Постанова

від 19.09.2013 по справі 910/5364/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 910/5364/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач) , Вовк І.В., Капацин Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 та на рішення господарського суду міста Києва від 14.06.2013 у справі № 910/5364/13 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" дотовариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА" простягнення 1 018 672,15 грн., за участю представників позивача:Унінець І.М., відповідача:Карбовська О.М.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ПАРЕТОН" звернулось до господарського суду з позовом, в якому, згідно з подальшими уточненнями, прийнятими судом першої інстанції до розгляду, просило суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛОН ФЕШН УКРАЇНА" 608 067,03 грн. штрафу за січень-жовтень 2012 року та січень, березень, квітень, травень 2013 року, 410 605, 12 грн. орендної плати за березень - червень 2013 року, 15 000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.06.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування заявлених вимог відповідач посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим зроблено помилковий висновок про чинність договору суборенди та наявність підстав для стягнення орендної плати за період, коли відповідач приміщенням не користувався, та штрафних санкцій, частина з яких заявлена позивачем поза межами строку позовної давності, а решта - по-перше, значно перевищує розмір збитків позивача, по-друге, розрахована за період, коли договір суборенди втратив чинність.

Переглянувши оскаржені судові рішення, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, майно, плата за користування яким є предметом позову у даній справі, а саме, частина нежитлових приміщень (в літ. А): приміщення першого поверху площею 103,5 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 22, № 25); приміщення підвалу площею 63,7 кв.м. (номера приміщень відповідно до технічного паспорту № 4, № 5, № 6), що в загальному складає частину від площі групи приміщень № 473 та № 480 площею 421,80 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 24 позивачем (суборендарем) було передано відповідачу (орендарю) 01.10.2011 за актом приймання-передачі на виконання умов Договору суборенди від тієї ж дати.

За умовами укладеного між сторонами справи договору суборенди відповідач протягом дії договору (тобто до 01.09.2013) зобов'язався, зокрема, сплачувати на користь позивача обумовлену договором плату за користування приміщеннями, надавати позивачу гарантійний платіж в розмірі орендної плати за один місяць на виконання умов п. 3.8 договору, а також нести передбачену розділом 10 договору відповідальність за несвоєчасне виконання своїх обов'язків, у тому числі, сплачувати одноразовий штраф в розмірі 50 % від суми орендної плати за кожен факт прострочення орендної плати та інших платежів понад 15 календарних днів.

Пунктом 9.1.5.б договору сторонами передбачено право відповідача на розірвання договору з власної ініціативи за умови письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього Договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання, яке він може реалізувати лише у разі відсутності заборгованості по сплаті орендної плати та виконання свого обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу, використаного позивачем у встановленому договором порядку.

Спір у даній справі виник внаслідок протилежної оцінки її сторонами обставин щодо дострокового розірвання договору суборенди з ініціативи відповідача, і як наслідок, наявності або відсутності у нього обов'язку зі сплати орендної плати після березня 2013 року та передбачених договором штрафних санкцій.

Так, за висновками судів попередніх інстанцій, відповідач, надсилаючи позивачу листи № 17 від 16.01.2013, № 83/1 від 13.03.2013, з пропозиціями розглянути можливість припинити дію Договору в лютому 2013 року, підписати акт приймання-передачі приміщення і додаткову угоду про припинення дії Договору та про повернення гарантійного платежу на рахунок відповідача, не дотримався встановленого п. 9.1 договору порядку припинення та розірвання договору, відтак, зобов'язаний сплатити позивачу орендну плату за весь заявлений період, а також штрафні санкції за порушення чинного договору суборенди.

Проте, проаналізувавши на підставі наявних матеріалів справи викладені в мотивувальних частинах оскаржених судових рішень висновки, колегія суддів касаційної інстанції вважає їх такими, що зроблені без урахування вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повноти та всебічності розгляду як обставин, якими позивач підтверджує свої вимоги, так і доводів, на які посилається відповідач, заперечуючи проти них.

Спростовуючи посилання відповідача на ту обставину, що з березня 2013 року договір суборенди припинив свою чинність достроково, суди зазначили, що у листі № 83/1, направленому 13.03.2013, відповідачем не зазначено передбачуваної дати розірвання Договору, а зроблено посилання на зміст листа від 16.01.2013 № 17, а вказана у листі від 01.03.2013 № 84 дата 28.02.2013 суперечить умовам п. п. 9.1.5.б Договору. Крім того, судами зазначено, що станом на час складання листа від 16.01.2013 у відповідача була наявна прострочена заборгованість з орендної плати, що виключає можливість розірвання вказаного Договору на підставі п. 9.1.5.б.

При цьому, на думку судів попередніх інстанцій, факт користування відповідачем приміщеннями після вказаної ним дати підтверджується актом обстеження спірного приміщення від 28.05.2013, складеного представниками позивача, з якого вбачається, що у приміщенні встановлений та працює прилад охорони, наявне майно (паперові пакети з написами "Springfield", коробки з торговим обладнанням, які використовують в торгівлі для розміщення одягу тощо) та документи відповідача.

З огляду на наведене, зважаючи на відсутність доказів розірвання договору суборенди від 01.10.2011 № 01/10-11 М2 у встановленому законом або договором порядку та враховуючи, що строк дії Договору погоджений сторонами до 01.09.2013, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 410 605,12 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому суди обох інстанцій стягнули з відповідача борг за березень - червень 2013 року, а також штраф за прострочення його оплати та за період січень-жовтень 2012 року та січень 2013 року в повному обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками судів про те, що відповідач не дотримався встановленого договором порядку розірвання договору, оскільки він повно та достеменно не підтверджується наявними у справі доказами, а зроблений на підставі доводів позивача, формальної оцінки змісту листів відповідача та без урахування обставин, на які він посилався, заперечуючи проти боргу саме з орендних платежів, наявність якого виключає можливість реалізації відповідного права в силу умов п. 9.7.5.б.

Дійшовши правильного висновку про те, що одностороннє розірвання договору з ініціативи відповідача може мати місце лише за умов: письмового повідомлення позивача про дострокове розірвання цього Договору не менш ніж за 1 календарний місяць до передбачуваної дати розірвання; відсутності заборгованості по сплаті орендної плати згідно з п. 3.3 даного Договору та виконання обов'язку щодо поповнення гарантійного платежу в порядку, встановленому п. 3.8 даного Договору, господарські суди не надали належної оцінки тим доводам відповідача про те, що станом на час висування позивачу пропозиції розірвати договір у останнього існувала заборгованість не з орендної плати, а зі сплати штрафних санкцій, які за своєю правовою природою відрізняються від боргу, передбаченого п. 9.1.5б.

Таким чином, висновок судів про наявність у відповідача боргу з орендної плати на момент реалізації передбаченого договором права на розірвання договору, зроблений без урахування положень ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, за якими орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Щодо нарахованих позивачем сум штрафів за прострочення сплати орендних платежів, то їх зроблено без урахування спливу передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України спеціального строку позовної давності, без належної оцінки доводів відповідача про те, що розмір штрафних санкцій є надмірно великим порівняно зі збитками позивача, та про наявність правових підстав для його зменшення на підставі ст. 233 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що з'ясування вищевказаних обставин знаходиться поза передбаченими ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України межами касаційного перегляду, проте є необхідним для правильного вирішення спору у справі, судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищевикладені вказівки, належним чином дослідити та всебічно оцінити дійсні обставини справи, в тому числі, пов'язані з періодом фактичного користування приміщеннями відповідачем, у разі необхідності, дати належну юридичну оцінку доводам відповідача про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності для вимог про стягнення неустойки з урахуванням неприпустимості формального посилання на помилковість зазначеної ним норми права, та на підставі встановленого зробити вичерпні висновки щодо спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2013 та рішення господарського суду міста Києва області від 14.06.2013 у справі №910/5364/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді :Вовк І.В. Капацин Н.В.