Постанова

від 17.09.2013 по справі 809/1867/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. Справа № 809/1867/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Тимощука О.Л.

при секретарі Маковійчук С.М.

представника позивача - Зеркевича А.В.,

представника відповідача - Мельника Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №000005220 від 11.01.2013 р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" (надалі також - позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" №000005220 від 11.01.2013 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем безпідставно винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення форми "Р" №000005202 від 11.01.2013 року, згідно з яким позивачу донараховано штрафні санкції в розмірі 373526,00 грн. Дане рішення прийняте за результатами невиїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з приватним підприємством «ДЖМ», оформленої Актом №2817/22-0/32464900 від 14.12.2013 року, згідно з якими встановлено, що позивачем, зокрема, занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за квітень 2012 року в сумі 747052,00 грн. В основу акту ввійшли хибні висновки податкового органу, про те, що господарські операції носять нереальний характер та проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавству України. Проте висновки відповідача щодо безтоварності господарських операцій ґрунтуються виключно на актах зустрічних перевірок контрагентів по ланцюгу постачальників приватного підприємства "ДЖМ", що не може бути основним доказом безтоварності операцій саме між позивачем і приватним підприємством "ДЖМ". Не відповідають дійсності також доводи відповідача, що для проведення перевірки до податкового органу не надався весь пакет первинних документів, а тільки податкові накладні, на підставі яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, однак відповідачем не взято до уваги всі належним чином складені у відповідності до чинного законодавства первинні документи, які долучені до заперечення на акт №2817/22-0/32464900 від 14.12.2013 року. Податковий орган не взяв до уваги те, що на підставі вищевказаних господарський операцій відбулися зміни активів та майнового стану позивача, товар - зернові культури, отриманий позивачем, що підтверджується товарно-транспортними накладними та оплачений у відповідності до платіжних доручень. Враховуючи, що позивач є великим сільськогосподарським підприємством, для безперебійної роботи, йому потрібна велика кількість зернових культур, які при отриманні проходять відповідні лабораторні дослідження, а тому в процесі пошуку постачальників сертифікат продукції не вимагався, оскільки реальна якість зерна відрізняється від даних сертифікату. З огляду на вищенаведене позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №000005220 від 11.01.2013 р.

Представник позивача вимоги, викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі. Додатково зазначив, що виробничі потужності підприємства дозволяють зберігати 12 тис. тон та переробляти 15 тон зернових культур за годину, а тому великі обсяги продукції, які поставлені в березні, квітні 2012 року в повній мірі спроможні зберігати в складських приміщеннях відповідача. Також зазначив, що окремі, ймовірні порушення податкового законодавства при здійсненні господарських операції, допущені контрагентами приватного підприємства "ДЖМ" жодним чином не стосуються позивача, а тому відповідати за порушення податкового законодавства контрагентом приватного підприємства "ДЖМ", позивач не може. Просив позовну заяву задовольнити повністю.

Відповідач проти позову заперечив з підстав наведених в письмовому запереченні, зокрема зазначив, що за результатами перевірки контрагента, приватного підприємства "ДЖМ" (надалі також - ПП "ДЖМ") не підтверджено реальність здійснення господарських операцій при придбанні товарів. Вказав, що до перевірки позивача не надано первинні документи, документи, що підтверджують перевезення товару, сертифікати якості та документи, що підтверджують оплату за придбаний товар. В силу нікчемності угоди ТОВ "Негоциант Агро", що укладено з приватним підприємством "ДЖМ" у березні, квітні 2012 року, ТОВ "Негоциант Агро" не надавало послуги пов'язані з постачанням продукції на адресу ПП "ДЖМ", то відповідно ПП "ДЖМ" не могло надати послуги відвантаження сільгосппродукції у березні, квітні 2012 року покупцям, в тому числі і позивачу.

Розглянувши адміністративний позов, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази та інші матеріали справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.

03.12.2012 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" (ідн. код 32464900) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (надалі також - ПДВ) при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "ДЖМ" (ідн. код 31786248) за березень-квітень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 14.12.2012 року №2817/22-0/32464900.

В ході перевірки встановлено порушення вимог п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 209.2, 209.3. ст. 209 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем, допущено, зокрема, - заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника і спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (ряд. Податкової декларації з ПДВ (скороченої)), за квітень 2012 року в сумі 747052 грн.

За результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ПП «ДЖМ» при придбанні товарів.

Зі змісту вищевказаного акту перевірки випливає, що відповідачем зроблені висновки щодо нікчемності правочинів укладених між позивачем та ПП "ДЖМ", оскільки контрагент ПП "ДЖМ" - ТОВ "Негоціант-Агро" не спроможний фактично здійснювати господарську діяльність через відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку із відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо. Відтак операції купівлі - продажу ТОВ "Негоциант Агро", що укладено з ПП "ДЖМ" в березні, квітні 2012р., не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже ПП "ДЖМ" не могло надати послуги відвантаження сільгосппродукції у березні, квітні 2012р., покупцям, в т.ч. ТОВ «Даноша» - у березні 2012 року на суму ПДВ 469199,5 грн., у квітні 2012 року на суму ПДВ - 790528,8 грн.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV, 16.07.1999 р., зі змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Правила податкового облік визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р., за № 168/704, згідно з яким, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують і підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідачем, при формуванні висновків акту №2817/22-0/32464900 від 14.12.2013 року, та в подальшому при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення рішення не взяті до уваги первинні документи, якими позивач підтверджував реальність придбання сільськогосподарської продукції, а саме ячменю та пшениці, в період березень, квітень 2012 року.

Так, судом встановлено, що 24.09.2012 року, з метою проведення позапланової невиїзної документальної перевірки відповідачем на адресу позивача направлено лист про надання всіх первинних документів щодо взаємовідносин з ПП "ДЖМ" за період 01.03.2012 року по 24.09.2012 року.

Зважаючи на велику кількість документів, позивачем безпосередньо на перевірку надано тільки податкові накладні, оскільки згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплатку товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджується податковою накладною. Всі інші первинні документи надані позивачем із запереченням на акт перевірки, що підтверджується матеріалами справи та прослідковується в тексті відповіді Калуської оДПІ (том.3, а.с.50-58), проте останньою не взяті до уваги.

Судом встановлено, що між позивачем та ПП "ДЖМ" укладались договори поставки товару №4 від 17.01.2012 року та №26 від 09.02.2012 року (том 1, а.с.26-28, 31-33), в межах специфікацій, укладених на підставі цих договорів.

На підставі вищевказаних договорів здійснено поставку та продаж зернових культур позивачу, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковими накладними на придбання товару, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, як доказ проведення оплати ( том 1, а.с.108-256, том 2). Як встановлено в судовому засіданні, суми проведених оплат відповідають кількості поставленого товару та оформленим видатковим та податковим накладним.

В судовому засіданні представник відповідача звернув увагу суду, що видаткові та податкові накладні підписані однією посадовою особою ПП "ДЖМ", що фізично неможливо, оскільки товар відправлявся з різних місць. Однак, судом з'ясовано, що документи підписувалися вже після фактичної поставки товару, оскільки позивачем безпосередньо при отриманні товару здійснювалося переважування товару та визначалася вартість товару відповідно до отриманої остаточної ваги. Наявність ознак протиправності оформлення документів у вказаний спосіб, відповідач не обґрунтував, а законодавець не встановлює обмежень щодо часу та місця підписання відповідної первинної документації, а вказує тільки про час «складання» первинних документів.

Так, частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. З огляду на вищенаведене, пояснення представника позивача щодо оформлення видаткових та податкових накладних в день отримання та зважування товару для визначення його остаточної ваги та вартості, узгоджуються із приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено та не заперечувалося представником відповідача, що в основу акту перевірки №2817/22-0/32464900 від 14.12.2013 року взято висновки ДПІ в м. Іллічівську Одеської області, викладені в акті від 06.09.2012 року за №1544/22-0304/31786248 про результати неможливості проведення зустрічної звірки ПП "ДЖМ" щодо отриманих відомостей по взаємовідносинах з ТОВ «Негоціант-Агро» за березень, квітень 2012 року. Актом встановлено неможливість проведення зустрічної звірки, бо ПП «ДЖМ» не знаходиться за юридичною адресою, водночас в акті містяться посилання на акт ДПІ в Приморському районі м.Одеси про результати проведення перевірки ТзОВ «Негоциант-Агро» (ідн. код 34598776), висновками якого встановлено, що операції купівлі-продажу ТОВ «Негоциант-Агро» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нереальності. У зв'язку з цим не підтверджено реальність здійснення господарських операцій та формування податкового зобов'язання ПП «ДЖМ».

З даного приводу суд зазначає, що безпосередньо актом не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Негоциант-Агро», що є припущенням органу доходів і зборів, а сам факт визнання фіктивності врегульований Кримінальним кодексом України, та може бути встановлений на підставі обвинувального вироку суду.

Крім того, ДПІ в м. Іллічівську Одеської області не досліджувалися взаємовідносини ПП «ДЖМ» з іншими контрагентами за спірний період, та не доведено того, що поставки пшениці та ячменю ПП «ДЖМ» здійснював виключно один контрагент - ТОВ «Негоциант-Агро», що є важливим при формуванні висновків щодо безтоварності та нереальності господарських операцій.

Відповідач в своїх запереченнях звертав увагу суду на статтю 11 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», а саме на те, що послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки підлягають сертифікації на відповідність існуючим правилам і технічним умовам зберігання зерна і продуктів його переробки. Згідно ст.24 вищеназваного закону зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

З приводу відсутності у позивача сертифікатів якості на пшеницю та ячмінь, суд зазначає, що ця обставина не є підставою для визнання безтоварності господарських операцій, крім того, представник позивача пояснив, що всі зернові культури проходять перевірку якості безпосередньо на самому підприємстві позивача.

Щодо можливості зберігання продукції, суд встановив, що за період березень, квітень 2012 року позивачу поставлено близько 4 тис. тон зернових культур. Висновком комплексної державної експертизи позивача від 11.05.2006 року встановлено потужність по зберіганню зерна - 12 тис., тон та можливості по підготовці комбікормів 15 тон за годину (том 3, а.с.107). Таким чином в позивача є достатньо виробничих потужностей для зберігання та переробки всієї продукції, придбаної у ПП "ДЖМ".

Потребу в придбанні великої кількості зернових культур позивач обґрунтовує великими масштабами виробництва продукції тваринництва, що підтверджується державними статистичними спостереженнями (том 3, а.с.96-106). Також, позивачем підтверджено обсяги руху сировини, в тому числі пшениці та ячменю за період березень, квітень 2012 року, відповідно до внутрішніх проводок (том 3, а.с.115,116).

У відповідності до приписів пунктів 198.1, 198.2 та 198.6 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 209.1, 209.2 та 209.3 статті 209 ПК України, резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану за операціями з постачання сільськогосподарських товарів/послуг, то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню та зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що при повторному, протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зменшення суми бюджетного відшкодування на платника податків накладається штраф у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як встановлено судом та випливає з матеріалів адміністративної справи, позивач, будучи сільськогосподарським підприємством, обрав спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, при придбанні товарів нарахував суму податку на додану вартість та сформував податковий кредит, який підтверджується відповідними первинними документами.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені відповідачем доводи та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення здебільшого носять формальний характер та ґрунтуються на припущеннях, а тому не можуть вважатися належними та допустимими для підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення.

Також, не обґрунтовує заперечень відповідача відсутність за місцем знаходження контрагента позивача станом на момент проведення перевірки, оскільки відсутність юридичної особи - контрагента позивача має місце після здійснення позивачем господарських операцій з цими контрагентами, на час здійснення господарських операцій їх відсутності за місцем знаходження органами державної податкової служби встановлено не було.

Виявлені обставини, коли контрагент не належно виконує свої зобов'язання зі сплати податку до бюджету, тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не може впливати на правильність формування позивачем своїх податкових зобов'язань, в тому числі з ПДВ, у разі, коли він має необхідні документальні підтвердження правомірності такого нарахування податку на додану вартість.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

За наведених підстав та вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області форми "Р" №000005220 від 11.01.2013 р.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" (ідентифікаційний код 32464900) сплачений судовий збір в сумі 2294 (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 коп., згідно із платіжними дорученнями №9006 від 06.06.2013 року та №10095 від 20.06.2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя: /підпис/ Тимощук О.Л.

Постанова складена в повному обсязі 23.09.2013 року.