Постанова

від 24.09.2013 по справі 5011-72/9083-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа№ 5011-72/9083-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Синиці О.Ф.

при секретарі Богачук К.І.

за участю від позивача - Нагайченко В.С.

представників сторін: від відповідача - Пятаченко К.С.

розглянувши Товариства з обмеженою відповідальністю

апеляційну скаргу "Видавнича організація "Юстініан"

на рішення

господарського суду м. Києва

від 18.06.2013 року.

у справі № 5011-72/9083-2012 (суддя: Прокопенко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Видавництво "Юрисконсульт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Видавнича організація "Юстініан"

про стягнення 58 024,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.06.2013 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" (04050, м. Київ, вул. Герцена, буд. 17-25, оф. 91, код ЄДРПОУ - 31812225) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13, код ЄДРПОУ - 33637672) 44000,00 (сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. основного боргу, пеню у розмірі 6720 (шість тисяч сімсот двадцять) грн. 42 коп., збитки від інфляції у розмірі 4798 (чотири тисячі сімсот дев'яносто вісім) грн. 14 коп., 3 % річних у розмірі 2505 (дві тисячі п'ятсот п'ять) грн. 75 коп. та 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ТОВ "Видавнича організація "Юстініан" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.07.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду змінено склад колегії суду.

В судове засідання 09.09.2013 року представник відповідача в судове засідання не з'явився та подав клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи було відкладено на 24.09.2013 року.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 30.03.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт", як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан", як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір, відповідно до умов якого передбачено, що позивач, який володіє виключними майновими авторськими правами на твір, надає відповідачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл на використання твору на території на строк виключно наступними способами: - видання (відтворення й опублікування) твору тиражем не більше ніж 3000 примірників; - розповсюдження віддрукованих примірників твору будь-яким способом; - імпорт віддрукованих примірників твору.

Відповідно до п. 2.7 договору позивач надає відповідачу матеріальний носій, що містить твір, протягом 3 робочих днів з моменту підписання цього договору. Твір передається в електронному форматі PDF та являє собою зверстаний макет внутрішнього блоку та обкладинки, що готовий до друку. Передача матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі носіїв, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.1. договору за надання дозволу (невиключної ліцензії) на використання твору в порядку та на умовах визначених цим договором, відповідач сплачує на користь позивача винагороду (роялті) у розмірі 55000,00 грн.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили порядок сплати винагороди (роялті), крім того визначили, що період сплати винагороди (роялті) закінчується у момент повної виплати відповідачем вартості дозволу (невиключної ліцензії) на використання твору, що зазначена у п. 3.1. цього договору.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що сторони домовились, що в разі порушення відповідачем строків виплати винагороди позивачу, встановлені п. 3.2. цього договору більше ніж на 120 календарних днів, відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.

Відповідно до умов, передбачених у п. 6.6. договору, сторони домовились, що відповідно до усталеної практики та звичаїв ділового обороту не вважається порушенням строків виплати винагороди недотримання відповідачем цих строків у період сезонного спаду продажів на ринку книговидання та книгорозповсюдження. Усталена практика визначає термін сезонного спаду продажів період з 01 липня по 31 серпня.

Відповідно до копій банківських виписок, що наявні в матеріалах справи, вбачається, що відповідач виконав свої зобов'язання з виплати винагороди лише частково в розмірі 11000,00 грн.

Так, позивачем на виконання умов договору було передано відповідачеві матеріальний носій (CD-R) із записом твору в електронному форматі, що являє собою готовий до друку зверстаний макет внутрішнього блоку та обкладинки, що підтверджується актом приймання-передачі носіїв від 01.04.2010 (копія в матеріалах справи).

Актом від 03.06.2010 сторони погодили, що при друкуванні видання було зроблено помилку і надруковано, що матеріали надані станом на 01.01.2010. У зв'язку з цим сторони домовилися, що це є технічна помилка, яка не є підставою для невиконання своїх обов'язків сторін за ліцензійним договором від 30.03.2010, а також сторони підтверджують, що претензій та зауважень одна до одної не мають.

Крім того, в своїх поясненнях від 12.04.2013 представник відповідача не заперечує факт наявності акту від 03.06.2010 та викладені в ньому обставини.

Таким чином, позивач виконав всі свої зобов'язання, передбачені ліцензійним договором від 30.03.2010, а тому у відповідача виник обов'язок сплати винагороди (роялті) у розмірі 55000,00 грн.

Однак відповідач свої зобов'язання виконав частково, у розмірі 11000,00 грн., в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 44000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6720,42 грн., збитки від інфляції у розмірі 4798,14 грн., 3 % річних у розмірі 2505,75 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1,3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що належне виконання позивачем всіх своїх зобов'язань за договором від 30.03.2010 року підтверджене актом приймання-передачі носіїв від 01.04.2010 року та актом до договору від 03.06.2010 року, що належним чином підписані обома сторонами та є невід'ємною частиною договору від 30.03.2010 року. Тому, позивач належним чином виконав умови п. 2.2 договору від 30.03.2010 року.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав жодних доказів щодо належного виконання свого зобов'язання щодо винагороди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та положення ліцензійного договору від 30.03.2010, а тому вимога про стягнення з відповідача 44000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6720,42 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 6720,42 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитки від інфляції у розмірі 4798,14 грн., 3 % річних у розмірі 2505,75 грн., то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вище зазначене та перевіривши наданий позивачем розрахунок збитки від інфляції та 3 % річних, суд першої інстанції цілком вірно вважає нарахування обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, а саме стягнення з відповідача збитків від інфляції у розмірі 4798,14 грн., 3 % річних у розмірі 2505,75 грн.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 18.06.2013 року у справі № 5011-72/9083-2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 5011-72/9083-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя Баранець О.М.

Судді Калатай Н.Ф.

Синиця О.Ф.

Повний текст постанови складено 26.09.2013 року.