більша ніж та (116 326,43 грн.), яку заявляє позивач в позовній заяві як суму, на яку було поставлено відповідачу товар.

Натомість, відповідачем було надано до суду всі платіжні доручення, які існували у господарських відносинах між ним та ТОВ «УБФ» за період з 01.02.2009 року по 18.07.2013 року. Проте, всі вказані оплати, згідно призначення даних платежів, були здійсненні на виконання угоди №14 від 02.01.2008. Сума, за згаданими платіжними дорученнями також значно перевищує ту суму, яка була заявлена позивачем як частково сплачена за договором поставки, а саме: 83700,00 грн. проти 44700,00 грн.

Таким чином, надані позивачем податкові накладні не можуть слугувати належним доказом та свідчити про наявність заборгованості в розмірі 71 626,43 грн., що існує за договором поставки №1382-Х від 01.02.2009.

Стосовно акту звірки взаєморозрахунків від 07.03.2012 між ТОВ «УБФ» та КПОЗ «Центральна районна аптека №30», як доказу виникнення заборгованості, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що даний акт, як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підставою для проведення акта звірки розрахунків дебіторської і кредиторської заборгованості є процес інвентаризації з урахуванням вимог пп.11.11 Інструкції №69 та розділу VII Положення №158.

Таким чином, такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

Такої ж правової позиції притримується й Вищий господарський суд України у постанові від 28 лютого 2006 року по справі №14/158.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені позивачем доводи в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 22.07.2013 у справі №922/1393/13 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Елластік» Акціонерного товариства закритого типу «Елласт» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 липня 2013 року по справі №922/1393/13 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 19 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Плужник О.В.