Рішення

від 23.09.2013 по справі 916/2022/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" вересня 2013 р.Справа № 916/2022/13

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі Чебан К.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Будіянський О.С. (довіреність б/н від 26.04.2013р.),

від відповідача - Крецуль І.О. (довіреність б/н від 20.09.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „АД ШИНА"

до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЮЖТРАНЗИТ"

про стягнення 111 624,71 грн.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю „АД ШИНА" (ТОВ „АД ШИНА") звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „УКРЮЖТРАНЗИТ" (ТОВ „УКРЮЖТРАНЗИТ") 111 624,71 грн., з яких: 74 416,47 грн. - сума основної заборгованості, 37 208,24 грн. - штраф. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ТОВ „АД ШИНА" посилається на порушення ТОВ „УКРЮЖТРАНЗИТ" вимог укладеного між сторонами договору довгострокового постачання б/н від 2008 року, відповідно до якого позивач поставив відповідачу в період з 23.09.2011р. по 20.09.2012р. товар, а відповідач оплатив отриманий товар не в повному обсязі, у зв'язку з чим у ТОВ „УКРЮЖТРАНЗИТ" утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.08.2013р. порушено провадження по справі № 916/2022/13 за даним позовом, розгляд справи призначено на 28.08.2013 р.

19.08.2013р. від позивача до суду надійшли письмові пояснення (вх.№ 25110/13), згідно яких він зазначив, що:

- договір довгострокового постачання від 2008 року, укладений між сторонами, на день подання позову є чинним;

- замовлення відповідача здійснювалися в телефонному, або електронному режимі, на паперових носіях вони не оформлювались;

- посилання у деяких накладних на договір №100 від 10.01.2011 р. стосуються внутрішнього бухгалтерського обліку поставок, які зазначаються у внутрішній бухгалтерській електронній базі ТОВ «АД ШИНА»; на паперовому носії такого договору не існує.

27.08.2013р. до господарського суду надійшло письмове клопотання позивача (вх. № 25700/13), в якому, посилаючись про помилкове долучення до позовної заяви деяких видаткових накладних та рахунків, він зазначив, що заборгованість за поставлений товар виникла у відповідача згідно поставок, здійснених у період з 14.05.2011р. по 03.05.2012р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.08.2013р. розгляд справи відкладено на 23.09.2013 р. - у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

18.09.2013р. до господарського суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 27829/13), згідно якої, залишивши незмінною суму позовних вимог, він зазначив, що в період з 03.10.2010р. по 20.09.2012р. ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 495 706,91грн, але відповідач за отриманий товар розрахувався частково - в сумі 421 290,44грн., згідно чого у нього утворилась заборгованість в загальній сумі 74 416,47грн. за наступними видатковими накладними (згідно довідки заборгованості, доданої до заяви про уточнення позовних вимог):

- № 6881 від 03.11.2010р. (поставлено товару на 16 619,97грн., сплачено 11 619,97грн.) -борг 5000грн.;

- № 2753 від 14.05.2011р. - борг 12 250грн.;

- № 2817 від 18.05.2011р. - борг 543,95грн.;

- № 2816 від 18.05.2011р. - борг 14 760грн.;

- № 5197 від 10.08.2011р. - борг 8 370грн.;

- № ABSI001933 від 23.04.2012р. (поставлено товару на 31 113,60грн., сплачено 9 113,60грн.) -борг 22 000грн.;

- № ABSI002117 від 03.05.2012р. - борг 8 702,52грн.

Також, у довідці заборгованості, доданої до заяви про уточнення позовних вимог, позивач посилається - в якості доказу наявності заборгованості відповідача в сумі 2 790грн.- на повернення товару на зазначену суму від покупця № 255 від 22.09.2011р.

В судовому засіданні 23.09.2013р. судом розпочато розгляд справи по суті, при цьому:

- представник позивача уточнені позовні вимоги підтримував, наполягав на задоволенні позову в повному обсязі;

- представник відповідача надав відзив на позов (вх. № 28405/13), відповідно до якого проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що: сторони не працювали за договором від 2008р., між ними укладались господарські договори у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, - з цієї причини жодна з видаткових накладних, доданих до позовної заяви не містить посилань на договір від 2008р. Даний факт відносин підтверджується у листі-вимозі № 08/13 про оплату поставлених товарів від 08.07.2013р. Спілкування відповідача з позивачем відбувалося у телефонному режимі, як і вирішення будь-яких поточних питань. Сплачувати рахунки позивача відповідач ніколи не відмовлявся, однак позивач був попереджений про затримку у сплаті виставлених рахунків, що останнього цілком задовольняло. В усній домовленості відповідача з позивачем не було й мови про штрафні санкції з боку позивача, з огляду на попередження відповідача про затримку в сплаті рахунків, що було сприйнято позивачем з розумінням складного становища у бізнесі взагалі та фінансової кризи, визнаної на державному рівні. Ніякого договору № 100 від 10.01.2011р. між сторонами не укладалось.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 23.09.2013р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши присутніх в судових засіданнях представників сторін, суд встановив наступне.

В 2008 р. між ТОВ „АД ШИНА" (Постачальником) та ТОВ „УКРЮЖТРАНЗИТ" (Покупцем) укладено договір довгострокового постачання (Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався на протязі дії Договору поставляти Покупцю товар за його замовленнями окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід'ємною частиною Договору, а Покупець зобов'язався приймати товар та оплачувати його на встановлених Договором умовам.

П. 1.2 Договору сторони встановили, що загальний обсяг та асортимент (номенклатура) товару, що поставляється, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов Договору на протязі його дії.

Як встановлено п. 2.1 Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31 грудня поточного року включно.

У разі відсутності до дати закінчення строку дії Договору повідомлення рекомендованим листом від будь - якої із сторін про розірвання договору, строк цього Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору сторони встановили, що замовлення на постачання оформлюється Покупцем на підставі діючих на цей день цін Постачальника. Покупець оформлює замовлення на бланку наданого Постачальником, із зазначенням коду товарів по каталогу виробника (або коду складу Постачальника) та необхідної кількості за позиціями.

Постачальник підтверджує замовлення з урахуванням наявних на його складі товарних позицій, або які можуть бути доставлені Покупцю у відповідні строки з інших складів Постачальника. При постачанні по передплаті Постачальник одночасно з підтвердженням Замовлення надає Покупцю рахунок на оплату (п.3.2 Договору).

Замовлення, Підтвердження Замовлення та рахунок на оплату (п.3.1, 3.2 Договору) можуть передаватися (надсилатися) іншій стороні в оригіналі, а також в копії за факсимільним зв'язком або за електронною поштою (п. 3.4 Договору).

Конкретні поточні питання вирішуються представниками сторін в робочому порядку, в тому числі за телефонним зв'язком (п. 3.5 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору ціни товару вважаються остаточно визначеними сторонами у видатковій накладній на момент постачання (передавання) партії товару.

При здійсненні Покупцем 100% передплати партії товару, ціни на товар встановлюються Постачальником на момент отримання суми передплати на банківський рахунок, та при проведенні постачання (передавання) сплаченої партії товару цьому Покупцю не змінюються.

П. 5.1 Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по накладній партію товару у встановлений сторонами термін.

При проведенні поставки з відстроченням платежу Покупець сплачує суму ціни товару протягом терміну, зазначеного у видатковій накладній, після приймання зазначеної партії Покупцем від Постачальника (дати підписання Покупцем накладної Постачальника) (п.5.2 Договору).

При проведенні поставки з оплатою „за фактом отримання товару" (якщо товар відпущений з відстроченням платежу, але строк розрахунків не зазначений) Покупець повинен сплатити суму ціни товару протягом 2 банківських днів з моменту прийняття зазначеної партії товару.

Відповідно до п. 9.3 Договору сторони домовились, що у разі прострочення оплати більше одного місяця, Постачальник має право, крім стягнення суми боргу, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, він поставив відповідачу товар на загальну суму 92 360,04, що підтверджується видатковими накладними:

- № 6881 від 03.11.2010р. на 16 619,97грн.;

- № 2753 від 14.05.2011р. на 12 250грн.;

- № 2817 від 18.05.2011р. на 543,95грн.;

- № 2816 від 18.05.2011р. на 14 760грн.;

- № 5197 від 10.08.2011р. на 8 370грн.;

- № ABSI001933 від 23.04.2012р. на 31 113,60грн.;

- № ABSI002117 від 03.05.2012р. на 8 702,52грн.

Проте відповідач свої зобов'язання за договором щодо розрахунку за отриманий товар виконав частково, перерахувавши позивачу 20 733,57грн., та повернувши товар, отриманий за замовленням № 5583 від 12.08.2011р. за поверненням від покупця № 255 від 22.09.2011р., в зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в сумі 74 416,47грн.

Листом - вимогою № 08/13 від 08.07.2013р. позивач повідомив відмовідача про наявність заборгованості в сумі 74 416,47 грн. за поставлений згідно усної домовленості в період з 31.12.2011р. по 20.09.2012р. товар на загальну суму 151 084,19 грн. (а.с. 31), вимагаючи погасити існуючу заборгованість. Лист - вимога залишилась без відповіді, борг не сплачений.

Посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений товар ТОВ „АД ШИНА" змушено було звернутись до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права, в якому, окрім суми основної заборгованості - 74 416,47грн., просить стягнути з відповідача ще 37 208,24грн. штрафу на підставі п. 9.6 Договору.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, доказами, що засвідчують, на думку позивача, факт здійснення позивачем свого зобов'язання за договором довгострокового постачання від 2008р. є видаткові накладні: № 6881 від 03.11.2010р., № 2753 від 14.05.2011р., № 2817 від 18.05.2011р., № 2816 від 18.05.2011р., № 5197 від 10.08.2011р., № ABSI001933 від 23.04.2012р., № ABSI002117 від 03.05.2012р.

При цьому, видаткові накладні є первиними документами, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

В силу вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та повинні містити такі обов'язкові реквізити як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне дослідити видаткові накладні, які надані позивачем в якості доказів поставки товару відповідачу та, відповідно, наявності заборгованості за договором довгостракового постачання від 2008р.:

- № 6881 від 03.11.2010р. - підстава: „замовлення покупця № 7221 від 03.11.2010р.";

- № 2753 від 14.05.2011р. - підстава: „замовлення покупця № 2841 від 14.05.2011р.";

- № 2817 від 18.05.2011р. - підстава: „замовлення покупця № 2960 від 18.05.2011р.";

- № 2816 від 18.05.2011р. - підстава: „замовлення покупця № 2942 від 18.05.2011р.";

- № 5197 від 10.08.2011р. - підстава: „договір № 100 від 10.01.2011р., замовлення покупця № 5526 від 10.08.2011р.";

- № ABSI001933 від 23.04.2012р. - підстава: „рахунок № SKVZ0000001800 від 23.04.2012р.";

- № ABSI002117 від 03.05.2012р. - підстава: „рахунок № SKVZ0000001965 від 03.05.2012р."

Дослідивши перелічені документи, суд зазначає, що накладні, які надані позивачем в якості доказів поставки товару відповідачу за договором довгострокового постачання від 2008р., не можуть бути визнані належними і допустимим доказами у справі, оскільки жодна з зазначених накладних не містить посилань на їх видачу позивачем саме за договором довгострокового постачання від 2008р.

При цьому, судом приймаються до уваги посилання обох представників сторін на помилкове зазначення в деяких накладних договору № 100 від 10.01.2011р., з огляду на те, що такий договір ніколи між сторонами не укладався.

Також, суд вважає за доцільне звернути увагу позивача, що в довідці, яка має підтверджувати заборгованість відповідача в сумі 74 416,47грн., позивачем відображено заборгованість лише в сумі 71 626,47грн. за вищезазначеними накладними, посилання на повернення товару від покупця № 255 від 22.09.2011р. на суму 2790грн. взагалі не може вважатися доказом заборгованості відповідача, а, навпаки, підтверджує повернення відповідачем позивачу товару на суму 2 790грн.

Тобто, виходячи із наведених обставин, суд дійшов висновку, що між сторонами існували господарські відносини, що не врегульовані договором довгострокового постачання від 2008р.

Цей факт також підтверджує лист - вимога № 08/13 від 08.07.2013р., в якій позивач просить відповідача погасити заборгованість в сумі 74 416,47 грн., відповідно до неповної оплати відповідачем отриманого в період з 31.12.2011р. по 20.09.2012р. товару згідно усної домовленості між сторонами.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом наведених процесуальних норм кожна сторона має підтвердити певними документами обставини, на які вона посилається, як на підставу заявлених вимог/заперечень, що становлять предмет доказування, які суд оцінює, виходячи із зазначених сторонами доводів.

Тож, здійснивши оцінку доказів за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги заявлені позивачем вимоги та виходячи із наведених ним обґрунтувань, суд дійшов висновку, що наявні у справі документи не підтверджують доводи позивача стосовно наявності у ТОВ „УКРЮЖТРАНЗИТ" заборгованості в сумі 74 416,47грн. перед ТОВ „АД ШИНА" за отримані в період з 03.11.2010р. по 03.05.2012р. товари за договором довгострокового постачання від 2008р.

Інших підстав звернення до суду та обґрунтувань своїх вимог, ніж ті, що наведені у позовній заяві, позивачем суду не надано.

З підстав викладеного, в рамках спірних правовідносин, які, що слідує із тексту позову, виникли, на думку позивача, із договору довгострокового постачання від 2008р., у позивача відсутнє право отримати задоволення позовних вимог у грошовому еквіваленті, з огляду на підставу позову - невиконання зобов'язаною стороною умов договору.

Враховуючи вищеприведене, суд доходить висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не відповідає змісту його порушених прав. При цьому, суд невзмозі самостійно змінювати підстави або предмет позову, тому розглядає позовні вимоги у викладеній позивачем редакції, з огляду на наведене ним правове їх обґрунтування.

Що ж до вимог позивача про стягнення 37 208,24грн. - штрафу у зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договором довгострокового постачання від 2008р., суд відзначає, що відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Тож, відповідальність у вигляді штрафу наступає у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, в той, час як у даному випадку позивачем не доведено прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором довгострокового постачання від 2008р.

Підсумовуючи наведене, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог із заявлених ним підстав в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний тест рішення складено та підписано 26.09.2013 року

Суддя Мостепаненко Ю.І.