Постанова

від 14.12.2006 по справі 41/466

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

41/466

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

14 грудня 2006 р.                                                                                   № 41/466  

                    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.

Дроботової Т.Б., РогачЛ.І.

розглянувши  матеріали касаційної скаргиЗакритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія”

на постанову

Київського апеляційногогосподарського суду  від 16.10.06

у справі№ 41/466

за позовомЗакритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія”

доЗакритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах”

простягнення 79092,24 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:   Кологойда О.В. –за дов. № 29 від 30.06.06

від відповідача: Приступа Ю.М. дов. від 22.05.06

          Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія” у червні 2006 року, з урахуванням уточнень, заявлений позов про стягнення з  Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах” 78889,26 грн.  заборгованості, що виникла у зв'язку з невиконанням останнім зобов'язань за  Генеральним договором від 01.10.02 №19 про облігаторне перестрахування та 908,92 грн. судових витрат.  Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення 78889,26 грн. позивач вказував, що згідно бордеро ризиків до договору за жовтень 2003 року, акцептованого ЗАТ “Страхова компанія “Інкомстрах”, був перестрахований, ризик за договором страхування№КИ06-1/03-33

доповідач: Добролюбова Т.В.

від 02.10.2003 на автомобіль Mercedes Benz G500, державний номер 675-69 КВ, який належить Смолянікову О.А. Частка Перестраховика у збитку складала 50%, що становить 249577,80 грн. яка була сплачена ним. Ухвалою Оболонського райсуду міста Києва від 15.03.06 затверджено мирову угоду між позивачем та     Смоляніковим О.А., відповідно до якої з ЗАТ “Українська екологічна страхова компанія” стягнуто на користь Смоляннікова О.А. ще суму відшкодування у розмірі 157778,52 грн. Половину цього відшкодування, яка становить 78889,26 грн. і стягує позивач, посилаючись на пункти 2.1, 3.4, 4.1, 4.9, 16.1 та підпункт 11.4.2 пункту 11.4 договору. На думку позивача, відповідачем порушені приписи статей 987, 988, 979 Цивільного кодексу України, статей  9, 20 Закону України “Про страхування”, пункту 9.1 Правил добровільного страхування автотранспортних засобів.      

          Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.06, ухваленим суддею Пилипенко О.Є., позовні вимоги задоволені повністю.  Стягнуто з ЗАТ “Страхова компанія “Інкомстрах”  на користь ЗАТ “Українська екологічна страхова компанія” 78889,26 грн. основної заборгованості та 906,58 грн. судових витрат. Рішення вмотивоване тим, що відповідачем було порушено умови Генерального договору №19 від 01.10.02 про облігаторне перестрахування, відповідно до якого позивач зобов'язався передавати, а відповідач прийняти в облігаторне перестрахування ризики за всіма укладеними договорами страхування транспортних засобів відповідно до умов договору. Разом з цим, суд зазначив, що доводи відповідача про невідповідність вимог позивача страховим ризикам зазначеним у договорі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки дорожньо-транспортна пригода, в результаті  якої було пошкоджено автомобіль Mercedes Benz G500, визнана страховим випадком, відповідно до договору страхування. Окрім цього, суд зазначив, що в аналогічному випадку при виплаті страхового відшкодування згідно мирової угоди між позивачем та Смоляніковим О.А., відповідачем крім основного боргу також було сплачено і суму пені. При цьому суд першої інстанції,  посилався на приписи статей 625, 979, 987, 992 Цивільного кодексу України, статей 1, 8, 9, 20 Закону України “Про страхування” та пункту 9.1 Правил добровільного страхування автотранспортних засобів.

Київський апеляційний господарський суд  у складі головуючого – судді Капацин Н.В., та суддів Данилової Т.Б., Бившевої Л.І. постановою  від 16.10.06 перевірене рішення господарського суду першої інстанції частково змінив, виклавши пункт 1, 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: “Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 1696,76 грн.  витрат на проведення судових експертиз, 19,49 грн. судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовити” та  стягнувши з позивача на користь відповідача 390,00 грн. державного мита з апеляційної скарги. Змінюючи рішення,  суд апеляційної інстанції  виходив з того, що  позивачем не доведено, що умовами Генерального договору передбачено відшкодування інших непрямих збитків, які повинні відшкодовуватись понад розмір, встановлений у бордеро перестрахування. При цьому, суд зазначив, що посилання позивача на пункт 3.4.5 договору не можуть бути підставою для стягнення, оскільки в даному пункті мається на увазі саме страхове відшкодування, а не санкції за несвоєчасну виплату страхового відшкодування. Так, суд дійшов висновку, що для відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням відповідачем  зобов'язання, необхідно довести факт порушення зобов'язання, наявність збитку, вину та причинний зв'язок між правопорушенням і спричиненими збитками. Разом з тим, позивач не довів, що сплата ним пені, інфляційних втрат, річних відсотків та збитків за несвоєчасну виплату страхового відшкодування відбулася з вини відповідача через несвоєчасне виконання останнім своїх обов'язків за договором перестрахування. Витрати на проведення судової експертизи, суд апеляційної інстанції відніс до розумно проведених витрат позивача і тому відшкодував їх у розмірі 50% від загальної суми,  яка становить 3393,52 грн.

Закрите акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати в частині відмови, як ухвалену з порушенням приписів матеріального і процесуального права, а рішення у справі залишити без змін. Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 9 Закону України “Про страхування” та частини 3  статті 988 Цивільного кодексу України  стосовно визначення правової природи заявлених до відшкодування збитків. Разом з тим скаржник зазначив, що відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України та пункту 16.1 оригінального договору сума пені, інфляційних збитків, трьох відсотків річних, як і витрати пов'язані із проведенням експертизи є прямими збитками. При цьому скаржник звертає увагу суду, що він повідомив відповідача про настання страхового випадку 12.10.03, а останній здійснив виплати своєї частини страхового відшкодування лише у липні-вересні 2005 року, відтак, на думку заявника, відповідач повинен брати участь у відшкодуванні збитків, пропорційно своїй участі у перестраховому ризику.  Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 32 Господарського процесуального кодексу України та вказує на факт виплати скаржником пені за іншим ризиком, перестрахованим скаржником на умовах укладеного Генерального договору.

Від  Закритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Інкомстрах” надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Вищий  господарський  суд  України,  заслухавши  доповідь  судді    Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, перевіривши  матеріали справи та касаційної скарги, правильність застосування апеляційним господарським судом  приписів чинного законодавства, відзначає наступне.         

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 01.10.02 між Закритим акціонерним товариством “Українська екологічна страхова компанія” - перестрахувальником і Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія “Інкомстрах” –перестраховиком укладено Генеральний договір №19 про облігаторне перестрахування. Відповідно до умов договору перестрахувальник зобов'язався передавати, а перестарховик приймати в облігаторне пропорційне перестрахування ризики за всіма укладеними договорами страхування транспортних засобів. Згідно пункту 1.1 вказаного договору перестрахуванню підлягають договори страхування наземного транспорту (крім залізничного) відповідно до Правил добровільного страхування автотранспортних засобів №01-1 затверджених позивачем 14.02.2000 р.  Відповідно до пункту 2.1 укладеного договору обсяг відповідальності  перестраховика по кожному з прийнятих в перестрахування ризиків встановлюється у розмірі 50% від страхової суми за кожним об'єктом страхування, у випадку вхідного факультативного перестрахування/ретроцесії - 50% від відповідальності, яка прийнята перестрахувальником, а як передбачено пунктом 2.4  Генерального договору передача та прийняття ризиків у перестрахування здійснювалась сторонами Договору щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітнім. Згідно  підпункту  3.4.4 пункту 3.4 спірного договору перестраховик зобов'язався брати участь у виплаті страхового відшкодування з перестрахованого ризику пропорційно долі відповідальності на підставі пункту 2.1 договору. Підпунктом  3.4.2 пункту 3.4 генерального договору зумовлено прийняття перестраховиком на себе зобов'язань слідувати в частині власної долі відповідальності рішенням, прийнятим перестрахувальником, за виключенням випадків порушення останнім умов договору, що вплинуло на обсяг відповідальності перестраховика. Відповідно до підпункту 3.4.5 пункту 3.4 вказаного договору перестраховик зобов'язався у випадку вирішення питання про необхідність проведення страхової виплати компетентним судовим органом, рішення якого набрало законної сили, провести страхову виплату в порядку та строки, обумовлені в рішенні цього судового органу. Пунктом 4.3 генерального договору перестрахування передбачено, що не підлягають відшкодуванню лише адміністративні витрати та витрати на заробітну плату співробітників, а інші витрати відшкодовуються пропорційно частці одержаної перестраховиком перестрахувальної премії в загальній сумі страхової премії за оригінальним договором страхування. Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є матеріально-правова вимога позивача стягнути з відповідача 78889,26 грн. збитків, що на думку позивача, підлягають відшкодуванню в частині 50% долі останнього в перестрахуванні за договором страхування ризику. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що  згідно бордеро ризиків був перестрахований ризик за договором страхування від 06-1 /03-3 3 від 02.10.2003 - автомобіль "Мерседес Бенц" державний номер 675-69 КВ, за пошкодження якого позивач сплатив потерпілому Смолянінову О.А. 497455,60 грн. страхового відшкодування. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 15.03.2006 затверджено Мирову угоду між потерпілим     Смоляніновим О.А. та позивачем, згідно з якою ухвалено стягнути з позивача додатково збитки у розмірі  157778,52 грн., з яких: пеня за несвоєчасну виплату страхового відшкодування складає 49049,12 грн., інфляційні втрати - 85015,16 грн., три відсотки річних від простроченої суми - 20320,72 грн. та витрати на проведення судової експертизи - 3393,52 грн.  При цьому судами встановлено, що позивач суму відшкодування у розмірі  157778,52 грн. виплатив Смолянінову О.А. в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 14.04.06. за №№352, 354, 353, 355, 351. На підставі цього, Закрите акціонерне товариство “Українська екологічна страхова компанія” направило на адресу відповідача вимогу відшкодувати 50 % сплаченої суми. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач  посилаючись на те, що додаткові витрати останній вважає незастрахованими, а 50% від основного страхового відшкодування у сумі 249577,80 грн., які були передбачені підпунктом 11.4.2 пункту 11.4 Генерального договору, він сплатив в період з 15.06.2005 до 19.09.2005, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача від 01.06.2006,  відмовився відшкодувати суму позову. Разом з тим відповідач зазначав, що  дані витрати не підпадають під страхові ризики, які були зазначені у Генеральному договорі про облігаторне перестрахування №19 від 01.10.2002. Відповідно до приписів 1117  касаційна інстанція перевіряє застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Приписами статі 12 Закону України "Про страхування" встановлено, що перестрахування - це страхування одним страховиком, перестрахувальником, на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика, перестраховика, резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Відповідно до приписів статі 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона, страховик, зобов'язується у разі настання певної події, страхового випадку, виплатити другій стороні, страхувальникові, або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму, страхову виплату, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Згідно статті 987 цього ж Кодексу за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика, перестраховика, ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. При цьому, приписи статі 526 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Посилання позивача на неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів частини 3 статті 988 Цивільного Кодексу України та  статті 9 Закону України "Про страхування", які встановлюють, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності не може перевищувати розміру реальних збитків; інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором не приймаються колегією суддів до уваги з наступних підстав. Згідно з приписом підпункту  3.2.4 пункту 3.2 Генерального договору, передбачено обов'язок позивача узгоджувати з відповідачем всі зміни умов оригінального договору страхування, а також інформувати про виникнення додаткових обставин, які впливають на ступінь ризику та стали відомі після передачі відповідачу бордеро ризиків, та в продовж 10 робочих днів після виникнення вищевказаних обставин надати уточнюючу інформацію. Умовами пункту 4.3 Генерального договору  передбачено, що перестраховик приймає участь у виплаті страхового відшкодування, а також несе витрати по відшкодуванню розумно проведених витрат перестрахувальника, пов'язаних з визначенням збитків, розслідуванням страхового випадку, за виключенням адміністративних ( офісних) витрат та витрат на виплату заробітної плати працівників. Витрати відшкодовуються пропорційно частки отриманої перестраховиком перестраховочної премії в загальній сумі страхової премії по оригінальному договору страхування. Приписами статті 8 Закону України "Про страхування" визначено, що страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Статтею 9 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник, Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Відповідно до підпункту  3.4.5 пункту 3.4 Генерального договору перестраховик зобов'язався у випадку вирішення питання про необхідність проведення страхової виплати компетентним судовим органом, рішення якого набрало законної сили, провести страхову виплату в порядку та строки, обумовлені в рішенні цього судового органу -  мається на увазі саме страхове відшкодування, а не компенсації за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, стягнені за згодою сторін оригінального договору або за рішенням суду понад страхове відшкодування. Згідно приписів статті 12 Закону України "Про страхування" страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Приписи пункту 16.1 оригінального Договору страхування та пункту 9.1 Правил добровільного страхування автотранспортних засобів передбачають, що відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, виключаючи втрачену вигоду, витрати на оренду чи наймання транспортного засобу, крім випадків, коли це прямо передбачено умовами договору, моральні збитки та інше відповідно до договору страхування. Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України  особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому до складу збитків віднесені втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Так, приписами статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Для відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням зобов'язання, необхідно довести склад цивільно-правового правопорушення : факт порушення зобов'язання, наявність збитку, вину та причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненими збитками . Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно пункту 20.2 оригінального договору добровільного страхування автотранспортних засобів № КИ-06-1/03-33 від 02.10.2003, приписів статті 992 Цивільного  Кодексу України  та пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування" за несвоєчасну виплату страхового  відшкодування      передбачена      відповідальність страховика перед страхувальником у формі сплати пені у розмірі 0,1% від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми страхового відшкодування за кожен день прострочення. За невиконання своїх обов'язків по цьому договору страхування на позивача була покладена відповідальність згідно із Законом "Про страхування" та чинним законодавством. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. У відповідності з приписами статі 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як встановлено судом апеляційної інстанції умови Генерального договору № 19 від 01.10.2002 про облігаторне перестрахування не містять обов'язку з відшкодування інших непрямих збитків, які повинні відшкодовуватись понад розмір, встановлений у бордеро перестрахування  і відповідно матеріали справи не містять доказів підтверджуючих, що заявлена сума позову 78889,26 грн. є  збитками заподіяними позивачем.  Отже, відсутні докази на підтвердження сплати позивачем  пені, інфляційних втрат, річних відсотків та збитків за несвоєчасну виплату страхового відшкодування Смолянінову О.А. з вини відповідача через несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором перестрахування. В частині рішення про віднесення витрат за проведення судових експертиз у сумі 1696,76 грн. на відповідача, переглянута постанова сторонами не оскаржена. Разом з цим, довід скаржника про факт виплати відповідачем пені за іншим ризиком, перестрахованим апелянтом на умовах Генерального договору про облігаторне перестрахування № 19 від 01.10.2002 і підтверджене письмовими доказами, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України таке добровільне рішення відповідача не є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору у іншій справі за іншими обставинами.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим залишається без змін.

Керуючись статтями  1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В  :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.06 у справі №41/466 залишити  без  змін.

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Українська екологічна страхова компанія” залишити без  задоволення.

     Головуючий                                                                              Т. Добролюбова  

     Судді                                                                                          Т.Дроботова

                                                                                                   Л.Рогач