Постанова

від 25.12.2013 по справі 5011-72/9083-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 року Справа № 5011-72/9083-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Мирошниченка С.В., суддів:Барицької Т.Л., Ємельянова А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" на постанову та на рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. господарського суду міста Києва від 18.06.2013 р. у справі№ 5011-72/9083-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" про стягнення 58 024, 31 грн.

За участю представників: позивача:Не з'явилися; відповідача:Не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" про стягнення 44 000, 00 грн. боргу, 6720, 42 грн. пені, 4 798, 14 грн. інфляційних та 2505, 75 грн. річних.

Справа судами розглядалась неодноразово.

За результатами останнього перегляду, рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2013 р. (суддя Прокопенко Л.В.) позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. (судді: Баранець О.М., Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Юрисконсульт", як ліцензіаром, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан", як ліцензіатом, було укладено ліцензійний договір (далі - договір), відповідно до умов якого передбачено, що позивач, який володіє виключними майновими авторськими правами на твір, надає відповідачу на умовах, визначених цим договором, дозвіл на використання твору на території на строк виключно наступними способами: - видання (відтворення й опублікування) твору тиражем не більше ніж 3000 примірників; - розповсюдження віддрукованих примірників твору будь-яким способом; - імпорт віддрукованих примірників твору.

Відповідно до п. 2.7 договору позивач надає відповідачу матеріальний носій, що містить твір, протягом 3 робочих днів з моменту підписання цього договору. Твір передається в електронному форматі "PDF" та являє собою зверстаний макет внутрішнього блоку та обкладинки, що готовий до друку. Передача матеріального носія оформлюється актом приймання-передачі носіїв, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.1. договору за надання дозволу (невиключної ліцензії) на використання твору в порядку та на умовах визначених цим договором, відповідач сплачує на користь позивача винагороду (роялті) у розмірі 55000,00 грн.

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили порядок сплати винагороди (роялті), крім того визначили, що період сплати винагороди (роялті) закінчується у момент повної виплати відповідачем вартості дозволу (невиключної ліцензії) на використання твору, що зазначена у п. 3.1. цього договору.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що сторони домовились, що в разі порушення відповідачем строків виплати винагороди позивачу, встановлені п. 3.2. цього договору більше ніж на 120 календарних днів, відповідач зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу від суми заборгованості.

Так, позивачем на виконання умов договору було передано відповідачеві матеріальний носій (CD-R) із записом твору в електронному форматі, що являє собою готовий до друку зверстаний макет внутрішнього блоку та обкладинки, що підтверджується актом приймання-передачі носіїв від 01.04.2010 р.

Актом від 03.06.2010 р. сторони погодили, що при друкуванні видання було зроблено помилку і надруковано, що матеріали надані станом на 01.01.2010 р. У зв'язку з цим сторони домовилися, що це є технічна помилка, яка не є підставою для невиконання своїх обов'язків сторін за ліцензійним договором від 30.03.2010 р., а також сторони підтверджують, що претензій та зауважень одна до одної не мають.

Крім того, в своїх поясненнях від 12.04.2013 р. представник відповідача не заперечує факт наявності акту від 03.06.2010 р. та викладені в ньому обставини.

Таким чином, як встановлено судами, позивач виконав всі свої зобов'язання, передбачені ліцензійним договором від 30.03.2010 р., а тому у відповідача виник обов'язок сплати винагороди (роялті) у розмірі 55000,00 грн.

Однак відповідач свої зобов'язання виконав частково, у розмірі 11000,00 грн., в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 44000,00 грн.

На підставі цього, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення винагороди, пені, збитків від інфляції та 3 % річних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходи з того, що оскільки відповідач не надав жодних доказів щодо належного виконання свого зобов'язання щодо винагороди, то відповідно відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та положення ліцензійного договору від 30.03.2010 р.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суддів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що належне виконання позивачем всіх своїх зобов'язань за договором від 30.03.2010 р. підтверджене актом приймання-передачі носіїв від 01.04.2010 р. та актом до договору від 03.06.2010 р., що належним чином підписані обома сторонами та є невід'ємною частиною договору від 30.03.2010 р. Тому, позивач належним чином виконав умови п. 2.2 договору від 30.03.2010 р.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав жодних доказів щодо належного виконання свого зобов'язання щодо винагороди, суди дійшли вірного висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та положення ліцензійного договору від 30.03.2010 р., а тому вимога про стягнення з відповідача 44000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та вірно була задоволена.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 6720,42 грн. обґрунтовані та вірно були задоволені судами попередніх інстанцій.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитки від інфляції у розмірі 4798,14 грн., 3 % річних у розмірі 2505,75 грн., то в силу ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суд ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича організація "Юстініан" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. у справі № 5011-72/9083-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

А.С. Ємельянов